Християнська бібліотека. Божественна комедія. Чистилище: Пісня 20. Християнська бібліотека. Божественна комедія.
Не журіться про життя, що ви будете їсти, і ні про тіло, у що ви зодягнетеся.                Бо більше від їжі життя, а тіло від одягу.                Погляньте на гайвороння, що не сіють, не жнуть, нема в них комори, ні клуні, проте Бог їх годує. Скільки ж більше за птахів ви варті!                Хто ж із вас, коли журиться, добавити зможе до зросту свого бодай ліктя одного?                Тож коли ви й найменшого не подолаєте, то чого ж ви про інше клопочетеся?                Погляньте на ті он лілеї, як вони не прядуть, ані тчуть. Але говорю вам, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них!                І коли он траву, що сьогодні на полі, а взавтра до печі вкидається, Бог так зодягає, скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні!                І не шукайте, що будете їсти, чи що будете пити, і не клопочіться.                Бо всього цього й люди світу оцього шукають, Отець же ваш знає, що того вам потрібно.                Шукайте отож Його Царства, а це вам додасться!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Чистилище: Пісня 20
   

Зміст: "Божественна комедія"


П'яте коло - Скупі - Приклади бідності, щедрості та огидних скупощів - Туго Капет - Двигтіння гори

1] Скоряється в нас воля кращій волі:

2] Як папа змусив - мусив я з зіниць

3] Взять губку, не насичену доволі,

4] Й піти з вождем, що між простертих ниць

5] Ступав до скелі ближче по стежині,

6] Мов на фортечнім мурі вздовж бійниць.

7] Бо душі, випускавши по сльозині

8] Все зло, яким укритий цілий світ,

9] Лежали покотом по широчіні.

10] Прокляття їй, вовчиці давніх літ,

11] Чия жадливість всесвіт упихає

12] В огидний та ненатлий свій живіт!

13] О небо! Все рухоме протікає,

14] Ти змінюєш його в земних речах, -

15] Коли ж той прийде, хто її злякає?

16] Ми обережно обирали шлях,

17] І з жалем слухав я, як люд цей скніє

18] У стогонах, у лементі, в сльозах.

19] Десь перед нас: «О благосна Маріє!» -

20] Почув я зойк, і згадка враз прийшла,

21] Як породілля у переймах мліє.

22] А голос вів: «Убого ти жила, -

23] Ми ясно бачим ясла у повітці,

24] Де ноша пресвята твоя лягла».

25] І ще почув я: «О, колись Фабріцій

26] Дав перевагу бідній чистоті

27] Перед багатством у скверноті ницій!»

28] Сподобались мені думки прості,

29] І я на тіні став дивитись доти,

30] Аж поки взнав, хто вів слова оті.

31] А він розповідав, які щедроти

32] Явив невинним дівам Миколай,

33] Щоб не згубили юності й чесноти.

34] «О красномовний душе, не ховай,

35] Хто був ти, - проказав я, - і для чого

36] Повторюєш хвали, відповідай.

37] Оддячу я, коли вернусь для того,

38] Щоб довершить коротку путь життя,

39] Яке спішиться до кінця сумного».

40] А він: «Хоч допомоги жду і я,

41] Вшаную благодаті я зусилля,

42] Що й тут твоє продовжують буття.

43] Я коренем триклятого був зілля,

44] Що на просторах християнських піль

45] Затінням губить все живе бадилля.

46] Молю того, хто судить все суціль:

47] Нехай кривавим відомстять бенкетом

48] За кривди Брюгге, Гент, Дує та Лілль!

49] Я звався за життя Гуго Капетом,

50] Мій рід до трону стежку вторував,

51] Дивуючи весь світ високим злетом, -

52] А дід в Парижі м'ясом торгував.

53] Коли згасали королі французів,

54] А з них останній рясу надягав,

55] Я так в руках вузду правління звузив

56] І стільки мрій плекав у голові,

57] А навкруги юрмилось стільки друзів,

58] Що став мій син короні-удові

59] Укоханим, а там линула злива

60] Посвячених у королі нові.

