Християнська бібліотека - Про смерть, страшний суд, вічні муки та райські обителі Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Вибрані фрагменти з писання святих Отців та Учителів Церкви: Християнське життя за Добротолюбієм
І коли рука твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти до життя одноруким, ніж з обома руками ввійти до геєнни, до огню невгасимого,                де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь.                І коли нога твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти до життя одноногим, ніж з обома ногами бути вкиненому до геєнни, до огню невгасимого,                де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь.                І коли твоє око тебе спокушає, вибери його: краще тобі однооким ввійти в Царство Боже, ніж з обома очима бути вкиненому до геєнни огненної,                де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Про смерть, страшний суд, вічні муки та райські обителі
   

Повернутися до змісту книги "Вибрані фрагменти з писання святих Отців та Учителів Церкви. Християнське життя за Добротолюбієм"


Преподобний Ісихій. Якщо це під силу, постійно пам'ятаймо про смерть, бо від цього зродиться в нас відсторонене від усіляких турбот і суєти оберігання ума й безнастанна

молитва, безпристрасність щодо тіла й огида до гріха, адже правда, що кожна жива і діяльна чеснота походить від пам'яті про смерть. Тому, якщо це можливо, пам'ятаймо про неї неперервно, як неперервним є наше дихання.

Преподобний Ісаак Сирійський. Численними житлами в домі Отця, про які говорив Спаситель, є різні міри ума, що ними Він може володіти в одній державі, тобто відмінність й инакшість духовних обдарувань, якими втішатимуться праведники. Бо не за різновидом місць, а за ступенем обдарувань Спаситель назвав житла численними.

Подібно, як кожен насолоджується чуттєвим сонцем відповідно до чистоти і здатности дару бачити і як від одного світильника в одному домі буває різне освітлення, хоча світло не ділиться на різні світіння, так і в прийдешньому віці всі праведні нероздільно оселяться в одній державі, але кожен освічуватиметься одним мисленним сонцем відповідно до своєї міри і за своїм достоїнством притягуватиме до себе радість і веселість, дарма що з одного повітря, з одного місця, престолу, видіння та образу. І ніхто не відає про міру свого співтовариша, ні вищого, ні нижчого, аби, довідавшись про більшу благодать свого друга і свою втрату, не надбав він собі печалі й скорботи. Там кожен за даною йому благодаттю втішається внутрішньо своєю мірою. Проте поза тим усім - одне видіння і держава - й окрім цих двох ступенів, розумію одну державу, яка є на висотах, а иншу в долині, а поміж ними - різноманітність в инакшості винагород.

Преподобний Антоній Великий. Смерть для людей, які її розуміють, є безсмертям. А для простаків, що її не розуміють, є смертю. І цієї смерти не пристало боятися, а страхатися треба душевної погибелі, якою є незнання Бога. Ось що жахливо для душі! Життя - це поєднання ума (духа), душі і тіла; а смерть - це не загибель цих поєднаних частин, а розірвання їх союзу. Усіх їх Бог зберігає і по роз'єднанню. Як із материнської утроби виходить нага людина, так із тіла в час смерти виходить нагою душа, й одна буває чистою і світлою, а инша заплямована падінням, ще инша - чорна від багатьох прогрішень. Тому розумна і боголюбива душа, роздумуючи про посмертні біди, живе благочестиво, щоб не бути осудженою і через них покараною. А невіруючі не відчувають небезпеки і грішать, зневажаючи те, що там має бути, безумні душею. Як, вийшовши з утроби, не пам'ятаєш, що в ній відбувалося, так і, вийшовши з тіла, не пам'ятатимеш, що ти творив, будучи в ньому. Так, як, вийшовши з утроби, став ти кращим і більшим тілом, так, вийшовши з нього чистим і незаплямованим, будеш кращим і нетлінним, перебуваючи на небесах. Смертні мусять турбуватися про себе, знаючи, що на них чекає смерть. Бо блаженне безсмертя - це доля преподобної душі, коли вона є доброю, тимчасом як вічна смерть поглине душу, яка є злою. Пам'ятай, що твоя юність минула, сили занепали, а немочі додалися, і ось уже надходить година твого відходу, коли даватимеш звіт про всі свої діла, і знай, що там ні брат не викупить брата, ні батько не визволить сина. Завжди пригадуй собі про відхід душі з тіла і не позбувайся думки про вічний осуд; якщо так чинитимеш - не згрішиш повік.

