Лік духовний Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Внутрішній чоловік
Хай не буде тобі інших богів передо Мною!                Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей.                Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно.                Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість день працюй і роби всю працю свою, а день сьомий субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх. Бо шість день творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив тому поблагословив Господь день суботній і освятив його.                Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!                Не вбивай!                Не чини перелюбу!                Не кради!                Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!                Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Внутрішній чоловік
   

ВНУТРІШНІЙ ЧОЛОВІК, що в комірчині серця свого усамітнившись, роздумує і молиться таємно

«У мене в нутрі запалало моє серце, і від думок моїх огонь зайнявся» (Пс. 39, 4).

ПЕРЕДМОВА

Позаяк багато хто з-посеред нас не знає, що таке внут­рішнє діло (піднесеного думками до Бога) богомисленного чоловіка, ані не відає, що таке (роздумування про Божествен­не) богомисленність й, нічого не тямлячи в молитві, яку тво­риться умом, вважає, що лише тими молитвами належить молитися, які суть написані в книгах церковних, про таємну ж у серці розмову з Богом і про хосен, який вона приносить, не здогадується, ані не засмакувавши ніколи тієї духовної со­лодкости, немов сліпонароджені, лишень чує про сяяння сон­ця, а яке-то воно, це сяяння, не відає, так само й ті, що про богомисленне поучення і молитву хіба що чують, розуміти ж не розуміють, та й позбавляють себе через невігластво власне численних благ духовних і зрікаються поступу в чеснотах, який підносить до досконалого вгоджування Господеві, цього заради наводжу тут деякі невеликі поучення про внутрішнє навчання і богомисленну молитву для простих, нехай радо починають поволі навчатися за поміччю Божою.

Духовне навчання (поучення) внутрішнього чоловіка по­чинається ось цими Христовими словами: «...Коли молишся, увійди у свою кімнату, зачини за собою двері і молись Отцеві твоєму, що перебуває в тайні» (Мт. 6, 6).

ГЛАВА 1
Про двоякість чоловіка, навчання (поучення), молитви іі комірчини

Чоловік є двояким: зовнішнім і внутрішнім, тілесним і ду­ховним. Зовнішній, тілесний, є видимий, натомість внутріш­ній, духовний, — ні. Проте, за словом святого апостола Петра, «прихована сердечна людина, в нетлінності лагідного і мов­чазного духа» (1 Пт. З, 4)[1]. І святий Павло виявляє двоякість чоловіка, кажучи: «Хоч наша зовнішня людина занепадає, однак наша внутрішня обновлюється день у день» (2 Кор. 7, 16). Це мовить апостол, аби засвідчити існування внутрішнь­ого й зовнішнього чоловіка. Отож, зовнішнього чоловіка тво­рять багато членів, а внутрішній за Божою благодаттю досягає досконалости умом, увагою до себе й острахом Господнім. Діла зовнішнього чоловіка суть явні, внутрішнього ж — таємні, за словом псалмопівця: «Приступить чоловік, і серце глибоке» (Пс. 63, 7). Та й апостол каже: «Хто-бо з людей знає, що в людині, як не дух людський, що у ній» (1 Кор. 2, 11), лишень єдиному Господеві, що випробовує серця й утроби, відомі всі тайни внутрішнього чоловіка.

Двояке й поучення (навчання), зовнішнє і внутрішнє: пер­ше в книгах, друге — в роздумуванні про Бога, одне в любові до мудросте, инше — в любові до Господа, зовнішнє у пиш­номовстві, внутрішнє в моліннях, це — в гостроті ума, те — в теплоті духа, зовнішнє у проповідництві, внутрішнє ж у по­мислах, перше знання надимає, друге будує (див.: 1 Кор. 1, 8); зовнішнє клопочеться, бажаючи все знати, а внутрішнє ли­шень до себе дослухається й, окрім Бога, нічого иншого знати не хоче, та й, услід за Давидом, мовить до Нього: «Тобі ска­зало серце моє: "Я шукаю лиця Твого!" Лиця Твого шукатиму, Господи» (Пс. 26, 8). І ще: «Як прагне олень до джерел водя­них, так прагне душа моя до Тебе, Боже» (Пс. 41, 2).

Двояка й молитва, зовнішня і внутрішня: явно мовлена й таємно, соборна та келійна, уставна й спонтанна (самовільна).

