Трактат про досконале Набоженство до Пресвятої Діви Марії

Трактат про досконале Набоженство до Пресвятої Діви Марії – перлина Марійської духовності. Св. Людовік Марія Гріньйон де Монтфорт (1673 – 1716) пророкував, що пекло тремтітиме, щойно людина візьме до рук цей трактат, в якому святий показує конкретний шлях здобуття повноти дарів Святого Духа.

І. “І повстане армія лицарів Марії”. Передмова

Св. Людовік Марія Гріньйон де Монтфорт народився 1673 року в невеличкому містечку Монтфорт ля Канн, в родині адвоката. Духовну освіту здобував у Отців Єзуїтів. З ранніх літ відзначався особливою побожністю до Пресвятої Діви Марії. Його клич до Марії: “Доведу, що Тебе люблю”, незважаючи на численні перешкоди як зі сторони янсеністів та безбожників, так і зі сторони кліру, переборе все: люту ненависть, заздрість, підступність, наклепи, нерозуміння церковнослужителів та прихованих ворогів Церкви. У 1683 році юний Монтфорт відправився до паризької духовної семінарії Св. Сульпіція, щоб продовжити там свою духовну освіту і стати священиком. Покинувши рідне місто, почитатель Марії скинув з себе новий одяг і помінявся з жебраком на його лахміття. У такому вигляді майбутній Святий прибув до столиці Франції, де розпочався новий період в його житті. Парох парафії Св. Сульпіція прийняв Монтфорта з умовою, що той доглядатиме важко хворих. З особливою теплотою допомагав Людовік помираючим людям, аби хоч трохи полегшити їхні муки і страждання. Звідти виніс тверду постанову бути невільником Ісуса, бо, на його думку, через первородний гріх усі ми стали невільниками сатани. Спаситель же повернув нам свободу, прагнучи, щоби Його слуги були одночасно Його братами та приятелями. Однак Ісус ніколи не забороняв нам пожерт­вувати цією свободою, складаючи її в Його руки, посвячуючись цілком і безповоротно Йому на службу. У серці майбутнього Святого зароджується думка стати невільником Ісуса в Марії. Він ходить по місту з непокритою головою, тримаючи в правій руці Розп’яття, а в лівій – Вервицю. Говорить лише про речі духовні, високі та піднесені, до всього іншого – німий і глухий. Коли зустрічав на вулиці пустотливих дітей, ніколи не минав їх, а порозмовлявши, збуджував в них щирі сльози покаяння Натхнення своє для таких наук черпав з молитви.

У 1700 році Монтфорта висвячують на священика, і він одразу ж відправляється до Нант, щоби з особливим релігійним запалом служити Ісусу в Марії. Там на нього чекали важкі випробування. Він ближче познайомився з янсеністами та їхніми шкідливими для Церкви ідеями. В лютому 1701 року Монтфорт змушений був покинути Нант і податися до Парижа. У столиці йому як священику дали місце в лікарні для розумово хворих бідних людей. Але навіть там вороги мстять йому: Монтфорт живе у нестерпних умовах, ночує під сходами. Проте ніяка сила на світі не могла зупинити ревного місіонера в любові до Ісуса і Марії. На початку 1703 року Монтфорт залишає Париж і повертається до лікарні в Пуатьєр, де виконує найчорнішу роботу: замітає палати, перев’язує рани, виносить нечистоти, миє посуд. Серед молодих дівчат, які прислу­говували в шпиталі, заснував релігійне товариство “Дочки муд­рості”. Але така діяльність не сподобалася адміністрації лікарні, і молодий священик вимушений знову покинути заклад. З дозволу місцевого єпископа в 1704 році він розпочав місію в дієцезії Пуатьєр. Місії Монтфорта викликали багато навернень, люд натовпами приходив на його проповіді, а він виголошував їх по чотири в неділю. Під час однієї з місій віруючі принесли негідні книжки і непристойні картини, усе це скинули в одну купу на площі міста. Монтфорт вирішив увесь цей мотлох привселюдно спалити. Та місцева влада була неправильно проінформована щодо місійної діяльності о. Людовіка. Після суворої догани Монтфорт, стоячи на колінах, звернувся до віруючих з такими словами: “Брати мої, ми бажали поставити хрест при вході до храму, проте Бог цього не захотів, місцева влада цьому спротивилася, поставмо ж хрест в серцях наших; там для нього буде краще місце, ніж будь-де”.

Згодом влада змусила Монтфорта залишити місто. Бідний місіонер відправляється до Рима з метою поїхати на закордонні місії. У 1705 році його приймає Папа Римський Климент XI. Папа з великою зацікавленістю вислухав молодого священика про результати його місійної діяльності та, надавши Монтфорту титул апостольського місіонера, відправляє його назад до франції зі словами: “У тебе велике поле для діяльності у Франції, повертайся туди і працюй з послухом до єпископів в дієцезіях”. Повернувшись до Франції, Монтфорт знову потерпає від переслідувань, наклепів. Навіть рідна мати не прийняла на нічліг бідного священика. Здавалося, постійні утиски, напівголодне життя зломлять незвичайну віру Монтфорта в Марію, проте ніщо не могло змусити його зректися своєї Цариці, Тієї, що подарувала світові Спасителя. Марія у відповідь на таку ревність і любов обдаровує Свого вірного слугу надзвичайними ласками.

Святий Людовік провадив укрите життя в постійних умертвленнях. Прокидався о 4 годині ранку, лягав в 11-ій вечора. За ліжко йому служив жмут соломи на землі. Щоденно від­мовляв по 10-15 повних Вервиць, випрошуючи у Матері Божої ласку відмовляння Вервиці навіть уві сні. Тож коли він спав, Ангел постійно перебирав в його руках зернятка Вервиці, а вуста Святого ворушилися, промовляючи молитву “Богородице Діво Щойно св. Людовік де Монтфорт довідувався про гріш­ників, не зволікаючи, їх провідував, щоб приязно поспілкуватися. Та передусім він клякав посеред кімнати з малим Розп’яттям в руці, відмовляв “Богородице Діво ”, цілував землю, підводився і тільки тоді розпочинав свою науку з такою силою і натхненням, що ті, до кого приходив, не знали, як поводитися. Якось він увійшов і в публічний будинок, де перебувало десять жінок легкої поведінки та декілька мужчин. Один з них кинувся на Монт­форта зі шпагою в руці, наполягаючи, щоб той негайно забирався геть, інакше його вб’є. Монтфорт спокійно відповів: “Гаразд, ви можете мене вбити, але з однією умовою: після моєї смерті ви навернетеся до Бога. Мені дорожче ваше навернення, ніж моє життя”. Слова ті немов громом прошили кривдника. Він опустив шпагу і, здригаючись від хвилювання, вийшов. Одна з жінок під враженням пережитого клякнула і розкаялася. Опісля стала взірцем покутного життя.

У м. Рошеллє масовими наверненнями Монтфорт викликав таку лють кальвіністів, що ті спробували його отруїти. На щастя, лікарі зуміли врятувати мученика. Проте здоров’я було вже підірвано. Монтфорт помер 28 квітня 1716 року зі словами на устах: “Скінчилося все, більше вже не грішитиму”! Похований Святий в храмі Сент-Лоран. Канонізований Церквою 20 липня 1947 року.

Ще перед смертю Бог виявляв через Святого великі ласки. Отцю Людовіку було відкрито 150 великих дат історії християнства з минулого і майбутнього. Крім чудесних навернень безлічі християн, знаємо про численні зцілення. 2 лютого 1716 року під час Служби Божої в Рошеллє віруючі бачили навколо голови Святого сяйво. Зафіксовано багато зцілень біля його гробниці. Через 18 місяців після поховання Св. Людовіка Церковна влада дала дозвіл відкрити його домовину. Тіло покійного було нетлінне, від нього розносився чудесний запах квітів, а з домовини вилетіло безліч зелених метеликів. Тоді присутні зрозуміли, що Матір Божа обдаровує такими при­вілеями лише особливо вірних Своїх синів.

Проте найбільші чуда почали діятися після смерті Свя­того з його творами, а написав він їх небагато: “Трактат про досконале набоженство до Пресвятої Діви Марії”, “Предивна таємниця Святої Вервиці”, “Таємниця Пресвятої Богородиці”, “Лист до приятелів Хрест”, “Особисті пісні про Євхаристію”, “Любов Ісуса, Мудрості вічної”.

Як пророче заповідав Святий, рукописи його книг “Трак­тат про досконале набоженство до Пресвятої Діви Марії” та “Таємниця Пресвятої Богородиці” сатана заховає в скрині більше, ніж на сто років. Коли їх віднайдуть і надрукують, вони розійдуться по всьому світові, утворюючи скрізь армію лицарів Марії, яка з Розп’яттям у правій руці, а з Вервицею у лівій піде сміливо у бій проти сатани та його прибічників.

Усе це відбувається в останні часи… Важко переоцінити значення трактату Монтфорта для духовного розвитку кожного християнина. Диво цієї перлини Марійського богослов’я у тому, що у ній показано конкретний шлях здобуття повноти дарів Святого Духа. Мрії Святого Людовіка де Монтфорта про особливе почитання, поклоніння, прославу Діви Марії як Посередниці, як найкоротшої дороги, найкращого шляху до Господа нашого Ісуса Христа поступово втілюються в життя. Як слід чинити кожному християнинові? На думку Святого, насамперед необхідно зректися себе самого, усіх своїх ілюзій та віддатися в рабство любові Марії, тобто стати невільником (сином) Ісуса в Марії. Святий Людовік не раз повторював: “Без Пресвятої Діви усі наші діла нікчемні”. Почитання Марії робить душу справді вільною – волею дітей Божих. Тим, хто звертається до Неї з любов’ю (у волі), Вона розширяє серце і примушує “гігантськими кроками йти шляхом заповідей Господніх”. Шлях до справжнього почитання Матері Божої великий і складний, і успіх на ньому супроводжує того, хто з щирим серцем, не при­ховуючи жодного гріха, відкриває своє серце Марії. “Потрібно трудитися, безупинно перебуваючи в трудах благочестя, направ­лених до істинного почитання Пресвятої Діви Марії, аби таким

чином виплекати у собі Її душу і дух”. Той віднайде життя вічне, тобто Ісуса Христа, “дорогу і правду, і життя” (Ів. 14, 6). Але Її знаходить лише той, хто шукає. Ті, які заперечують Її, віддаляються від Господа. Своїм ворогам, які закидали Монтфорту, нібито почитання Пресвятої Діви стоїть на заваді на шляху до Христа, Святий наводить такі докази: передати себе у руки Пречистої означає наслідувати Бога Отця, який дав нам Свого Сина саме через Пречисту Діву Марію. Він уділяє нам Свої благодатні дари тільки через Марію, бо через Неї Господь уперше прийшов у світ, через Божу Матір Ісус Христос явиться світові вдруге.

Святий Людовік де Монтфорт передбачив, яку шалену лють викличе його книга у сил пекла, проте він запевняв, що пекло тремтітиме щойно людина візьме у руки трактат.

Шановний читачу, нарешті Ти маєш щастя прочитати цю Марійську перлину, адже “Трактат про досконале набоженство до Пресвятої Діви Марії” Св. Людовіка де Монтфорта виходить вперше в Україні. Сподіваємося, що не востаннє…

Приступаючи до прочитання цієї книжки, помолися до Матері Божої, запроси Її Серце у своє, щоб Її дух запанував у тобі назавжди…

II. Марія за задумом Божим

Через Пресвяту Матір Божу

Через Пресвяту Матір Божу прийшов на світ Ісус Христос і через Неї Він хоче панувати у світі.

Її покора

Земне життя Марії пройшло скрито, тому й названа Вона Св. Духом і Церквою Alma Маtег – Матір’ю прихованою і таємничою. Її покора надзвичайно глибока, бо найбільше і постійне Її прагнення – заховатися від Самої Себе й від усякого створіння, щоб бути єдино знаною для Бога.

Бог полюбив її укрите життя

Бог, виконуючи Її просьби про життя укрите, вбоге і покірне, полюбив зберігання від будь-якого людського створіння таємниць її життя: зачаття, народження, воскресіння та успіння. Не знали про Неї навіть її власні родичі. Ангели ж часто запитували: “Хто ж Вона? ” (П. п. 8, 5), коли Всевишній укрив Її від них. А якщо часом вирішував щось їм об’явити, то приховував від них значно більше.

Бог Отець, Бог Син, Бог Дух Святий

Бог Отець вчинив так, що Вона не здійснила в Своєму житті жодного чуда, хоча Він і наділив Її такою здатністю. Бог Син дозволив бути майже зовсім мовчазною, хоча надихнув її Своєю мудрістю. Бог Дух Святий вчинив так, що про Неї, Його найвірнішу Обручницю, Апостоли та Євангелісти згадували лише при потребі глибше пізнати Ісуса Христа.

Святиня та місце відпочинку Пресвятої Трійці

Марія — досконалий шедевр Всевишнього, знайомство і володіння яким обумовив тільки Він Собі Сам. Марія – улюблена Матір Сина, який — аби зміцнити Її в покорі – полюбив Її за принижене та укрите земське життя, називаючи Її Жінкою (Йо. 2, 4 — 19, 26), особою незнаною, хоча в Своєму Серці поважав і любив Її більше від усіх Ангелі* та людей. Марія – Криниця під печаттю (П. п. 4, 12), вірна Обручниця Св. Духа, бо тільки Йому дозволено до Неї доступі Марія — святиня та місце відпочинку Найсвятійшої Трійці, де перебуває Бог у величі та хвалі більшій, ніж в будь-якому іншому» храмі світу, за винятком Його Царства, прославленого над херувимами й серафимами. І жодне, навіть найчистіше створіння не має права вступити до тієї святині без особливого привілею.

Світ Бога

Промовляємо разом зі Святими: “Улюблена Марія є земним раєм нового Адама, в якому Він втілився через Св. Духа, щоби вершити в ньому незбагненні дива. Вона великий і дивний світ Божий, який містить в собі невимовні скарби та красоти. Марія – велич Всевишнього, в якій укрив Він, наче у власному лоні, Сина Свого Єдинородного, а з Ним – усе найдосконаліше й найцінніше. Скільки ж то великих і укритих діл вчинив Бог всесильний в тому дивовижному створінні, що змушена була Вона, незважаючи на Свою глибоку покору, сказати про Себе: “Велике-бо вчинив Мені Всемогутній, і святе його Ім’я (Лк. 1, 49). Світ не знає тих великих речей, бо нездатний для цього і негідний того.

Аж до Божого трону

Про це Святе Боже Місце (про Марію), Святі роз­повідали дивні речі, і, як самі зізнаються, ніколи не були такими красномовними та щасливими, як тоді, коли говорили про нього. Взивають про безмежну велич Її заслуг, які здіймаються аж до Божого трону, невимірну любов, незбагненну силу могутності, навіть над Самим Богом, нарешті, незмірену глибину покори, а також різних чеснот та ласки! О, незрозуміла висото! О, протяжносте неохопна! О, величино безмірна! О, пропасте непрохідна!

