Християнська бібліотека. Божественна комедія. Чистилище: Пісня 30. Християнська бібліотека. Божественна комедія.
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Чистилище: Пісня 30
   

Зміст: "Божественна комедія"


Земний Рай - Поява Беатріче і зникнення Віргілія

1] Коли це семизір'я, в вищім небі

2] Ні сходу, ані схилу, ані хмар,

3] Окрім гріха, не беручи на себе,

4] Всім вказуючи їх моральний дар, -

5] Як наше, нижче, вказує дорогу,

6] Що нею йде до берега весляр, -

7] Спинилося, то старці, вірні Богу,

8] Що поперед грифона йшли за ним,

9] До воза стали, що втишав тривогу.

10] І хтось, мов небом посланий ясним,

11] Гукнув: «Гряди, невісто, от Ліванак -

12] Підтримуваний хором голосним.

13] Немов святі, коли сурма неждана

14] Покличе, встануть з домовин співать

15] Воскреслими устами всі: «Осанна!», -

16] Так сотні тих, хто ширить благодать,

17] Єгда прорік премудрий, в колісниці

18] Святково стали угорі літать,

19] На спів: «Благословен грядий!» клониться

20] І квіти кидати, додаючи:

21] «Наповнюйте лілеями кошниці!»

22] Бувало, бачиш, з місця не йдучи,

23] Початок дня і схід порум'янілий,

24] А решту неба - в ясній ще ночі,

25] І устає вид сонця потьмянілий,

26] І вранці за серпанками хмарок

27] Дивитись легше диск потуманілий.

28] Отак у хмарі запашних квіток,

29] Що кидали їх ангельські загони

30] Й метали у візок і повз візок,

31] В вінку з олив з-над білої запони

32] Явилась жінка, й згортками спадав

33] Зелений плащ їй на убір червоний.

34] Моєму духу, що не трепетав

35] Уже давно у неї на прикові,

36] Бо вже давно її не зустрічав,

37] Не очі - сили потайні, чудові,

38] Йдучи од неї, й почуття міцне -

39] Дали впізнать колишній чар любові.

40] І тільки бачення моє сумне

41] Висока сила вдарила в хвилину,

42] Що ранила, як змалку ще, мене,

43] Звернувсь я вліво, схожий на дитину,

44] Жалем чи страхом змушувану вмить

45] За мамину приховуватись спину,

46] Хотів сказать Віргілію: «Тремтить

47] Усе в мені з нестримного екстазу,

48] І стала кров, як в юності, горіть», -

49] Але Віргілій десь від нас одразу

50] Пропав, Віргілій, добрий батько мій,

51] Віргілій, мій вожай з її наказу.

52] І сад, зчужілий матері старій,

53] Не став розрадою сльозам чималим

54] На вмитій росами щоці моїй.

55] «Ти, Данте, за Віргілієм пропалим

56] Не плач іще, за ним іще не плач,

57] Ще маєш плакати під гострим жалом».

58] Мов адмірал, який в ім'я удач

59] З корми та з носа в морі прикликає

60] Підлеглі судна, пильний оглядач,

61] Такою у коші на лівім краї,

62] Як озирнувся на своє ім'я,

63] Що мимоволі тут в рядок лягає,

64] Побачив жінку на тім боці я, -

65] За мною стежила крізь покривало,

66] Навколо ж гралась ангелів сім'я.

67] Хоча розглянути її спиняло

68] Густіючою тінню на лиці

69] В Мінервиному листі запинало, -

70] Вона промовила слова оці,

71] По-царськи випроставшись мальовниче,

72] Мов той, хто каже головне в кінці:

73] «Вдивляйсь отак - так, так, я Беатріче.

74] Як стати на цю гору зваживсь ти?

75] Не знаєш, що вона щасливих кличе?»

76] У воду глянувши, перевести

77] Я поспішив свій зір в траву, додолу,

78] Бо лоб мій сорому не міг знести.

79] Дошкульність материнського уколу

80] Я взнав, бо в нім чуття мої знайшли

81] З гіркою ніжністю суворість голу.

82] Замовкла; ангели розпочали

83] Усі: «На Тя, Всевишній, уповаю»,

84] Та за «стопи моя» не перейшли.

85] Як сніг, по скелях та по вітах гаю

86] Замерзлий на Італії хребтах

87] З вітрів того, що родить славів, краю,

88] Знов тане і тече в жарких ґрунтах

89] Безтінних, аж ти згадуєш палання

90] Вогню, що віск розтоплює в свічках, -

91] Такий я був, без сліз і без зітхання

92] До того, як крилатих спів почув

93] Після святого вічних сфер співання.

94] Коли ж я з. їхніх голосів збагнув

95] їх співчування більш, аніж сказали

96] Вони б: «Владарко, чим він винен був?» -

97] Крижини, що на серці намерзали,

98] Сльозами й зойками з грудей моїх

99] Виходити крізь очі й рота стали.

