Християнська бібліотека. Божественна комедія. Чистилище: Пісня 13. Християнська бібліотека. Божественна комедія.
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Чистилище: Пісня 13
   

Зміст: "Божественна комедія"


Друге коло - Заздрісні - Приклади великодушності

1] Зійшли ми аж на верх камінних сходів,

2] Де вдруге вужчала височина

3] Що розгрішає всіх, хто б нею сходив.

4] І тут карниз, дорога і стіна

5] Вилися, як і нижче, безкінцеві,

6] Але була в них менша довжина.

7] Художникові тут і сницареві

8] Роботи не було: каміння й брук

9] На колір видавалися свинцеві.

10] «Тут про пораду наш даремний гук, -

11] Сказав поет. - Стояти ж нам без діла -

12] Це завдавать собі лиш зайвих мук».

13] Приглянувшись до сяйного світила,

14] Узяв він віссю руху правий бік

15] І ліву обернув частину тіла.

16] «О ясне сонце, під яким я звик

17] Упевнено в дорогу вирушати,

18] Веди нас далі, як вело, - він рік. -

19] Ти, що світам даєш блискучі шати,

20] Хай з незліченних сяючих зірок

21] Нас твій лиш промінь має проводжати!»

22] Ми рушили й пройшли в короткий строк

23] Із милю (на земну узявши міру),

24] Бо воля нам прискорювала крок,

25] Як вчули ми, що дух шугнув по ширу,

26] Та бачити його не довелось, -

27] Скликав на бенкет він любові й миру.

28] Ще, пролітаючи, промовив хтось

29] «Вина не імуть» голосом високим,

30] І вітром слово мимо понеслось.

31] Воно ще чулось в мороці безокім,

32] А вигуку «Орест - це я!» ушам

33] Було не втримати хоч ненароком.

34] Спитав я: «Батьку, що за голос там?»

35] Аж третій поруч пролунав поволі:

36] «Любіть того, хто зло вчиняє вам!»

37] І добрий вчитель: «В цім карають колі

38] Гріх заздрощів і душам завдає

39] Бич, плетений з любові, гострі болі.

40] Вузда ж на грішників бряжчить своє,

41] І протягом покутної стежини

42] Подібних звуків, мабуть, сила є.

43] Та крізь повітря подивись на стіни

44] І ти побачиш, скільки тут сумних

45] Сидить, оперши о каміння спини».

46] Розкривши очі, я помітив їх,

47] Примушених до каменя тулиться,

48] В киреях, як на колір - кам'яних,

49] І, підійшовши глянути на лиця,

50] Почув: «Маріє, помолись за нас!»,

51] «Михайле, Петре, всі святі, моліться!»

52] Навряд чи хто знайшовся в наш би час,

53] В чиїх би грудях смуток не з'явився

54] Від тих, чий вигляд знов мене потряс,

55] Бо я, коли до них так придивився,

56] Що помічав їх кожний рух малий,

57] Відчув, як сум тяжкий крізь очі лився.

58] Здалось, в волосяницях всі були,

59] Підтримувані ближчого плечима,

60] І разом тиснулися до скали.

61] Так старцеві з незрячими очима

62] Під стінами розгрішних пожадань

63] Сліпий сусід чоло плечем підтрима,

64] Щоб не благанням і дощем ридань

65] Додати співчуття в серця високі,

66] А й жалюгідним виглядом страждань.

67] Як сонця не побачать сліпоокі,

68] Так небо глянуть не дало на світ

69] Цим тіням, лишеним у тьмі глибокій,

70] Бо вії в них в'язав залізний дріт,

71] Як шовк - в яструбеняти молодого,

72] Якому дику лють скоряє гніт.

73] Я бачив їх, не бачений, а з того

74] Занепокоївся, зніяковів,

75] І озирнувсь на вчителя свойого,

76] А він таємним думам одповів

77] І, дозвіл давши мовити без страху,

78] Сказав: «Питай, але без зайвих слів».

79] Віргілій рухався тим боком шляху,

80] Де уповзала круча вниз крива

81] І зяяла безодня, повна жаху.

82] По цей же бік здавалось, мов співа

83] Юрба страждаючих бездольних духів

84] І сльози бігли з-під жахного шва.

85] Звернувсь до них і: «Хто б мене послухав, -

86] Почав я, - з тих, хто сяєво здійма

87] Метою чистих всіх душевних рухів?

88] Хай найясніша благодать сама

89] Розвіє піну вашого сумління

90] Й очистить річку вашого ума!

91] Почути вас - моє палке стремління,

92] Чи тут латинські душі є, скажіть,

93] Щоб міг я вислухати їх веління?*

94] «О брате, тут навічно всіх держить

95] Як жителів міських єдине місто,

96] До смерті ж хтось в Італії мав жить», -

97] Так голос десь озвався проречисто,

98] І я пішов на нього навпростець,

99] До тіней, що тримались, мов намисто.

100] Одна з них виявляла нетерпець...

