Мистецтво молитви Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Як стати увагою в серці?
Хай не буде тобі інших богів передо Мною!                Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей.                Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно.                Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість день працюй і роби всю працю свою, а день сьомий субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх. Бо шість день творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив тому поблагословив Господь день суботній і освятив його.                Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!                Не вбивай!                Не чини перелюбу!                Не кради!                Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!                Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Як стати увагою в серці?
   

206. У природному порядку наших сил на переході зі зовні у нутро стоїть уява. Треба щасливо оминути її, щоб безпечно потрапити на справжнє місце у нутрі. По необачності на ній можна застрягнути і, залишаючись там, бути впевненим, що увійшли всередину, тоді як це тільки зовнішній поріг. Та це ще нічого, але супутником цього стану майже завжди є самозакоханість...

Відомо, що вся турбота ревнителів про духовне життя звернена  н на те, щоб поставити себе в належне відношення до Бога. Здійснюється це і виявляється в молитві. Вона є шляхом сходження до Бога і її ступені є ступенями приближення нашого духа до Нього. Найпростіший закон для молитви — нічого не уявляти, а, зібрав­шись умом у серці, стати у переконанні, що Бог поряд, бачить і слу­хає, і в цьому переконанні припадати до Нього, страшному у своїй величі й близькому у милості до нас... Образи втримують увагу назовні, якими б священними вони не були, а під час молитви увага має бути внутрі, у серці. Зосередження уваги в серці є початковим пунктом належної молитви. І оскільки молитва є шляхом сходжен­ня до Бога, то відхилення уваги від серця є відхиленням від цього шляху.

207 .Перший неправильний спосіб молитви виявляється утому, що дехто діє в ній переважно уявою та фантазією. Ці сили склада­ють першу інстанцію в русі зі зовні у нутро, яку би треба було про­минути, а замість того багато хто зупиняється на ній. Другу інстанцію на шляху в нутро представляє розум, ум, тобто взагалі розмір­ковуюча і мисляча сила. Треба і її проминути, та разом з нею зійти в серце. Коли ж зупиняються на ній, то відбувається другий непра­вильний спосіб молитви, відмінна риса якого та, що ум, залишаючись в голові, хоче в душі сам все налагодити і всім управляти; але з його зусиль нічого не виходить. Він усім переймається, але нічого не може здолати, й тільки терпить поразку. Цей стан бідного ума в усій повноті зображено у Симеона Нового Богослова.

Другий спосіб молитви пристойно назвати умно-головним, в  протилежність третьому — умно-сердечному або сердечно-умному.

А між тим, це бродіння в голові, зображене в другому способі молитви, відбувається ось як, — серце покинуте само на себе, його ніхто не пильнує, і на нього находять клопоти та пристрасні порухи. Тоді й ум забуває себе та втікає до предметів клопотів та пристрастей; і, може, спам'ятається колись...

Додам до цього, тобто до другого способу молитви, кілька слів з передмови до писань Григорія Синайського, старця-схимонаха Василія, посника і друга Таїсія Нямецького. Виписавши одне місце з Симеона Нового Богослова, він додає: «Як можна одною забороною зовнішніх почуттів зберігати ум нерозсіяним, коли його думки самі по собі розтікаються і перелітають на чуттєві речі? Якщо не можна, то потреба заставить ум під час молитви бігти до серця і стояти там глухим і німим для всіх думок. Хто лише зовнішньо відходить від бачення, слухання і розмовляння, той отримує мало користі. Закрий ум свій у внутрішній комірчині серця, — і тоді насолодишся спокоєм від злих думок і засмакуєш духовної радості, яку прино­сить умова молитва та сердечна увага». Св. Ісихій говорить: «не може наш ум здолати бісівську мрійливість лише сам по собі, та й нема чого йому надіятись коли-небудь на це. Тому стережися, щоб не вознестися за прикладом древнього Ізраїля, бо будеш відданий мисленним ворогам. Коли він був визволений Богом з єгипетської неволі, помічником собі надумав узяти ідола з перстенів. Під цим ідолом розумій наш немічний розум, котрий, доки молить Ісуса Христа проти лукавих духів, вигідно їх відганяє, а коли бездумно понадіється на себе, падає дивним падінням і розбивається».