Молитва, яку творимо явно, що її церковний устав нам приписує, соборна, має визначений час — полунощниці, ут­рені, часів, літургії, вечірні, повечір'я, на які люд закликає дзвін; мусять-бо вірні ці моління, як належну данину, Цареві Небесному на всякий день воздавати.

Молитва ж, яку творимо таємно, спонтанна (самовільна), триває безнастанно, коли хто забажає, й ніхто до неї не зак­ликає, лишень сам дух, що спонукає молитися. Згадана хра­мова молитва має певну кількість псалмів, тропарів, канонів та инших піснеспівів і дій єрейських. Самовільна ж молитва подібна до безнастанної, цебто числом її не визначити, бо молиться хто, скільки хоче: инколи коротко, инколи довго. Першу мовимо вустами й вслух, другу — лише умом. Ту тво­римо стоячи, а цю не тільки коли стоїмо чи ходимо, а й си­дячи чи на ложі спочиваючи, тоді, коли лишень трапиться нам піднести ум свій до Господа. Соборну молитву творимо в храмі, в Церкві Господній або з якоїсь нагоди у домі, де вірні зберуться. Самовільну ж молитву творимо в своїй зачиненій комірчині, за словом Господнім: «...Коли молишся, увійди у свою кімнату, зачини за собою двері і молись Отцеві твоєму, що перебуває в тайні» (Мт. 6, 6).

Двояка є й комірчина, зовнішня і внутрішня: кажу, види­ма й духовна; видима — з дерева чи з каменю, а духовна — серце, або ум, чи, за св. Теофилактом, таємна думка — це все одне й те ж. Видима комірчина перебуває на сталому місці, духовна ж — разом із чоловіком, де б він не був, і завжди в нутрі серця його, в якому, зібравши помисли свої, може умом своїм замкнутися і таємно молитися до Бога. І навіть коли посеред людей перебуває і з багатьма бесідує, бо ж внутрішня молитва (навіть коли трапиться кому, перебуваючи між людь­ми, відчути потяг духа на молитву) ні вуст не потребує, ані книг не шукає, й порухів язика не вимагає, а також і голосу (якщо це на самоті відбувається), лишень піднесення ума до Бога й заглиблення у Нього, що на кожному місці можливе.

Видима комірчина самого чоловіка безмовного зачиняє, внутрішня ж, духовна, вміщує в собі Бога й усе Небесне Цар­ство, бо ж сам Христос у Євангелії мовив: «Боже Царство всередині вас» (Лк. 17, 21)[2]. Також Слова Макарія Єгипетсько­го пояснюють це — серце маленьке, однак може вмістити все: у ньому Бог, у ньому ангели, там — життя і царство, там град небесний, там і скарби благодаті.

У цій внутрішній комірчині серця чоловікові належить зачинятися частіше, ніж у стінах дому, й, зібравши всі свої помисли, ставати умом своїм перед Господом та й молитися до Нього таємно, теплотою духа й живою вірою, і повчатися у роздумуванні про Бога, аби зрости мужем досконалим.

ГЛАВА 2
Про молитву, що зігріває чоловіка, та й любов'ю з'єднує його з Господом

Насамперед нехай буде відомо, що християнинові (а що більше духовній особі за гідністю її покликання) належить усіляко клопотатися повсякчасно, аби з'єднатися йому з Бо­гом Сотворителем, який любить, благодіє і є найбільшим добром чоловіка, та й Господом і для Господа той сотворе­ний. Бо центром душі (останнім місцем), яку Бог сотворив, є тільки Він сам, від Нього ж вона буття й природу прийняла, у Ньому їй і жити вічно. Все-бо видиме на землі, що його любимо й бажаємо, слава чи багатство, дружина чи діти, сло­вом, усе красиве, миле й люблене у світі цьому, не є властиве душі, хіба що трохи тілові, та й дочасне все це, отож, як тінь, мине швидко; душі ж, вічно сущій, ніде вічно впокоїтися, лишень у Бозі вічному, як у найбільшому своєму добрі, велич­нішому за всі красоти, кращому за насолоди й приємності, найсолодшому й наймилішому, та в її (душі) властивому місці, яке ніколи не промине й куди вона ще мусить повернутися: як плоть, що з землі взята, в неї покладається, так душа, що в Бога суща, до Нього ж повертається і в Ньому перебуває, для того ж і створив її Господь, аби в Ньому перебувала вона довіку. Ось тому в житті цьому дочасному ревно треба шукати злуки з Богом, аби у прийдешньому сподобитися з Ним і у Ньому вічно перебувати.