100] Благим істотам на благання їх,

101] Не ворухнувшись у коші священнім,

102] Вона відповіла в словах таких:

103] «Чатуєте в кружінні цілоденнім, -

104] Ні тьма, ні сон не скриють найпильніш,

105] Що робить вік у русі нескінченнім.

106] І через те я відповім гучніш,

107] Щоб той почув, хто плаче на тім боці, -

108] Що кари міряють гріхами лиш.

109] Не тільки сфери маю я на оці,

110] Що сім'я перетворюють на плід

111] У спільному зористому потоці,

112] А й весь той благодатний неба хід,

113] Який так може пару піднімати,

114] Що в вишині важкий зникає слід, -

115] Бо цей в новім житті мав дар багатий

116] Із риски вдачі, хоч яка дрібна, -

117] Найвищу славу Богу добувати.

118] Але земля тим менш дає зерна,

119] Як не скропляти потом, мов росою,

120] Чим краща та родючіша вона.

121] Якийсь-то час впливала я красою

122] Свого лиця, і зір дівочий мій

123] Його проводив стежкою прямою.

124] А тільки я поріг лишила свій

125] До віку другого і відлетіла,

126] Як цей піддався суєті земній.

127] Коли я духом підвелась із тіла

128] І виросла в чесноті і красі,

129] Для нього стала менше люба й мила.

130] Неправим шляхом погляди усі

131] Він скерував і лиш мари питався,

132] Що скрізь облуди сіє ті і сі.

133] І в яв, і в снах, яким він віддавався,

134] Нагадувала я про Вишній суд -

135] Але він цим не дуже клопотався

136] Й до того впав, що був би марним труд

137] Великий мій, якби по всій дорозі

138] Не провела його між грішний люд.

139] Отож я стала в мертвих на порозі

140] І в того, хто привів його сюди,

141] Я випросила бути в допомозі.

142] Зазнали б кривди Божі всі суди,

143] Якби він став тут, Лету перепливши,

144] Та й ще покуштував її води,

145] Борг покаяння слізьми не сплативши».

- - -

Коментарі:

1-7. Зміст: «Коли це семизір'я в вищім небі (сім світників, що зійшли з десятого неба, нічого не беручи на себе, окрім гріха), яке зійшло вказувати усім учасникам процесії, що саме треба їм робити, подібно до того, як нижче семизір'я восьмого неба (Малий Віз з його Полярною зіркою) вказує весляреві дорогу на морі - спинилося...»

11. «Гряди, невісто, от Лівана!» - слова з «Пісні пісень» царя Со-ломона; в перекладі з церковнослов'янської: «Іди, наречена, з Лівану!»

16. Сотні тих, хто ширить благодать - тобто ангелів.

17. Єгда прорік премудрий (церк.). - Коли сказав мудрець. 19. «Благословен грядий!» (церк.). - Благословен той, хто йде.

21. «Наповнюйте лілеями кошниці!» - трохи змінений рядок з Віргілія (Ен. VI, 883).

32. Явилась жінка - Беатріче.

42. Ранила, як змалку ще, мене. - Данте побачив уперше Беатріче, коли йому було дев'ять років.

52. Сад, зчужілий матері старій. - Рай, що був заборонений Єві після гріхопадіння.

54. На вмитій росами щоці моїй... - Це було коло підніжжя гори Чистилища (І, 121-129).

69. В Мінервиному листі - тобто в віттях оливи (ряд. 31).

83. «На тя, Всевишній, уповаю» (церк.). - Ангели співають початок псалма: «На тебе, Всевишній, покладаю надії».

84. «Стопи моя» (церк.). - мої ступні (слова із цього ж псалма). 87. Того, що родить славів, краю - краю славів, тобто Славонії, звідки на Італію віяли холодні північні вітри.

88-89. Тече в жарких грунтах безтінних - тобто в Африці, де опівдні зникає тінь.

92. Крилатих спів... - спів ангелів.

115. В новім житті - тобто у своїй молодості, про яку Данте писав у книзі, названій «Нове життя».

124-125. Тільки я поріг лишила свій до віку другого - Беатріче вмерла, коли їй минуло двадцять п'ять літ.

126. Піддався суєті земній... - Данте був невірний Беатріче і як жінці, і як вищій мудрості.

133. їв яв, і в снах - тобто у видіннях, про які Данте розповідає в «Новому житті».


Зміст: "Божественна комедія"

Скачати книгу: "Божественна комедія"

Джерело: http://ae-lib.org.ua/

Читайте также на русском: Данте Алигьери. Божественная комедия.

Read also in English: The Divine Comedy

Lesen Sie auch in Deutsch: Göttliche Komödie


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!