Християнська бібліотека. Божественна комедія. Чистилище: Пісня 22. Християнська бібліотека. Божественна комедія.
Кажу ж вам, Своїм друзям: Не бійтеся тих, хто тіло вбиває, а потім більш нічого не може вчинити!                Але вкажу вам, кого треба боятися: Бійтесь того, хто має владу, убивши, укинути в геєнну. Так, кажу вам: Того бійтеся!                Чи ж не п'ять горобців продають за два гроші? Та проте перед Богом із них ні один не забутий.                Але навіть волосся вам на голові пораховане все. Не бійтесь: вартніші ви за багатьох горобців!                Кажу ж вам: Кожного, хто перед людьми Мене визнає, того визнає й Син Людський перед Анголами Божими.                Хто ж Мене відцурається перед людьми, того відцураються перед Анголами Божими.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Чистилище: Пісня 22
   

Зміст: "Божественна комедія"


Сходження в шосте коло - Прославлені персонажі Лімбу - Шосте коло - Обжерливі - Приклади здержливості

1] Уже лишився ангел десь за нами,

2] Той ангел, що вказав нам дальший шлях

3] І на моїм чолі торкнувся плями,

4] І ті, що правду носять у думках,

5] Сказали ніжним голосом: «Блаженні...»

6] Ще й «жаждущії» - та й по цих словах.

7] Цей дотик ще ваги забрав у мене,

8] І я скоріш, як досі, вгору йшов,

9] Куди вели співці благословенні.

10] Віргілій розпочав: «Одна любов,

11] Запалена до цнот, запалить другу,

12] Як зовнішній вогонь її зборов.

13] Відколи розповів на всю округу

14] Про тебе в нас у Пеклі Ювенал,

15] Що ти віддав любов мені, як другу,

16] Я теж відчув до тебе в серці пал,

17] Хоча тебе ніколи я й не бачив, -

18] Гадаю, й тут заслужиш ти похвал.

19] Прошу, щоб ти по-дружньому пробачив

20] За неміцну вузду на язиці,

21] А я б тобі по-дружньому віддячив.

22] Розвій же хмару на моїм лиці:

23] То як же ти на скупості спіткнувся,

24] Якщо тебе навчали мудреці?»

25] На те звертання Стацій усміхнувся

26] І вожаєві мовив моєму:

27] «Радію, що з тобою я зіткнувся.

28] А й дійсно, правди не знайти тому,

29] Хто прагне роздивитися у тому,

30] Що видно зовні, всю глибинну тьму.

31] Вважаєш, мабуть, що гріху тяжкому

32] Жадливості в житті я віддававсь,

33] Бо в колі здибав ти мене такому?

34] То знай, що скупості я опиравсь

35] Усе життя, а час настав понурий -

36] Багато місяців за це каравсь.

37] Якби я проминув твій вірш похмурий,

38] Цей досконалий вияв чистоти,

39] Обуреної з нашої натури:

40] «Чом не керуєш смертним серцем ти,

41] Жаги до золота нелюдська сило?»

42] Я б мав кружляти в люті і клясти,

43] А так я взнав, які широкі крила

44] У щедрих рук, забув про грошей дзвін,

45] Про всі гріхи, що їх душа носила.

46] О, скільки лисих встане з домовин,

47] Бо через совість, незнанням закуту,

48] І каяття з них не зняло провин!

49] І знай, що вада відбува покуту

50] Таку ж гірку, як протилежний гріх.

51] І там же всушує свою отруту.

52] Тож лиш того я опинивсь між тих,

53] Кому на плечі люта скупість тисне,

54] Що в мене вдача не така, як в них».

55] «Ти оспівав нам війни, люттю звісні,

56] І сліз Йокастиних подвійний струм, -

57] Сказав співець пастушачої пісні, -

58] Тож плід натхнень Кліо не ствердить дум

59] Що віра, без якої добре діло -

60] Ніщо, ввела тебе до вірних в тлум.

61] Раз так, яке ж то сонце чи світило

62] Роздерло тьму в тобі й ти постернив

63] На човен рибаря своє вітрило?»

64] І він йому: «Це ти мене привів

65] На вславлену Парнаську верховину,

66] А потім і до Бога напутив.

67] Ти діяв так, як той, хто на стежину,

68] Якою інших поночі веде,

69] їм світить, беручи вогонь за спину.

70] Сказав ти: «Час оновлення гряде,

71] Вертають Правда й перший вік у мирі,

72] Поріддя сходить з неба молоде».

73] Твій син у віршах, я твій син і в вірі.

