| 
  |||
  | 
	
     
 
 Зміст: "Божественна комедія" Сьоме коло - Любострасні і содоміти - Приклади любострастя 1] Ми низкою отак ішли по краю, 2] І вчитель часто говорив мені: 3] «Побережись, тебе остерігаю». 
 4] Аж от засяли промені ясні 5] У нас на правих плечах: розчинило 6] Західне сонце синь у білині. 
 7] Де впала тінь моя, зачервоніло 8] Яскравіш полум'я; з усіх сторін' 9] Дивились тіні на таке несміло, 
 10] Й вони про мене, ідучи вздовж стін, 11] Заговорили в палі чималому, 12] Почавши: «Не з примарним тілом він». 
 13] І пересвідчувалися у тому, 14] Та не переступаючи межі, 15] Щоб залишатись в вирі вогняному. 
 16] І хтось: «Свій слух до слова прив'яжи, 17] Ти, що, либонь, з пошани йдеш позаду, 18] Й нам, хто в огні й жазі горить, скажи. 
 19] Ця відповідь нам принесе розраду, 20] Потрібніше тут душам всім вона, 21] Ніж мешканцям пустелі свіжість саду. 
 22] Чого ти перед сонцем, як стіна, 23] Стоїш собі, немов тебе ще й досі 24] В тенета не вловила смерть страшна?» 
 25] Та слово з уст моїх ще не знялося. 26] Як раптом трапилося щось нове, 27] Й моє єство до нього потяглося. 
 28] Знов душі йшли крізь полум'я живе 29] Назустріч першим, мов дарма тинялись, - 30] І в видиво я втупивсь миттьове. 
 31] Я бачив, що квапливо обіймались 32] Вони, вітальні кажучи слова, 33] Та навіть на хвилинку не спинялись. 
 34] Отак на стежці сіра мурашва 35] Збирається питання вирішати, 36] Мабуть, про шлях чи про якісь дива. 
 37] І тіні перед тим, як вирушати, 38] Прощалися по-дружньому цілком, 39] Та й ну одна до одної кричати. 
 40] Нові: «Оце Гоморра і Содом!» 41] А ті: «В телицю лізе Пасіфая, 42] Щоб хіть угамувати із биком!» 
 43] І як ключами журавлина зграя 44] Від спеки чи льодів летить кудись, 45] Чи буде це Ріфей, чи суш безкрая, 
 46] Так тіні в різні боки розійшлись 47] Із тими ж вигуками та піснями, 48] Які найкращими для них здались. 
 49] Ті ж душі, що уже рівнялись з нами, 50] Прийшли, уважливі й поштиві, знов, 51] Моїми зацікавившись словами. 
 52] І я відчув їх потяг до розмов, 53] Почав: «О духи, вірно ви вчинили, 54] Що кожен правильну тропу знайшов! 
 55] Себе мої там члени не лишили: 56] Старі чи юні, тут усі вони, 57] Зі мною кров моя, суглоби, жили. 
 58] Угору йду, щоб зір мій став ясний: 59] Таке жони з небес веління важне, 60] Щоб смертне тіло вніс я в світ страшний. 
 61] Хай сяйво зглянеться на вас звитяжне 62] І вас у лоно прийме на віки 63] Любові повне небо всеосяжне! 
 64] Але скажіть, хто ви, щоб сторінки 65] Заповнить міг би записом, для чого 66] Іде за вами натовп гомінкий». 
 67] Горянин, як до міста голосного 68] Уперше потрапляє з диких гір, 69] Так оком водить з подиву німого, 
 70] Як тіні ці втупляли в мене зір, 71] Аж поки заспокоїлися знову - 72] Високе серце скоро знайде мир. 
 73] «Блажен, хто усього життя основу 74] Шукає з досвіду в краю гіркім, - 75] Так дух той мовив, що почав розмову. - 
 76] Зустрічні душі согрішали тим, 77] За що в тріумфі з Цезаря глумились, 78] Ім'ям «цариці» кидались бридким. 
 79] Із вигуком «Содом!» вони пустились, 80] І зашарілі зразу щоки їх 81] В почервонілому вогні відбились. 
 82] Зате у нас був двостатевим гріх, 83] Такий, проте, що личить не людині, 84] А диким пристрастям тварюк ярких. 
 85] Тому, як зустрічаєм інші тіні, 86] Плямим себе тією, що була 87] Твариною у дощаній тварині. 
 88] Ти наші взнав тепер гріхи й діла, 89] А хто тут є - розповісти не можу 90] Й не маю часу - нас тут без числа. 
 91] Своїм лише ім'ям твій слух стривожу: 92] Я - Гвідо Гвініцеллі - тут іду, 93] Бо вдавсь, вмираючи, по ласку Божу». 
 94] Раділи, на Лікургову біду, 95] Сини, принісши порятунок нені, - 96] І я відчув ту ж краску на виду, 
 97] Коли назвався батько мій - знаменне 98] Є в нього ще поріддя молоде, 99] Значніше у поезії за мене. 
