Уроки про покаяння Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Святий Єфрем Сирійський
Хай не буде тобі інших богів передо Мною!                Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей.                Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно.                Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість день працюй і роби всю працю свою, а день сьомий субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх. Бо шість день творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив тому поблагословив Господь день суботній і освятив його.                Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!                Не вбивай!                Не чини перелюбу!                Не кради!                Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!                Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
2. Уроки про покаяння [1]
   

ПОДВИЖНИЦЬКІ НАСТАНОВИ СВЯТОГО ЄФРЕМА СИРІЙСЬКОГО

1. Горе мені! Як мені соромно! Всередині я не такий, яким зовні виглядаю. Насправді я лише маю благочестивий вигляд, але не маю сили, що її дає благочестя. Як наблизитись мені до Господа Бога, Який знає сокровенні тайни мого серця? Маю відповідати за стільки негідних діл, що, навіть стоячи на молитві, боюся, аби з неба не зійшов вогонь і не спалив мене. Однак не впадаю у відчай, бо уповаю на щедроти Божі.

2. Зачерствіло моє серце, змінилися мої думки, затьмарився мій розум. Як той пес, повертаюся до своєї блювотини (2 Петр. 2:22). Не маю правдивого каяття, не маю сліз на молитві, хоча й зітхаю і б'ю себе в груди, але ж вони - оселя пристрастей.

3. Там з'ясується зроблене і потай, і явно. Як мені буде соромно, коли там побачать мене засудженим ті, які тут вважали мене бездоганним! Покинувши духовне, підкорився я пристрастям. Вчитися сам не бажаю, але радо повчаю інших. Підкорятися не хочу, зате люблю підкоряти собі; працювати не збираюся, але іншим підкидати роботу охочий. Не хочу шанувати інших, але бажаю, щоб мене шанували; не терплю докорів, але люблю докоряти; не хочу, щоб принижували мене, а сам зневажаю інших. Розумні поради даю іншим, а сам не дотримуюсь їх; що треба робити, те кажу, а що не можна й говорити, те чиню.

4. Не кажи: «Сьогодні згрішу, а завтра покаюся». Краще покайся сьогодні, бо не знаєш, чи доживеш до завтра.

5. Согрішили ми? Покаймося, тому що Господь приймає покаяння тих, що каються правдиво.

6. Коли согрішить брат, - радо викриваємо його; а коли самі, - не раді викриттю.

7. Не супереч правді, і соромся твого неуцтва. Згрішив ти - не соромся визнати твої гріхи (Сир. 4:25-26). Не кажи: «Згрішив я, а що мені сталось?» -Господь бо довготерпеливий. Не гайся повернутися до Господа, і не відкладай з дня на день (Сир. 5:4,7). Пам'ятай, що гнів не забариться (Сир. 7:16).

8. Хто моїй голові дасть воду? Моїм очам - джерело сліз, щоб я день і ніч міг плакати над гріхами моїми? (Єр. 8:23). Сміхові скажу: «Відійди від мене», а сльозам: «Прийдіть до мене» (Проп. 2:2). Надто великий мій гріх перед-Господом, без числа нагрішив я.

9. Чи знаєте, що сльози бувають троякі? Бувають сльози про речі видимі. Такі сльози дуже гіркі та суєтні. Бувають сльози покаяння, коли душа забажає вічних благ: такі сльози дуже солодкі й корисні. Бувають також сльози розкаяння там, де плач і скрегіт зубів (Мт. 8:12), - такі сльози гіркі й марні, адже яка з них користь, коли вже збіг час для покаяння?

10. Зовні ми смиренні, хоча вдача в нас жорстока й люта; зовні ми побожні, насправді ж убивці; зовні повні любові, а по правді - вороги; зовні -приязні, а внутрі - ненависники; зовні подвижники, а характером - тля для подвижників; з вигляду посники, насправді ж - морські розбійники; зовні непорочні, а серцем перелюбники; зовні мовчазні, а в душі - волоцюги; зовні лагідні, а всередині - зарозумілі; зовні дорадники, а на ділі - звідники; зовні простодушні, а вдачею - підступні. Чому це так? Тому що не маємо перед очима страху Божого та заповідей Господніх не знаємо або ж перекручуємо їх задля власної вигоди.