74] Щоб все ти осягнув, додам зусиль

75] І вкрию фарбою малюнки сірі.

76] Вже сповнивсь світ до океанських хвиль

77] Христовим словом, ним-бо засівали

78] Посли святого царства все суціль.

79] Отим твоїм думкам відповідали

80] Слова, що їхні вчителі вели

81] І рідними за те мені ставали,

82] Бо в правилах таких святих жили,

83] Що, як Доміціан почав їх гнати,

84] Без мене сліз кривавих не лили.

85] Не припиняв я їм допомагати

86] Увесь земного існування строк,

87] Вільніших сект одкинувши багато.

88] Ще вів своїх я греків до річок

89] Фіванських, як прийняв хреста на себе,

90] Та з боязні приховував свій крок

91] Під маскою поганства більш як треба, -

92] За цю байдужість четверо століть

93] Четвертим колом кодував до неба.

94] Нам довгий шлях тут для розмов лежить.

95] І ти, хто місце, де хвали невгавні,

96] Мені колись зміг приязно розкрить,

97] Скажи тепер: а де Теренцій давній,

98] Цецілій, Плавт, Варрон, - де всі вони?

99] В якому колі мучаться преславні?»

100] І вождь мій: «Персій, я, ще гурт ясний

101] Із нами, й грек, що музи краснолиці

102] Йому лиш харч давали чарівний, -

103] Всі в першім колі хмурої темниці

104] Вчащаємо у думці до гори,

105] Де пробувають наші годівниці.

106] Там з Антіфоном Евріпід старий

107] І з Сімонідом поруч Агатона

108] Ще сила греків славної пори.

109] А з тих, що оспівав ти, - Антігона,

110] Аргія, Деїфіла, дотепер

111] Засмучена Ісмена безборонна;

112] Ще й няньку, хлопчик у якої вмер,

113] Стрічав, дочку Тіресія, Фетіду,

114] Деїдамію між її сестер».

115] І мова їм урвалася без сліду,

116] Бо в мурі ми пройшли останній крок

117] І нам краса відкрилась краєвиду.

118] Служницям першим дня вже вийшов строк,

119] І п'ята, взявши дишель колісниці,

120] Підводила розжеврений ріжок,

121] Коли вожай: «Немає тут різниці,

122] Спішім, як перш, щоб південь не потух,

123] До прірви обертаючи правиці».

124] За звичкою ми й почали свій рух

125] Упевнено, а надто як до ладу

126] З тим згодивсь другий чеснотливий дух.

127] Вони вперед ішли, а я позаду

128] З їх бесід вчився, як тлумачить слід

129] Високої поезії відраду.

130] Та, перервавши їм розмови хід,

131] Враз перед нами дерево постало,

132] Яке вкривав пахучий ніжний плід.

133] Чим більше в височінь воно сягало,

134] Тим, як в ялин, коротшало гілля, -

135] Мабуть, це лізти вгору заважало.

136] А з кам'яного муру, побіля,

137] Струмок спадав, блискучий та краплистий,

138] І ним скроплялись зелень і земля.

139] І підійшли під велет ряснолистий

140] Поети, і почули голос там

141] Погрозний, владний: «Вам цього не їсти!»

142] І ще: «На святі не своїм устам

143] Марія, що до всіх любов'ю дише,

144] Хотіла догодити всім гостям;

145] Колись-то римлянки в воді лиш свіжій

146] Утіху мали; Даниїл-звіздар

147] Здобув собі знання, як зрікся їжі.

148] Для голоду був жолудь - неба дар

149] У перший вік, що золотим був віком,

150] Для спраги ж не вода текла - нектар.

151] Хреститель сарану їв з медом диким,

152] В пустелі живши, віддалік од міст,

153] І став таким славетним та великим,

154] Як свідчить нам святий євангеліст».

- - -

Коментарі:

14. Ювенал (нар. в 60-і pp.- п. після 127 р.) - прославлений римський поет-сатирик, сучасник Стація і його великий шанувальник.

23. На скупості спіткнувся. - Віргілій чув від Адріана V (Ч. XIX, 115-126), що в п'ятому колі, де був і Стацій (Ч. XXI, 67-69), душі очищаються від гріха користолюбства.

40-41. Чом не керуєш... - Цей досить двозначний рядок «Енеїаи» (III, 56) Стацій тлумачить у позитивному щодо жаги до золота розумінні, тоді як переважна більшість коментаторів і перекладачів дотримується протилежного тлумачення.

42. Я б мав кружляти в люті і клясти - тобто потрапив би до четвертого кола Пекла (П. VII), де караються скупі і марнотратники.