Свята, свята, свята Марія, Богородиця Діва

Кожного дня, у всіх кінцях землі, в небесних висотах та земних глибинах,- все славить і возвеличує предивну Марію. Дев’ять ангельських хорів, люди різної статі, віку, становища та згромаджень, добрі і злі, навіть сатаністи, силою правди змушені називати Її благословенною. Св. Бонавентура розказує, що всі небесні ангели безперервно вигукують в Її честь: “Свята, свята, свята Марія, Богородиця Діва!”, складаючи їй міль­йони разів ангельське вітання: “Богородице Діво ”, схиляючись перед Нею, просять Її ласки удостоїти їх будь-яким наказом. За словами Св. Августина, навіть Архангел Михаїл найстаранніше віддає Їй всяку похвалу, очікуючи в поспішній готовності Її наказу зробити послугу одному з Її слуг.

Скільки є таких, які співають Їй хвалу і прославляють Її ласки!

Уся земля повна Її хвали, особливо християнські країни; не тільки одне королівство, провінція, дієцезія чи місто обрали собі Її за покровительку, й опікунку. Багато церков посвячено Богові на Її честь. Немає церкви, в якій не було б Її вівтаря. Немає країни, де б не прославлявся чудами її образ, перед яким не одна недуга була зцілена, випрошено різні ласки. Скільки ж то братств і згромаджень засновано на Її честь! Скільки ж то монаших покликань перебувають під Її покровом і опікою! Скільки ж то братів і сестер, монахів та монахинь співають Їй хвалу й спові­щають про Її милосердя! Немає дитини, яка б не вихваляла її, щебечучи: “Богородице Діво!” Важко знайти навіть найбільшого грішника, в котрого не було б хоч іскри довіри до Неї! Навіть у пеклі немає злого духа, який не шанував би її зі страхом.

Недостатньо Її прославлено та вшановано

Справді мусимо закликати разом зі Святими: De Maria nunquam satis!…” Марію недостатньо до цих пір прославлено вшановано, люблено! Недостатньо Їй служили! Їй належим більша хвала, поклоніння, любов і служіння.

Таємниця Царя

Воістину належить за Св. Духом повторити: “Усі прибрана пишно входить царівна, золотом ткані її шати” (Пс.45,14) Здається, ніби вся ця краса, яку віддаємо Їй змагаючись з собою, зовнішня. Небо і земля ніщо в порівнянні з Нею. Нікчемні створіння нездатні збагнути “таємницю таємниць” Царя.

Чудо над чудами ласки, природи і слави

Змушені промовити з Апостолом: “Те, чого око не бачиш й вухо не чуло, що на думку людині не спало” (1 Кор. 2, 9) – ні око не бачило, ні вухо не почуло, ані людське серце не збагнуло ще красоти, благородства й досконалості Марії – того чуда над чудами ласки, природи і слави. “Якщо хочеш зрозуміти Матір, каже Святий, – зрозумій Сина.” Безперечно, Вона є достойною Матір’ю Божою. Тут нехай замовкне всякий язик.

Ісус невідомий належним чином

Серце продиктувало мені те все, що тут написав, з радістю прагнучи висвітлити, що Пресвята Діва Марія не була до цих пір знаною. Це одна з причин, чому Ісус Христос невідомий належно. Якщо таким чином, а це – очевидна істина, здійсниться пізнання Ісуса Христа та Його Царства, буде воно логічним результатом пізнання та панування Пресвятої Богородиці, котра привела у світ Христа вперше й зробить так, що Він заясніє вдруге.

III. Необхідність набоженства до Превсятої Діви Марії

Визнаю разом з Церквою, що Марія, будучи лише створінням, яке вийшло з рук Всевишнього, в порівнянні з Його нескінченною Величчю менша за атом, взагалі ніщо, бо тільки Бог один є Тим, ким є (Вих. 3, 14) відтак Всевишній, завжди незалежний й самодостатній, не потребував й до цих пір не потребує для виконання Своїх намірів і для об’явлення Своєї слави Матері Божої. Достатньо Йому лише захотіти, щоб все здійснити.

Аж до кінця віків

Оцінивши справжній стан речей, голосимо, що Бог від часу, коли створив Пресвяту Діву, через Неї почав і закінчив найбільші Свої діла. Отже, мусимо вірити, що не змінить вже Він Свого поступу аж до кінця віків, бо є Богом незмінним у Своїх відчуттях і діяннях.

Бог забажав звершити Своє втілення за посередництвом Марії

Бог Отець дав світові Свого Єдинородного Сина через Марію. У зітханнях патріархів, у благаннях пророків і Святих Старого Завіту упродовж чотирьох тисячоліть вчуваємо тугу за тим скарбом. Одна тільки Марія вислухала Його й знайшла ласку в Бога силою Своїх молитов і Своїм благородством. Святий Августин розповідає, що світ не був гідний отримати Сина безпосередньо з рук Отця; Бог дав Його Марії, аби світ отримав Його через Неї. Син Божий став чоловіком задля нашого спасіння, але в Марії і через Марію. Бог Дух Святий створив Ісуса Христа в Марії, проте перед тим не забув попросити Її згоди за посередництвом одного з вірних слуг Свого Двору.

Вчинив так, що могла породити

Бог Отець наділив Марію плідністю, доступною тільки непорочному створінню, аби зробити Її здатною народити Сина.

Дивна і незбагненна залежність Бога

Бог Син вступив до Її дівичого лона, як новий Адам до свого земного раю, щоби у ньому оселитися і в укритті здійснити чуда ласки. Замкнутий в Її лоні, Бог Чоловік знайшов повноту свободи. Його міць виявилася у тому, що дав можливість виносити Себе Діві. Знайшов Він Свою славу і славу Отця, укрившись від усякого земного створіння, щоб об’явитися лишень Марії. Прославив Свою незалежність і Велич через залежність від тієї найвдячнішої Діви Своїм Воплоченням, Народженням, Жертвою у святині, Своїм тридцятилітнім укритим життям, і навіть Своєю смертю, при якій Вона була присутня, щоб міг з’єднатися з Нею в жертві Отцю Предвічному, як колись Ісаак був жертвуваний за дозволом Авраама згідно з волею Божою. Марія кормила Своїм молоком Бога Воплоченого, живила Його, пеленала, виховувала, аж, врешті, принесла Його я жертву за нас. О, чудна і незбагненна залежність Бога, котру Дух Святим не міг применшити в Євангелії, бо ж приховав від нас майже всі ті дивні справи, які та Воплочена Мудрість в Її житті сповнила, коли хотів, щоб пізнали Її вартість і славу безконечну. Через відданість Своїй Матері протягом тридцяти років Ісус Христос більше приніс слави Отцю, аніж коли б через здійснення найбільших чуд навернув би цілий світ. Як же ж піднесено прославляємо, почитаємо Бога, коли для того, аби сподобатись Йому, віддаємося Марії за прикладом Ісуса Христа, нашого єдиного ідеалу!

Його чудеса здійснюються за посередництвом Марії

Придивімось зблизька до інших сторін життя Христа й переконаємось, що Він Свою чудотворну діяльність також захотів почати через Марію. Словами Марії освятив Він Св. Івана в лоні його матері, Св. Єлизавети. Ледве промовила, й Іван став освяченим. Це Його перше чудо ласки. На Її покірне прохання на святі в Кані Галилейській перемінив воду на вино. Це Його перше очевидне чудо. Чудеса Його, розпочаті через Марію, множились далі за Її посередництвом і через Неї продовжуватимуться аж до кінця віків.

Тим діяльніші й могутніші діла, які формують у тій душі Ісуса

Бог Дух Святий, будучи неплідним, тобто таким, що не дає початку будь-якій іншій Божій Особі, став плідним через Марію, з якою обручився. З Нею і в Ній створив Бога Воплоченого і протягом усього часу аж до кінця світу утверджує вибраних, а також члени того Тіла, улюбленою Головою якого є Христос. Чим повніше в якійсь душі віднаходить Марію, Свою улюблену й нерозлучну Обручницю, тим дієвіше й могутніше ділає, формуючи в тій душі Ісуса Христа, а душу – в Ісусі Христі.

Таємниця ласки

Не маємо наміру стверджувати, ніби Пресвята Діва уділила Св. Духові плідність, якою не володів; коли ж, будучи Богом, має Він плідність і здатність створення на рівні з Отцем і Сином, хоча не виражає її належним чином, адже не дає по­чатку жодній Особі Божій. Хочемо ж сказати, що Св. Дух, за посередництвом Пресвятої Діви, виявив Свою плідність, формуючи в Ній і через Неї Ісуса Христа та Його члени. Ось таємниця ласки, невідома навіть вченим і найбільш оду­хотвореним з-посеред християн. Бог хоче послуговуватись Марією в освяченні душ 22. Способу, який Три Особи Найсвятішої Трійці обрали при Воплоченні і першому приході Ісуса Христа, дотримуються й надалі, кожного дня у лоні Святої Церкви і зберігатимуть його аж до останнього приходу Христа-Царя.

Все, що прекрасне, вражаюче, виняткове й цінне

Бог Отець зібрав усі води і назвав їх “морем”. Створив також вмістилище усіх Своїх ласк, які назвав Марією. Бог володіє найвищим скарбом, скарбницею дуже багатою, в якій склав усе, що найкраще, вражаюче, рідкісне й цінне, поєднане з власним Сином. Тим великим скарбом є ніхто інший, як | Марія, названа Святими “скарбом Всевишнього”, котрим збагачуються всі люди.

Ніжно й щедро

Бог Син заповів Своїй Матері все, що здобув Своїм життям і смертю: Свої нескінченні заслуги й незвичайні чесноти і зробив Її сховком усього, що отримав у спадок від Отця. Через Неї дає Він Своїм послідовникам можливість брати участь у Своїх заслугах, через Неї уділяє Свої чесноти та роздає ласки. Марія є Його потаємним каналом, початком, через який ніжно й щедро пропливає струмок Його милосердя.

Через Її дівичі руки

Бог Дух Святий уділив Марії, Своїй вірній Обручниці невимовні дари, обираючи Її дарохранильницею Своїх дібр, завдяки чому тільки Вона одна розподіляє усі ласки і дари кому захоче, скільки захоче, як захоче та коли захоче; вірні не отримують жодного небесного дару, який не пройшов би через Її дівичі руки, бо за волею Божою, ми все маємо через Марію. Так залишилась збагаченою, возвеличеною та пошанованою Всевишнім Та, котра протягом усього Свого життя прагнула бути вбогою, укритою й приниженою… Так вважає Св. Церква, а з нею Отці Церкви.

Проста віра

Коли б промовляв до умів зарозумілих, учених, зумів би все те, що сказано простими словами, довести на основі Св. Письма і думок Отців Церкви, додаючи незаперечні аргументи, які опрацював отець Пуаре (1584-1637) у своїй “Потрійній Короні Пресвятої Діви”. Позаяк промовляю насамперед до простих і вбогих, котрі більше сповнені доброю волею і живою вірою, ніж учені мужі, тому наполягаю на простому поданні, не вдаюся до вживання цитат, яких би не зрозуміли, однак не забуваю їх зовсім

Не суперечить ніколи проханню Своєї Матері

Оскільки ласка вдосконалює природу, а слава удосконалює ласку, тому очевидно, що Христос як на землі, так і на Небі залишається надалі Сином Марії, а отже зберігає покірність і послух найдосконалішого Сина перед найкращою з усіх матерів. Але в цій залежності не побачимо якесь при- ниження, чи якусь недосконалість Ісуса Христа. Адже ж Марія, стоячи безконечно нижче від Свого Сина, який є Богом, не розпоряджається Ним, як земна матір, котра дає накази під- I владній дитині. Марія, пронизана ласкою та хвалою, перемінююча в Господі всіх Святих, не просить нічого, нічого не вимагає й нічого не робить, щоб суперечило предвічній та незмінній Божій волі. Отож, коли в писаннях Св. Бернарда, Бернардина, Бонавентури та ін. читаємо, що як у Небі, так і на землі усе, навіть Сам Бог, підвладні Пресвятій Діві, цим хочуть вони сказати, що міць, яку Бог Їй уділив, така велика, що, здається, ніби посідає Вона владу рівну Божій, а Її молитви та прохання мають надзвичайну силу в Бога, який не суперечить ніколи проханню Своєї улюбленої Матері, бо Вона завжди покірна й згідна з Його волею. Якщо Мойсей зумів силою своєї молитви вгамувати Божий гнів на ізраїльтян найвищого і нескінченно милосердного Господа, тим паче слід очікувати ласки від молитви покірної Марії, достойної Матері Божої, могутнішої у Його Величі, аніж молитви та заступництво усіх Ангелів і Святих неба й землі?

Вірна супутниця Божої величі та перемог

Марія наказує в Небі ангелам і благословенним. У нагороду за Її безмежну покору, Бог доручив їй владу й місію розподілу між Святими тронів, звільнених ангелами-відступниками, причиною зневіри котрих стала гордість. Такою є воля Всевишнього, який підіймає вгору смиренних (Лк. 1, 52), щоб \ небеса, земля та пекло підкорилися охоче наказам покірної Марії, котру Бог вчинив Володаркою Неба й землі, оборонницею Своїх заступництв, скарбницею Своїх багатств, дарохранильницею ласк, виконавицею великих чудес, перетворювачем роду людського, посередницею людей, поборницею Своїх ворогів та вірною супутницею Божої величі й перемог.

Виховання дітей за допомогою Марії

Бог Отець аж до кінця світу хоче виховувати дітей за допомогою Марії і звертається до Неї зі словами: “У Якові будь Твоя оселя” (Сир. 24, 8), тобто сформуй Собі постійний притулок й столицю в Моїх дітях і вибраних, що їх уособлює Яків, а не в синах сатани, для яких взірцем став Ісав.

Справжні Божі діти

Як у світі природньому, тілесному дитина має батька й матір, так у світі надприродньому, духовному маємо Батька, – яким є Сам Бог, і Матір — Марію. Усі справжні діти Божі й вибрані мають Бога за батька і Марію за матір; а хто не має Марії за матір, той не має Бога за батька. І тому ті, хто буде осудженим, як-от: єретики, сектанти і т.д., котрі ненавидять Пресвяту Діву Марію або ставляться до Неї з погордою чи байдужістю, хоча тим й хизуються, не мають ані Бога за батька, ані Марії за матір. Адже коли б мали Богородицю за матір, любили б Її та шанували так, як справжнє добре дитя любить й шанує матір, котра дала йому життя. Найнадійніший спосіб, за допомогою якого можна відрізнити відступників, сповідників хибних наук, людей, котрі відійшли від Бога, від вибраних, полягає в тому, що єретики й відкинені почувають до Пресвятої Матері тільки погорду й байдужість, намагаючись словом і вчинками применшити культ та любов до Неї. І роблять це як відкрито, так і приховано, нерідко прикриваючись благородними намірами. Бог Отець не звелів Марії в них закладати Своє житло, адже вони – зі свити Ісава.

Як їхня матір

Бог Син прагне формуватися і щоденно втілюватись через Свою улюблену Матір, промовляючи до Неї: “…твоя спадщина будь в Ізраїлі” (Сир. 24, 8). Це рівносильне тому, коли б сказав Їй: “Отець Мій дав Мені у спадок усі народи землі, усіх добрих та злих людей, вибраних і відкинених. Одними покерую золотою паличкою, іншими – паличкою залізною. Для одних буду батьком та заступником, для інших – справедливим месником, а для усіх – суддею. Ти ж, Матір улюблена, владарюватимеш лише у вибраних, представлених через Ізраїль. Як їхня добра матір, Ти їх породиш, вигодуєш, виховаєш; як їхня Володарка, ними розпоряджатимешся й керуватимеш, їх боронитимеш.”