61] Аж поки кров мою звела манлива

62] Прованська, взята в посаг, оболонь,

63] Не варта кров була та й не шкідлива.

64] А там грабіж скрізь понесла й вогонь,

65] Спочатку зжерла, на відшкодування,

66] Понтьє, Нормандію, взяла Гасконь.

67] До вас Карл вдерся й, на відшкодування,

68] Вбив Куррадіно, а тоді й Фому

69] Вернув на небо, на відшкодування.

70] Ще прийде - знаю, статися тому -

71] Новий французький Карл на ваше поле

72] Уславити себе й потомків тьму.

73] Ще не приходив так ніхто й ніколи,

74] І списом юдиним в руках брудних

75] Він черево Флоренції проколе.

76] Здобуде ж він не землі - стид і гріх,

77] Тим важчий і тим більше непрощенний,

78] Що легшим він здававсь йому з усіх.

79] Того ж, хто буде в морі полонений,

80] Я бачу, як він доню продає,

81] Торгуючись, немов корсар злиденний.

82] О скупість, тож в тобі принади є

83] Могутні, для мойого роду милі..

84] Аж тіло той занедбує своє!

85] Хай інші злочини всі мерхнуть в силі!

86] Я бачу, як Христа в заміснику

87] Ув'язнюють в Аланьї квіти лілій.

88] Я бачу їх злорадісність низьку,

89] Я бачу жовч із оцтом у солдата

90] І смерть між двох розбійників близьку.

91] Я бачу ще новітнього Пілата,

92] Якого зваблять скарби в далині,

93] Де здобич в храмі блискотить багата,

94] Коли ж чекати, Господи, мені

95] На мсту твою, до певної години

96] Приховувану з гнівом в таїні!

97] Звертання ж до єдиної дружини

98] Святого духа, що почули ви,

99] Як вас вона ввела на ці стежини,

100] Ввіходить в наші денні молитви.

101] Коли ж ми бачимо нічну заслону,

102] За приклад беремось щораз новий.

103] і Увагу віддаєм Пігмаліону,

104] Що, за багатством гнавшись, батька вбив.

105] Став зрадником, порушником закону;

106] Мідасу, охоронцеві скарбів

107] І скупію з обличчям прегордливим,

108] Що з нього всесвіт посміхи зробив;

109] Іще Ахану з потягом жахливим

110] До вражого майна, який Навін

111] Карає й досі гнівом справедливим.

112] Шлемо Сапфірі й мужеві проклін,

113] Хвалу коню, що збив Геліодора.

114] Гуде гора у криках всіх колін,

115] Що Поліместор - вбивця Полідора,

116] У вигуках: «Гей, Красе, смак який

117] У золота? Дай відповідь нам скору!»

118] Той тихий в бесідах, цей - гомінкий,

119] Хто мовить з примусу, а хто - охоче,

120] На вдачу хто упертий, хто - м'який.

121] Пригадуємо благо, що до ночі

122] Про нього ми розмови всі вели,

123] Сказати ж голосно - ніхто не хоче».

124] Ми досить вже далеко відійшли

125] Од тіні, надолужуючи втрату,

126] І поспішали вгору як могли,

127] Коли нараз почувся грім розкату,

128] Гора здвигнулася під ноги нам,

129] І я закляк, мов той, хто йде на страту.

130] Так не хитався навіть Делос сам

131] До того, як Латона під горою

132] Знайшла в гнізді два ока небесам.

133] І тут такий розлігся над юрбою

134] Могутній крик, що вчитель озирнувсь,

135] Промовивши: «Не бійся, я з тобою».

136] Та «Слава в вишніх Богу» - спів почувсь,

137] Наскільки шум збагнув я стоязикий,

138] Коли він біля мене розітнувсь.

139] Завмерли ми; наш подив був великий,

140] Як той, що вперш до пастуха прийшов;

141] Але ущухли землетрус і крики.