А злучитися з Ним можна не инакше, як найбільшою сер­дечною любов'ю. Бо і грішниця з Євангелії завдяки цій любові одержала від Господа велике милосердя через прощення її гріхів і міцно з'єдналася з Ним, «бо багато полюбила» (Лк. 7, 47). Він-бо любить тих, які Його люблять, і єднається з тими, які прагнуть єдности, та являється тим, що Його шукають, та й тим, які бажають насолодитися Його любов'ю, подає невичер­пну насолоду (див.: Прип. 8, 17).

Тож, аби під силу було чоловікові розігріти в своїм серці таку Божественну любов, що вона з Господом в'яже та й по­єднує із ним нерозлучним союзом любови, треба часто моли­тися, підносячи ум свій до Бога; бо як дрова, які щоразу до­кидають до вогнища, підсилюють полум'я, так часта молитва заглибленого в Бога ума розпалює в серці Божественну любов. А коли вона розгориться, то просвітить, навчить і зігріє всього внутрішнього чоловіка, невідоме й таємне мудрости своєї явить йому та й учинить його полум'яним серафимом, що повсяк­час духом своїм предстоїть перед Богом і умом своїм на Нього споглядає, черпаючи з цього солодкість духовну.

ГЛАВА З
Про то, що молитва, яку проказуємо вустами без уваги ума, с ніщо

Не зайве тут буде згадати деякі вислови апостолів про молитву, що її творимо духом чи умом, які дещо важкі для розуміння, та й покласти край згаданим труднощам.

У Посланні до ефесян святий апостол Павло радить мо­литися духом: «Моліться завжди в дусі всякою молитвою і благанням» (Еф. 6, 18). У 1 Посланні до коринтян той самий апостол мовить: «Коли я молюся мовами, дух мій молиться, а розум мій без плоду» (1 Кор. 14, 14). Як це зрозуміти, що чо­ловік, який молиться духом, залишається безплідний умом?

Відповідь: слово «дух» у Святому Письмі має різні значен­ня щодо чоловіка: инколи воно означає дихання, инколи саму душу, а ще коли добрий або злий намір чи бажання, або й якусь внутрішню чесноту чи її протилежність. Ось приклад: дух смирення, дух любови, дух милосердя і подібне. І навпаки: дух гордости, дух ненависти, дух грошолюбности тощо. Инко­ли «дух» ужито для позначення якогось дару Святого Духа, як-от: дух премудрости, дух пізнання, дух прозорливости й подібне, а инколи слово це означає сам ум, що можемо про­читати в цього ж апостола: «Відновлюйтесь духом вашого ума» (Еф. 4, 23).

Отож, радячи ефесянам молитися духом, апостол має на увазі сам ум, яким чоловік, молячись, мусить піднестися до Бога. Пишучи ж до коринтян, апостол мовить про дух, що молиться, й про ум, що перебуває без плоду, тобто, під духом розуміє людський голос і дихання, коли каже: «Яка вам ко­ристь, о коринтяни, коли лише голосом, що від вашого ди­хання, молитеся, а ум ваш до молитви не дослухається, а про щось собі мріє? Який хосен багато язиком мовити, а умом не розуміти слів проказаних? Бо коли й тисячу слів язиком про­мовиш, чоловіче, й навіть коли усією гортанню щодуху заспі­ваєш, а ум твій не предстоїть перед Богом й на Нього не спогля­дає, а сторонніми помислами відволікається, то ця молитва твоя не принесе тобі жодної користе, й Бог її не почує та й без плоду зоставить». Добре пояснив це святий Кипріян, ка­жучи: «Як ти хочеш, аби Бог почув тебе, коли ти сам себе не чуєш? Бажаєш, щоби Бог пам'ятав про тебе, коли молишся, а однак не пам'ятаєш сам про себе!» Та й апостол коринтя­нам, а разом й усім нам, ставить себе за приклад, мовлячи: «Буду молитися духом, а й розумом буду молитись. Буду співа­ти духом, а й розумом буду співати» (1 Кор. 14, 15). Коли ж, як каже, творити молитву язиком і голосом, що походить з дихання, то треба й умом молитися.