Голова і члени народжені однією матір’ю

“І цей, і той там народився”, – каже Св. Дух (Пс. 87, 5). Згідно із тлумаченням деяких Отців Церкви, першою людиною, народженою Марією, є Богочоловік, наш Ісус Христос; другою була звичайна людина, усиновлена дитина Бога і Марії. Позаяк Ісус Христос, Голова людства, народився з Марії, то вибрані, будучи членами тієї Голови, мусять, безперечно, теж з Неї народитись. Адже жодна матір не народжує голови без членів, як і членів без голови. Інакше сталося б чудо в природі. У світі ласки голова та члени родяться від однієї матері. Коли б якийсь член Містичного Христового] Тіла народився б від іншої матері, а не від Марії, котра народила Голову, то не був би він вибраним ані членом Містичного Христа, але чудовиськом у світі ласки.

“Знову в муках вас народжую”

Оскільки Ісус тепер, як і колись, є плодом Марії, а Небо і земля впродовж тисячоліть щодня повторюють: “І благословенний плід лона Твого, бо Ти породила Христа” то не виникає сумніву, що Ісус Христос — плід і діло Марії для і кожної окремої людини, яка Йому належить, так і для всього! світу загалом. Відтак будь-який вірний, маючи в своєму серці Ісуса, може упевнено сказати: “Велика подяка Марії; усе, що маю, – це Її витвір, діло і плід, без Неї не мав би цього! А слова, які Св. Павло виголошує щодо себе, видаються ще доречнішими стосовно Неї: “О мої дітоньки, яких я знову народжую в муках, доки Христос вообразиться у вас!” (Гал. 19). Святий Августин, застерігаючи себе і всіх, говорить, що вибрані, щоб спромогтися уподібнитись до образу Сина Божого, перебувають у цьому світі укриті в лоні Пресвятої Діви, там вони у безпеці, нагодовані, доглянуті, там вони зростають під опікою тієї доброї Матері аж до миті, коли Вона їх народить для вічної слави після смерті, миті, що є справжнії! днем народження, саме так Церква називає день смерті праведних. О таємниця ласки, невідома відкиненим, і так мало знана вибраними!

Відтворюйся в Моїх вибраних

Бог Дух Святий прагне в Ній і через Неї просвітити вибраних, а тому каже до Неї: “Кохана моя Улюбленице, між вибраними Моїми пусти коріння” (Проп. 24, 13)усіх Твоїх чеснот, щоб збільшувались вони з чесноти до чесноти, з ласки до ласки. Таку велику пристрасть знайшов в Тобі, коли жила на землі, вправляючись в найблагородніших чеснотах, що прагну Тебе знову і знову віднаходити на землі, хоча ти й надалі перебуваєш у Небі. Відкривайся так в Моїх вибраних, щоб в них із замилуванням помічав коріння Твоєї незламної віри, благородної молитви, полум’яної любові, рішучої надії й усіх чеснот. Ти будеш завжди Моєю Улюбленицею, такою ж вірною, чистою і плідною, як і колись. Нехай тоді Твоя віра дає Мені вірних, Твоя непорочність — дів, а плідність Твоя – вибраних, які будуть для Мене святинею.

Тільки Вона, Діва, незвичайна й чудотворна

Щойно Марія пустить коріння в якусь душу, творяться в ній чудні ласки. Так Вона одна здатна вчинити, позаяк лише Вона є Дівою, що не має Собі рівних в чистоті і плідності. Разом зі Св. Духом Марія звершила найбільше чудо, яке коли-небудь існувало й існуватиме: Богочоловіка. Вона здійснить інші великі діяння, котрі виявляться в останні часи: сформувати й виховати великих Святих, що з’являться при кінці світу, належить Їй, адже тільки Вона, Діва незвичайна й чудотворна, здатна разом зі Св. Духом здійснювати речі особливі та незвичайні.

Благодать, уділена душі, залежить від її здатності прийняти Марію

Щойно Св. Дух, Її Наречений, знаходить Її в якійсь душі, наближається до неї, вступає в неї, обдаровує її з такою щедрістю, з якою та душа приймає Його Наречену. І одна з основних причин, чому Св. Дух не творить в душах дивовижних чудес, полягає у тому, що не знаходить Він у них достатньої єдності зі Своєю вірною Нареченою. Кажу: вірна Наречена, бо відколи та Любов Отця і Сина пошлюбувала Марію, аби витворити Ісуса Христа – Голову вибраних і та Ісуса Христа у вибраних, ніколи Вона не зрікалася її, оскільки була завжди вірною й плідною.

Марія – Цариця сердець

З того, що було сказано, випливає, що Марія отримала від Бога велику владу над вибраними душами. Однак не могла б Вона звести в них Собі оселі, як звелів їй Бог Отець, створим їх, вигодувати і, як матір, народити для життя вічного, володіти ними, як Своїм спадком і майном, утверджувати їх в Христі і Христа в них, запускати в їхні серця коріння Своїх чеснот, бути вірною супутницею Св. Духа у всіх ділах Його ласки – не могла б Вона те все здійснити, якщо б не було дано Їй право владарювати над їхніми душами особливою силою ласки Всевишнього, котрий, давши Її право влади над Сином Своїм Єдинородним, наділив Її такою ж владою над Своїми дітьми усиновленими, і не лише щодо тіла, — було б це не так суттєво, і але й стосовно душі.

Цариця сердець

Оскільки Ісус Христос є Цар Неба й землі на правах справжнього володаря і переможця, то Марія ж стала Царицею Неба й землі через ласку. Таким чином царство Ісуса Христа поширюється передусім всередині, в серці людини, як сказано у Святому Письмі: “Царство Боже є між вами” (Лк. 17, 21). Отже, і Царство Пречистої Діви знайде своє місце всередині людини, тобто в її душі. Ось чому буває Вона разом зі Своїм Сином звеличена душею більше, ніж в усіх чудах сотворених. Можемо її разом зі Святими називати Царицею сердець.

Марія потрібна людям для досягнення кінцевої мети

Позаяк Марія потрібна Богові, бо, як було сказано такою була Його воля, можемо зробити висновок, Вона тим паче необхідна людям для осягнення ними вічного спасіння. Відтак не слід ототожнювати набоженство до Пречистої Діви з набоженством до Святих, мовби було воно необов’язкове або надобов’язкове.

Незаперечна ознака вибраності

Вчений та побожний о.Суарез із Товариства Ісуса, обізнаний зі Св. Письмом, й богобоязний Юстус Ліпсіус, доктор з Лювена, незаперечно довели, опираючись на вчення Отців Церкви, особливо Св. Августина, Св. Єфрема з Едеса, Св. Кирила Єрусалимського, Св. Германа з Константинополя, Св. Івана Дамаскина, Св. Анзельма, Св. Бернарда, Св. Бернардина, Св. Томи та Св. Бонавентури, що набоженство до Пречистої Діви обов’язкове для спасіння. Якщо хтось не відчуває до Неї любові й шани — це безумовний знак прокляття, що пізнали на собі Еколампадіїта декілька інших відступників, натомість щире й цілковите віддання себе їй – вірна ознака вибраності.

Знаряддя спасіння Бог дає тим, яких хоче спасти

Про це свідчать герої та слова Старого Завіту, під­тверджують свідчення й приклади Святих, також цього навчають й доводять розум і досвід . Навіть сатана та його прибічники силою правди, наперекір власній волі змушені були визнати це. Зі всіх висловлювань, ціллю яких було доведення тієї правди, наводимо лише одне: “Тобі бути відданим, о Свята Діво, стати знаряддям спасіння, даним Богом тим, яких хоче спасти!” (Іван Дамаскин).

Щоби потрапити до Неба

Міг би тут навести декілька прикладів, які свідчать про правдивість тих слів. В хроніках Св. Франциска розповідається, як він побачив у візіях велику драбину, яка здіймалася аж до Неба, на кінці якої стояла Пречиста Діва; отож слід підійматися по цій драбині, аби потрапити до Неба. В хроніках Св. Домініка, засвідчено випадок, що трапився поблизу Каркассони з нещасним єретиком, обплутаним 15-ма тисячами дияволів. Св. Домінік виголошував проповідь про Вервицю і ці дияволи, засоромлені, підкоряючись велінню, даному їм Пресвятою Дівою, змушені були визнати слушність тих декількох переконливих, великих та незаперечних правд, що стосуються набоженства до Матері Божої. Цю достовірну розповідь, у якій йдеться про похвали, висловлені наперекір волі сатани на тему набоженства до Пресвятої Діви, неможливо читати без хвилювання чи радості.

Набоженство до Пресвятої Діви — найнеобхідніше покликаним до виняткової досконалості

Якщо набоженство до Пресвятої Діви потрібне всім без винятку, щоб здобути спасіння, то конечно необхідним є воно для покликаних до особливої досконалості. А тому я не вірю, що хтось міг злучитися з Господом Богом і осягнути досконалу вірність Св. Духові без великого з’єднання з Пресвятою Дівою та без цілковитої залежності від Її допомоги.

Єдина скарбниця та єдина дарохранильниця

“Тільки Марія знайшла ласку в Бога” (Лк. 1, 30) без допомоги жодного людського створіння. Усі ті, хто після Марії здобули ласку в Бога, отримали її через Неї, і тільки з Її допомогою знайдуть ласку ті, які ще прийдуть. Архангел Гавриїл так привітав Її: “Радуйся, благодатна, Господь зТобою” (Лк. І, 28);й наповнилась Вона щедро ласкою, коли Св. Дух, зійшовши на Неї, огорнув Її Своєю Величчю. Цей щедрий дар Марія примножувала щоднини, щохвилини, осягнувши, врешті, безмірний та незбагненний ступінь ласки. Всевишній учинив Її скарбницею Своїх багатств та єдиною дарохранительницею Своїх ласк, щоб на Свій розсуд облагороднювала, підносила й збагачувала, скеровуючи вибраних на дорогу, яка простує до Неба, щоб вела, кого забажає, І наперекір усім труднощам через вузьку браму життя; наділяла владою, короною і царським престолом. Ісус — плід і Син Марії, а Марія – правдиве дерево, на якому дозріває плід, й справжня Матір, що народжує Ісуса Христа.

Земля непорочна й благословенна

Бог тільки Марії вручив ключ від пивниць настояного вина Божої Любові, Їй одній дав можливість підійматися на найвищі вершини досконалості і втаємничувати в них інших. Одна тільки Марія відчиняє знедоленим дітям віроломної Єви ворота земного раю, аби у ньому споглядали Бога, знайшли надійний сховок від ворогів і, не боячись смерті, могли споживати добірний плід дерева життя й добрі та злі вістки, п’ючи жадібно божественні води, бризгаючи щедро з вдячного фонтану ласк. Можна сказати, що Вона Сама, будучи тим земним раєм, землею непорочною й благословенною, з якої було вигнано Адама і Єву, воліє краще приймати в себе тільки гих і те, яких вибирає, аби вести їх до святості.

Найревніші в молитві до Марії

Усі могутні цього світу (використаймо за Св. Бер- нардом вислів Св. Духа (Пс. 45,13) з мольбами падатимуть перед лицем Твоїм, від віку до віку, особливо при кінці світу. Найбільші Святі, душі сповнені ласки і чистоти, будуть найстараннішими в молитві до Марії, пам’ятаючи завжди про Її присутність, маючи Її за найдосконаліший взірець, що його можуть наслідувати й відчувати могутню поміч завжди готової надати порятунок (Св. Бернард).

Необхідність набоженства до Пресвятої Діви Марії в останні часи

Я вже казав, що людство прямує до кінця світу, відтак Всевишній разом з Матір’ю повинні створити Святих, які святістю перевищуватимуть усіх інших, як кедри Ливану перевищують карликові кущі. Це Бог об’явив одній побожні душі, життя якої описав пан де Ренті (1611-1649).

Палатимуть особливим набоженством до Пресвятої Діви

Вибрані душі, повні ласки й ревності, будуть покликані для того, аби чинити опір ворогам Бога, які затремтять перед ними. Вони проймуться винятковим набоженством до Пре святої Діви, і освітлені Її натхненням, вигодувані Її молоком, оживлені Її духом, відчуваючи Її опору й опіку, однією руш будуть боротися, іншою ж – будувати. Вони переборюватимуть єретиків разом з їхніми єресями, схизматиків з їхніми схизмами ідолопоклонників з їхнім ідолопоклонством, грішників з їхньою безбожністю. Водночас зводитимуть святиню Соломона й міс точне місто Боже, тобто Пресвяту Діву, названу Отцями Церкви Святинею Соломона й Містом Божим. Словом і прикладом скерують вони цілий світ до правдивого набоженства до Матерії Божої, що примножить число їх особистих ворогів, але й забезпечить численні перемоги й велику славу Самого Бога Об’явив це Бог Св. Вінкентієві Ферреро, великому апостолові свого часу. Про це Святий розповідає в одному із своїх творів Видається, немовби Св. Дух пророкував це у 59 Псалмі: ”Погуби в обуренні, погуби, щоб більше не було їх, щоб знали, що Бог Яковом править аж по землі край. Увечорі повертаються назад, немов пси виють і бігають навкруги містом. Бродять, шукаючи, що їсти, і коли не наситяться, то виють” (Пс. 59,14-16). Тим містом, яке люди оточать наприкінці світу, щоб навернутися й наситити свою спрагу справедливості, є Пресвята Діва Марія, названа Духом Святим Містом і фортецею Божою (Пс. 87, 3).

Під час другого приходу Ісуса Христа

Через Марію почалося спасіння світу і через Марію повинне воно довершитись. Марія не з’явилася у всій повноті під час першого приходу Ісуса Христа, щоби люди, які недостатньо ще усвідомлюють Велич Її Сина, не віддалилися від правди через надмірну земну прив’язаність до Матері Божої. Зважаючи на чарівну зовнішність, якою Її наділив Всевишній, це, без сумніву, могло б трапитися. Святий Діонізій Аеропагіт писав, що коли б Її побачив, то почитав би як божество за таємничу чарівність і незрівнянну красу, коли б його міцна віра не повчала правді. Отож, під час другого приходу Ісуса Христа, Марія, уже знана, об’явиться через Св. Духа, щоб завдяки Їй Ісуса Христа пізнали, полюбили, вірно Йому служили, адже ж причини, які змусили Св. Духа укривати Свою Улюбленицю за Її земного життя і так скромно об’являти Її, вже перестануть існувати.