208. При цьому не забувай наспупне мудре наставлення Св. Й. Ліствичника. Він зображує шлях нашого сходження до Бога у вигляді драбини з чотирма сходинками. Одні, каже він, приборкують при­страсті; другі співають, тобто моляться своїми устами; треті вправляються в умовій молитві; четверті, нарешті, підносяться до спо­глядання. Ті, які бажають підніматися по цих сходинках, не можуть починати зверху, а мусять почати знизу і коли ступлять на першу сходинку, з неї вже піднімаються на другу, потім на третю і після всього вже на четверту. Цим шляхом всякий може зійти на небо. Спочатку треба працювати над приборканням і зменшенням пристрастей; потім вправлятися у співанні псалмів, тобто звикнути молитися усно; далі молитися умом і, нарешті, отримати можливість підноситись до споглядання. Перше є діло для початківців, друге — для тих, хто зростає в успіхах, третє — для тих, хто досягнув успіху, а четверте — для досконалих. 

209. Отже, нема іншого початку, як зменшення та приборкання пристрастей, а вони ніяким іншим способом не зменшуються в душі, як оберіганням серця і увагою... Таким чином, хто проходить це все по чину, кожне у свій час, той може після того, як очиститься серце від пристрастей, входити повністю у співання псалмів й протистояти думкам, і на небо дивитися чуттєвими очима або споглядати його умовими очима душі, і молитися воістину чисто, як і належиться.

210. Коли молитесь з почуттям, тоді де ж увага ваша, якщо не в серці? Почуття завжди притягує до себе увагу. В голові — товкот­неча. Там не можна молитися Богу. Що іноді молитва йде добре... і сама по собі... Це добрий знак. Значить вона почала прищеплюва­тися до серця. Бережіть серце від прив'язаностей, намагайтеся пам'ятати про Бога, бачачи Його завжди перед собою і діючи перед Його лицем.

211. Ви хочете в затвор. Ось вам і затвор! Сидіть і кричіть: Гос­поди помилуй! Коли не маєте відносин з людьми, то в чому для вас тепер буде виконання Божої волі? Ні в чому іншому, як лише в на­лежному настрої вашого нутра. А це в чому полягає? У безперестанній пам'яті про Бога, зі страхом та благоволінням, і в безперестан­ній пам'яті про смерть. Навик ходити перед Богом або пам'ятати про Бога є атмосферою духовного життя. Природно, Йому нале­жало би бути в нашому дусі, створеному за образом Божим, але його там нема з тої причини, що ми відпали від Бога. Внаслідок цього нам необхідно трудитися, щоб здобути навик ходити перед Богом. Він полягає в тому, щоб напружено стояти увагою перед обличчям усюдисущого Бога; але підтримується також й іншими другорядними ділами, які входять до духовного життя. Праця тут полягає в тому, щоб скеровувати ці дії до означеної цілі. До неї треба скеровувати й читання, і роздуми, й молитву, та всі заняття й діб відносини будувати так, щоб вони не заважали й не знищили пам'яті про Бога. До цього треба пристосовувати й те, де стояти свідомістю або увагою. Ум міститься в голові і люди розуму (науковці) всі живуть в голові. Живуть в голові й страждають безперестанним бурлінням думок. Це бурління не дає увазі стояти на одному. Не може ум стояти і на одній думці про Бога, поки він в голові. Все відбігає та відбігає. Тому бажаючим встановитися на одній думці про Бога заповідаєть­ся полишити голову й зійти умом своїм у серце, і там невідступно стояти увагою. Тільки тоді, як ум поєднується з серцем, можна чекати на успіх в пам'яті про Бога. Тепер поставте собі за мету досягнення цього і починайте йти до цієї мети. Не думайте, що це непосильна праця, але й не думайте, що це так легко, що варта лише захотіти, як все тут є... Перший спосіб для того, щоб привернути ум до серця, полягає саме через співчуття у молитвах, які читаєте чи слухаєте; бо почуття серця звичайно володарюють над умом... Якщо ви застосуєте як належно перший спосіб то все ваше молитвослів'я буде йти з почуттями. Почуття ці будуть змінюватися відповідно до змісту молитов. Мова моя не про звичайні почуття, а про такі з них, які захоплять цілу свідомість і серце та зв'яжуть душу, не даючи їй вільно продовжувати читання, а все відволікаючи її увагу на себе. Це особливі почуття; І тільки-но вони з'являться, породжують в душі й свої певні молитви. Цих, народжених в серці особливих почуттів і молитов, ніколи не треба переривати, продовжуючи читання, а тре­ба припинити читання і дати їм волю вилитися, доки не виллються повністю, і почуття знову стане на один рівень зі звичайними мо­литовними почуттями. Цей спосіб — сильніший за перший, і скоріше зведе ум у серце. Але діяти він може тільки після першого способу або разом з ним.