11. Ще й нині (після багатьох років виправлення самого себе) маю чимало нечистих помислів: заздрости, злих пожадань, самодогоджання, черевоугодництва, гнівливости, пихи, марнославства. Сам по собі я ніщо, але вважаю себе чимось. Належу до людей недобрих, але домагаюся слави Святих. Живу в гріхах, а хочу, щоб шанували мене, як праведника. Сам брехун, а на брехунів нарікаю; осквернюю себе думкою, а виношу вирок блудникам; засуджую злодіїв, а сам кривджу бідних; видаюся чистим, тоді як увесь нечистий; у церкві займаю перші місця, - сам же не гідний стояти на останньому; вимагаю чести, коли мав би зносити безчестя. Перед жінками видаюся люб'язним, перед багатими -благочестивим. Якщо мене образили, - мщу; якщо викрили, - обурююсь; якщо до мене не підлещуються, - гніваюся; до вищих ставлюся з презирством, а в очі їм лицемірю; не хочу віддавати чести достойному, а сам, недостойний, - вимагаю пошани до себе. Не кажу вже про свої щоденні думки, суєту, лінощі на молитві, пересуди до нестями. Не описуватиму, як ходжу до церкви лише тому, що так заведено, про навмисні при тому зволікання, пошук зустрічей, лицемірні розмови з благочестивими жінками, про те, як ненаситно приймаю дарунки, улесливо поводжуся, щоб отримувати ще й ще. Таке моє життя, такі мої пороки!

12. Дехто може спитати: чи такі вже й важливі помисли? На це відповім вам: надзвичайно важливі. Ось докази з Писання: Іов приносив жертви за дітей своїх, кажучи: Може, діти мої согрішили і лихословили Бога в своєму серці (Іов 1:5). Якби помисли не були важливі, то навіщо було б йому віддавати тельця за гріхопадіння в думках? Осуджено й тих, які, наслідуючи Корея, зле думали: їх було спалено. Господь Спаситель прирівняв помисел про перелюб з самим перелюбом, пожадання жінки назвав вчиненим гріхом, гнів - убивством, а ненависть вважав за те саме, що й убивство людини. Свідчить про нашу відповідальність за думки і блаженний Павло, кажучи, що Господь на суді освітить те, що скрите в темряві, та виявить задуми сердець (1 Кор. 4:5). Отже, не кажіть, що помисли нічого не варті, коли гріховні думки визнаються за доконану дію.

13. Не тільки на помисли повинні ми зважати, але насамперед на рішення нашої волі - прийняти їх або ж протистояти їм. Хлібороб засіює землю, але не все приймає вона. Так і розум засіює думками нашу волю, але не все вона схвалює і приймає. Від того, що прийняла земля, очікує хлібороб врожаю; за те, що схвалила й прийняла наша воля, Бог вимагатиме відповіді.

14. Людей, які поводяться природно, Апостол назвав душевними, тих, що поводяться протиприродно, - тілесними; духовними ж людьми є ті, котрі й своє єство перетворюють на дух. Бог знає і природу, і волю, і сили кожного; засіває в них Своє Слово і відповідно до можливостей кожного вимагає діл, надприродно проникаючи до душі й духа, до єства й волі (не силуючи її). Якщо людина вдовольняється природним, то Бог не карає її, тому що визначив міру єства і дав йому закон. Але якщо єство бере гору над волею, то Господь карає за ненаситність і порушення Свого закону.

15. Ненавиджу гріх, але перебуваю в пристрасті; відмовляюся від беззаконня, але мимохіть скоряюся перед задоволенням. Поневолив я природу свою гріхом; він, купивши мою волю, стає дле мене необхідним. Рікою ллються на мене пристрасті, тому що з'єднав я ум свій з плоттю - і розділити їх неможливо. Поспішаю змінити свою волю, але мій теперішній стан противиться мені в цьому. Поспішаю визволити душу свою, але тисне на мене безліч боргових зобов'язань.

16. Диявол - злий позичальник - не нагадує про борги; щедро дає позички і ніяк не хоче брати назад. Домагається тільки поневолення людини, а про борги не сперечається. Дасть у борг, щоб багатіли ми пристрастями, і не вимагає від нас повертати назад те, що дав. Я хочу віддати, а він до того, що вже дав, додає ще й ще. Коли ж примушую його взяти, дає щось інше взамін, аби було видно, що сплачую йому з його ж позички. Обтяжує мене новими боргами, бо до старих пристрастей додає нові, яких перед тим не було. Здається, що за старе сплачено, а він в'яже мене, втягуючи все в нові пристрасті та нові обставини. Змушує мене приховувати пристрасті й не сповідатися з них, спонукає жадати ще й нових, начебто нешкідливих. Звикаю до пристрастей нових і, розважаючись ними, забуваю про попередні. Укладаю угоду з тими новими -і повторно стаю боржником. Поспішаю до них, як до приятелів; і ті, що дали мені позичку, знову стають господарями наді мною. Хочу визволитись, а вони роблять з мене раба на продаж. Поспішаю розбити їхні окови, а вони заковують мене в нові. Стараюся втекти з поля битви під знаменами пристрастей, але через обіцяні трофеї й дари стаю ще й їхнім управителем.