Хто знайде Марію, той знайде життя

• Бог, прагне Марію, творіння Своїх рук, об’явити й відкрити в останні часи:
• Позаяк Сама Вона укривалася на цьому світі і у Своїй глибокій покорі принижувалась нижче пилу, одержала від Бога, Апостолів та Євангелистів те, що могла залишатись незнаною.
• Марія – шедевр рук Божих, створений на землі через ласку, у Небі через славу, тому Бог хоче за це від нас подяки, прослави, любові на землі.
• Оскільки Марія – це ранкова зоря, яка випереджає та відкриває сонце справедливості – Ісуса Христа, тому слід споглядати і пізнавати Її, щоб зуміти знайти і пізнати Ісуса.
• Марія – дорога, якою Ісус Христос уперше до нас прийшов. Нею зовсім по-новому прийде Він вдруге.
• Марія — проста й непорочна дорога, яка веде до Ісуса Христа і до глибокого пізнання Його; тому душі, які бажають засяяти особливою святістю, повинні шукати Ісуса через Марію. Хто знайде Марію, той знайде життя (Прип. 8, 35), тобто Ісуса Христа — Дорогу, Правду й Життя (Йо. 14, 6). Не можна, проте, знайти Марію, не шукаючи Її, неможливо її шукати, не знаючи Її, бо ж ніхто не шукає й не прагне щось, не знаючи що. Отже, кінцева мета будь-якого християнина Марія, пізнати Марію якомога більше задля більшої слави Пресвятої Трійці.
• В останні часи мусить Марія засяяти ясніше, ніж колись милосердям, міццю та ласкою. Милосердям, щоб могла привести й гостинно прийняти бідних грішників та заблуканих які розкаються й навернуться в лоно Католицької Церкви Міццю, щоб протистояти ворогам Бога, ідолопоклонникам, схизматикам, мусульманам, іудеям й затверділим безбожним. Нарешті засіяє ласкою, щоб надихати до боротьби і допомагати поборникам й вірним слугам Христовим у звитязі за Його славу. Марія повинна стати грізною, немов загони з прапорами (П.п. 6,4) наперекір сатані і його союзникам, особливо в останні часи, коли сатана добре бачить, що залишається йому вже так мало часу (Од. 12,12), набагато менше, ніж колись, аби занапастити душу. Тому щоденно буде подвоювати він свої злісні наміру й атаки. Незабаром розпочне він жорстокі переслідування й розставлятиме засідки на вірних слуг і справжніх дітей Марії яких набагато важче йому побороти, ніж інших.

“Покладу ворожнечу між тобою і жінкою”

Тих, власне, останніх й жорстоких переслідуваньї сатани, який змагатиметься з дня у день аж до того часу, поки не запанує антихрист, стосується насамперед перше й славнозвісне пророцтво і прокляття, яке в земному раю Бог зіслав на змія. Доречно тут пояснити роль Пресвятої Діви у справі спасіння Її дітей і приборканні сатани. “Покладу ворожнечу між тобою та жінкою і між твоїм потомством та Її потомством. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися ввіп’ястися йому в п’яту” (Бут. З, 15).

Найгрізніша супротивниця сатани

Усього лише раз засіяв Бог ту неприязнь, але неприязнь непримиренну, яка триватиме й зростатиме аж до кінця. Це ворожнеча між Марією і сатаною; між дітьми й слугами Пресвятої Діви та дітьми і спільниками Люцифера. Найгрізніша супротивниця, яку Бог протиставив сатані, – є Марія, Його І Свята Матір. Вже в земному раю, хоча тоді існувала Вона тільки в Його думках, вдихнув Бог у Неї стільки ненависті до прокля- того ворога, стільки спритності для виявлення підступності споконвічного змія, стільки сили для перемоги та повного розвінчання затятого безбожника. Відтак боїться він Її не тільки більше, ніж усіх ангелів і людей, але й подекуди більше, ніж Самого Бога. Це не означає, що гнів, ненависть, могутність Бога поступаються Своєю величчю Пресвятій Діві, адже досконалості Марії не безмежні. Однак сатана у своїй високомірності потерпає набагато більше через те, що зазнає по­разки і скоряється перед милою й покірною слугинею Божою, покора якої принижує його більше, аніж міць Бога. Окрім того, Бог дав Марії велику владу над злими силами, про що вони самі визнають вустами одержимих. Вони більше бояться найменшого Її зітхання за якоюсь душею, аніж молитов усіх Святих, однієї Її погрози, ніж усіх інших мук.

Досконала вірність Марії

Те, що Люцифер втратив через гордість, Марія знайшла через покору, що Єва через непослух засудила на згубу й вічну кару, Марія врятувала через послух. Послухавши змія, Єва занапастила себе і всіх своїх дітей, від давши їх на поталу сатані. Марія Своєю досконалою вірністю Богові врятувала Себе разом з усіма Своїми дітьми і слугами, яких посвятила Божій Величі (Св. Іриней).

Покірна Марія завжди здобуватиме перемоги

Бог посіяв ворожнечу не тільки між Марією і сатаною, але поміж потомством Пресвятої Діви та потомством сатани. Це означає, що Бог зродив неприязнь і внутрішню відразу між правдивими дітьми та слугами Пресвятої Діви й дітьми та невільниками сатани. Не любляться вони навзаєм і немає між ними найменшого внутрішнього єднання. Діти Веліяра, слуги сатани, прихильники мирської суєти, що, зрештою, одне й теж переслідували дотепер і надалі переслідуватимуть усіх, що належать Пречистій Діві, так, як колись Каїн переслідував свого брата Авеля, а Ісав — свого брата Якова, що символізують відповідно осуджених і вибраних. Проте покірна Марія завжди перемагатиме пихатого сатану, і врешті-решт зітре його голову оселю гордості. Завжди вдається Їй викрити його зміїну лють. розвінчати його пекельні примхи, розвіяти диявольські задуми, і аж до кінця віків боронити Своїх вірних слуг від обійм його жорстоких лап. Але сила Марії над усіма дияволами засяє передусім в останні часи, коли сатана чигатиме на Її п’яти, тобто на Її покірних слуг та вірних дітей, яких Вона надихає до боротьби з ним. В очах світу будуть вони малими й бідними, пониженими, переслідуваними, як п’яти, у порівнянні з іншими частинами тіла. Натомість сповняться вони ласкою Божою, яку їм Марія щедро роздаватиме, здобудуть шану й піднесуться в святості та разом з Марією розтрощать голову сатани і спричинять тріумф Христа.

Щоб цілковито і нероздільно належати Ісусові

Бог прагне, щоб Його Пресвяту Матір знали, любили та вшановували нині більше, ніж будь-коли. Усе так і станеться, якщо вибрані, за ласкою й світлом Св. Духа, приймуть ту внутрішню практику, яку подаю нижче. Тоді прозріють вони, наскільки дозволяє віра тій чудовім зірці моря пройти під Її проводом крізь бурі та причалити щасливо до пристані. Пізнають вони велич тієї володарки й зі любов’ю посвятяться цілковито служінню Їй як піддані й невільники. Відчують Її солодощі, материнські пестощі та ніжно любитимуть Її. Пізнають милосердя, а також необхідність у Її допомозі. Вдаватися до Неї будуть у всьому як до своєї улюбленої заступниці й посередниці в Ісусі Христі. Зрозуміють, що Вона найлегша, найкоротша й найдосконаліша дорога, якою можна дійти до Ісуса Христа. Жертвуватимуться Їй тілом й душею без застережень, щоби цілковито належати Ісусові.

Запалюватимуть усюди вогонь Божої любові

Ким будуть ті слуги, раби й діти Марії? Будуть вони вогнем палаючим, посланцями Всевишнього, який усюди запалюватиме полум’я Божої любові (Пс. 104,3).

Будуть вони як горді стріли (Пс. 127, 4) в руках Марії, що вражатимуть Її ворогів.

Вони майбутні нащадки, очищені вогнем великих турбот, міцно злучені з Богом (1 Кор. 6. 17), що несуть у серці золото любові, в душі — ладан молитви, а в тілі — миро умертвлення. Для бідних і маленьких будуть вони всюди добрими пахощами Христовими (2 Кор. 2,15-16), для великих же, багатих цього світу — ароматом смерті.

Будуть зрошувати словом Божим життя вічне

Вони, як хмари громовисті й стрімкі, котрі за найлегшим подихом Св. Духа зрошуватимуть словом Божим життя вічне, адже ніщо їх не триматиме. Гримітимуть усупереч гріхові, гудітимуть – наперекір світові; вражатимуть сатану і його спільників і прошиватимуть наскрізь, на життя чи смерть, мечем двосічним Слова Божого всіх, на кого скерує Всевишній Свій погляд.

Без золота і срібла

Будуть це справжні апостоли останніх часів, яким Господь дасть слово і силу, спроможність чинити чуда й здобувати славні перемоги над Його ворогами. Спочиватимуть без золота й срібла, і, найголовніше, без турбот серед інших священиків і вчених. Та водночас матимуть сріблясті крила голубки, щоб літати з чистим наміром слави Божої і спасіння душ усюди, куди їх Св. Дух покличе. А там, де проповідуватимуть Слово Боже, залишать після себе лише золото любові, що стане втіленням усього Завіту (Рим. 13,10).

У правій руці – Розп’яття, у лівій — Вервиця

Будуть це справжні учні Ісуса Христа, як крокуватимуть слідами Його убозтва, покори, погорди світу і любові, навчаючись в чистій правді вузької дороги Божої згідно Св. Євангелії, а не законів світу. Будуть мати в устах двосічний меч Слова Божого (Еф. 6,17), на плечах нестимуть закривавлене знамено Хреста, в правій руці – Розп’яття, у лівій Вервицю, Святі Імена Ісуса й Марії – в серці, а скромність й умертвлення Христове – в усій своїй поведінці. Такими будуть ті великі люди, котрі повстануть, але котрих за наказом Всевишнього, створить Марія, щоб вони ширили Його Царство над володінням безбожних, ідолопоклонників та мусульман. Але коли і як це станеться? Одному Богові відомо. Ми ж зберігаймо мовчання, молімося, зітхаймо й очікуймо: “Надіявся я твердо ” (Пс .40, 2).

IV. Правди, на які опирається набоженство до Пресвятої Діви Марії

Досі ми говорили про необхідність набоженства до Пресвятої Діви Марії, а зараз слід було б висвітлити, в чому полягає те набоженство. Зробимо це з Божою допомогою, подаючи декілька основних правд, з яких вирине прекрасне та світле набоженство, яке я прагну поширити.

Ісус Христос – кінцева мета набоженства до Пресвятої Діви

Правда перша – Спаситель наш, Ісус Христос, істинний Бог і Чоловік, кінцева мета всіх наших набоженств, інакше стануть вони хибними й оманливими.

Ісус Христос – альфа й омега (Од. 1, 8), початок і кінець (Од. 21, 6) усіх наших діянь.

За словами Апостола, ми повинні прагнути, щоб кожну людину зробити досконалою в Христі, бо тільки у Ньому живе повнота Божества, а також всяка повнота ласк, чеснот і доско­налості; тільки у Ньому здобудемо благословення Духа; Він – єдиний Учитель, який нас навчатиме, єдиний Господь, від якого залежатимемо, єдиний Голова, з яким ми повинні злучитися, єдиний взірець, до якого маємо уподібнитися, єдиний Лікар, здатний нас вилікувати, єдина Дорога, яка вестиме нас, єдина Правда, в яку ми повинні вірити, єдине Життя, яке нас оживлятиме, і наше єдине усе в усьому. Не дано, отже, під небом іншого імені, яке принесе нам спасення, окрім єдиного Імені – Ісус (Ці. 4,12).

Бог не заклав інших основ нашого спасіння, нашої досконалості і слави, окрім Ісуса Христа. Будь-який будинок, який не спиратиметься на ту скелю, стоятиме на сипкому піску і рано чи пізно завалиться. Усякий вірний, незлучений з Ним, як паросток, з’єднаний з виноградною лозою, відпаде, всохне і придатним буде лише для спалення (пор. Йо. 15,6). Позаяк перебуватимемо в Христі, а Христос у нас, не повинна лякати нас вічна кара (Рим. 8, 1).

Ні ангели в Небі, ні люди на землі, ні дияволи в пеклі, ані якісь інші створіння не здатні нам зашкодити, бо не зможуть нас позбавити любові Божої, що в Ісусі Христі (Рим. 8, 39).

Через Христа, у Ньому і з Ним усе можемо здійснити, водночас складати Богові Отцю в єдності зі Св. Духом усяку честь і славу, а також прямувати до досконалості, а для ближнього станемо ароматом життя вічного (Євхаристійна молитва Служби Божої).

Якомога досконаліше віднаходити Христа

Що більше утверджуємо велике набоженство до Пресвятої Діви, то більше удосконалюємося у нашому почитанні Христа й здобуваємо вірний спосіб віднайденні Його. Коли б набоженство до Пречистої Марії віддаляло нас від Господа Ісуса, слід було б його відкинути як диявольське. Тим часом усе складається навпаки. Це набоженство життєво необхідне для нас: з його допомогою ми зуміємо віднаходити Христа ще досконаліше, ще більше полюбимо і ще вірніше Йому служимемо.

Вже не Вона живе, не Вона існує, тільки Ти

Звертаюся до Тебе, наймиліший мій Ісусе, щоб поскаржитися ласкаво перед Твоєю Божественною Величчю на те, що чимало християн, навіть найбільш учених, не розуміють нерозлучної єдності, яка існує між Тобою і Твоєю Пресвятою Матір’ю. Ти ж, Господи, завжди з Марією, а Марія – з Тобою, бо без Тебе Вона не може існувати. Ти так переміни Її в Себе через ласку, що вже не Вона живе, не Вона існує, тільки Ти, о мій Ісусе, перебуваєш і царюєш в Ній, досконаліше; аніж в усіх Ангелах і блаженних. О, коли б ми пізнали сповна славу й любов, які приймаєш від цього чудесного створіння, воістину, по-іншому думали б про Тебе і про Неї. Марія так міцно з Тобою з’єднана, що простіше відділити світло від сонця й тепло від вогню, тому, не вагаючись, скажу, що скоріше вдалося б відмежувати від Тебе всіх Ангелів і Святих, ніж благословенну Марію, бо Вона палко Тебе любить і найдосконаліше прославляє, аніж усі інші створіння разом узяті.

Чудесний спосіб віднайдення Тебе

Учителю мій, як сумно бачити необізнаність усіх людей цієї землі стосовно Твоєї Святої Матері. Не згадуємо зараз ідолопоклонників і поган, котрі Тебе не знають, і відтак не намагаються впізнати Її, не говоримо вже про єретиків й іновірців, які, відлучившись від Тебе і Твоєї Святої Церкви, не дбають про набоженство до Твоєї Св. Матері. Говорю про католиків, обізнаних в Св. Письмі, які, присвятивши себе повчанню інших правд віри, не знають ні Тебе, ані Твоєї Матері, спекулюючи Вашими Іменами, тлумачать їх сухо, безплідно й байдуже. Ті люди рідко коли згадують про Твою Святу Матір й про належне набоженство до Неї, пояснюючи, що стримує їх страх: щоби, віддаючи надто велику честь Твоїй Святій Матері, вони не образили Тебе. Коли почують або побачать, що якісь шанувальники Марії говорять душевно, влучно і переконливо про набоженство до тієї Св. Матері, як про осередок істини, про дорогу коротку і безпечну, про шлях непорочний і чистий, про чудесну тайну віднайдення Тебе і досконалої любові, одразу повстають проти нього, запере­чуючи його, наводять тисячі фальшивих доказів, стверджуючи, що не слід стільки говорити про Пресвяту Діву. На їхню думку, набоженство до Неї спричиняє численні зловживання, які треба старанно знищувати натомість, говорити необхідно більше про Тебе, не спонукати вірних до набоженства до Пресвятої Діви, яку вони і так вже достатньо люблять.

Не раз чуємо дискусії про набоженство до Твоєї Св. Матері, які вони ведуть не для того, аби його утвердити та

розширити, а щоб викорінити надужиття, яким воно сповнене Однак, вони позбавлені побожності і щирого набоженства до Тебе, адже не мають їх стосовно Марії. Вважають вони параман чи Вервицю за безглузду практику, корисну для темного натовпу, але зовсім необов’язкову для осягнення спасіння. А коли зустрінеться їм почитатель Богородиці, який відмовляє Вервицю або відправляє на Її честь якесь інше набоженство, стараються одразу ж змінити його на дусі і в серці. Замість Вервиці заохочують його до відмовлення семипокутних псалмів, замість набоженства до Пресвятої Діви і набоженство до Господа Христа.