212. Приходжу до думки, що ви все в голові, а не в серці. Зій­діть у серце і вмить оціните себе. Ви виявляли бажання дійти до почуття своєї негідності. Ось це ви й почнете бачити й відчувати тоді, як тільки зійдете в серце. Чим дальше, тим ясніше буде це бачитись.

213. Головне — треба стати умом у серці перед Господом і сто­яти перед Ним невідлучно день і ніч до кінця життя.

214. Хтось колись сказав: зроби так, щоб твої думки не вихо­дили за стіни монастиря, і скоро отримаєш солодкий спокій монастирського усамітнення. Це найбільш блаженна частка Марії — влаштовуватись так, щоб в думках не було нічого, крім церкви та келії. Оце так добре! Я думаю, що блаженство такого стану неможливо описати. 

215. Нині прийшло на думку підказати вам: візьміться за одну коротеньку молитву, — і завжди її творіть... і під час праці і після, і  ходячи й сидячи, безперестанно. Спочатку ви будете заставляти себе творити цю молитву, а потім вона сама буде промовлятися... Тільки и візьміться і без перерви трудіться... Ось ця молитва: Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішну. Увагу при цьому тримай­те не в голові і не на собі, а в серці, там в середині, під лівого груддю. Коли це стане навиком, то цим будете розганяти все, що бентежить вас, — і прикликувати до душі мир.

216. Де є серце? Там, де відкликається і відчувається печаль, радість, гнів та інше, там є серце. Там і стійте увагою... Серце тілес­не є м'язовий орган... але відчуває не м'яз, а душа, для почуттів якої тілесне серце служить лише знаряддям, як мозок служить знаряд­дям для ума (розуму)... Стій в серці з вірою, що і Бог є тут, а як є, не роздумуй. Молись і шукай, щоб благодать Божа дала тобі, нарешті, почуття до Бога.

217. Не буде суперечити змісту приписів святих Отців, якщо сказати: тримай себе як хочеш, лише встигай здобути це останнє — умове стояння перед Господом в серці, в якому суть справи. Є, однак, між тілесними діланнями й такі, які ніби зростаються з умовою молитвою і ніколи від неї не відходять. Необхідно увагою стояти в серці, необхідно все тіло тримати в бадьорому напруженні м'язів, і увазі своїй не дозволяти піддаватися й захоплюватися зов­нішніми враженнями почуттів.

218. Під час молитви увага має бути у нутрі, в серці: зосере­дження уваги в серці є початковим кроком належної молитви. І оскільки молитва є шляхом сходження до Бога, то відхилення уваги від серця є відхиленням від цього шляху.

219. Зведення ума в серце шляхом дихання вказується на той випадок, коли ти не знаєш, де зупинитися увагою або де є серце; а якщо ти і без того знаєш як знайти серце, то роби як знаєш, тільки перебувай у серці.