142] В святу дорогу рушили ми знов,

143] А тіні, заспокоївшись помалу,

144] Вернулися до скарг і молитов.

145] Як в пам'ять глянути мою несталу,

146] То вперше у житті відчув я вмить

147] Страшенної цікавості навалу,

148] Але не міг її задовольнить, -

149] Ні розпитатись, вгору поспішивши,

150] Ні сам як слід що-небудь зрозуміть.

151] І так я йшов, од незнання терпівши.

- - -

Коментарі:

3. Взять губку, не насичену доволі... - тобто припинити розглядування й розпитування, не задовольнивши цікавості.

8. Зло, яким укритий цілий світ - користолюбство.

10. Вовчиця давніх літ - звір, що уособлює користолюбство.

22-24. Ми ясно бачим ясла у повітці... - натяк на євангельську легенду про обставини народження Христового.

25-27. Гай Фабріцій Люсцін - римський консул III ст. до н. є., прославився своєю безкорисливістю.

31-33. Які щедроти явив невинним дівам Миколай - натяк на одну з християнських легенд про Миколая, єпископа міста Міри в Лікії.

40-123. Це Гуго Капет (пом. 956) - граф Паризький, засновник французької королівської династії Капетінгів. Незнатний з походження (дід в Парижі м 'ясом торгував), він став правителем держави за останніх представників каролінгської династії, а коли вона вимерла вся (Людовік V помер 987 року), сина Гуго, також Гуго, було обрано на вільний французький престол.

43. Я коренем триклятого був зілля - тобто родоначальником французької королівської династії.

48. Брюгге, Гент, Дує та Лілль - міста у Фландрії, сплюндровані французькими королями. Той, що говорить, хотів би, щоб Фландрія помстилася над його нащадком Філіппом IV Гарним (див. прим. Ч. VII, 103 і 104) за всі кривди. 1302 року фламандське народне ополчення справді розгромило французів.

54. А з них останній рясу надягав. - Очевидно, Данте сплутав останнього Каролінга з останнім Меровінгом, Хільдеріком III, який 751 року був скинутий з престолу і пострижений у ченці.

61. Кров мою - тобто моє потомство.

62. Прованська, взята в посаг, оболонь. - Карл І Анжуйський (1220- 1285), син французького короля Людовіка VIII, взяв 1246 року в посаг багатющі землі Провансу.

66. Понтьє, Нормандія, Гасконь - різні частини сучасної Франції, тоді окремі невеличкі держави.

67. До вас Карл вдерся. - Після вдалого шлюбу Карл І Анжуйський, охоплений жадобою розширювати свою державу, завоював багато земель на території сучасної Франції і Бельгії, а потім втрутився в боротьбу пап за світську владу в Італії і захопив Неаполь та Сицилію. Відзначався величезною зажерливістю, жорстокістю й нерозбірливістю в засобах та способах для збагачення. Але монархічні погляди Данте примусили поета вмістити цього «розбійника й грабіжника», як називають Карла І італійські історики, в Чистилище (див. Ч. VII) , отже, дати певну надію на перехід його до вічного блаженства і цілковите розгрішення.

68. Вбив Куррадіно. - Перемігши при Тальякоццо останнього Го-генштауфена, шістнадцятирічного імператора Конрадіно (1268), Карл І відрубав йому голову.

68-69. Фому вернув на небо. - За поширеними переказами, Карл І звелів отруїти Фому Аквінського (1225-1274), найвидатнішого представника середньовічної схоластики, одного з головних ідеологів католицької церкви, яка й досі вважає його вчення («томізм») єдиною істинною філософією.

71. Новий французький Карл. - Карл Валуа, так званий Безземельний, брат Філіппа IV. Вступивши, на прохання папи Боніфація VIII, в 1301 році з мирними гаслами, але зі збройною силою у Флоренцію, сприяв розгромові й вигнанню «білих», серед них і Данте. Потім зробив невдалий похід у Сицилію, після чого вернувся у Францію (1302). Помер 1325 року.