17. О, геть від мене, це рабство змія! Геть, владо пристрастей! Геть, усі ці задавнені й нові гріхи! Диявол і заставу дав, щоб купити мій ум; догоджав тілові, аби лише віддати йому до послуг душу. Призвав на поміч юність, аби розум не знав, що діється. Прив'язав до себе недосконале мислення і, як мідним ланцюгом, тримає недалекий ум; якщо той хоче втекти - не пускає, бо тримає на прив'язі. Гріх муром оточує розум, зачиняє двері знання. Пристрасть постійно чатує біля ума, щоб той не звернувся до Бога і не перешкодив продати тіло. Присягає, що дбати про тіло - зовсім не погано і що за таку дрібничку не будемо покарані. Наводить як приклад чимало заплутаних помислів і доводить, що їх неможливо дослідити; покликається на їхню неважливість, намагаючись доказати, що всі подібні речі буде віддано забуттю. Ось чим тримає і зв'язує мене ворог - обманом і лестощами.

18. Того, хто грішить, Павло назвав тілесним (Рим. 7:14). Гріх можливий там, де є воля його чинити. Та між природою і гріхом посередниками стають навички; пристрасті ж - це те, що дається гріхом і приймається природою. Віддатися пристрастям означає віддати їм свою душу у рабство і збентежити розум. Адже гріх, перебуваючи в тілі, панує над розумом і володіє душею, підкоряючи її з поміччю тіла. Гріх править тілом як управитель; через нього обтяжує й саму душу і стає немовби її господарем, бо дає розпорядження і вимагає звіту щодо виконання. Якщо треба завдати ударів, то через тіло наносить їх. Гріх перетворив тіло на свій власний ланцюг і тримає на ньому душу, як вівцю на заріз, як птаху, що високо ширяла, а тепер зв'язана ланцюгом. Не можу ані втекти, ані допомогти собі, тому що живим я вже мертвий; дивлюсь очима, але я сліпий; з людини став псом; розумний, поводжуся, як безсловесна тварина.

19. Але я прагну визволитися з ганебної залежности від пристрастей. Якщо допоможе мені в цьому Господь, якщо зглянеться Він наді мною з великої милости Своєї, то вибавить мене від гріха, і якщо зішле на мене благодать Свою, то спасуся. Певен я, що це можливе для Нього, тож не втрачаю надії на своє спасіння. Знаю, що безліч щедрот Його переважить безліч гріхів моїх. Вірю, що, прийшовши, Він усіх помилував і в Хрищенні дарував відпущення гріхів. Визнаю це, бо я скористався благодаттю цією. Потребую зцілення від гріхів, які я вчинив після охрищення; але Той, хто воскрешав мертвих, може мене і від них вилікувати. Я сліпий, але Він зцілив сліпонародженого. Відкинутий я, як прокажений, але Він, якщо схоче, може і мене очистити. Гнітять мене гріхи, але вони не здолають Божого милосердя до мене. Господь помилував Закхея як достойного; мене ж помилує як недостойного.

20. Судитимуть і пусте слово. А що таке пусте слово? Віра на словах, без діл. Людина вірить і визнає Христа, але нічого того не робить, що наказав Христос. Пустим буває слово і тоді, коли людина сповідається, але не виправляється, коли говорить, що кається, але знову грішить. І поганий відгук про іншого є пустим словом, бо переказує незнане й небачене.

21. Приступи, грішнику, до доброго Лікаря і зцілися без труду. Скинь із себе тягар гріхів, принеси молитву й зроси слізьми загноєні рани свої. Адже наш небесний Лікар зітханнями й сльозами зціляє душевні недуги. Тож приступи й принеси сльози -ці найкращі ліки. Бо саме це вгодне небесному Лікареві: щоб кожен своїми власними сльозами лікувався і спасався. Лікування це нетривале, але дієве, і не поволі затягує воно виразку, але враз зціляє тебе. Лікар чекає лише на сльози твої. Приступи, не бійся! Покажи Йому виразку, одночасно принеси й ліки - сльози й зітхання.

22. Хто не подивує, хто не благословлятиме великого милосердя Твоїх благодіянь, Спасителю душ наших, коли благоволиш Ти приймати сльози як сплату за Своє лікування! О, сило сліз! Яка ти безмежна! Відважно сягаєш ти самого неба! О, сило сліз! Чини ангельські й усі сили небесні постійно веселяться твоєю відвагою. О, сило сліз! Коли забажаєш, можеш радісно предстати перед святим і високим престолом Пречистого Владики. О, сило сліз! В одну мить підносишся ти до неба і все, чого попросиш, отримуєш від Бога, тому що Сам Він іде тобі назустріч, радо дає прощення.

23. Як благатиму Тебе, Спасителю мій, коли уста мої сповнені лихослів'я? Як оспівуватиму Тебе, коли сумління моє нечисте? Як кликатиму Тебе, коли не зберіг заповідей Твоїх? Але Ти Сам, Всеблагий, зглянься наді мною, нікчемним. Не відкинь мене, мерзенного, не покинь мене без надії. Бо ворог мій радіє, коли впадаю я у відчай; тим тільки й звеселяється він, щоб розпукою полонити мене. Але Ти, Боже, милосердям Своїм осором його сподівання, вирви мене з пащі його, визволи від підступного задуму й від усіх спрямованих супроти мене його пасток! І всіх, кого мучить совість через негідні діла, благаю: не впадайте у розпач, щоб не радів супротивник ваш. Але відкиньте сором і приступіть до Бога, плачте перед Ним і не втрачайте надії на спасіння своє. Бо Господь наш дуже радіє, коли хтось кається, і чекає на наше навернення. Він Сам кличе всіх: Прийдіть до Мене всі втомлені й обтяжені, і Я облегшу вас (Мт. 11:28). Тому хай ніхто не впадає у розпуку, хоча й согрішив. Господь суворий лише до тих, хто відкидає Його і не кається.