Преподобний Йоан Карпатоський. З погрозою та лайкою зухвало нападає ворог на душу, яка щойно полишила тіло, і постає дошкульним і страшним викривачем її падінь. Але можна бачити й те, як боголюбива і вірна душа, хоча й була колись уражена численними гріхами, не боїться нападів і погроз, а, переживши зухвалість ворога, постає сильною в Господі, окрилюється радістю, надихається мужністю, бачачи небесні сили, які її супроводжують; і, обгородившись, немов стіною, світлом віри, з великим дерзновенням взиває, оскаржуючи злого диявола: «Що тобі й нам, супротивний Богові? Що тобі й нам, скинений з неба і рабе лукавий? Ти не маєш над нами влади - над нами й над усім владарює Божий Син; проти Нього ми згрішили, перед Ним і відповідати будемо, маючи запорукою Його милосердя до нас і наше в Ньому спасіння через Чесний і Животворящий Його Хрест. Ти ж забирайся геть від нас, окаянний! Не маєш ти частки з Христовими рабами!» Від таких дерзновенних слів душі диявол врешті кидається утікати з пронизливим криком, не маючи сили встояти перед Христовим іменем. А божественні сили переносять душу, що ширяє над ворогом як вища за нього, у приготоване для неї місце, згідно з її ж станом.

Авва Доротей. Хто без жаху може згадувати страшні місця мук, вогонь, безліч жорстоких слуг-мучителів та инші тортури, про які говорить Святе Письмо, - життя укупі з дияволом та з його ангелами, для яких саме й був приготований вогонь вічний (див.: Мт. 25, 41)? Та ж тільки сам сором осудження, який він руйнівний та згубний! Святий Йоан Золотоустий каже: «Навіть коли б не текла вогненна ріка і не предстояли б страшні ангели, а лиш були б скликані на суд усі люди, й одні, діставши похвалу, були прославлені, а инші - ганебно прогнані, щоб не споглядати їм Божої слави, - то чи кара соромом і безчестям та оплакування втрати стількох благ не були б жахливішими за будь-яку геєну?»

Преподобний Максим Ісповідник. Власне, смерть - це віддалення від Бога. Гріх є жалом смерти, прийнявши яке, Адам ураз позбувся дерева життя, став вигнанцем раю, втратив близькість із Богом, а за цим неодмінно йшла й тілесна смерть. А власне життям є Той, Хто промовив: «Я - ... життя!» (Йо. 14, 6). Всупереч тому, що побував у полоні смерти, Він підняв до життя мертвого. Страх перед геєною спонукає (початківця, що прямує дорогою святости) уникати гріха; бажання винагороди благами надає ревнителеві готовности звершувати добродійства, а тайна любови підносить ум понад усім сотвореним, учинивши його незрячим для всього, що поза Богом. Господь умудряє, показуючи уму Божественніше (див.: Пс. 145, 8). Деякі люблячі Господа докладають зусиль, щоб збагнути, у чому ж полягатиме відмінність між вічними обителями й обітованим насліддям, чи буде ця відмінність визначатися місцем або кількістю і якістю досконалости кожного? Комусь видається, що першим, а комусь - що другим. Ті, які пізнали, що означає «Боже Царство всередині вас» (Лк. 17, 21) і «в домі Отця Мого багато жител» (Йо. 14, 2), - ті, отже, приймуть друге твердження, Царство Бога і Отця за вседержительством є у всіх віруючих, а за благодаттю воно є в тих, які цілковито відмежувалися від будь-якого зацікавлення природним життям, чи то душевним, чи тілесним, і здобули духовне життя так, що можуть твердити разом із апостолом: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал. 2, 20).

