 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Святий Каліст. Бачачи людей та спілкуючись з ними, неможливо сподобитися умовного споглядання Бога та молитовної бесіди з Ним. Тому й ті, кого опанувало турботливе бажання покаятися у своїх прогрішеннях, очиститися від пристрастей, осягнути і скуштувати споглядання Господа й розмови з Ним, що є межею та метою тих, які живуть за Богом, і запорукою Його вічного спадку, - як лишень можуть, шукають безмовности і вважають найкориснішим для себе ділом віддалення від людей та анахоретство, з відповідним до цього наставленням і настроєм. З порад Учителів Церкви. Саме християнство та істинно християнське життя немислимі без подвижництва. У допустимих межах та в певному ступені подвижництво обов'язково заповідане всім християнам та узаконене для нас усіх. Бо чого ж вимагає Христос від своїх послідовників? Повного самозречення. «Коли хтось хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за Мною» (Мр. 8, 34). Це значить узяти на себе хрест трудів, скорбот і втрат. Такого ж подвижництва вимагає від нас і святий апостол Павло, переконуючи всіх віруючих «скинути стару людину з п ділами, й одягнутися в нову» (Кол. З, 9-Ю), умертвити земні члени (див.: Кол. З, 5) і розп'яти «тіло з його пристрастями та пожадливостями» (Гал. 5, 24). Обов'язкове для всіх заповідане подвижництво не лише не суперечить нашій природі, а й абсолютно з нею споріднене. Воно виправляє наші душі й удосконалює наше духовне життя.
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
