Надія на Господа Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Четверте прохання: «...Хліб наш щоденний дай нам сьогодні...»
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Четверте прохання: «...Хліб наш щоденний дай нам сьогодні...»
   

Цим проханням просимо у Бога всього необхідного як для тіла, так і для душі.

Для тіла нашого потрібний хліб та інша необхідна пожива, а також одяг і житло. Тому, коли кажемо в молитві: «Хліб наш щоденний», то просимо не лише хліба, а й всього потрібного для життя.

Виникає питання, чому Господь навчав просити хліба тільки на сьогодні. Це запитання Господь Сам і пояснює: «Не турбуйтеся про завтрашній день, бо він сам буде турбуватися про себе. Досить на кожний день турбот своїх» (Мф. 6, 34).

Бо «знає Отець Небесний, у чому маємо потребу, раніше ніж ми попросимо» (Мф. 6, 8).

Одначе це не означає, що ніби ми не повинні нічого готувати на завтрашній день. Ми всі сьогодні працюємо «на завтра» й повинні працювати, і не тільки для себе, а й для того, щоб і бідним могли дати. За таку чесну працю велика похвала від Бога. Але, як говорить пророк Давид у псалмі: «Якщо багатство ведеться, не віддавайте йому серця» (Пс. 61, 11), тобто дивіться на нього, як на тимчасовий дар Божий, який дається нам для того, щоб ми іншим подавали, а не побивалися за ним і надіялися на нього.

У цьому проханні ми просимо не лише потрібного для тіла, бо людина складається не лише з одного тіла, а ще і з

нематеріальної душі, яка потребує для себе відповідної по­живи.

Господь сказав: «Не самим тільки хлібом живе людина, а всяким Словом, що виходить з уст Божих» (Мф. 4, 4).

Але ж Господь Бог Ісус Христос сказав ще й таке: «Отож, не журіться, кажучи: "Що ми будемо їсти?", чи "Що ми бу­демо пити?", або "У що ми зодягнемось?"» (Мф. 6, 31).

Як же жити? Необхідно ж їсти, пити і зодягатись! Але ж Спаситель не каже нічого не робіть, а — не журіться, не втомлюйте себе цією турботою, яка мучить вас і вдень і вно­чі, не дає вам спокою ні на хвилину. Турбота така є хвороба гріховна; вона свідчить, що людина на себе надіється, а Бога забуває, що віру в промисел Божий загубила, все хоче для себе зробити сама. Впевнена всім своїм серцем, що всього їй досить і вона твердо стоїть на ногах. Себелюбство зв'язало її і вона тільки й думає, як найбільше загребти у свої руки. За­мість Бога така людина служить Мамоні. А потрібно труди­тись і трудитись. Турботами злими себе не томи: чекай успі­ху всякого від Бога. І в Його руки предай долю свою; все, що здобув, приймай, як дар від рук Господа і з великою надією чекай від Нього продовження щедрих дарів Його. І пам'ятай, що досить однієї хвилини, щоб нічого не залишилось від усього того, що ти маєш, якщо захоче. Господь. Все може пі­ти прахом. Чи варто із-за цього всього томити себе? Отже, не журіться!

Тому під ім'ям «хліба» ми просимо для себе й духовної поживи — Любові й прагнення до Слова Божого, до Свято­го Письма, до євангельської науки. Просимо також і благо­даті Божої, щоб живила, і підкріпляла нас, і направила жит­тя наше за Божими Заповітами.

Під ім'ям «хліба щоденного» просимо у Бога Того Вічно­го Хліба, Який з небес зійшов, — Тіла і Крові Господніх. Бо каже Господь: «Тіло Моє — то Істинна їжа, і Кров Моя — то Істинне питво... Як послав Мене Живий Отець, і Я живу От­цем, так і той, хто їстиме Мене, буде жити Мною» (Ів. 6, 55, 57).

Звичайно, для кожного з нас зрозуміло, скільки необхід­но для тимчасового життя їжі тілесної, але потреба в їжі ду­ховній значно більша. Однак не всі це розуміють, а дехто й розуміти не хоче. Від цього і виходить те, що велика кіль­кість християн мало й без особливої уваги насичує свої душі плодотворним і рятівним Словом Божим; деякі рідко і без особливої підготовки приступають до страшного і жи­вотворного таїнства причастя. Робити так — нерозумно і гріховно.

Для душі кожний день потрібна духовна їжа

Один чоловік запитав мудреця: «Для чого ти постійно чи­таєш книжки, в яких знаходиться вчення про Бога і про обов'язки людини перед Богом? Так ти ж їх вже декілька ра­зів перечитуєш». Мудрець у свою чергу запитав чоловіка: «Чому ти сьогодні їси? Ти й вчора їв». — «Я роблю це для того, щоб жити», — відповів чоловік. «А я читаю для того, щоб також жити», — сказав мудрець.

Як бачимо, за розумінням мудреця, для життєдіяльності нашого тіла необхідна щоденна їжа матеріальна, а для душі кожний день необхідна їжа духовна.