220. У молитві треба, щоб дух поєднався з умом і разом з ним промовляв молитву, при чому ум діє словами, які промовляють лише думкою або з участю голосу, а дух діє почуттями розчуленості або плачу. Поєднання дарується у свій час Божою благодаттю, а для початківця достатньо, якщо дух буде співчувати та співдіяти уму. При збереженні умом уваги дух обов'язково відчує зворушення. Дух звичайно, називається серцем, як і замість слова ум використову­ється слово голова.

Молись з увагою, в сокрушенні духа, допомагаючи собі вище перечисленими механізмами; при цьому само по собі відкриється пізнання на досвіді сердечного місця. Про нього задовільно пояснено в передмовах схимонаха Василія.

221. Молитва називається умовою тоді, коли промовляється умом з глибокою увагою, при співчутті серця; сердечною, коли про­мовляється поєднаними умом і серцем, причому ум ніби сходить в серце і з глибини серця посилає молитву; душевною, коли здійсню­ється від усієї душі, з участю самого тіла, коли здійснюється зі всього єства, при чому все єство стає ніби єдиними устами, які приносять молитву.

Святі Отці в своїх Писаннях часто розуміють під одною назвою умової молитви і сердечну, й душевну, а іноді розрізняють їх. Так преподобний Григорій Синайський сказав: «постійно клич умом або душею». Але нині, коли вчення з живих уст на цю тему значно зменшилось, дуже корисно знати визначальну відмінність. В одних більше діє умова молитва, в інших сердечна, а ще в інших — душев­на, дивлячись на те, як кожний наділений Подателем всіма блага­ми, і природними і благодатними; іноді ж в одному й тому самому подвижнику діє то одна, то інша молитва. В більшості випадків така молитва досить часто супроводжується сльозами.

222. Для вас все це незрозумілий рятівний порядок. Читайте перші пункти Філотея Синайського в Добротолюбії, і дивіться, що там? Один акт, — і все. Бо він все до себе стягує і тримає в порядку. Влаштуйтеся так і тримайте належний порядок в нутрі й побачите його ясно. Цей акт — стати увагою в серці й стояти там перед Господом у благоговінні. Це — початок духовної премудрості!

Бажано вам бути мудрим в розрізненні думок. Опустіться з голови в серце. Тоді всі думки вам буде добре видно, бо вони будуть рухатись перед оком вашого проникливого ума, а до того не чекайте належного розрізнення думок.

223. «Збираюся з духом». Допомагай вам, Господи! Але не випускайте з уваги головного, — того, щоб зібратися умом в серці. На це більше скеровуйте свої зусилля. Спосіб один — намагатися стояти увагою в серці, з пам'яттю про Божу присутність і про те, що око  Його дивиться у ваше серце. Потурбуйтеся утвердитися в тому переконанні, що хоч ви буваєте одні, але завжди маєте не тільки поряд, а внутрі себе особу, властиву вам, яка дивиться на вас і все в вас бачить. Те, що я писав вам про багатократне творення в день Ісусової молитви, послужить для цього дуже сильним засобом. Ро­біть так щоразу хвилин по 10-15, — і краще, стоячи в молитовному положенні з малими поклонами і без них, як вам вигідніше. Тру­діться так і моліть Господа, щоб дав вам, нарешті, відчути і пізнати, що таке є біль в серці, за словами старця Партенія, Раптово це не дається. Мине рік посиленої праці, а, може, й більше, поки почнуть з'являтися деякі знаки цього. Благослови вас, Господи, на труд і шлях цей, але ви не вважайте це за якийсь додаток, а сприймайте як головне діло.

224. Якщо серце ваше зігрівається тоді, коли ви читаєте зви­чайні молитви, то цим способом і зігрівайте сердечну теплоту до Бога. Молитва Ісусова, якщо її творити механічно, нічого не дає, як і будь-яка інша молитва, що тільки промовляється устами.

Спробуйте, читаючи Ісусову молитву, живіше уявити, що сам Господь є поряд і стоїть перед вашою душею і слухає, що в ній від­бувається. В душі ж при цьому збудіть бажання спасєння і впевне­ність, що окрім Господа нема звідки очікувати нам спасєння. Після цього і голосіть до Нього, якого бачите мисленно перед собою: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене! або: «Милос­тивий Господи, спаси мене, якими знаєш шляхами!» Суть зовсім не в словах, а в почуттях до Господа.