24. Блаженний той, хто свідомо забажав плакати, зі скрухою проливає на землю сльози, як дорогоцінні перлини перед Господом.

25. Блаженний той, у кого душа стала подібною до щойно посадженого дерева, що завжди як зрошувальну воду має сльози перед Богом.

26. Блаженний той, хто садить у душі своїй добрі рослини, тобто чесноти, і насаджене зрошує сльозами на молитві, щоб було воно плодоносне й угодне Господеві.

27. Хочу показати вам силу сліз. Після слізної молитви Анна випросила в Бога сина, майбутнього пророка Самуїла, і піднеслася до вершини богохвалення в серці своєму. Грішниця у Симоновому домі плакала, омиваючи сльозами святі ноги Господні, й одержала від Нього прощення гріхів. Скруха серця, сердечний плач перед Богом - це лік для душі. Вони вселяють в нас Єдинородного Сина, коли прагнемо Його, і привертають до душі Духа Святого. На землі немає радости, солодшої від тієї, що її дає скруха серця. Чи хто з вас пізнав цю радість сліз за Богом? Коли хтось відчув цю насолоду і під час молитви возносився над землею, то тієї хвилини він цілковито перебував поза своїм тілом, поза цілим цим віком - і вже не на землі. Святі й чисті сльози перед Богом завжди омивають душу від гріхів і очищують її від беззаконня. Сльози, які людина виливає перед Всевишнім, повсякчас надають відваги уповати на Бога; нечисті помисли ніяк не можуть наблизитись до душі, що завжди замилувана Богом. Скруха серця - скарб, що його неможливо викрасти. Скруху розумію як таку, що триває не один день, але безперервно - вдень і вночі - до скону. Скруха серця - чисте джерело, що зрошує плодовиті рослини душі, тобто чесноти.

28. Перше ніж хто вчинить беззаконня, ворог всіляко применшує це беззаконня в його очах. Особливо применшує він похіть чуттєвої насолоди, начебто задовольнити її - це те саме, що вихлюпнути на долівку склянку холодної води. Лукавий применшує гріх в очах людини перед тим, як вона його вчинить; після гріха, навпаки, він надто перебільшує беззаконня в очах того, хто скоїв його. Обрушує на нього хвилі відчаю, часто озброюється проти нього й приповідками, навіюючи такі думки: «Даремна, марна твоя праця. На що схожа вона? Ось на що: насадив хтось виноградник, охороняв й оберігав його, поки не вродив. А зібравши виноград, наповнивши діжки виноградним вином, потім раптом встав, взяв сокиру й потрощив усі діжки. Вино вилилося і пропало. Ось що нагадує діяння твоє». Це навіює лукавий людині, аби вкинути її до прірви відчаю.

29. Саме тому, коли вже наперед знаєш підступи ворога, тікай від гріха. Якщо й скоїш якийсь гріх, не скній у ньому, але підведись і звернись до Господа Бога свого всім серцем своїм, щоби спаслася душа твоя. Скажи лукавому помислові: «Хоча й діжки потрощив я, й вино зіпсував і занапастив, але цілий лишився мій виноградник, а Владика довготерпеливий, многомилостивий, милосердний і праведний. Маю надію, що з Його благодаттю знову вирощу й зберу свій виноград, наповню діжки свої, як і колись. Адже через пророка Ісаю говорить Він: Коли б гріхи ваші були, як багряниця, вони стануть білими, як сніг; коли б, мов кармазин, були червоні, стануть, як вовна (Іс. 1:18).

30. Іншому ворог навіює такий помисел: «Ти ще молодий - під старість каятимешся». А старому нашіптує думку: «Ти вже старий, де тобі нести труди покаяння? Тобі треба спокою».

31. Не впадай у відчай і не кажи: «Вже не спасуся». Навпаки, ще маєш усі можливості спастися. Полюби страх Божий усією своєю душею - і він вилікує рани твої й надалі охоронятиме тебе від небезпеки. Доки в душі твоїй - страх Господній, не потрапиш до диявольських тенет, але будеш, як орел, що ширяє у височині. Однак якщо душа знехтує страхом Божим, занедбає себе, то, впавши з висоти, стане забавкою підземних духів. І вони, затьмаривши їй очі, віддають її, як уярмленого вола, на поталу пристрастям безчестя.

