Запитання священику УГКЦ - Сенс життя. Частина 1. Християнство
Ви чули, що сказано: Не чини перелюбу.                А Я вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм.                Коли праве око твоє спокушає тебе, його вибери, і кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене.                І як правиця твоя спокушає тебе, відітни її й кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене.                Також сказано: Хто дружину свою відпускає, нехай дасть їй листа розводового.                А Я вам кажу, що кожен, хто пускає дружину свою, крім провини розпусти, той доводить її до перелюбу. І хто з відпущеною побереться, той чинить перелюб.                Ще ви чули, що було стародавнім наказане: Не клянись неправдиво, але виконуй клятви свої перед Господом.                А Я вам кажу не клястися зовсім: ані небом, бо воно престол Божий;                ні землею, бо підніжок для ніг Його це; ані Єрусалимом, бо він місто Царя Великого;                не клянись головою своєю, бо навіть однієї волосинки ти не можеш учинити білою чи чорною.                Ваше ж слово хай буде: так-так, ні-ні. А що більше над це, то те від лукавого.                Ви чули, що сказано: Око за око, і зуб за зуба.                А Я вам кажу не противитись злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, підстав йому й другу.                А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою, віддай і плаща йому.                А хто силувати тебе буде відбути подорожнє на милю одну, іди з ним навіть дві.                Хто просить у тебе то дай, а хто хоче позичити в тебе не відвертайсь від нього.                Ви чули, що сказано: Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога.                А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Запитання священику УГКЦ: Сенс життя. Частина 1.
   

Читайте також: частина 2

Слава Ісусу Христу!

Я охрещена, виховувалась у греко-католицькій родині, однак, у підлітковому віці почала сумніватись, чи віра ця правильна, і цікавитись іншими релігіями. Зараз (22 роки) я маю намір 'повернутись' до своєї віри, покаятись і старатися жити так, як належить християнам греко-католикам.

Однак, в ході моїх 'блукань' по інших вірах, світоглядах, я 'набралася' ідей, які християнська Церква не визнає (реінкарнація, карма). Як мені здається, вивчення цих понять допомогло мені краще зрозуміти своє життя і, кінець кінцем, привело назад до рідної віри (я усвідомила, що греко-католицизм - найкраще для мене).

Я дуже хочу переосмислити і заново прийняти християнське віровчення, однак, я розумію, що не зможу зовсім відкинути згадані постулати індуїзму, які виявилися мені близькі.

Чи можу я бути християнкою, вірити в Єдиного Бога, прийняти Символ Віри - поважаючи і визнаючи при цьому елементи вчення інших релігій, яких Церква не визнає?

Я розумію, що питання моє, з одного боку, не має сенсу - як можна одночасно бути християнином і вірити в перевтілення душі у різні тіла. Але, з іншого боку, індускою бути я теж не хочу, розумію, що саме в християнській вірі мій шлях, але забути зовсім ведичні знання не можу.

Я хотіла би поговорити на цю тему зі священиком у храмі, але поки що вирішила задати запитання тут
.

Юля
Львів
Україна
Греко-Католичка
Дата - Tuesday, 21 Jul 2015, 09:36:43

Слава навіки Богу!
Дорога Юлько, на своє запитання Ви собі сама відповіла, але поговорити на цю тему зі священиком у храмі потрібно.

Доброго вечора... Отче, що робити, щоб змінити себе?..

Інна

Слава Ісусу Христу!
Дорога Інночко, просто взяти і змінити всі погані риси свої на добрі.