 100] Не кажучи, не чуючи, хто й де, 101] В думках я йшов край вогняної смуги, 102] Та не пускало полум'я ніде. 
 103] Нарешті, зір наситивши, у слуги 104] До нього щиро зажадав піти, - 105] Цій щирості не міг не вірить другий. 
 106] І він мені: «Усе, що мовив ти, 107] Лишило слід в мені такий яскравий, 108] Що Леті ані змити, ні звести. 
 109] Якому ж вияву якої слави 110] Я вдячний за любов таку, радий, 111] Що знак її, як бачу, нелукавий?» 
 112] І я: «В рядках такий ви молодий, 113] Що поки буде вірш нової мірки. 114] їх атрамент сіятиме завжди». 
 115] «О брате, - мовив він, - поглянь-но зірко, - 116] І він перед собою показав, - 117] Ото ковач був рідної говірки! 
 118] Як вірші й прозу нею він писав! 119] Хай йолопи верзуть, що той, з Ліможа, 120] Був кращий ніби для усіх тих справ, - 
 121] їм важить галас, а не правда гожа, 122] Вони й виходять з нього до пори, 123] Ума й мистецтва думка їм ворожа. 
 124] Колись Гвіттоне славився старий 125] Найпершим із поетів, їх вожатим, 126] Аж поки правда не взяла гори! 
 127] Раз жеребом ти значений багатим, 128] То як потрапиш у чудесний гай, 129] У ту обитель, де Христос абатом, 
 130] За мене оченаша прочитай, 131] Крім слів, що нам були в потребі зроду, 132] Але давно покладено їм край». 
 133] І, наче іншим даючи свободу, 134] Туди ступнув, де душ брела сім'я, 135] Пірнувши в полум'я, як риба в воду. 
 136] До вказаного ним наблизивсь я 137] І мовив, що хотів би, повен миру 138] Й поваги, привітать його ім'я. 
 139] І відповідь почав він ґречну й щиру: 140] «Віншує пан мене в тонких словах. 141] І я одвіт не маю за офіру. 
 142] Арнаут я, йду з піснею в сльозах 143] По ватрі учорашніх злих зусиль, 144] По ватрі сподівань на ліпший шлях. 
 145] А що ласкавий пан іде на шпиль 146] У втішливі і файні височіні, 147] То прошу пана пам'ятать мій біль». 
 148] І зник в очисного вогню лавині. - - - Коментарі: 17. З пошани - до Віргілія і до Стація, що йдуть попереду. 40. Гоморра і Содом - за біблійною легендою, міста, спалені Богом за протиприродну розпусну поведінку їх жителів. 41-42. Пасіфая, дружина критського царя Міноса, охоплена любовною жагою до бика, спокушала його, лягаючи в дерев'яну корову, зроблену для неї Дедалом (ант. міф.). 45. Чи буде це Ріфей... - Ріфейські гори на півночі. 77-78. Цезар грішив содомією з царем Віфінії Нікомедом, чим і заслужив прізвиська «цариці» і глузування під час галльського тріумфу. 82-87. Був двостатевим гріх... - «Це була любов двох статей, але по-тваринячому нестримна. Тому й плямуємо себе тією, що була твариною, тобто Пасіфаєю». 92. Гвідо Гвініцеллі з Болоньї, поет «ученої школи», найближчий попередник «dolce slil nuovo» (див. прим. Ч. XI, 98 і XXIV, 52-54). 94-95. Як сини кинулись до своєї матері Ізіфіли (див. прим. Ч. XXII, 112), так і Данте кинувся б обійняти Гвідо Гвініцеллі, коли б не жахався вогню. 105. Не міг не вірить другий - тобто Гвініцеллі. 113. Поки буде вірш нової мірки... - поезія італійською мовою, що виникла в першій половині XIII ст. 115-117. Мова йде про Арнаута (Арнальда) Даньєля, славетного провансальського поета (пом. бл. 1200). 119-120. Провансальський поет Джіраут де Борнель (кінця XII - початку XIII ст.), що народився в Лімузинській (нині Ліможській) області. 124. Гвіттоне - див. прим. Ч. XXIV, 56. 140-147. Арнаут в оригіналі говорить провансальською мовою. Його слова передаються діалектом.
 Зміст: "Божественна комедія" Скачати книгу: "Божественна комедія" Джерело: http://ae-lib.org.ua/ Читайте также на русском: Данте Алигьери. Божественная комедия. Read also in English: The Divine Comedy Lesen Sie auch in Deutsch: Göttliche Komödie 
 
 
 
 Рекомендуйте цю сторінку другові! 
 
 
 
  | 
    
  |