46. О, скільки лисих встане з домовин - у «Пеклі», VII, наведено саме таку покару за скупість.

55-56. Ти... оспівав... сліз Йокастиних подвійний струм - тобто у своїй «Фіваїді» оспівав братовбивчу ворожнечу Етеокла і Полініка, синів Йокасти і Едіпа.

57. Співець пастушачої пісні - тобто Віргілій, автор пастушачих пісень - «буколік».

58. Кліо - муза історії, до якої звертається Стацій у поемі «Фіваїда». 61. Яке ж то сонце чи світило... - тобто, як ти дійшов до християнської віри.

63. На човен рибаря - човен апостола Петра, тобто християнство.

65. Парнаська верховина - гора Аполлона і муз, де протікає Кас-тальське джерело, що дарує поетичне натхнення.

70-72. «Час оновлення гряде...» - Переклад славетного місця з IV еклоги Віргілієвих «Буколік». У середні віки це місце тлумачили звичайно, як пророцтво про народження Христа. Ходили легенди, що ця еклога, написана, як гадають, з нагоди народження сина у Азінія Пол-ліона, навернула на християнство багатьох язичників. До числа навернених Данте відносить і Стація.

83. Доміціан - римський імператор (з 81 до 96). Правління його характеризується терором.

88-89. Ще вів своїх я греків... - тобто ще не писав дев'ятої пісні своєї поеми «Фіваїда».

97-99. Де Теренцій давній... - Стацій питає про посмертну долю видатних римських письменників: Теренція і Цецілія (II ст. до н. є.), Плавта (III-II ст. до н. є.), Варрона (II-І ст. до н. є.), а Віргілій (100) згадує ще й сатирика Персія (І ст. н. є.).

101. Із нами й грек... - тобто Гомер.

103. В першім колі хмурої темниці - в пекельному Лімбі (П. IV).

104-105. До гори - Парнасу (див. прим. 65).

106-108. Перелічуються видатні старогрецькі трагіки: Антіфон, Евріпід, Агатон і лірик Сімонід.

109-114. З тих, що оспівав ти... - Віргілій називає героїнь Стаці-євих поем (тоді вважалося, що вони, як і всі дійові особи античних і давньоєврейських переказів, існували справді):

Антігона - дочка Едіпа та Иокасти, сестра Етеокла і Полініка (див. прим. 55-56);

Аргія - дружина Полініка;

Деїфіла - дружина Тідея, одного з семи царів, що облягали Фіви, і мати героя Троянської війни Діомеда, товариша Одіссея в битвах і хитромудрих вчинках;

Ісмена - сестра Антігони;

Дочка Тіресія - Манто. Оскільки Стацій не згадує інших дочок фіванського віщуна Тіресія, то тут у Данте наявна суперечність, бо в «Пеклі» (XX, 55) він уміщує Манто не в Лімбі, а в схові віщунів;

Фетіда - богиня, дочка морського бога Нерея, мати Ахілла;

Деїдамія між її сестер - дочка скірського царя Лікомеда, дружина Ахілла.

112. Ще й няньку... - натяк на епізод з «Фіваїди» (IV, 716 - V, 753) з царицею Ізіфілою, яка, продана в рабство Йєменському царю Лікургу, няньчила його сина Офельта, але кинула дитину напризволяще, щоб піти показати дорогу війську сімох царів, які йшли воювати проти Фів. Офельт загинув. Лікург хотів убити Ізіфілу, але в цю мить її сини, що прибули з Лемносу, пізнали і врятували її.

118-120. Служницям першим дня вже вийшов строк - тобто минуло чотири денних години і п 'ята (одинадцята година пополуночі), взявши дишель колісниці, підводила розжеврений ріжок, який розгорався все дужче і дужче, отже, розвиднялося, починався новий ясний день.

124. За звичкою... - поети йдуть уже шостим колом гори Чистилища, де спокутується гріх обжерливості.

142-144. На святі не своїм устам... - натяк на євангельську розповідь про весілля в Кані Галілейській, на якому Марія, дбаючи про вино, дбала про гостей, а не про себе.

146. Даниїл-звіздар - біблійний пророк Данипі.

148-150. Для голоду був жолудь... - наводиться антична легенда про золотий вік.


Зміст: "Божественна комедія"

Скачати книгу: "Божественна комедія"

Джерело: http://ae-lib.org.ua/

Читайте также на русском: Данте Алигьери. Божественная комедия.

Read also in English: The Divine Comedy

Lesen Sie auch in Deutsch: Göttliche Komödie


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!