Слава Ісусу Христу!!!
Отче, я б хотіла дещо запитати Вас. От багато, я знаю, є таких психологічно-виснажених, знервованих людей. Вони на все звертають увагу, нервуються... І таких людей родичі стараються віддати хоч на тиждень до монастиря, щоб та людина там заспокоїлася, відійшла від тих всіх проблем. Там є молитви, часта сповідь, Причастя. І як не як, я думаю, що це людині тій допомагає. Чесно, я про це не раз думала, щоб самій поїхати на тиждень до якогось монастиря, і там трошки заспокоїтись, бо вдома мені, Отче, вже вкрай важко, із-за цих нервів, страху, негативних чи навіть і позитивних сильних емоцій мені теж важко. Я себе завжди заспокоюю молитвою, та все одно...
В мене, Отче, просто дуже сильно болить голова, а вона мене часто болить. Головокружіння, стискає у скронях, потилиця болить, і є навіть так, що після сильних нервів, на другий день у мене в очах все розпливається, в вухах щось дзвенить, я цілий день хочу спати, одним словом, я сама не своя! І під час таких болів у мене з'являється страх, що все!!! Вже кінець!!! Я безсильна!!! Я бачу картини часто перед собою, які я пережила (реанімація, крапельниця, для мене це просто...)! А ще гірше, Отче! Що коли я говорю про це своєму татові по скайпу, він каже, що тут я сама винна, що доводжу себе до такого. Може й так! Та я вважаю, що коли людині, а його рідній дитині, важко психологічно, то замість того, щоб підтримати, він, навпаки, мене пригнічує, робить мені ще більше боляче. Повірте, я в шоці!!!
І знаєте, Отче, мене ще дуже заспокоює, коли я читаю такі рядки - чи в Біблії, чи в спільнотах в контактах, маленький абзац з Євангелія. На сьогоднішній день. Усі святі Отці, кажуть, що чеснота терпеливості є більшою, аніж воскрешати померлих. Сказав ангел до Товії: "Тому, що Бог любить тебе за твою праведність, зіслав на тебе терпіння - сліпоту". Кого Господь любить, того досвідчає. Я це знаю, Отче, та коли ще раз мені ці рядки повторюються, я переконана, що Господь Бог мене дійсно любить.
І ще, Отче, я тепер на Вознесіння Христове ішла до сповіді, до хорошого старого священика, і він мені сам порадив: чи не хотіла б я на пару днів поїхати в якийсь хороший монастир, там мені, він сказав, буде легше. Чесно, я задумалась над цим, що він сказав, бо і до нього я теж не раз про це думала. Та все одно, Отче, мені ще цікава Ваша порада. Що Ви скажете? Нехай Благословить Вас Господь!!!

Олена

Слава навіки Богу!
Дорога Оленко, в Тебе появилася дуже гарна й корисна думка, та й порада священика є надзвичайно мудра. Якщо з'явиться навіть найменша можливість піти до монастиря - потрібно обов'язково піти. Ти дуже добре зрозуміла зі Святого Письма, що Бог любить настільки сильно людину, що у самий різноманітний спосіб веде її до досконалості, допускаючи різні випадки, навіть інколи не дуже й приємні. На тата не потрібно ображатися, він Тебе дуже любить, але саме в такий спосіб проявляє свою любов до Тебе, і Ти мусиш це зрозуміти, не пригнічуючи себе чимось таким, що, мовляв, батьки Тебе не люблять.

Христос Воскрес! Отче, допоможіть мені зміцнити свою віру. Я щонеділі ходжу на Богослужіння, з задоволенням відвідую різноманітні відпусти, читаю різноманітну духовну літературу і відмовляю різноманітні молитви... Але от інколи мені приходять думки в голову: "Де є Бог?", "Чи Він існує насправді?" Хоча я стараюся відганяти від себе ці думки, але все одно часом вони самі приходять. Підкажіть, як мені з цим боротися? Я дуже не хочу грішити такими поганими думками, але не знаю, як мені це побороти. Дякую Вам наперед.

Галина
Львів
Україна
Греко-Католичка
Дата - Wednesday, 13 May 2015, 19:04:38

Воістину Воскрес!
Дорога Галинко, та Бог є всюди у своєму створінні. Подивіться кругом себе й відразу збагнете, що все прекрасне створив саме Бог Творець. З думками боротися важко, вони приходять людині в голову спонтанно, бо в такий спосіб той рогатий хоче звести людину з вірної дороги. Моліться 90 псалом.

Христос Воскрес! Отче, дякую Богу, я вже приїхала задоволена з паломницької поїздки! Ми були у Лагевниках, Кракові, Ченстохові два дні, і ночували ми в духовному готелі, то є монастир, нас там гарно прийняли))), був сніданок, вечеря, ну і молитви до Ченстоховської Богородиці! Там було так гарно!!! І туристів було дуже багато. Ходили ще по музеях. З нами їхало п'ять священиків, які нас там сповідали і службу не раз правили. Ну і на останок ми поїхали в Люблін, а потім додому. Так як для першого разу, то було важкувато, але дуже гарно!!! І священик знову почав назбирувати людей на серпень до Франції в ЛЮРД! І бажання є велике, а як там буде, не знаю!? На все воля БОЖА!!!

Олена

Воістину Воскрес!
В Люрд потрібно їхати, там дуже гарно! Тішуся!