32. Якщо вразить тебе стріла лукавого ворога, не зневірюйся анітрохи. Навпаки, скільки б разів не здолав тебе ворог, - негайно підводься і воюй з ним знову. Адже Той, хто кладе початок подвигу, завжди тримає напоготові правицю, щоб подати її тобі. Щойно ти простягнеш до Нього руку твою, вмить Він подасть тобі правицю Свою, щоб підвести тебе. Підступний же ворог старається довести тебе до відчаю, щойно ти впадеш. Не вір йому! Але коли падатимеш навіть сім разів на день, намагайся підвестися й умилостивити Бога покаянням.

33. Хоч і впали ми, але стараймося вилікуватися покаянням. Хоч як люди й піддалися ми пристрастям, але не впадаймо у відчай. Навпаки, слухаймо Бога, Який говорить: Покайтеся, бо Царство Небесне близько (Мт. 4:17). Він призначив покаяння не лише для якихось одних гріхів, але для всіх. Лікар душ наших дав нам ці ліки від усяких гріховних недуг.

34. Покаяння - поле, яке можна будь-коли обробляти. Воно - дерево, що рясно приносить Богові добрі плоди. Воно - дерево життя, що воскрешає мертвих у гріхах. Воно сопричасне Божеству, і Господь звеселяється ним як силою Своєї творчости, адже тих, кого погубив гріх, воно відроджує на прославу Божу. Воно - духовний зиск,бо пожинає те, чого не сіяло, і бере те, чого не давало.

35. Сумлінні слуги покаянням удобрили Божу ниву, збагатили ним Церкву, наповнили Господні житниці. Завдяки покаянню земля стала небом, бо наповнилась Святими - цими земними ангелами. Прославляються сумлінні служителі, які покаянням значно примножили посіяне.

36. Бог знав, що рід людський напастуватиме ворог, і, щоб перемогти його, дав покаяння. Ворог спонукає до гріха, а покаяння готове прийняти грішника. Ворог заохочує до беззаконня, а покаяння радить навернутися. Той кидає до відчаю, а це дає надію на спасіння. Гріх кладе совість на лопатки, а покаяння - жезл, що допомагає їй підвестися. Господь визволяє в'язнів-через покаяння (Пс. 146:7).

37. У покаянні закон - наче світильник. Тому ті, що согрішили, через нього знову знаходять Бога. Беззаконник сумує, не бачить благости, бо ворог наповнив його душу відчаєм. Але покаяння, як добрий лікар, проганяє з його душі морок і все, що гнітить її, показуючи їй світло Божої доброти. Диявол не дає отямитися тим, що согрішили, залякуючи їх суворістю покаяння. А покаяння, бачачи хитрощі його, підходить ласкаво і говорить: «Лишень згадайте про Бога - і я все зроблю за вас. Пригадайте собі Його милосердя - і я стану вашим заступником. Бодай легенько, грішники, зітхніть у скрусі - і я зроблю вас Божими дітьми. Пророк Ісая сказав: У наверненні й спокої ви спасетеся; у тиші та в довір'ї- ваша сила (Іс. 30:15). Ось і свідчення наводжу тобі, тільки покайся». - Якщо грішник зітхне, то разом із цим зітханням спаде з нього тягар гріха, що його поклав був на нього змій. Тоді і з розуму його спаде заслона незнання - проясниться душевне око, і покаяння провадитиме душу до спасіння.

38. Коли грішник, що кається, побачить милість Божу, тоді не лише зітхатиме, але й у великій скорботі проливатиме сльози. Адже душа після тривалої розлуки з Богом, побачивши свого Отця, спонукується до плачу. Проливає вона сльози, тому що узріла нарешті Творця свого, прихиляючи тим до себе Бога, бо любить милість Його. Так вона очищується від усієї тієї скверни, до якої довів її змій. Хіба ти не чув, що сказав Давид: Щоночі ложе моє-мокре від плачу (Пс. 6:7)? Але спочатку він зітхав, а потому вже плакав. Так само й у природі: спочатку вітер, опісля - дощ; спочатку гримить грім, а потім із хмар линуть краплі дощові.

39. Давид зітхав і зрошував слізьми ложе своє, бо осквернив себе перелюбом. Сльозами омив він постелю свою, яку опоганив беззаконним союзом. Він говорив: Знемігся я від стогнання мого (Пс. 6:7). А труд зітхання є плід серця, що породжує багато сліз. Тож сльози примножуються від зітхань, які їм передують.

40. Совість за природою своєю тягнеться до Бога (обстоює Бога і все Боже) та відкидає підступи спокус. Нерідко гріх безстидно вдирається, але совість все ж бере гору над ним. Коли хтось боїться бути в темноті, совість сповіщає, що це через гріх, бо сказано в Писанні: Лихий утікає, як ніхто за ним і не женеться (Прип. 28:1). Або коли на кораблі непокоїть когось бурхливе море, совість нагадує людині про її нечестя. Або під час землетрусу приводить вона на думку вчинене беззаконня. Або коли хто в дорозі, відновлює в пам'яті пристрасні діла. Нарешті, якщо грішник не навернеться, вона викриває його, коли той стає немічним і хворим, - і з любови до життя він складає Богові обітницю сокрушити в собі гріх. Боячись смерти і втрати блага вічного життя, він, у муках совісти, прибігає до покаяння - цього посередника між Богом і людьми.