101] Скажу на запитання: як же саме? -

102] Тяглась-бо підборіддям, як сліпець.

103] Сказав їй: «Душе, змалена сльозами,

104] Тобі, мабуть, хтось мову розріша, -

105] Хто ж ти і звідкіля, скажи словами».

106] «Була я сьєнка, - мовила душа, -

107] Між інших тут мене трима надія

108] Того діждатись, хто не поспіша.

109] Сама носила я ім'я Сапія,

110] Мене ж, Софії-мудрості на зло,

111] Про зло для ближніх тільки й гріла мрія.

112] Послухай, що мені колись було,

113] Й не думай, що про сказ тобі збрехала.

114] Як зморшки вкрили вже моє чоло,

115] Під Колле наша армія програла

116] І з бойовища у ганьбі втекла, -

117] Цього жадав їй Бог, а я благала.

118] Я радістю охоплена була

119] Найбільшою з усіх, коли навалу

120] Подужаних очима обвела,

121] Й, задерши в небо голову зухвалу,

122] Мов дрізд в одлигу: «Не боюсь тебе!» -

123] Гукнула Богу, збуджена до шалу.

124] Хотіла потім врятувать себе,

125] Та боргом затулило б вхід чудесний

126] Розкаяній у небо голубе,

127] Коли б не П'ер Гребінник благочесний,

128] Який за мене сльози лив рясні

129] Й зродив надію на чертог небесний.

130] Але хто ти? Слова твої ясні,

131] Ти маєш очі широко розкриті

132] І дишеш мовлячи, здалось мені».

133] «У мене очі, - я сказав, - зашиті

134] Теж будуть, та недовго, согрішав

135] Із заздрощів не дуже я на світі.

136] Не з тим я зовсім почуттям кружляв

137] Там, нижче, й розум мій, уяви повний,

138] Немовби камінь на мені лежав».

139] Сказала: «Хто ж твій провідник чудовний,

140] Що ти про поворот гадаєш свій?»

141] І я: «Оцей, хто тут стоїть, безмовний.

142] Я теж, як всі, хто ще не вмер, живий.

143] І ти скажи прохання сокровенне,

144] Щоб я й для тебе крок зробив малий».

145] Відповіла: «Це все нове й знаменне,

146] І ласка Божа на тобі сія,

147] Тож в молитвах не забувай про мене.

148] Всім найдорожчим заклинаю я:

149] Подбай, як знову підеш по Тоскані,

150] Щоб піднеслась між рідних честь моя,

151] їх знайдеш ти в пустоголових стані,

152] Де в Таламоне з порту вийшов глум,

153] Як з флотом на казковій річці Дьяні, -

154] Бо в адміралах всякий легкодум».

- - -

Коментарі:

29. Тут лунають голоси, що нагадують про великодушні вчинки. Перший: «Вина не імуть» (церк.) - слова Христової Матері до Сина на весіллі в Кані Галілейській (Єванг.).

32. Другий вигук: «Орест - це я!» - взято з грецької міфології. Коли вороги Агамемнонового сина Ореста схопили замість нього його друга Пілада, той, жертвуючи собою в ім'я дружби, назвався його ім'ям, але в останню мить перед стратою з'явився справжній Орест, і вражені великодушністю судді помилували обох.

36. «Любіть того...» - слова Ісуса перед смертю на хресті (Єванг.).

39-40. Бичем служать приклади любові, вуздою ж мають служити приклади покараної заздрості (див. далі, Ч. XIV).

62. Стіни розгрішних пожадань - тобто церкви.

106-129. «Була я сьєнка...» - Сапія, дружина Гінібальдо Сараччіні, тітка Провенцано Сальвані (див. прим. Ч. XI., 109-138), яка під час фатальної для нього битви при Колле ді Вальдельса раділа поразці своїх співгромадян.

109-110. Ім'я Сапія. - Це ім'я зіставляється з італійським прикметником savia (по-староіталійськи sapid), тобто «мудра».

122. Мов дрізд в одлигу... - натяк на італійську народну казку.

127. П'єр Гребінник - П'єр Петтінайо, проповідник, що мав у Сьєнні репутацію святого, був за професією гребінником.

151. Пустоголових стан - Сьєна, де з ініціативи офіційних осіб серйозно обговорювали і навіть починали здійснювати фантастичні плани: купівлю та будівництво морського порту в містечку Таламоне або розшуки підземної річки Дьяни, водою якої сьєнці гадали забезпечити місто. Вислів «адмірали» коментатори тлумачать різно: 1) ті, хто сподівався стати адміралами; 2) начальники портових робіт; 3) підрядчики цих робіт.


Зміст: "Божественна комедія"

Скачати книгу: "Божественна комедія"

Джерело: http://ae-lib.org.ua/

Читайте также на русском: Данте Алигьери. Божественная комедия.

Read also in English: The Divine Comedy

Lesen Sie auch in Deutsch: Göttliche Komödie


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!