Вважаю, що закінчення теперішнього життя називати смертю не слушно, а радше позбавленням від смерти, покиненням царини тління, визволенням із рабства, утихомиренням тривог, припиненням боротьби, виходом із темряви, спочинком від трудів, укриттям від сорому, втечею від пристрастей, словом, узагалі - межею всіх зол. У них святі, виправившись через свобідно звершуване умертвлення, вчинили себе непричетними до світу і дивакуватими в цьому житті. Бо, мужньо воюючи зі світом, і з плоттю, та з бурями, які від них постають, та здолавши спокусу, до якої схиляють і світ, і тіло, покликаючись на властиву людині чуттєвість, яка породжує оману, святі зберегли неуярмленою гідність своєї душі.

Преподобний Теогност. Яка невимовна й незбагненна втіха, коли, певна у своєму спасінні, душа відділяється від тіла, скидаючи його, немов одежу! Бо, володіючи дійсністю сподіваних благ, на які вона уповає, душа без печалі полишає тіло й у мирі йде до ангела, який з радістю і веселістю сходить до неї згори. І разом із ним, безперешкодно долаючи нематеріяльний простір, не піддається жодним нападам злобних духів, а, перебуваючи в радості, дерзновенно возноситься, подячно взиваючи, допоки досягне поклоніння Творцеві. І вже там прийме призначення оселитися в сонмі подібних до неї кревних у чистоті, аж до загального воскресення.

Преподобний Филотей Синайський. Хто добре використовує час свого життя [див.: Еф. 5, 16. - Прим. перекл.], той безнастанно перебуває в роздумуваннях і зберігає пам'ять про смерть, мудро вивільняючи цим ум від пристрастей. Такий чоловік зазвичай виразніше бачить повсякчасні напади бісівських підступів, ніж той, хто провадить життя, не пам'ятаючи про смерть, а сподівається очистити серце лише завдяки дії розуму, а не повсякчасним дотриманням печальної зворушливої думки. Той, хто безнастанно пам'ятає про смерть, є зіркішим і проникливішим, ніж той, хто не має такої пам'яті й не може вчасно завважити бісівських нападів, влучно відбиваючи й перемагаючи їх. Воістину, багато чеснот криє в собі поглиблена пам'ять про смерть. Вона зроджує плач, провадить до повсякчасного стримування у всьому, нагадує про геєну, вона є матір'ю молитви та сліз, стражем серця, джерелом самозаглиблення і розважливосте, які, своєю чергою, зроджують посилений страх Божий і очищення серця від пристрасних помислів, а це охоплює багато владичних заповідей. У такому серці видно боротьбу й подвиг, які воно зносить із неймовірними зусиллями. І саме про це найбільше турбується багато Христових воїнів.

Ілля Екдик. Немає нічого страшнішого, ніж пам'ять про смерть, і нічого дивнішого, ніж пам'ять про Бога. Одна вселяє спасительну печаль, а инша наповнює духовною веселістю. Бо пророк Давид співає: «Згадав я Бога і звеселився» (Пс. 76, 4), і Премудрий навчає: «У всіх ділах твоїх пам'ятай про твою кончину - повіки не згрішиш» (Сир. 7, 36). Честолюбне вухо не чуло, серце, позбавлене Святого Духа, не помислило, миролюбне око не бачило тих благ Царства, яке всередині нас перебуває. Вони ж є запорукою щедрот, якими будуть обдаровані праведники в прийдешньому Христовому Царстві. Хто тут не насолоджується цими плодами Духа, той не може сподобитися втішатися ними там.

Преподобний Симеон Новий Богослов. Хто оселить у глибині свого серця страх Суду, той з'являється на майдані світу немов в'язень, закутий в пута. Тому він пройнятий страхом, немовби опанований розпачливим риданням, іде до місця страти, коли вже не думає ні про що, крім страждань і терзань, яких мусить зазнати від мук у вічному вогні. Це відчуття мук невідступно оберігає в серці чоловіка страх, котрий і породив це відчуття і котрий не дозволяє турбуватися про щось лихе. Адже подвижник безперестанку перебуває в такому стані, немовби був розп'ятий і сповна відчував би страждання й болі хресної смерти, а вони не допускають ні зважати на якусь особу, ані думати про людську честь чи ганьбу. Від усієї душі вважаючи себе вартою будь-якого презирства і зневаги, людина навіть не завважує приниження і погорди, яких їй завдають.