Слово Боже — їжа для душі

Святий Іоанн Золотоуст говорить, що тілесна їжа підтри­мує наші фізичні тіла, а читання Слова Божого — душу. Во­но є духовною їжею, яка зміцнює розум і робить душу силь­ною, твердою та мудрою, не дозволяючи їй захоплюватись нерозумними пристрастями. Навпаки, Слово Боже полегшує політ душі та підносить її, так би мовити, на саме небо.

А святий Тихін Задонський говорить, що земля під час посухи висихає і не дає плоду, так і наша душа, якщо її не напувати росою Божого Слова й благодаті, засихає і безплід­на буває. Тіло наше знемагає від спраги, а якщо його ще й позбавити їжі, то воно вмирає; так і душа, коли її не піджив­ляти Словом Божим, знемагає, а потім помирає.

Хліб небесний

«Не можу зрозуміти, - говорить один благоговійний мо­нах, — як це люди світські цілий рік живуть без причастя Бо­жественного Тіла і Крові Христової? Ми, грішні монахи, тільки й живемо сповіддю та цим спасаючим таїнством. Як­що говорити про життя духовне, то знемагає душа, черствіє серце, висихає розум — що робити тоді? Йдеш до духовного отця, відкриваєш перед ним всю душу, очистиш совість таїнством покаяння; причастишся святих Христових Тайн і тоді знову стає легко, світло, радісно на душі, і знову ти ба­дьорий, оновлений духом, і легко відганяєш геть гріховні думки... Так, істинно — це хліб небесний, це чаша життя, вкушаючи від них, наша душа живе життям безсмертним! Тому-то на святій горі Афонській заведено таке правило, щоб монахи сповідались і причащались кожну неділю, а послушники — через неділю. Мудре правило!..»

Те ж саме розповідають і святі богомудрі отці. «Дійсно, нічого так не допомагає в очищенні душі, просвітлінні розу­му, освяченні тіла, — пишуть преподобні Каліст та Ігнатій, — і ніщо так не допомагає утихомирювати пристрасті й відга­няти бісів, як частіше, від чистого серця і з щирістю прича­щатися святих і животворящих Таїнств Христових».

«Коли ми недостойні, — говорить преподобний Ісихій, — сподобляємось зі страхом і трепетом причаститися святих Божественних і пречистих Тайн Христових, тоді цей Божес­твенний вогонь, який входить у нас, одразу ж виганяє з на­шого серця лукавих духів злоби, і прощає нам наші поперед­ні гріхи, і розум наш тоді звільняється від неспокійних і до­кучливих лукавих помислів».

Велику силу цього Христового Таїнства знали християни дуже давно: вони причащалися кожну службу, на кожне свя­то, в крайності — 1 раз на місяць. Від того вони були силь­ними в добродіяннях — не те що ми, грішні!

Причастя в тюрмі

Ісус Христос говорив своїм учням: «Поправді, поправді кажу вам: якщо ви не будете споживати тіла Сина Людсько­го й пити не будете крові Його, то в собі ви не будете мати життя. Хто тіло Моє споживає та Кров Мою п'є, той має віч­не життя, — і того воскрешу Я останнього дня. Бо Тіло Моє — то правдива пожива, Моя ж Кров — то правдиве пит­тя. Хто Тіло Моє споживає та Кров Мою п'є, той в Мені пе­ребуває, а Я в ньому. Як Живий Отець послав Мене, і живу Я Отцем, так і той, хто Мене споживає, і він житиме Мною. То є хліб, що з неба зійшов. Не як ваші отці їли манну й по­мерли, — хто цей хліб споживає, той жити буде повік!» (Ів. 6, 53-58).

Святі мученики, які сиділи за віру в тюрмі, завжди пам'ятали ці слова Ісуса, всіма силами намагалися запричас­титися Святих Божественних Христових Тайн.

Преподобомученик пресвітер Лук'ян після багатьох жор­стоких тортур був зв'язаний і кинутий у темницю де на гос­трому камінні пролежав 40 днів.

Наступило свято Богоявлення Господнього. Святий Лук'ян дуже хотів причаститися Святих Тайн, як й інші християни, які сиділи у тій же в'язниці. Лук'ян тоді став про це щиро молитися до Господа, і Господь почув молитву йо­го. Деякі з-поміж християн, що були на волі, таємно від вар­ти пронесли в тюрму хліб і вино мученикам. Пресвітер

і Лук'ян сказав в'язням, щоб вони стали навколо нього. Він прослужив Божественну літургію.

А коли його перед службою запитали, куди покласти хліб і вино, то він їм відповів, щоб вони поклали на його груди, бо він лежав на спині. Так утворили живий престол живому Богу. І так, у тюрмі, на грудях мученика, була відправлена Божественна літургія, з усіма необхідними мо­литвами, чинно і благоговійно, і всі були причасниками Святих Тайн.

Отець Леонід, нині покійний, який служив у селищі Бо­рова біля Києва, був нашим духівником. Він пройшов сталін­ські табори, сидів у камерах смертників. На каторзі провів більш як двадцять років. Часто розповідав нам, молодим священикам, як він та інші священики так само служили літургію в тюремних камерах. Своїм виживанням і спасінням завдячував Богу і Святому причастю.


[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

 

[ Cкачати книгу: "Надія на Господа" ]


Нагору



Рекомендуйте цю сторінку другові!






Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!