Слава Ісусу Христу! Мене звати Катерина, мені 30 років. В мене від першого чоловіка є син. З чоловіком ми були тільки розписані, шлюбу не брали. Практично не жили, сина я виховувала сама, бо йому було все одно. Розвелась вже десь 4 роки тому. Зараз живу з іншим хлопцем, все було в нас добре, але, правда, ми не розписані. Я знаю, що то страшний гріх. Але ми планували до кінця року взяти шлюб. І така ситуація, що я просто розгублена, я не знаю, що мені робити.
Ми почали сваритися через те, що він хотів сексу, але я не хотіла. Так тривало десь два тижні. Тоді він пішов з дому і забрав всі речі. Я потім зрозуміла, що зі мною - я просто завагітніла і змінився трохи характер. Але мій хлопець зрадив мене з іншою. В мене серце розривається, я не знаю, що маю робити - чи простити і потім має зраджувати мене, чи зробити великий гріх (аборт)? Підкажіть мені, будь ласка, бо я в розпачі. Дякую Вам...

Катерина

Христос Воскрес!
Катеринко, в жодному випадку аборту не роби. Ти ж, якщо й згрішила, але Ти не є вбивця, та ще й рідної дитинки, котру навіть ще й не бачила й не чула. Як воно буде гарно казати Тобі: "МАМКО, дякую ТОБІ, що дала мені життя". Розумію твою розпач, але не зроби того гріха, бо воно Тобі не дасть спокою, поки жити будеш, а хлопець прийде.

Що не є гріхом?

Іра
Тернопіль
Україна
Греко-Католичка
Дата - Tuesday, 31 Mar 2015, 20:14:06

Все, що є поза рамками гріха, не є гріхом.

Доброго дня!!!
Скажіть, нащо мені ходити до церкви і вірити в Бога? Якщо для мене немає ніяких вагомих доказів, що Він існує, нащо я маю поклонятися тому, кого я не бачу???


Григорій
Львів
Україна
Атеїст
Дата - Tuesday, 31 Mar 2015, 12:55:18

Вітаю пана!
А хто Вас примушує вірити в Бога? Хоча в Бога вірить і сам Сатана, тільки не кається!

Отче Михайле, дякую Вам, що маю можливiсть до Вас звернутись. Я втратила ненароджену дитинку, як це пережити?

Оксана
Вiнницька область
Україна
Православна
Дата - Wednesday, 18 Mar 2015, 13:20:01

Слава Ісусу Христу!
Дорога Оксано, потрібно піти до сповіді, бо щось так розумію з листа, що відчувається душевний біль. У сповіді потрібно сказати, навмисно чи не навмисно втрачено дитину.

Отче, дитинку втрачено ненавмисно. Ми не хотiли втрачати дитинку! Отче, якщо дитинку втрачено ненавмисно, ми виннi чи не виннi?

Оксана
Вiнницька область
Україна
Православна

Гріх - це добровільне та свідоме порушення волі Божої.