Преподобний Микита Ститат. Останній день відкривається у вогні, і «вогонь випробовує діло кожного» (1 Кор. З, 13), - каже св. апостол Павло й додає, що коли чиєсь діло, яке він довершив у своєму нутрі для власного ж удосконалення і зростання є нетлінним, то воно (діло) й у вогні буде нетлінним. І не лише не згорить, а стане сяючим, цілковито очистившись від будь-яких найменших плям. А той, чиї діла у своїй суті є тлінні і які він узяв на себе як тягар, залишиться посеред вогню з нічим, бо його діла займуться і згорять. Нетлінні діла, які не минають, - це покаянні сльози, милостиня, співчуття, молитва, смирення, віра, надія і будь-яка справа, вмотивована істинним благочестям. Ці діла за життя людини зводять у ній храм Богові, й коли вона помирає, відходять із нею і перебувають з нею ж нетлінними навіки. А діла, які у вогні спопеліють, це, звісно, - хтивість, марнославство, грошолюбність, ненависть, заздрість, злодійство, пияцтво, дошкульність, осудження і будь-яке діло, яке чинить тіло з похоти чи з гніву. Усі такі діла ще за життя людини, яка розпалюється у своїй похітливості, тліють разом із грішником, але не є з ним: їх нищить вогонь, а людина, що їх допускалася, палає в цьому вогні у вічних муках.

Святий Григорій Синайський. Муки є різні, як і різні нагороди для благих. Усіма муками наповнений ад, як сказано в Писанні: країна смертельної тіни та безладу (див.: Іов 10, 22), де живуть грішники, очікуючи на суд, і куди знову повертаються, почувши останній Господній присуд, бо що ж инакше означають слова Святого Письма: «Нехай повернуться грішники до пекла» (Пс. 9, 18) і «смерть стерегти їх буде» (Пс. 48, 15), як не остаточний присуд і вічне осудження? 

Вогонь, тьма, черви, пекельна безодня відповідні пристрастям: усіляка похіть, всеохопна темрява незнання, непогамована жага чуттєвих задоволень, сморід гріха, які, як завдатки і зародки адських мук, уже відтепер карають душу грішників, якщо закріплені тривалого звичкою. Майбутні нагороди й покарання є однаково вічними, хоча дехто вважає инакше. Когось Божественна правда нагородить вічним життям, а когось покарає вічною мукою. Ті й ті, які добре і які негідно прожили цей вік, за ділами своїми отримають присуд. А його кількість і якість буде зумовлена чеснотами чи пристрастями - до чого закріпилася звичка. Як і зародки майбутніх благ приховані в серцях праведників і діють духовно, так і оселяються вони в нутрі. Бо Небесне Царство - це доброчесне життя, а адська мука - пристрасні звички. Небесне Царство схоже на Богом дану скинію, бо воно у прийдешньому віці, подібно до Мойсеевої храмини, матиме дві завіси: за першу завісу потрапляють усі освячені благодаттю, за другу ж - лише найдосконаліші. Багатьма житлами в домі Отця Спаситель назвав різні ступені потойбічного існування. Царство одне, але містить у собі розмаїтости відповідно до відмінностей тих, які мають у нього ввійти в чеснотах, у пізнанні та за мірою обожествлення. Адже инакший блиск сонця, инакший блиск місяця, инакший блиск зір, бо навіть зоря від зорі різниться блиском» (1 Кор. 15, 41), хоча й усі сіяють на Божій тверді. Вважають, що у прийдешньому віці ангели і святі ніколи не припинять зростати у примноженні дарувань, прагнучи щоразу більших благ. Зворотного процесу, чи ж переходу від чесноти до гріха, у майбутньому віці не буде.

[ Cкачати книгу: "Вибрані фрагменти з писання святих Отців та Учителів Церкви. Християнське життя за Добротолюбієм" ]

Купити книгу: "Вибрані фрагменти з писання святих Отців та Учителів Церкви. Християнське життя за Добротолюбієм" ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!