41. Юнак, про якого згадує Євангеліє, взяв у батька спадок, пішов десь далеко й розтринькав його з блудницями, - тож опинився у великій скруті. Коли знесилився він до краю від тягару нестатків, тоді покаяння поставило йому за провину втрату минулого спокійного життя в батька, зродило в ньому бажання повернутися до нього і надію умилостивити батька розкаянням. І він заволав: Встану та й піду до батька мого і скажу йому: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе! (Лк. 15:18). Коли на юнака, що піддався спокусі, напав ворог і робив з ним усе, що тільки йому заманулось, то покаяння не тривожило його, наказуючи й совісті мовчати і передчасно не приступати до діла. Коли ж настала для юнака тяжка година, тоді покаяння, як матір, пригорнуло його до себе, вирвавши з рук мачухи - сластолюбства, щоб повернути його рідній неньці - благочестю.

42. Юнак благав: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе! (Лк. 15:18). Син, який скоїв гріх, призвав батька, визнаючи, що той, хто спокусив його, - вітчим і зловмисник. Розпізнав він підступ, побачив спокусу - і прибіг до покаяння, як до рідної неньки. Довго їв він макуху й терпів голод, але покаяння, як сердечна мати, прийняло цього юнака і знову напоїло його молоком грудей своїх, - молоком, бо гріх сороміцького життя виснажив його до кінця. Коли б не це молоко, не отримав би він зцілення. Хто не міг сам підвестися, того підвело покаяння, напоївши молоком. Воно вилікувало вкрай знесиленого і віддало його знову в батьківські руки.

43. Чи бачиш, що покаяння спочатку постає перед грішниками не суворим, а поблажливим і легким? Не пропонує воно посту, не вимагає ані стриманости, ані чування, але лагідно запрошує розпочати з визнання: Согрішив я. З найлегшого починає, бо знає, що подальше довершить совість. Ця співтаїнниця покаяння бере душу під свою опіку і спішить очистити її. Совість знає, що душа покірна благові, й править нею, як вершник. Вона хоче, щоб покаяння було прийняте, бажає, щоб утвердилось воно в грішниках і, як сонце, проникло в їхній ум, освітивши його. Так легко приводить вона їх до Бога і невдовзі робить їх Його набутком.

44. Не повинні ми, браття, зневірюватись у спасінні, маючи таку матір - покаяння. Не втрачаймо надії на порятунок, коли втішає нас рідна ненька. Покаяння вводило в рай - до Бога - тих, що їх вловив був лютий ворог, тож невже відвернеться від нас? Помилувало тих, які були поза Церквою, тож невже не змилостивиться над нами? Ніхто не дозволить іншим легко змарнувати те, що сам набув тяжкою працею. Як же Бог й Отець віддасть ворогові нас, яких придбав кров'ю Свого Сина? Ми - Його стадо, і Він - наш Пастир. Господь дав нам покаяння, як очищувальну воду, щоб ним могли ми омиватися, коли впадемо в гріх. У нас є купіль не тільки нового життя, але й оновлення. Якщо згрішимо, то, омившись покаянням, стаємо чистими.

45. Покаяння - це жертовник Божий, адже завдяки йому ті, що згрішили, умилостивлюють Бога. Колись ті, що підлягали Закону, вчинивши гріх, повинні були принести Богові жертву і для того йти до Єрусалиму. Виконати це одним не дозволяла скупість, іншим - бідність, ще іншим - лінощі. У новій благодаті все це здійснює саме лише покаяння, приносячи жертву в совісті. Не вимагає воно козеняти - лише сповіді. Нема горлиці в тебе, грішнику? Зітхни - і Бог прийме твоє зітхання краще за горлицю. Нема в тебе голуба? Розкажи про гріхи свої Богові - і це буде твоїм всепаленням. Нема в тебе ніякої іншої птиці? Плач, - і будуть твої сльози прийняті від тебе як пожертва. Якщо помолишся, Бог прийме твою молитву замість тельця. Якщо припадеш до Нього зі щирим серцем, щиросердість твою поставить вище за вола, що його колись приносили в жертву. Навіщо готувати тобі пахощі? - Покаяння очистить тебе без куріння тиміяму.

46. Покаяння - це також і Божа трапеза, бо завдяки йому Господь довершує людське спасіння. Ісус говорить: Їжа Моя - волю чинити Того, хто послав Мене, і діло Його вивершити (Йоан 4:34). Тож покаяння є чудесним хлібом Божим. Господь вкушає в ньому наш іспит сумління. Він п'є покаянні сльози скрухи і насолоджується пахощами - щирими зітханнями, тому що вони для Нього - кадило запашне. Ось різноманітна пожива Божа: стриманість, піст, чування, сумлінна молитва, смиренна покора - усе це миліше Господеві від численних жертв.