О, Ісусе мій наймиліший, невже ці люди оживлені Твоїм духом? Якщо так чинитимуть, принесуть Тобі радість? Чи до вподоби Тобі, коли хтось не докладає зусиль, щоб сподобатись Твоїй Матері, тільки зі страху зробити Тобі прикрість? Чи набоженство до Твоєї Св. Матері стане на заваді у практикуванні набоженства до Тебе? Невже Вона собі приписує честь, яку їй віддаємо? Невже Вона Тобі чужа, невже поміж Нею і Тобою не існує жодної єдності? Хіба ж може не подобатись Їй сподобатись? Невже віддатись Їй та Її любити – означає відлучення і віддалення від Твоєї любові? І

Чим досконалішу Тебе наслідуватиму, тим краще Тебе славитиму

Однак, Учителю мій любий, більшість тих пихатах учених, не спроможні відвернути нас від набоженства до Пресвятої Діви і збайдужіти до нього. Врятуй мене, Господні збережи від їхніх почуттів та практик, дай мені можливість відчути вдячність, повагу, шану і любов, які Ти Сам оживляєш, поглядом Твоєї Святої Матері. Хочу Тебе любити і славити тим більше, чим краще наслідуватиму Тебе і чим ближче йтиму за Тобою.

Уділи мені ласки, щоби достойно прославляти Твою Матір

Якщо в честь Твоєї Матері ще нічого не сказав, уділи мені ласку Її достойно прославляти наперекір усім Її ворогам, які є і Твоїми ворогами. Зволь, щоб я міг разом із Святими раз у раз повторювати:

“Нехай не сподівається Божого милосердя той, хто ображає Його Матір .

Ти – Христос … хліб мій живий

Щоб через милосердя Твоє я міг отримати ласку правдивого набоженства до Св. Матері Твоєї і ним надихнути цілий світ, вчини так, аби Тебе палко покохав, та прийми цю полум’яну молитву, з якою за Св. Августаном і Твоїми вірними товаришами до Тебе звертаюся:

Ти – Христос,

Отець мій святий, Бог мій милостивий,

цар мій найвищий, пастир мій добрий,

учитель мій єдиний, помічник мій найкращий,

улюбленець мій краси незбагненної, хліб мій живий,

священик мій одвічний, поводир мій небесний,

моє світло істини, насолода моя свята,

дорога моя пряма, мудрість моя ясна, простота моя чиста,

мій спокій незворушний, моя всюдисуща охорона,

спадок мій добрий, спасіння моє вічне…

Ісусе Христе, Господи милий! Чому упродовж

свого життя я любив і прагнув чогось іншого,

а не Тебе, мого Бога?

Що ж я робив, коли не думав про Тебе?

Нехай же з цієї миті

усі мої прагнення зринатимуть і линутимуть тільки

до Тебе, Господи!

Нехай вони поквапляться!

Достатньо уже зволікань!

Нехай рушать у напрямку до бажаної цілі

і шукають Того, кого слід шукати!

Ісусе,

хто Тебе не любить,

хто Тебе не кохає,

той нехай буде проклятим

і сповниться гіркотою!

О солодкий Ісусе,

стань любов’ю, насолодою і захопленням

усякого духа, що складає посвяту в Ім’я Твоєї слави!

Боже серця мого, будь співучасником моїм!

У Нехай Твій дух прошиє моє серце,

щоб Ти міг оселитися у мені!

Нехай займеться в моїм нутрі

живий вогонь Твого милосердя,

розпалюючи у ньому пожежу досконалості,

нехай він палає безупинно на вівтарі мого серця,

нехай розгориться моє єство і спопелить

до тла мою душу,

щоби в день смерті

став перед Тобою, весь просякнутий

Твоєю любов’ю. Амінь.

(Цю молитву Св. Августина слід відмовляти щоденно щоб випросити ласку Христової любові, яку шукаємо за посередництвом Марії).

Ми – абсолютна власність Ісуса та Марії

Інша правда: зважаючи на те, чим Христос є для нас, слід зробити висновок, опираючись на слова Апостола (1 Кор. 6, 19-20; 3, 23), що ми не належимо собі, ми – Його частинки Його раби, яких Він відкупив дорогою ціною Своєї власної Крові (1 Пт. 1, 19). До Св. Хрещення ми належали сатані, були його

невільниками. Хрещення перетворило нас на справжніх слуг Ісуса Христа, призначенням яких є жити, працювати і вмирати так, щоб давала плоди у нас ласка від слави Богочоловіка (Рим. 7,4), щоб ми Його звеличували в тілі нашому і ввели в душі наші Цаство Його, оскільки ми — Його завоювання, люд, який Він забув (1 Пт. 2, 9), і Його спадок. Тому Св. Дух порівнює нас до:

• дерев, посаджених уздовж потоків ласки на Церковній землі, “що плід свій дає у свою пору” (Пс. 1, 3);
• паростком виноградної лози, щепом якого є Христос,

що “плід приносить щедро” (Йо. 15, 5);

• стадом, пастирем якого є Христос і яке повинно розмножуватись та давати поживне молоко (Йо. 10, 1);
• плодючою землею, якою управляє Бог і в якій зерно множиться та приносить тридцяти – шістдесяти – й стократні врожаї (Мт. 13, 38).

Ісус прокляв безплідну смоковницю (Мт. 21,19) і засудив недолугого слугу, який не зумів використати свого таланту (Мт. 25, 24-30). Усе це доводить, що Ісус прагне від нас, нижчих створінь, якихось плодів, тими плодами є добрі вчинки, бо ми належимо тільки Йому, ми “створені у Христі Ісусі для добрих діл” (Еф. 2, 10). Які саме слова Св. Духа доводять, що Ісус Христос — це єдина ціль усіх наших добрих вчинків, а також те, що маємо Йому служити з любові не тільки як наймити, але як невільники. Позаяк я маю з цього приводу певні думки, бажаю їх висвітлити нижче.

Катехизм Тридентського собору з метою позбутися найменших сумнівів стосовно того, що ми раби Христові, використовує вислів, який унеможливлює будь-яку двозначність і називає нас — рабами Христовими.

Слуга, раб

Існують на землі два види залежності від когось, а саме: служба та рабство. Тому ми й говоримо і про слуг, і про рабів, Коли йдеться про найм, що побутує серед християн, один

невільниками. Хрещення перетворило нас на справжніх слуг Ісуса Христа, призначенням яких є жити, працювати і вмирати так, щоб давала плоди у нас ласка від слави Богочоловіка (Рим. 7,4), щоб ми Його звеличували в тілі нашому і ввели в душі наші царство Його, оскільки ми — Його завоювання, люд, який Він набув (1 Пт. 2, 9), і Його спадок. Тому Св. Дух порівнює нас до:

• дерев, посаджених уздовж потоків ласки на Церковній землі, “що плід свій дає у свою пору” (Пс. 1, 3);
• паростком виноградної лози, щепом якого є Христос, що “плід приносить щедро” (Йо. 15, 5);
• стадом, пастирем якого є Христос і яке повинно розмножуватись та давати поживне молоко (Йо. 10, 1);
• плодючою землею, якою управляє Бог і в якій зерно множиться та приносить тридцяти — шістдесяти — й стократні врожаї (Мт. 13, 38).

Ісус прокляв безплідну смоковницю (Мт. 21,19) і засудив недолугого слугу, який не зумів використати свого таланту (Мт. 25, 24-60). Усе це доводить, що Ісус прагне від нас, нижчих створінь, якихось плодів, тими плодами є добрі вчинки, бо ми належимо тільки Йому, ми “створені у Христі Ісусі для добрих діл” (Еф. 2, 10). Які саме слова Св. Духа доводять, що Ісус Христос – це єдина ціль усіх наших добрих вчинків, а також те, що маємо Йому служити з любові не тільки як наймити, але як невільники. Позаяк я маю з цього приводу певні думки, бажаю їх висвітлити нижче.

Катехизм Тридентського собору з метою позбутися найменших сумнівів стосовно того, що ми раби Христові, використовує вислів, який унеможливлює будь-яку дво­значність і називає нас – рабами Христовими.

Слуга, раб

Існують на землі два види залежності від когось, а саме: служба та рабство. Тому ми й говоримо і про слуг, і про рабів. Коли йдеться про найм, що побутує серед християн, один

чоловік зобов’язується служити іншому певний час і домовлену плату чи винагороду. Рабство ж означає цілковиту і довічну залежність однієї людини від іншої, раб повнен служити своєму господареві, не маючи права на будь-як оплату чи нагороду; як тварина, власник якої визначає її право на життя і смерть.

Бог серця

Рабство буває трьох різновидів: природне, примусове та добровільне. У природньому рабстві перебуває усяке створіння стосовно Бога: “Господня є земля, її повнота вселенна та її мешканці” (Пс. 24,1); рабство другого виду – це царина дияволів та проклятих; праведники ж і святі -це добровільні раби. Неволя добровільна – найдосконаліша, вона приносить найбільше слави Богові, який споглядає наше серце бажає серця й зветься Богом серця та любові (Пс. 73, 26). Через добровільне рабство людина обирає понад усе Бога і служіння Йому, навіть якщо б не була до цього зобов’язана.

Слуга

Між слугою та рабом існує певна відмінність:

Слуга не віддає своєму господареві всього, чим володІє, що може набути з чиєюсь допомогою або власними силами: невільник належить своєму господарю цілковито й беззастережно разом з усім, що має, та з тим, чого може набути. Слуга вимагає винагороди за послуги, які робить господареві, раб же нічого не вимагає й вимагати не може незважаючи на те, якими б не були його старання, спритність і зусилля.

Слуга може залишити свого господаря коли захоче, принаймні тоді, коли закінчиться термін його угоди; невільник же немає права залишити свого господаря самовільно.

Господар не розпоряджається життям свого слуги. Коли б він убив його, як тварюку, вчинив би злочин. Натомість

господар раба має визначену законом владу над його життям і смертю. Він може його продати, кому захоче, або вбити, як може це зробити зі своїм конем.

Нарешті, слуга перебуває на службі у господаря тільки якийсь час, раб же — назавжди.

Раби Христові

Немає нічого гнітючішого за неволю: коли один чоловік стає власністю іншого. Однак для християнина немає нічого такого, щоб допомогло йому потрапити у повну власність Ісуса Христа і Його Св. Матері, окрім добровільної неволі. Взірцем слугування є Сам Христос, який з любові до нас “…прийняв вигляд слуги”, (Флп. 2, 7) і Матір Пресвята, яка назвала Себе слугинею й рабою Божою (Лк. 1,46-48). Апостол називає себе почесним іменем слуги Христа (Рим. 1,1). Святе Письмо неодноразово називає християн Христовими слугами (1 Кор 7, 22; 2 Тим 2, 24).

Колись слово “слуга” означало теж саме, що “раб”, адже у давнину не було слуг, в теперішньому розумінні цього слова, а господарям прислуговували тільки раби-невільники або вільновідпущені.

Нас спонукає велика любов

Стверджую, отже, що ми мусимо належати Ісусові та Йому служити не тільки як наймані слуги, але як раби. Залюблені в Нього, поневолені великою любов’ю, віддаються добровільно у рабство, аби Йому служити.

До хрещення ми були невільниками диявола, хрещення зробило нас Христовими невільниками (Рим. 6, 22). Отже християни є або невільниками сатани, або Христовими невіль­никами.

Вірна супутниця

Те, що говорять про Ісуса Христа, відповідно приписують Пресвятій Матері, якій Христос, обравши її вірною супутницею Свого життя, смерті, слави і могутності у Небі на землі, надав ті ж права і привілеї, якими за природою наділений Сам: “Усе, що Богові служить з природи віддається Марії з ласки”, говорять Святі. На їхню думку Ісус Христос і Марія, маючи однакову волю і міць, володіють спільно тими ж підданими, слугами й рабами.

Марія — дорога до Ісуса

На думку Святих і учених, слід стати люблячим (сином невільником Пресвятої Діви, щоб таким чином стати рабом Христа.

Пресвята Діва – це дорога, якою Ісус скористався, аби прийти до нас. Тією ж дорогою маємо послуговуватися на шляху до Нього. Вона не схожа на інші створіння: коли до них прив’язуємось. Вони радше віддаляють нас від Бога, аніж до Нього наближають. Натомість постійним прагненням Марії є якнайтісніше з’єднати нас зі Своїм Сином Ісусом Христом. Найбільше же бажання Її Сина – зробити Марію посередницею між нами і Собою. Так, власне, віддаємо Христові шану] приносимо Йому радість. Як короля вшанував би і утішив той хто, прагнучи стати його вірним підданим та рабом, став би невільником королеви. Отже, Отці Церкви, а за ними Св. Бонавентура, стверджують, що Пресвята Матір, — це дорога, яка веде до Христа.

Раби (сини)

Отож, Пресвята Діва є Царицею і Володаркою Неба й землі: “Владі Бога усе підлягає, навіть Діва; владі Діви всі підлягає, навіть Бог”, – говорять Святі Анзельм, Бернарда Бернардин і Бонавентура. Тож хіба немає Вона стільки підданих і невільників, скільки створінь на світі? Невже серед стількох невільників з примусу не знайшлося б невільників любові, котрі б з доброї волі поквапились обрати собі Марію за володарку? Чому люди й диявол можуть мати добровільних невільників, а Марія ні? Неймовірно! Адже ж король вважає за честь, коли королева, його супутниця, володіє невільниками й в її руках життя та смерть цих людей, позаяк її слава і міць є одночасно його міццю й славою. Важко навіть уявити собі, щоб наш Господь, найкращий зі Синів, уділив повноту Своєї влади Своїй Пресвятій Матері і не радів тому, що владарює Вона над невільниками (синами)? Чи мав би Він менше любові й пошани до Своєї Матері, аніж Аман до Естери або Соломон до Ветсавії (Ест. 5, 2-8; 1 Цар. 2,19).

Хто наважиться щось подібне сказати або хоча б подумати?

Ісус – плід і слава Марії

Але ж куди веде мене моє перо? Чого ж так довго зупиняюсь на доведенні таких очевидних речей? Коли хтось не бажає називатись рабом (сином) Пресвятої Діви. Байдуже! Нехай назве себе невільником Ісуса Христа! Адже це рівносильне тому, що бути невільником (сином) Марії, тому що Ісус – це плід і слава Марії. Досконалим способом досягнення честі цього невільництва є, власне, набоженство, про яке вестимемо мову далі.

Ми повинні очиститись від усього злого

Третя правда: навіть найкращі наші вчинки, зазвичай, оскверняються й опоганюються тим злом, що міститься в нас. Коли налити прозорої джерельної води до брудної посудини або вина до діжки із старим осадом у ній, то і чиста вода й добре вино зіпсуються та просякнуть неприємним запахом. Те саме відбувається, коли Бог вливає до нутра нашої душі, заплямованої первородним гріхом, небесну росу Своїх ласк, предивне вино Своєї любові. Дари ці, зазвичай, опоганюються шкідливим вмістом і мулистим дном, яке гріх залишив по собі. Усі наші вчинки, навіть найдостойніші, просякнуті його запахом. Щоб осягнути досконалість, яку неможливо набути без єдності з Ісусом Христом,

вкрай необхідно грунтовно очиститись від усього злого. Бо Господь наш безконечно чистий, Він не терпить найменшої плями на душі, а тому відкине нас від Себе і не з’єднається з нами.