Духовне горіння серця до Господа є любов до Нього. Вона запа­люється від дотикання Господа до серця. Оскільки Він увесь є лю­бов, то дотикання Його до серця зразу ж і запалює любов до Нього. Ось це має бути предметом пошуку.

Нехай буде на язиці Ісусова молитва, в умі — бачення Господа перед собою, в серці — прагнення Бога або спілкування з Ним. Коли все це буде постійно, тоді Господь, бачачи, як ви нудите себе, дасть те, що просите.

225. А інше призначення короткої молитви є поглиблення дум­ки і почуття до Бога. Те, що у вас є — ці взивання — при першому враженні розлітається, крім того, не дивлячись на взивання... дум­ки товчуться в голові... як комарі. Щоб зупинити цю товкотнечу, треба пов'язати ум одною думкою, або думкою про Єдиного... Допоможе цьому коротка молитва. З її допомогою ум спрощується, об'єднується і прищеплює або розвиває почуття до Бога... Коли прийде це почуття, — думка утвердиться свідомістю в Бозі... і все почне робити по-Божому. З короткою молитвою треба тримати думку про Бога і увагу до Нього... А обмежуватися одними слова­ми... мідь, що дзвенить.

226. Запитуєте: «продовжувати таку молитву чи сходити умом в серце?» А це, що ви сказали, де ж буває? Йому нема де бути, тіль­ки у нутрі. Стоїте перед Господом, без образів, в присутності Бога... і відчуваєте добрі почуття. Чого ще? Тут все. Хіба тільки в голові ви це робите? Ні, треба стояти в серці. Але серця не пам'ятати, а тіль­ки бачити Господа. Все це можна виразити так: «стояти в серці умом перед Господом і молитися». Головний плід молитви — не теплота і солодкість, а страх Божий і сокрушення.

227. Одна зовнішня молитва недостатня. Бог слухає ум, а тому ті монахи, які не поєднують зовнішньої молитви з внутрішньою, не є монахами. Визначення дуже точне! Монах — означає самітник: хто не усамітнюється в самому собі, той ще не самітник, той ще не монах, хоча б і жив у найбільш відлюдному монастирі. Ум подвиж­ника, який не усамітнився і не замкнувся в собі, знаходиться серед розмов і бунту, які продовжують бсзчисленні думки, що завжди ма­ють до нього свобідний доступ, і сам хворобливо, без всякої потреби та користі, шкідливо для себе блукає у всесвіті. Усамітнення людини в собі не може статися інакше, як через уважну молитву, і З" переважно через уважну Ісусову молитву. А досягнення безпристрасності, освячення або, інакше кажучи, християнської досконалос­ті без стяжання умової молитви неможливе; у цьому згідні всі Отці. 

Шлях істинної молитви робиться незрівнянно тіснішим тоді, коли подвижник вступить на нього діяльністю внутрішньої людини. Коли ж він вступить у ці тіснини і відчує правильність, спасенність, необхідність такого положення, коли праця у внутрішній комірчині зробиться для нього бажаною, — тоді зробиться і бажаною тіснота зовнішнього життя, яка послужить обителлю і сховищем внутрішньої діяльності.

228. Суть справи полягає в тому, щоб здобути навик стояти умом у серці, в цьому чутливому серці, але не чуттєво. Треба звести ум з голови у серце і там його посадити або, як сказав хтось із стар­ців, поєднати ум з серцем... Як цього досягнути? Шукай і знайдеш. Найзручніше цього досягнути можна ходінням перед Богом і моли­товною працею, особливо відвідуванням церкви. Але треба пам'я­тати, що наша є лише праця, а саме діло, тобто поєднання ума з серцем, — це дар благодаті, що дається тоді, коли і як хоче того Господь.


[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Мистецтво молитви" ]


Нагору



Рекомендуйте цю сторінку другові!






Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!