ГЛАВА 4
Про те, що коротка, часто проказана молитва корисніша за тривалу

Довідався я від досвідчених у богомисленні й у сердечно­умовій молитві, що теплішою і кориснішою є коротка й часто повторювана, ніж тривала, молитва (й вона не залишається без великого хосену, але в досконалих, а не в почаківців). Бо в тривалій молитві ум (у чоловіка, що не звик до неї) не може довго предстояти перед Богом, бо вражає його (ум) звична неміч непостійности, викрадає до зовнішнього, і теплота духа незабаром остигає у ньому; і є така молитва не молитва, а сум'яття ума, якого туди й сюди відволікають помисли, що трапляється і в храмових соборних піснеспівах, і в келійний довготривалих правилах. Коротка ж і часто повторювана мо­литва надійніша, бо тепліше може довершитися через заглиб­лення в Бога на часину всього ума. Заради цього й Господь мовить: «...Коли молитесь, не говоріть зайвого» (Мт. 6, 7), та й святий Йоан Ліствичник у «Райський драбині» повчає: «Не многослов, нехай ум вдається не до вишукування слів. Бога вмилостивило єдине митареве слово, також одне спасло й розбійника. Многослів'я-бо часто в молитві розсіює ум та спонукає його до мріяння, однослів'ю ж під силу ум зосере­дити» (Слово, 28).

Однак хтось запитає: навіщо ж тоді апостол пише до со­лунян: «Моліться без перерви» (1 Сол. 5, 17)?

Відповідь: зазвичай, у Святому Писанні часто повторюва­не діло назване повсякчасним, неперервним, як ось про свя­того Захарію написано: «...Ось одного разу, коли Захарія за порядком своєї черги служив перед Богом» (Лк. 1, 8). Так треба розуміти й веління апостола Павла щодо безперервного мол­іння — не можливо чоловікові так перебувати в молитві, аби ні вдень, ні вночі її не припинити, бо ж потрібен час для ин­ших діл і необхідних турбот: для праці, розмови, трапези, сну й відпочинку. Тож, як можна безнастанно перебувати на мо­литві? Хіба що можливо часто молитись, а молитва, яку тво­римо часто, зараховується як безнастанна. Отож, нехай твоя, часто творена, але коротка молитва не помножує зайвих слів, про що й святі Отці вчать. Святий Теофилакт у тлумаченні на Матея (6) писав: не належить довго мовити молитву, а часто; говорити ж мало. В Бесідах Золотоустого на послання апосто­ла Павла до ефесян (6) написано ось що: той, хто зайве мо­вить у молитві, не молиться, а пустословить. Ще й Теофилакт у згаданому тлумаченні Євангелія каже: зайве говорення — це пустослів'я. Гарно каже апостол: «...Волію п'ять слів розумом моїм сказати..., ніж десять тисяч слів мовами» (1 Кор. 14, 19).

Тобто, краще мені піднести до Бога коротку молитву уважно, аніж без уваги проказувати численні слова, й лишень намарно словами й голосом сповнювати повітря.

А ще згадані апостольські слова «Моліться без перерви» можна розуміти як такі, що стосуються умової молитви: ум-бо може постійно перебувати піднесеним до Бога й молитися до Нього безнастанно.

Отож, уже тепер почни, о душе, поволі торкатися викладе­ного тобі повчання, почни в ім'я Господнє, заохочена апосто­лом, що мовить: «...Все, щоб ви тільки говорили й робили, — все чиніть в ім'я Господа Ісуса» (Кол. З, 17). Тобто робіть з добрим наміром, не лише власної, а й духовної користи шу­каючи — якомога більшої слави Божої, аби в усіх наших словах і ділах, і помислах прославлялося ім'я Господа Ісуса Христа, Спаса нашого.

Однак насамперед стисло з'ясуй для себе, що таке молитва.

Молитва — це звернення ума і помислів до Бога. Молити­ся — значить стояти своїм умом перед Богом і оглядати Його невідступною думкою, та й розмовляти з Ним із благоговій­ним страхом і упованням.

Отож, зібравши всі свої помисли й відклавши всі зовнішні життєві турботи, піднеси свій ум до Бога й дивись на Нього.


[1] Цит. за: Новий Завіт Господа нашого Ісуса Христа: 3 4-го повного перекладу Біблії/ Пер. з давньогрецьк. о. Р. Турконяк. К.: Укр. Біблійне т-во, 2001.

[2] Цит. за: Новий Завіт Господа нашого Ісуса Христа... 2001.


[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Лік духовний" ]


Нагору



Рекомендуйте цю сторінку другові!






Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!