Пізнаймо нашу ницість та наші гріхи

Аби зректися себе самого, ми повинні (Фп. 2, 7; Мт. 16, 24),по-перше, у відповідності до натхнень Св. Духа, детально пізнати основну нашу слабкість, нашу нездатність вчинити бодай щось, що сприятиме нашому спасінню, слабкість в усьому, безперервну мінливість й негідність усякої ласки та нашу цілковиту неправоту.

Гріх наших прабатьків отруїв і зіпсув нас усіх, як заміс, що перекис, надуває і змінює тісто, в яке його вкладено. Гріхи, які ми вчинили, смертні чи щоденні, навіть якщо їх відпущено, все ж примножують нашу хіть, слабкість, хиткість та зіпсутість залишаючи у наших душах злий осад.

Наші тіла настільки просякнуті зіпсутістю, що Св. Дух називає їх тілами гріха (Пс. 51,7), зачатими в грісі, винагороджуваними гріхом і здатними до всякого гріха. Зазнають вони численних хвороб, розкладатимуться щодня, стаючи поживою для паразитизму і гнилизни.

Душа наша, злучена з тілом, стала такою чуттєвою, їй теж може називатися тілом. “Кожне тіло занапастило свою путь на землі” (Бут. 6, 12). Наш єдиний талан — це гордість] засліплення розуму, закам’янілість серця, слабкість й нестійкість душі, хтивість, бунтівні наміри та усякі хвороби тіла. За природою ми пишніші від пав, більше прив’язані до землі, аніж жаби, підліші від цапа, заздрісніші за змій, у ненаситності перевершуємо поросят, у запальності – тигрів, лінивіші від черепахи, слабші, ніж очерет, і хиткіші за флюгер. У глибинах нашої душі живуть тільки марнота та гріх, відтак заслуговуємо ми лише на гнів Божий та вічну кару…

“Хто життя своє любить, той погубить його”

Нехай не дивують нас слова Христа, у яких Він стверджує, що той, хто хоче йти за Ним, повинен зректися себе і зненавидіти власну душу. Адже той, хто життя своє любить, той погубить його, хто ж зненавидить його на цьому світі, той збереже його, щоб мати життя вічно (Йо. 12, 25). Нескінченна мудрість, котра не дає заповідей безпричинно, радить нам ненавидіти самих себе, тому що ми заслуговуємо на ненависть. Ніщо не є таким гідним любові, як Бог; натомість, ніщо так не вартує ненависті, як ми.

Щоденно умертвлюватися

По-друге, щоб вповні панувати над собою, потрібно щоденно умертвлювати себе, зректися бажань, які владарюють над нашою душею і тілесними потягами. Слід дивитися на них, не бачачи їх; слухати, не чуючи їх; послуговуватись речами цього світу, не зважаючи на них. Саме це мав на думці Св. Павло, коли говорив про щоденне умертвлення: “Щодня я наражаюся на смерть ” (1 Кор. 15, 31). Якщо пшеничне зерно не впаде у землю і не умертвиться, залишиться таким самим. Якщо не умертвлюємо самі себе, якщо навіть святі набоженства не нади­хають нас до тієї нагальної та необхідної смерті, не принесемо корисного плоду. Наші набоженства залишаться безплідними, а уся наша праведність буде зіпсута власною любов’ю й самовпевненістю. Відтак навіть найбільші наші жертви і найкращі вчинки будуть огидними в очах Господа; в годині смерті станемо перед Ним з порожніми руками, без чеснот і заслуг, з серцем, в якому не буде жодної іскри чистої любові, що уділяється тільки душам, котрі себе умертвлюють й життя яких укрите в Бозі разом з Ісусом Христом.

Невідома таємниця

По-третє, слід з-посеред усіх набоженств до Пресвятої Діви вибрати якомога найкращі і найбільш освячувальні; такі, які неодмінно надихатимуть нас до умертвлення. Не слід вважати, що усе те золото, що блистить, а все солодке – це мед; усе, що легко виконати і що практикується багатьма людьми, – найбільш освячувальне. Як існують таємниці природи, Я допомогою яких можна швидко і з найменшими зусиллями виконати деякі природні функції, так існують таємниці ласки Божої, завдяки яким можна за короткий час легко виконати надприродні діла: зректися себе, наповнитися Богом та стати досконалим.

Набоженство, яке прагнемо пояснити, власне, і є однією з тих таємниць ласки, невідомою для більшості християн, знаною небагатьма побожними душами, ласки, яка практикується і плекається заледве мізерною горсткою. Починаємо виклад тієї практики від четвертої правди, яка є продовженням третьої.

Через Неї Христос прийшов до нас, через Неї маємо йти до Нього

Четверта правда: щоб осягнути досконалість, не слід наближатися до Бога безпосередньо, лишень з допомогою посередника. Наша істота, як було зауважено вище, настільки спотворена, що коли у стремлінні до Бога, у бажанні сподобатися Йому Надіятимемося тільки на власні зусилля, то, безсумнівно, всі наші досягнення будуть опоганені та малозначущі в очах Бога, не здатні переконати Його з’єднатися з нами і вислухати. Задля чогось Бог таки дав нам посередників у Своїй Величі. Побачивши нашу негідність та нездатність, Він змилувався над нами для того, аби уможливити нам доступ до Свого милосердя, дав нам мужніх заступників перед Своєю Величчю. Оминути тих посередників і прямувати до ЙогоСвятості безпосередньо, без сторонньої допомоги – означаєпорушити покору й пошану, що належать Святому й Величному Богові. Хіба можемо ми виявляти Цареві царів менше уваги, аніж якомусь земному цареві чи князеві, до якого не насмілились би наблизитись без когось, хто би за нас заступився?

Через Нього маємо доступ до Бога

Христос — наш заступник перед Богом Отцем і посередник у ділі Відкуплення. Через Нього маємо молитися з цілою Тріумфуючою Церквою. Через Нього маємо доступ до Божої Величі, відтак не можемо стати перед Обличчям Господа, не спираючись на Христові заслуги, зодягнувшись в них, як малий Яків, що вбрався в шкуру козеняти, коли стояв перед Ісааком, щоб отримати благословення.

Він у всьому — нарівні з Отцем

Чи, однак, не потребуємо посередника в самого Посе­редника? Невже наша чистота така велика, що можемо безпо­середньо з Ним з’єднатися? Хіба Він не рівня у всьому Отцеві, а отже Найсвятішим серед Святих, гідним пошани нарівні з Отцем? Якщо у безконечному Своєму милосерді Він став нашим заручником й посередником у Бога, Свого Отця, вгамовувати Його гнів, сплачуючи Йому наш борг, невже ми можемо менше Його шанувати та менше боятися Його Величі й святості?

Скажімо рішуче разом зі Св. Бернардом, що потрібно нам посередника в самого Посередника, і найкраще зможе вико­нати цю милосердну місію Пресвята Діва. Через Неї Христос прийшов до нас, і через Неї ми дійдемо до Нього. Позаяк ми не наважуємося звертатися безпосередньо до Ісуса Христа, нашого Бога, через нашу нікчемність чи гріхи, просімо, не зволікаючи, допомоги і заступництва Марії, нашої Матері. Вона добра й чуйна, лагідна, позбавлена будь-якої надмірності та гордині. Дивлячись на Неї, бачимо своє власне єство в бездоганному стані. Вона не сонце, яке блиском свого проміння могло б засліпити наше духовне каліцтво. Вона лагідна, як місяць, котрий отримує своє світло від сонця, вгамовуючи його, аби пристосувати до наших обмежених

зіниць. Вона така милосердна: ніколи нікого не відштовхує хто благає Її про заступництво, навіть якщо це найбільший грішник. Адже ж, як запевняють нас Святі, не чувано від часу створення світу, щоб когось, хто звертається з довірою і наполегливістю до Пресвятої Діви, Вона покинула. Вона настільки сильна, що ще ніколи жодне Її прохання не було відкинуте; досить, аби стала перед Своїм Сином, і прохання Її буде вислухано. Бог підкоряє Свою любов Тій, лоно якої Його носило, а груди вигодували, Він не зможе відмовити проханню Своєї улюбленої Матері.

Три ступені

Усе, що було сказано раніше, базувалось на працях Св. Бернарда й Св. Бонавентури. Слідом за ними ми повинні ступати до Бога трьома східцями. Перша сходина для нас найближча та найдоступніша – Марія; друга – Христос, а третя – Бог Отец. Аби дійти до Ісуса, треба йти до Марії, бо Вона – наша посередниця в заступництві. Аби дійти до Отця Предвічного, потрібно йти до Ісуса, оскільки Він є нашим посередником в ділі Відкуплення. Отже, набоженство, про яке далі йтиме мова, допоможе нам точно дотриматися вищеназваного порядку.

Як вберегти отримані від Бога ласки й скарби

Правда п’ята: нам безмірно важко, з огляду на нашу слабкість й каліцтво, зберігати отримані від Бога ласки та скарби:

1). Адже ж скарби ці, що вартують більше, ніж небо і земля, ми носимо в крихких посудинах: маємо цей скарб у глиняних посудинах (2 Кор. 4,7), тобто в тілі, яке швидко псується, та в душі слабкій та хиткій, яку найменша дрібниця непокоїть і гнітить.

Скарб Свій довірив Діві могутній і вірній

2). Дияволи, спритні злодії та бандити, повсякчас прагнуть напасти на нас зненацька і пограбувати. Вдень і вночі очікують вони сприятливої хвилини. Кружляють безустанно довкола, бажаючи нас поглинути і за мить вирвати у нас через гріх усі ласки й заслуги, здобуті протягом стількох років. Лукавство, досвід, хитрість та численність їхніх підступів повинні наповнювати нас якнайбільшим страхом, особливо, коли зважимо, що особи, наділені більшими ласками, багатші в чистоті, з чималим досвідом, значно побожніші за нас, потрапили у пастку й були безжалісно пограбовані. Скільки ж то кедрів Лівану й зірок на небосхилі, які ганебно впали, втрачаючи за мить усю свою велич і блиск! Звідкіля така дивна зміна? Мабуть, не через брак ласки, яка дана кожному, але через брак покори. Думали, що вони сильніші і самодостатніші, аніж були насправді. Тішили себе, що зуміють врятувати й вберегти скарби, якими володіють. Повірили самі собі, і тільки в собі шукали підтримки. Їм здавалось, що їхній дім досить безпечний, а скрині—достатньо щільні для того, аби переховувати дорогоцінний скарб ласки. І саме через оцю непохитну впевненість у собі (адже ж їм здавалося, що вони покладаються на ласку Божу), безконечно справедливий Господь дозволив, щоб їх обікрали, залишивши їх на власні сили. На жаль! Коли б знали чудове набоженство, яке незабаром покажемо, довірили б свій скарб могутній і вірній Діві, котра б його оберігала, як свою власність, вважаючи це обов’язком справедливості.

Вірна Володарка

Нелегко витривати в справедливості через неймовірну зіпсутість світу. Світ так зіпсувався, що навіть віддані Богові бувають вкриті, якщо не земним болотом, то принаймні поро­хом. Можна вважати справжнім дивом, якщо хтось перебуває у стані спокою серед того бурхливого потоку, не потрапляючи у течію, якщо хтось у цьому вирі не потоне і не зазнає ударів розбійників. Тільки Пречиста – єдина вірна, яку змій пекельний ніколи не зможе вразити, здійснює це чудо стосовно тих, які Її палко люблять.

V. Основні правди, які стосуються досконалого набоженства до Пресвятої Діви Марії

Злий дух — фальсифікатор і шахрай досвідчених

На підставі вище названих п’яти правд тепер слід здійснити вдалий вибір досконалого набоженства до Пресвятої Діви. Нині більше, аніж будь-коли, існує чимало фальшивих набоженств до Неї, які можна помилково сприйняти за слушні. Сатана, як досвідчений шахрай і фальсифікатор, стільки вже душ спокусив і відправив на вічні муки з допомогою неправильно зрозумілого набоженства до Матері Божої. Він щоденно користає зі свого диявольського досвіду, аби губити все нові душі, забавляючи і присипляючи їх в гріху, під виглядом кількох протарабанених молитов і зовнішніх побожних практик. Так, як фальшивомонетник, підробляє, зазвичай, тільки золото й срібло, і рідко коли інші метали, неварті таких зусиль, так і злий дух не докладає особливих старань, щоб підробити інші набоженства, окрім набоженства до Ісуса й Марії, до Пресвятої Євхаристії та до Матері Божої, оскільки вони серед набоженств є тим, чим і золото й срібло серед інших металів.

Отже, надзвичайно важливо пізнати: по-перше, усі_; фальшиві набоженства до Матері Божої, щоб їх уникнути, а також правдиві, щоб мати змогу їх практикувати.

По-друге, подивитись, які з-посеред різних набоженств до Пресвятої Діви є найдосконалішими та наймилішими для Неї, які з них приносять Богові найбільшу славу, а для нас – освячувальну ласку.

Фальшиві й правдиві набоженства до Марії

Розрізняємо сім видів псевдопочитателів з огляду на хибні набоженства до Пресвятої Діви, а саме: почитателі-критики, почитателі скрупульозні, поверхневі, зарозумілі, непостійні, облудні та користолюбні.

Почитателі-критики

Почитателі-критики, — це, зазвичай, пихаті вчені, зарозумілі та недовірливі, котрі в глибині душі мають певне набоженство до Пресвятої Діви, проте критикують різні побожні практики, котрі звичайні люди, в простоті й освячені, виконують на честь тієї доброї Матері, бо не відповідають вони їхнім уподобанням. Піддають сумніву усі чуда та події, достовірно передані письменниками або ченцями, які свідчать про милосердя й міць літописів Пресвятої Діви. Вони обвинува­чують їх в ідолопоклонстві. Заявляють, що не визнають тих зовнішніх ознак побожності і не ймуть віри усім тим вигадкам і оповідям, котрі побутують посеред легковірних. А коли пропонуються їм як доказ незвичні й чудові похвали, які Отці Церкви виголосили на честь Пресвятої Діви, відповідають, що Отці ті піддались проповідницькому красномовству і перебор­щили, або ж неправдиво тлумачать їхні слова.

Таких псевдопобожних, пихатих людей слід ретельно остерігатися. Вони можуть заподіяти непоправної шкоди набоженству до Пресвятої Діви, бо під виглядом боротьби зі зловживаннями їм вдається успішно віддалити від нього людей.

Почитателі скрупульозні

Почитателі-скрупульозники – це люди, які побоюються, щоб, шануючи Матір, не образити Сина, аби, возвели­чуючи Марію, не принизити Ісуса. Не можуть знести, що Пресвятій Діві віддається така шана Отцями Церкви. Не можуть стерпіти, коли бачать, що перед вівтарем Матері Божої клякає більше людей, аніж перед Пресвятими Тайнами, ніби одне іншому суперечить. Наче ті, які моляться до Пресвятої Матері, не молилися через Неї до Христа Господа. Вони не бажають часто говорити про Богородицю, часто до Неї звертатися.