47. Покаяння - празник Богові; Євангеліє каже, що Бог радіє більше з одного грішника, що кається, ніж з дев'ятдесят дев'ятьох праведників, що їм не треба покаяння (Лк. 15:7). Каяття, влаштовуючи празник Богові, саме небо закликає на бенкет. Ангели радіють, коли покаяння запрошує їх на гостину. Всі чини небесні ликують, бо звеселяються покаянням.

48. Покаяння приносить у жертву тих, які согрішили, але також і оживотворює їх; умертвляє - і знову воскрешає з мертвих. Як же це? Слухай: воно бере грішних, а повертає праведних. Вчора вони були мертві, а сьогодні завдяки покаянню стали живі для Бога. Вчора були чужі, а сьогодні - свої для Бога. Вчора - беззаконні, а сьогодні - святі. Покаяння - велике горнило, що мідь переплавляє на золото; бере свинець, а віддає срібло. Коли ти бачив, як скло набуває кольору гіацинту, смарагду чи сапфіру, то не матимеш сумнівів у таких перетвореннях, що стаються силою покаяння. З волі Божої покаяння єднає каянника з благодаттю Святого Духа і робить людину цілковито дитиною Божою.

49. Закон наказував усі священні речі робити із золота. Законодавець не допускав, щоб ці дорогоцінності були пусті всередині, але литі суцільно, аби ми знали, що Святі Божі є цілковито Святими. Слухай, каяннику! Приступи до Бога зі щирим серцем - і Він воздасть тобі, цілковито перемінивши тебе. Прагнув ти переплавлення у вогні покаяння? Дивись, щоб нічого не лишилось непереплавленим у тобі. Ось що я маю на увазі. Каєшся ти, наприклад, у блуді. Гляди, щоб викорінив ти всі види блуду. І не тільки це, але відкинь усе, що веде до розпусти: сміх, жарти, лайку, черевоугодництво, бо все це - дороги до блуду.

50. Цілковито зречися усього гріховного. Пророк Мойсей, коли народ згрішив, наказав розіп'ята змія, тобто викорінити гріхи, - і зробив змія не пустого всередині, а литого і суцільного. Навіщо? Аби показати, що ти повинен цілковито зректися будь-якого лукавства. Він зробив змія повністю з міді тому, що коренем усього зла є грошолюбство. Литим узяв його з горнила, щоб ти зупинив у собі розпалювання, яке зростає в тобі аж до розбещення розуму. Повісив же змія на дереві, щоб ти каявся і розіп'яв у собі ці три пороки, адже від них настає душевна смерть.

51. До тебе слово моє, каяннику: не май у собі пустоти. Тобі треба рішуче втікати від гріха і непорушно триматися добра. Зроби стійким своє серце, як сказав Пророк, і воно боятися не буде (Пс. 111: 5, 8). Ти мусиш щиро покаятися, як Петро, тому що ти тяжко грішив. Бог не приймає покаяння без рішучости до покаянних діл. Багато хто наслідує ходу царів, але цього замало, аби їм віддавали таку саму шану, як царям. Так і каянники, якщо не будуть твердими у покаянні, - матимуть тільки вид каянників, без сили, яку дає покаяння. Ті, що приносять покаяння лише про людське око, чинять не один гріх, а багато, бо й інших спонукують каятися лише напоказ. Таким гріхи не тільки не відпускаються, але ще й додаються.

52. Тож принеси, грішнику, тверде покаяння, щоб отримати тобі прощення. Святий Павло сказав: той, хто будує на дровах, сіні, тростині, не отримає винагороди. Сказав він це не лише про навчання, але й про покаяння. Якщо хтось не приносить повного каяття, він - тростина, дрова, які плавають по воді. Хто не твердо приступає до каяття, - той дрова. Такого не тільки буде відкинено, але й спалено, як сказано, у вогні. За що? За те, що думав насміятися з Бога.

53. Покаймося ж, як ніневітяни, щоб і ми осягнули спасіння. Істинно покаялись вони - істинно й спаслись. Як согрішили, так і покаялися, - і були вислухані. Не лише частина з них навернулась, - бо ж однаково плакали і царі, і прості люди. Не лише дехто з них виправився, бо ж разом били себе в груди і правителі, і раби. Не лише якийсь короткий час каялися, - цілих три дні чоловіки й жінки, немовлята й старці безнастанно сповідалися. Повірили вироку і, як перед смертю, гірко тужили один за одним. Під Ніневією розумію людину; під багатьма її жителями - частини душі та порухи розуму. Як ніневітяни всенародно приступили до покаяння, так і ми з усіх сил цілковито повинні каятися.