79-81. Той, хто... в морі полонений..., доню продає... - Син Карла І, Карл II Анжуйський, король неаполітанський (з 1285 до 1309 p., який під час морського бою в 1284 році потрапив у полон, у 1305 році віддав дочку за старого Адзо VIII д'Есте, маркіза Феррарського, взявши за це великі гроші.

86-90. Христа в заміснику ув 'язнюють в Аланьї квіти лілій. - Натяк на один з найдраматичніших епізодів боротьби між папством і світською владою, коли представники французького короля Філіппа IV під його гербом («лілії») вдерлися (7 вересня 1303 року) до папської резиденції в Аланьї (тепер Ананьї) і піддали Боніфація VIII жорстоким образам і знущанню. Данте з цього приводу згадує обставини страти Ісуса Христа, як вони описані в Євангеліях. Боніфацій з тяжкої душевної урази невдовзі помер.

91-93. Новітнього Пілата... - тобто Філіппа IV, який байдуже, мов євангельський Понтій Пілат, дивився на розправу з папою.

93. Де здобич в храмі блискотить багата. - Філіпп IV розгромив і пограбував рицарський орден храмівників (тамплієрів), закатувавши і стративши більшість із них (1307-1314).

97-98. Звертання ж до єдиної дружини Святого Духа - тобто до Діви Марії.

103-105. Першим із прикладів скупості й пожадливості, взятих з античної, давньоєврейської і християнської літератури та міфології, йде тірський цар Пігмаліон, який по-зрадницьки забив Сіхея, чоловіка своєї сестри - майбутньої карфагенської цариці Дідони, що був йому за батька, аби загарбати його владу й скарби (Ен. І, 340-368).

106-108. Мідас - фрігійський цар, що випросив у Вакха здібність обертати на золото все, чого він торкався. Через те що на золото обертались їжа і питво царя, Вакх пожалів його і велів йому омитися в водах Пактола. Річка після цього "стала золотоносною, а Мідас захворів на скудоумство. Коли під час музичного змагання Пана з Аполлоном він віддав перевагу Панові, Аполлон наділив його ослячими вухами (Метам. XI).

109-111. Ахан з війська Ісуса Навіна викрав частину воєнної здобичі. За це був побитий каменями і спалений разом з синами і дочками (Бібл.).

112. Сапфіра з чоловіком Ананієм, члени однієї з перших християнських громад, притаїли частку із спільної каси і були покарані смертю (Новий завіт).

113. Хвалу коню, що збив Геліодора. - Коли Геліодор, посланець сирійського царя Селевка, увійшов у єрусалимський храм по скарби, таємничий вершник стоптав його своїм конем, а двоє небесних юнаків побили бичами (Бібл.).

115. Поліместор - вбивця Полідора. - Останній троянський цар Пріам на випадок поразки у війні з греками сховав свого найменшого сина Полідора зі скарбницею у фракійського царя Поліместора, а той забив хлопця і привласнив багатства (Метам. XIII).

116-117. Красові - римському полководцю (відомому своєю зажерливістю багатієві), коли він зазнав поразки у битві проти парфян, переможці залили горло розтопленим золотом (53 р. до н. є.).

130-132. Згідно з античними міфами, острів Делос плавав у морі, аж поки на ньому Латана не породила двох близнят - Аполлона і Діану (два ока небесам - Сонце і Місяць).

136. «Слава в вишніх Богу» - початок того гімну ангелів на народження Ісуса Христа, що його перші почули пастухи (Єванг.).

151. Од незнання терпівши - Данте не розуміє, що означають цей землетрус і ця пісня, яка пролунала над горою.


Зміст: "Божественна комедія"

Скачати книгу: "Божественна комедія"

Джерело: http://ae-lib.org.ua/

Читайте также на русском: Данте Алигьери. Божественная комедия.

Read also in English: The Divine Comedy

Lesen Sie auch in Deutsch: Göttliche Komödie


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!