Ось декілька реплік, якими вони зазвичай оперують навіщо стільки Вервиць, стільки товариств і стільки зовнішніх набоженств до Пресвятої Діви? Чи не висміюється так релігія? Треба молитись до Христа (мимохідь промовляючи, згадуючі це Ім’я), до Нього слід прибігати, тому що Він єдиний посередник, про Христа треба розказувати й сповіщати. Ось найбільша цінність.

Безперечно, у сказаному є певний сенс. Однак дотри­мання таких принципів становить загрозу набоженству до Пресвятої Діви. Це дуже небезпечно: підступно розставлені тенети злого духа під виглядом великого добра. Адже ж ні­коли не зможемо краще почитати Христа, аніж вшановуючи Його Пресвяту Матір. Оскільки почитаємо Її тільки для того, аби ще більшу честь віддати Христові Господові. Йдемо до Неї, як до дороги, котра веде до кінця нашої мандрівки. А тим кінцем є Ісус Христос.

Благословенна між жінками

Церква разом зі Св. Духом благословляє перш за все Пресвяту Діву, а потім – Ісуса: “Благословенна Ти між жінками і благословенний плід лона Твого, бо Ти породила Христа..”Зовсім не тому, що Пресвята Діва більша, аніж Ісус Христос, чи рівна Йому; це було б недопустимою єрессю. Але тому, щоб гідно славити Ісуса, треба насамперед уславити Марію. Скажімо, отже, зі всіма справжніми почитателями Пресвятої Діви, всупереч твердженням тих скурпульозних лжешанувальників:,“О Маріє, благословенна Ти між жінками і благословенний плід лона Твого, бо Ти породила Христа!”

Поверхневі почитателі

Почитателі поверхневі — це особи, які набоженство до Пресвятої Діви опирають лише на зовнішніх практиках. Вони любуються поверхневими рисами того набоженства, бо не мають внутрішнього духа. Відмовляють поспіхом безліч Вервиць, вислуховують неуважно декілька Служб Божих, беруть участь у процесіях без належної побожності, належать до різноманітних товариств, але при цьому не бачимо жодних змін в їхньому житті. Вони ані опановані пристрастями, ані наслідують чесноти Пресвятої Діви. Насолоджуються лише присмаком набоженства, не звертаючи уваги на його зміст. А оскільки не знаходять в релігійних практиках утіхи та насолоди, відтак вважають, що не просуваються вперед, а тому втрачають рівновагу, припиняють духовні практики чи виконують їх недбало. У світі безліч таких священиків. І ніхто гостріше за них не критикує ті душі, які віддані молитві, які передусім дбають про внутрішнє життя та не нехтують зовнішнім устроєм, як ознакою справжньої побожності.

Зухвалі почитателі

Почитателі зухвалі – це грішники, огорнуті пристрастями; шанувальники світу, які під чудовими іменами християн і почитателів Матері Божої приховують гордість і скептицизм, розпусту, п’янство, злість, прокльони, обмовляння, несправедливість. Які, посилаючись на набоженство до Пресвятої Діви, існують у своїх згубних нахилах, не намагаючись хоч якось змінити життя. Вважають, що Господь Бог їм пробачить, що не підуть з цього світу без сповіді і не будеть осудженими, тому що відмовляють Вервицю, постять у суботу (п’ятницю), належать до товариства Вервиці чи носять медальйончик Матері Божої.

Якщо ж їм хтось скаже, що їхнє набоженство – це лише диявольський обман та небезпечна зухвалість, що може довести до згуби, – не хочуть у це вірити. Відповідають, що Господь Бог добрий та милосердний, Він створив нас не для того, аби осудити, що немає людини без гріха, що не помремо без сповіді, що вистачить акту досконалого жалю в годині смерті, тим паче, що вони – почитателі Пресвятої Діви, що носять ладан і покірно відмовляють сім разів “Отче наш” і сім разів “Богородице Діво” на Її честь, неодноразово відмовляють Вервицю до БогородИ що постять і т.д. Для підтвердження своїх слів і задля ще більцД свого засліплення, наводять різні оповіді, правдиві або надукД які прочитали в книжках чи почули, доводячи, що, особи/Я померли в стані смертельного гріха, без сповіді, чудеснЯ способом воскресли, отримавши змогу висповідатися, або дуД їхня дивом залишилася в тілі аж до хвилини відбуття сповідЩИ багато отримали від Бога через милосердя Пресвятої Діви ласД досконалого жалю і відпущення гріхів, завдяки чому осягнуД спасіння. І це все тому, що ті люди за життя відправляли,_?певніІ практики на честь Пресвятої Діви. Тож вони надіються, що І чекає те саме.

Хто наважиться таке уявити?

Немає в християнстві нічого ганебнішого, аніж оте диявольське зухвальство. Невже можна щиро стверджувати що любимо і почитаємо Пресвяту Діву, водночас гріхами ранячи, прибиваючи, розпинаючи і безжалісно зневажаючи Христа, Її Сина? Чи Марія рятувала б через Своє милосердя таких людей, підтримувала б злочинців і допомагала б розпинати Свого І Сина. Хто ж наважиться таке уявити?

Щирі постанови уникнути всякий смертельний гріх

Твердження про надужиття набоженством до Пресвятої Діви, яке після почитання Христа Господа, Найсвятійших Тайн є найсвятішим і справжнім – це ганебне святотатство. Воно, як і недостойне Св. Причастя, заслуговує на осуд.

Визнаю, правда, що бути справжнім почитателем Матері Божої — не означає бути святим, не мати жодного гріха, хоча було б це вельми бажаним. Та бодай варто було б (прошу звернути увагу на те, що зараз скажу):

по-перше: дотримуватися рішення, уникати, принаймні* смертельного гріха, який ображає як Матір, так і Сина;

по-друге: змусити себе уникнути гріха; по-третє: належати до братств, відмовляти Вервицю чи інші молитви, постити у суботи (п’ятниці).

Усі ці добрі вчинки не можуть приспати пильність

Усе це сприятиме наверненню навіть закам’янілого грішника. Якщо читач уже ознайомився із моїми порадами; то навіть якщо він однією ногою вже у безодні – все одно вважаю йому слід ними скористатися, але за умови, що коли він ці добрі вчинки виконуватиме з наміром віднайти Бога, за посеред­ництвом Пресвятої Діви Марії, у ласці досконалого жалю, а не для того, аби приспати свою пильність і жити спокійно у гріху, всупереч докорам сумління, не йдучи за прикладом Христа й Святих та вченням Євангелії.

Почитателі непостійні

Почитателі непостійні – це ті, що служать Пресвятій Діві похапцем і примхливо. То вони ревні, то знову байдужі. Вони готові служити Їй, та за якусь мить зовсім змінюють своє рішення. Відразу хапаються за усі набоженства до Матері Божої і квапливо записуються до товариств, щоб потім занедбувати свої обов’язки. Мінливі, як місяць. Так і Марія тримає їх під стопою, як тримає півмісяць, адже вони мінливі й негідні належати до сонму слуг тієї Володарки, покликанням якої є постійність і вірність. Краще не братися за стільки молитов й побожних практик, а виконувати вірно й з любов’ю небагато, незважаючи на усілякі диявольські й тілесні перешкоди.

Почитателі лицемірні

Існують ще інші псевдопочитателі Матері Божої — шанувальники лицемірні, котрі свої гріхи й погані звички приховують про людське око під плащем тієї вірної Діви.

Почитателі корисливі

Це почитателі, які звертаються до Пресвятої Діви тільки тоді, коли хочуть виграти якийсь процес, уникнути небезпеки, вилікуватись від недуги, тощо. Інакше забули б про Неї. Це почитателі лукаві. Вони немилі ані Богові, ані Пресвятій Його Матері.

Остерігаймося потрапити до лав почитателів-критиків, які нічому не ймуть віри і все критикують; почитателів- скрупульозників, які з пошани до Господа Ісуса бояться почитати надмірно Марію; почитателів, які будують усе своє набоженство тільки на зовнішніх практиках; почитателів самовпевнених, які практикуючи хибне набоженство до Матері Божої, потопають у гріхах; почитателів непостійних, які примхливо змінюють свої побожні практики або під впливом найменшої спокуси занедбують їх зовсім; почитателів лукавих, котрі вступають до товариств чи носять кольори Пресвятої Діви, щоби скидатися на цнотливих; нарешті почитателів корисливих, що звертаються до Матері Божої, щоб випросити звільнення від тілесних терпінь або дочасні добра.

Позаяк я вже проаналізував хибні набоженства до Пресвятої Діви, слід декількома словами описати, в чому полягає правдиве набоженство. Воно ж повинно бути внутрішнім, ніжніш, святим, постійним, безкорисливим.

Набоженство внутрішнє

Правдиве набоженство до Пресвятої Діви є перш за все внутрішнє. Це означає, що воно витає у думці та серці, виникає зі справжньої поваги та любові до Неї.

Набоженство ніжне

Ніжне, тобто сповнене довіри до Пресвятої Діви, довіри дитини до найкращої Матері. Душа звертається до Неї в усяких потребах, буденних і духовних, з великою простотою, довірою і чуйністю. Дитя кличе добру Матір на поміч кожної миті, будь-де, будь-коли. У сумнівах просить Її про світло, у спокусах – порятунок, у хворобах – одужання, у падінні- підйому, в зневірі – надію, у ваганнях—стійкості, у хрестах – утіхи. Одне слово, в усіх слабкостях тіла й душі Марія – найзвичайніший притулок для тієї душі, яка ніколи не завдає кривди своїй добрій Матері й ніколи не засмутить Її.

Набоженство святе

Святе, тобто таке, яке побуджує душу остерігатися гріха і наслідувати чесноти Марії, особливо Її глибоку покору, живу віру, абсолютній послух, ревну молитву, повне умертвлення, Божу чистоту, полум’яну любов, героїчну терпеливість, ангельську насолоду і Божу мудрість. Це десять найголовніших чеснот Пресвятої Діви Марії.

Набоженство постійне

Воно утверджує душу в добрі, не даючи занедбувати побожні практики. Робить Її мужньою у протистоянні світові, а сатані—в спокусах. Відтак людина, щиро віддана Пресвятій Діві, не буває мінливою, хибною у своїх переконаннях. Упавши, знову підіймається, простягаючи руки до своєї доброї Матері. Якщо не відчуває насолоди й потіхи в молитві, не засмучується, тому що справжні та вірні шанувальники Марії живуть вірою (Євр. 10, 38) в Ісуса і Його Св. Матір, а не емоціями…

Набоженство безкорисливе

Тобто таке, яке спонукає душу не шукати нічого іншого, окрім Бога і Його Св. Матері. Справжній почитатель Марії не служить тій достойній Цариці тому, що бачить у тому вигоду й власне зацікавлення, ані для власного дочасного добра чи вічного, тілесного чи духовного, а виключно тому, що добре є Їй служити, а через Неї—Богові. Марію любить він не тому, що зазнає від Неї добро, або тому, що сподівається зазнати від Неї добродійств, але тому, що Вона гідна всякої любові. Звідси теж любить Її І ЇЙ служить з незмінною вірністю, однаково в знеохоченні і сухості, як у полум’яності і насоді. Любить Її так само на Хресній Дорозі, як на весіллі у КаніГалилейській. О, яким же милим і дорогим в очах Бога і Святої Матері є той, хто за свої служіння нічого не вимагає взамін. Але як рідко таку душу сьогодні можна зустріти. Щоб це перестало бути рідкістю, я взявся за перо, закріпивши на письмі те, що протягом довгих років виголошував як публічно, так і у приватних розмовах.

Я багато вже розповів про Пресвяту Діву Марію, але ще більше про Неї не сказано. Та, мабуть, безмежно більше так і залишиться невиголошеним з огляду на моє невігластво (бездарність), а також через брак часу. Я поставив собі за меіу сформувати справжнього почитателя Марії й вірного учня Христового.

Грішна моя кров

Якими доцільними були мої зусилля, коли б ця мізерна праця, потрапивши до рук якоїсь шляхетної душі, народженої з Бога і Марії, а не з крові, чи з тілесного бажання, чи то з волі людської (Йо 1, 13), зуміла б їй з ласки Св. Духа донести усю досконалість й вартість правдивого, грунтовного набоженства до Пресвятої Матері, яке тут намагатимусь описати. Якщо б я бачив, що грішна кров моя хоч якось може спричинити процес прийняття серцем правд, про які тут пишу, я, жалюгідне дитя та невільник, на честь моєї улюбленої Матері і Володарки, то замість чорнила використовував би власну кров, щоб записати ті слова з надією, що віднайду шляхетні душі, які через свою вірність набоженству, винагородять моїй улюбленій Матері й Володарці за мою невдячність і невірність.

Діти, слуги, невільники з любові 113. Як ніколи досі я почуваю себе оживленим вірою і надією у те, що здійснюється усе, що нам глибоко запало в серця

і про що благаю Бога вже багато років. Але, якщо Пресвята Діва матиме більше дітей, слуг та невільників з любові, ніж будь- коли, то й Ісус Христос, Господь мій улюблений, сильніше, ніж будь-коли буде панувати в серцях.

Переслідування та напасті чатують на читачів цього рукопису 114. Передбачаю, що численні біси, дихаючи люттю пекельною, мстиво рватимуть своїми диявольськими зубами оту писанину й того, котрого Св. Дух надихнув, щоб його стерти до тла або принаймні, огорнути його темрявою й мов­чанкою, помістивши на дно якоїсь скрині, щоб воно з’явилося на світ. Будуть вони навіть нападати на читачів цього рукопису, переслідуючи їх. Та байдуже, може, тим краще! Передчуття цього додає мені відваги й зроджує надію на велику перемогу, якою стане поява загону завзятих і хоробрих лицарів Христа і Марії, лицарів, які в грізні часи, що наближаються, переможуть світ диявола й зіпсуту природу!

“Хто читає, нехай розуміє. Хто може збагнути, нехай збагне” (Мт. 24, 15; 19, 12).

Практика досконалого набоженства до Пресвятої Діви

Існує декілька внутрішніх практик, які характеризують правдиве набоженство до Пресвятої Діви Марії. Ось най­важливіші:

• Почитати Марію як гідну Матір Бога – означає шану­вати і почитати Її понад усіх інших Святих, як скарбницю ласки і першу істоту після Христа, правдивого Бога й правдивого чоловіка.
• Розважати Її чесноти, ласки та вчинки.
• Захоплюватися Її величчю.
• Складати Їй акти любові, поклоніння й подяки.
• Звертатися до Неї від усього серця.
• Віддаватися Їй та єднатися з Нею.
• Діяти із наміром подобатися Їй.
• Розпочинати, виконувати і закінчувати будь-які справи через Неї, з Нею і для Неї, щоб їх вершити через Христа, з Христом, в Христі і для Христа – нашої кінцевої мети. Нижче пояснимо детальніше цю останню практику.

Декілька зовнішніх практик

Правдиве набоженство до Пресвятої Діви окрес- люється також декількома зовнішніми практиками. Ось основні:

• Записуватися до Її товариств і належати до Її згромаджень;
• Вступати у монастирі, встановлені на Її честь;
• Прославляти Її;
• Давати милостиню на Її честь, а також жертвувати пости й умертвлення тіла та душі;
• Носити на собі Її символи: параман, Вервицю, Розп’яття і медалик.