54. У законі Бог наказав не лише знищити ідолів, кумирниць та їхні вівтарі, але й попіл спаленого каміння і дерев як нечистий викинути геть. І ти, каяннику, пам'ятай, що на тебе покладено обов'язок знищити в собі будь-який слід гріха. Якщо залишиться в тобі попіл гріховний, то він притягуватиме до тебе нечистих тварин і плазунів. Якщо ж позбудешся його, то тебе не турбуватимуть ані скніпи[2] гріховні, ані комарі. Цілковито очисти свій ум від гріховних мерців - і їхній смрад покине тебе. Гріховні мерці - це пристрасні спогади. Якщо залишаться вони в тобі, то затьмарять думки і примусять кружляти помисли, котрі, як густий туман, застелять твої духовні очі.

55. Вичавім себе покаянням, щоб не втратити нам благодаті прощення, як своєї правдивої барви. Вичавлювання - це старанне усунення супротивного. Адже таким чином дана нам барва (прощення) глибоко просякне в наші душі й вже не зійде. Старанно обмий себе сльозами, як красильники вимивають вовну, будь смиренним, малим у всьому. Коли так очистиш себе, приступиш до Бога вже готовим прийняти благодать.

56. Деякі каянники знову впадають у гріх, бо не знали змія, який в них причаївся, а коли й знали, то не цілковито вивергли його зі себе. Вони дозволили лишитися всередині слідам його образу, і він невдовзі, начебто зачатий в утробі, знову відновився в них у всій своїй злобі. Коли бачиш людину, що кається, а потім знову грішить, то знай, що вона не змінилася в своєму умі, бо залишила в собі всі гріховні порухи. Ознакою того, хто твердо покаявся, є зосереджений і суворий спосіб життя: коли рішуче відкинуті чванливість, зарозумілість, а очі й ум завжди спрямовані до жаданого Ісуса Христа, щоб з благодаті Христової стати новою людиною.

57. Відмежуйся від того, що супротивне чесноті. Якщо ти постиш і водночас до нестями смієшся, то легко спіткнешся. Якщо на молитві плачеш, а на людях поводишся як мирянин, то легко потрапиш у сіть. Якщо, цнотливо живучи, ти безпечний, то незабаром впадеш. Каятися треба від щирого серця. Каянник повинен постійно залишатись незмінним: завжди бути таким, яким був на початку. Якщо хтось ще має якийсь порок, - це ознака недосконалого навернення. Якщо каянник зміниться, -це вказує, що в серці його не покладено твердої підвалини життя в Бозі. Така людина приносить покаяння, як те дитя, що тільки-но вчиться, і як той битий, що плаче з нужди, а не з доброї волі. Людські закони корегують поведінку страхом, але не змінюють уподобань серця. Так і покаяння дехто приносить із потаємною, можливо, добре не усвідомлюваною думкою - попускати іноді гріху.

58. Хтось із Пророків сказав: У громаді Господній не зводьте наклепів сльозами (Міх. 2:5,6). Цим Пророк не відкидає покаяння і не називає наклепом сповідь смиренного серця перед Господом, але застерігає: коли хто, маючи злі наміри, удавано проливає сльози, то таке покаяння нетривке. І ще говорить: Роздеріть серця ваші, а не одежі (Йоіл 2:13). Бо хоче, щоб ми не хизувались покаянням, а направду каялися. І Давид говорить: Сльозами обливаю мою постіль (Пс. 6:7). Не в церкві буду проливати сльози, показуючи людям свою побожність, щоби вважали мене за праведного, але щоночі омиватиму сльозами постіль свою, щоби бути у згоді з Христом, Який сказав: Ти ж, коли молишся, увійди у свою кімнату, зачини за собою двері, і Отець, для Якого це робиш у тайні, віддасть тобі й змилостивиться над тобою явно (Мт. 6:6).

59. Багато людей гендлюють сповіддю, нерідко виставляють себе кращими, ніж вони є насправді, і тим прикривають себе. Інші думають покаянням купити собі славу. Для декого покаяння - це привід для гордині, - такий замість прощення пише на себе нове боргове зобов'язання. Ще не позбувся ти старого боргу, а вже береш на себе новий? Прийшов ти сплатити борг, а зв'язуєш себе новими зобов'язаннями? Намагаєшся вивільнитися від боргу, а готуєш для себе нове рабство? Ось що значить сказане: Його молитва хай йому за гріх буде (Пс. 108:7). І як такому не повернутися до гріха? Як знову не віддатися пристрастям? Чи дасть йому спокій змій? Чи не тривожитимуть його плазуни? - Ні! Справдяться над таким слова Христові, що оселяться в ньому сім інших духів, гірших від першого (Лк. 11:26).



[1] (Том І, с. 36-38,155-322, 530-548; том II, с. 96, 213-262; том III, с. 125-297)

[2] Скніпи - воші або ж комарі, мухи (Вихід 8:17). Також згадуються у Псалмах і Приповідках.

 

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

 

[ Cкачати книгу: "Святий Єфрем Сирійський" ]

[ Купити книгу: "Святий Єфрем Сирійський" ]


Нагору



Рекомендуйте цю сторінку другові!






Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!