Відмовляти уважно, побожно і зосереджено або Св. Вервицю, яка складається з 15-ти десятків Ангельських привітань на честь 15-ти головних таємниць життя Христа Господа, або тільки частину Вервиці з 5-ти десятків, які уособлюють чи то 5 Радісних Таїнств: Благовіщення, Відвідини, Різдво, Жертвування і Віднайдення Христа у храмі, чи то 5 Тайн Страсних: Агонія Ісуса Христа в Оливному городі, Бичуванні, Увінчання терням, Несіння Хреста та Смерть на Хресті, чи 5 Таємниць Славних: Воскресіння, Вознесіння, Зіслання Св. Духа, Успіння Матері Божої, а також Її Коронування у Небі.

Можна теж відмовляти Вервицю, складену із шести чи семи десятків, як згадку про роки, котрі Пресвята Діва прожила на землі. Або ж скористатися малою Вервицею до Пресвятої Володарки, яка складаються з 3-ох “Отче наш” і 12-ти “Богородице Діво” для вшанування Її корони з 12-ти зірок, тобто

Її привілеїв, або відправити молебень до Пресвятої Діви Марії, визнаний Церквою чи псалмоспів Пресвятої Діви Марії, укладений на Її честь Св. Бонавентурою, чи 14 “Отче наш” і “Богородице Діво”, аби вшанувати Її 14 радостей, а також інші молитви, гімни і пісні церковні, відповідно до церковного свята року.

Співати й радити іншим спів побожних пісень на Її честь;

Щоранку, стоячи навколішках, вклонитися їй, кажучи

60 або й 100 разів: Богородице Діво, аби за Її посередництвом випросити у Бога ласку вірності волі Божій упродовж дня, а ввечері – аби виблагати через Неї прощення всіх гріхів, вчи­нених за день.

Опікуватися Її згромадженнями, прикрашати Її вівтарі, увінчувати і заквітчувати Її образи;

Постійно носити Її образок з собою, як переможну зброю у боротьбі зі злим духом;

Малювати Її образи і встановлювати їх в церквах і домівках;

Жертвуватися їй особливо і урочисто.

Існує ще багато інших практик правдивого набоженства до Пресвятої Діви, якими Св. Дух надихнув побожну душу та які сприяють нашому освяченню. Дізнатися про них можна, читаючи твір отця Павла Барри, в якому автор зібрав безліч побожних практик, спрямованих на краще почитання Пресвятої Діви за допомогою Святих. Ці практики вкрай необхідні для освячення душ. Слід, однак, виконувати їх належно, тобто з щирим наміром сподобатися Богові, з’єднатися з Ісусом, нашою кінцевою метою. Чиніть це побожно, не поспішаючи, скромно, але з пошаною та увагою.

Найбільш освячуюча

Після прочитання усіх майже книжок про набоженство до Пресвятої Діви та після численних відвертих розмов з побожними і вченими особами, стверджую переконливо, що не довідався дотепер про жодну побожну практику для вшанування Пресвятої Діви, схожої на ту, про яку маю намір розповісти. Немає практики, яка б вимагала від душі стільки посвячення Богові, краще очищувала ії від самолюбства та зарозумілості, вірно плекала ії в ласці, а ласку в ній, легше і досконаліше з’єднувала з Ісусом Христом і нарешті, приносила Богові більше слави, душі освячення, а ближньому користі.

З цноти у цноту, з ласки в ласку

Через те, що суть цього набоженства має внутрішній характер, не усім воно однаково зрозуміле. Одні зупиняться на зовнішніх аспектах і не підуть далі. Таких буде чимало. Інші, невелика кількість, зануряться до середини, але виберуться тільки на першу сходинку. Хто ж підніметься на другу? Хто добереться до третьої? Хто ж втримається там? “Той тільки, кому Дух Христа виявить ту таємницю. Він сам поведе вірну душу до поступу, з чистоти в чистоту, з ласки у ласку, з світла у світло, щоб та дійшла до переісточення в Ісуса Христа, до повноти віку Христового на землі та Його слави в Небі.

VI. Досконале набоженство до Марії або повне посвячення себе Христові

120. Оскільки уся наша досконалість полягає в наслідуванні Ісуса Христа, з’єднанні з Ним і посвяченні себе Йому, то найдосконалішим з усіх набоженств є, безперечно, те, яке нас найбільше уподібнює до Христа, найміцніше з Ним з’єднує і повністю посвячує Йому. А з усіх створінь найподібнішою до Христа Господа є Пресвята Матір. Звідси випливає, що з-посеред усіх набоженств, що посвячують душу Спасителеві нашому і з Ним єднає, є набоженство до Діви Марії, Його Святої Матері. Чим більше душа посвячена Марії, тим більше належить вона Ісусові. І тому повне посвячення себе Господу є нічим іншим, як досконалим і цілковитим відданням себе Пресвятій Діві. У цьому полягає набоженство, яке я пропагую. Адже воно, по суті, тільки досконале відновлення присяги і обітниць, складених під час Святого Хрещення.

Не приховуючи жодної копійки, найменшої волосинки

121. Набоженство це полягає у повному відданні себе Пресвятій Діві Марії, щоб таким чином через Неї повністю належати Ісусові Христові. Слід віддати Їй наше тіло з усіма його почуттями й членами, нашу душу з усіма її пориваннями, добра зовнішні, увесь маєток, який маємо або отримаємо в майбутньому, наші духовні здобутки, усе, що в майбутньому зможемо отримати без найменших застережень, не приховуючи для себе ані копійки, ані найдрібнішої волосинки, ані найменшого доброго вчинку. Ми повинні скласти таку офіру на цілу вічність, не бажаючи ані не сподіваючись взамін за нашу посвяту і службу жодної іншої нагороди, окрім усвідомлення належності до Христа через Марію і в Ній, навіть якщо милосердна Діва не була б такою, якою є насправді, тобто: найщедрішою та найвдячнішою серед створених істот.

Вартість задоситьучинення і вартість заслуги

122. Тут треба зазначити, що у виконанні нами добрих вчинків існують два принципові моменти: задоситьучинення і заслуга, або, іншими словами, – вартість задоситьучинення і заслуги. Задоситьучинення, втілене в доброму вчинку, вкрай необхідне для нас, оскільки спокутує кару, яка належить нам за гріхи, і випрошує нові ласки. Заслуга, прихована у тому ж учинку, корисна справа, оскільки творить нам ласку і славу вічну. Отож, при такому повному жертвуванні самих себе Найсвятішій Діві, віддаємо їй цілковиту вартість задоситьучинення і заслугу всіх наших добрих вчинків.
Віддаємо їй наші заслуги, ласки і чесноти не для того, щоби ними наділяти інших, позаяк наші заслуги, ласки і чесноти такі мізерні, і тільки Христос, відкупивши нас перед Отцем, уділив нам Своїх заслуг для того, щоб Марія зберегла їх, примножила і прикрасила. Про це ще далі згадаємо. Віддаємо їй наші задоситьучинення, щоб з них уділяла іншим Свого пізнання для збагачення слави Бога.

Усе дане і освячене

123. Зі сказаного вище випливає, що через це набоженство якнайдосконаліше даємо Ісусові все, що можемо дати, навіть набагато більше, ніж через інші набоженства, в яких жертвуємо Йому тільки частинку нашого часу або добрих учинків, чи задоситьучинення й умертвлення. Через те набоженство віддаємо і освячуємо все, навіть право розпоряджатися своїми внутрішніми здобутками і задоситьучиненнями, які примножуємо з дня на день у добрих вчинках. Такого немає у жодному монашому чині. У монастирях жертвуються Богові всілякі земські добра через обітницю убозтва, добра тіла через обітницю чистоти, вільну волю через обітницю послуху, а іноді й особисту свободу через обітницю самозречення. Проте ніхто не зрікається права розпоряджатися вартістю своїх добрих учинків, не позбавляється цілковито і до останку найвагоміших і найдорожчих цінностей: заслуг і задоситьучинень.

Усе належить Марії

124. Отож людина, яка таким чином добровільно посвятилася і склала жертву Христові через Марію, не може вже розпоряджатись вартістю жодного зі своїх добрих учинків. Усі перенесені терпіння, думки, слова і добрі вчинки належать Марії. Ними Вона розпоряджається згідно з волею Свого Сина, для примноження Його слави. Однак така залежність не завдає ніякої шкоди громадським обов’язкам священика, котрий зі службового або з іншого приводу повинен усе задоситьучинення та покуту, відбуту у Службі Божій, офірувати за певну особу, позаяк ця жертва складається тільки за наказом Божим і обов’язками стану.

Кінцева наша мета

125. Отож, ми офіруємо себе одночасно Найсвятішій Діві та Ісусові Христові. Найсвятішій Діві як досконалому засобові, вибраному Христом для з’єднання з нами, а нас з собою, і Господеві нашому як кінцевій нашій меті, якому ми зобов’язані усім, як нашому Відкупителеві й Богові.

Досконале відновлення обітниць, складених при Святому Хрещенні

126. Я уже згадував, що набоженство це можна назвати досконалим відновленням обітниць, даних при Святому Хрещенні.
Кожен християнин був перед Хрещенням невільником сатани. У Св. Хрещенні ми чи то власними вустами, чи вустами хресних батьків урочисто зрікаємося сатани, його пихи і діянь та обираємо Ісуса Христа своїм Учителем як і найвищим Володарем, щоб стали Його невільниками з любові. Теж саме робимо через це набоженство: зрікаємося (в акті посвяти це чітко висловлено) сатани, гріха, самих себе і цілковито віддаємося Ісусові через руки Марії. Власне кажучи, робимо навіть більше. Адже при Св. Хрещенні промовляють за нас переважно чиїсь вуста, зазвичаи, хресних батьків. Відтак віддаємось Христові опосередковано, натомість у цьому набоженстві робимо це особисто, добровільно і свідомо.
При Хрещенні не віддаємося Христові за посередництвом Марії, принаймні не так виразно. Не жертвуємо також Ісусові заслуг своїх добрих учинків. Після Св. Хрещення залишаємо повне право віддати їх кому забажаємо, або зберігати собі. Натомість через це набоженство віддаємося Господеві нашому через руки Марії і посвячуємо Йому заслугу своїх добрих вчинків.

Обітниця, складена під час Хрещення,- найбільша і найголовніша

127. Святий Тома розповідає, що під час Св. Хрещення люди обіцяють зректися сатани і його пихи. “Обітниця ця, -говорить Св. Августин, – є найбільшою й найголовнішою”. Те саме стверджують каноністи. Найважливішою обітницею є та, яку ми складаємо на Святому Хрещенні. Чи кожен вірно дотримується тієї найвищої обітниці? Невже всі християни порушують клятву, дану Христові при Хрещенні? Де криються причини тотального безладу, як не в тому, що живемо, не пам’ятаючи про обітниці та зобов’язання Св. Хрещення.

128. Синод в Сенс, скликаний Луї Боннерем, щоб зарадити великому розладу серед християн, оголосив, що головну причину зіпсуття сердець слід шукати в недостатній обізнаності зі зобов’язаннями, даними при Св. Хрещенні. Отож він рекомендував, як єдиний засіб, зарадити такому великому злу, усіляко заохочувати християн відновлювати хресні обітниці.

129. Катехизм Тридентського Собору, що був вірним послідовником Сенського Синоду, закликає священиків настановляти вірних так, щоб ті зрозуміли, що повинні назавжди віддатися і посвятитися, немов невільники, нашому Відкупителеві та Господеві.

130. Якщо ж Синоди, Отці, ба, навіть власний досвід вказують нам на те, що найефективнішим засобом супроти морального падіння серед християн є постійне нагадування обітниць Хрещення і неодмінне відновлення їх, то чи не буде доречно вчинити це за допомогою набоженства і посвячення себе нашому Ісусові Христові через Його Пресвяту Матір. Оголошую, що в набоженстві цьому для посвячення себе Христові послуговуємось найдосконалішим засобом, яким є Пресвята Діва.

Практика, яка сягає давніх часів

131. Не можна тому набоженству закинути новизну або ж незначущість. Адже Собор, Отці Церкви, а також інші письменники як давні, так і сучасні говорять про це посвячення себе Христові, про те відновлення хресних обітниць, як про практику, яку вони застосовують віддавна і яку пропонують усім християнам.
Її значущість бачимо хоча б у тому, що джерело всякого безладу в душах християн, і як наслідок неминуча кара, бере початок від забуття цієї практики і байдужого ставлення до неї.

Христос і Пресвята Діва ніколи не дозволять наздогнати і перегнати Себе у вдячності

132. Не одні, можливо, закинуть, що це набоженство, в якому віддаємо Ісусові через руки Пресвятої Діви вартість усіх наших добрих учинків, молитви, умертвлення і убозтво, позбавляє нас можливості допомагати душам наших близьких, друзів або доброчинців.
На те відповідаю. По-перше, важко собі уявити, щоб наші приятелі, близькі чи доброчинці можуть бути скривдженими через те, що ми посвячувались і офірувались беззастережно служінню Ісусові Христові та Матері Його, Найсвятішій Діві. Таке припущення ображало б всемогутність і доброту Ісуса та Марії, які без вагань не пропустять жодної нагоди допомогти нашим близьким, приятелям і доброчинцям чи то завдяки нашим мізерним духовним здобуткам, чи якимсь іншим чином.

По-друге, це набоженство становить щонайменше для нас перешкоду в молитві за ближніх як живих, так і померлих, адже будь-яка оцінка наших добрих вчинків залежить від волі Пресвятої Марії. Радше, навпаки, воно спонукає нас до ще довірливішої молитви. Приміром, багата особа, яка б віддала все своє майно якомусь великому князю, бажаючи його прославити, з набагато більшою довірою просила б його про милостиню до котрогось із своїх приятелів. Ба, навіть зробила приємність тому князю, даючи йому можливість виявити вдячність до особи, яка позбулась усього, аби лише його збагатиш, особи, яка зубожіла, аби його вшанувати. Те саме можна розповісти про Ісуса Христа і Пресвяту Марію. Вони ніколи не дозволять наздогнати і перегнати Себе у вдячності.

Та ні ж бо!

133. Хтось, може, скаже: якщо я віддам Пресвятій Діві усю заслугу моїх учинків, щоб Вона з неї уділяла, кому захоче, то, напевно, чекають мене тривалі муки чистилища.
Закид цей, породжений власною любов’ю і від незнання щедрості Бога та Пресвятої Діви, безпідставний. Душа, ревна і чесна, більше віддана справам Божим, ніж власним, яка віддає Богові усе беззастережно так, що нічого уже більше дати не може, душа, спрагла слави і володарювання Христа через Його Пресвяту Матір, яка цілковито посвячується, щоб здобути Бога, невже ця душа, щира і розсудлива, буде суворіше в потойбічному світі покарана за те, що вона щедріша і безкорисливіша за інших? Та ні ж бо! Саме з такою душею — як це незабаром побачимо – Господь і Його Пресвята Матір виявляються найщедрішими як на цьому, так і в потойбічному світі.

134. Тепер розглянемо коротко усі причини, які роблять це набоженство гідним розповсюдження, а також предивні результати, яке воно вершить у вірних душах, та практики, на яких воно грунтується.

Джерело: Трактат про досконале Набоженство до Пресвятої Діви Марії

Купити книгу: Трактат про досконале Набоженство до Пресвятої Діви Марії

Читайте также эту книгу на русском языке

Read this book in English also

Przeczytaj tę książkę także w języku polskim

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!