Отче Михайле, дякую Вам, що маю можливiсть до Вас звернутись. Отче, я дуже кохаю свого чоловiка i вiн мене. Ми з ним вiнчанi. Я у нього друга дружина. Вiн у мене перший чоловiк. З першою дружиною вiн не був вiнчаний i розлучився по причинi її зради. Спочатку, як ми одружились, усе було добре. Але я виявилась не готовою сприймати його минуле. Колись я спитала його: "Чи я твоя перша любов?" Вiн вiдповiв: "Так". I я сказала, що вiн моя перша любов. Зараз я розумiю, що ми iз-за сiмейної кризи, щоб не ображати один одного, сказали неправду, що ми один в одного першi любовi. Я стала шукати в iнтернетi його дружину (хотiла порiвняти нас) i свого колишнього хлопця (хотiлось знати, як вiн). Менi було важко, коли я бачила пари, якi один в одного першi. Я думала, чому в нас не так? Я весь час випитувала чоловiка про його колишнє життя. У нас було багато сварок. В жовтнi 2013 р. я дiзналася, що мiй чоловiк на сайтi vkontakte зайшов на сторiнку своєї колишньої дружини. Ми дуже посварилися в цей вечiр. Ми кричали. Я подумала, що вiн шукав її на сайтi через "Пошук". Я спитала його, чи вiн вводив в "Пошуку" її iм'я i прiзвище. Вiн вiдповiв: "Так". Менi було дуже образливо! Хоча я сама вводила в "Пошуку" iм'я i прiзвище колишньго хлопця. В груднi 2013 року я дiзналась, що вагiтна. Як ми радiли! Я з першого дня любила свою дитинку. Я пiшла в церкву попросити Бога, щоб з дитинкою було все гаразд. I до лiкаря звернулася. Але через усi стреси я хотiла виславити своє "Я". Я сказала, що мiй колишнiй хлопець - моя перша любов, i що колишня дружина мого чоловiка - його перша любов. Хоча в душi ми розумiли, що це правда. Адже в кожного було своє життя до шлюбу. Я думала, що якщо скажу йому все саме погане, то все погане зникне з нашого життя. Я сказала, що наш шлюб - помилка i наша дитинка - помилка, i я зроблю аборт. Але я як казала це, жодне слово не вважала за правду, адже я любила нашу дитинку з першого ж дня i не вважала наш шлюб помилкою. Так сталося, що на шостому тижнi вагiтностi 20 грудня 2013 р. у мене почалася кровотеча. Ми дуже злякалися. Разом читали "Отче наш". Ми просили Бога, щоб Вiн врятував дитинку! Лiкар призначив менi лiки, щоб зупинити кров. Я сказала чоловіку, що вiн - моя перша любов, i вiн сказав, що я - його перша любов. Це була неправда. Ми були ладнi на все, аби врятувати нашу дитинку! Просили вибачення один в одного. 24 грудня 2013 р. у мене вискочив рецидивуючий герпес i знову почалася кровотеча. Десь 29 грудня наша дитинка завмерла. ОТЧЕ, Я НЕ ХОТIЛА, ЩОБ ТАК СТАЛОСЯ! Чому Бог не врятував нашу дитинку? Лiкарi сказали, що це могло статися через неправильну генетику, гормональнi порушення, iнфекцiї. Ми не знаєм, чи ми виннi. Отче, я не знаю, що думати. А ЯКЩО ЦЕ СТАЛОСЯ IЗ-ЗА НАС? Ми жили весь час в стресах. Це могло вплинути на моє здоров'я. А раптом через стреси у мене порушився гормональний фон? А раптом у мене через стреси вискочив герпес? Я виную себе! ЯК У НАС МОЖЕ БУТИ ВСЕ, ЯК РАНIШЕ ДОБРЕ, ЯКЩО МИ МОЖЕМ БУТИ ВИННI У ВТРАТI ДИТИНКИ? Данi дослiджень кажуть, що у 1% рецидивуючий герпес впливає на дититину. Але цей 1% є. У березнi 2014 р. у мене виявили пiдвищений чоловiчий гормон. Я пролiкувалась. В спокiйнiй розмовi виявилось, що мiй чоловiк не вводив в "Пошуку" iм'я i прiзвище колишньої дружини. Вiн побачив її в "Друзях" свого друга. Вiн не пам'ятає, як вiдповiв, що вводив в "Пошуку" iм'я i прiзвище колишньої дружини, i не знає, чому вiн так вiдповiв. Я вибачилась перед ним, що вводила в "Пошуку" iм'я i прiзвище колишнього хлопця. Отче, сталось чудо. З моїми i чоловiковими поганими аналiзами я вагiтна. Нам уже 7 мiсяцiв. Ми дуже радi! Але я так страждаю через втрату дитини. А раптом ми виннi? ЯК У НАС МОЖЕ БУТИ ВСЕ, ЯК РАНIШЕ ДОБРЕ, ЯКЩО МИ МОЖЕМ БУТИ ВИННI У ВТРАТI ДИТИНКИ?

Оксана
Вiнницька область
Україна
Православна
Дата - Wednesday, 18 Mar 2015, 13:21:37

Слава Ісусу Христу!
Дорога Оксано, про втрату дитини я відповів у попередньому листі, а що до родинних стосунків, то навчіться одне одного не обманювати, одне одному довіряти, а помилки прощати, і в такий спосіб будете подібні до Отця вашого Небесного, а Він буде вам на допомозі.

Слава Ісусу Христу! Мене вже давно дуже мучить одна проблема. Це питання для мене дуже важливе, бо ходіння до церкви для мене завжди було дуже великим обов'язком. Одного разу, десь років сім назад, мені стало погано в церкві (запаморочення, шум в вухах), я одразу вийшла надвір, після цього в мене появився ніби як страх, що я можу втратити свідомість, але я ходила до церкви так, як і завжди, кожноі неділі, проте достояти до кінця вдавалося не завжди! Через це я стала рідше ходити до церкви, а після появи дитини не завжди була можливість. Зараз мене сильно мучить сумління, що я так закинула себе духовно, давно не сповідалася, проте найгірше те, що я дуже боюся, що як зайду до церкви, то щось станеться. Останній раз була в церкві на Різдво і коли стояла службу, то відчувала якесь сильне внутрішнє напруження, хоча заставляла себе про то не думати, але мене зараз все частіше мордує думка - "чому так?". Я з такою насолодою завжди ходила до церкви, могла стояти на самому переді, відстояти дві служби і нічого зовсім не було, а тепер стаю по-ближче до виходу, бо боюся того стану! Я сильно цим переймаюся, порадьте, як мені це подолати? Невже це від злого таке, я цього завжди найбільше боялася і боюся! Дуже дякую!!!

Ганна
Івано-Франківськ
Україна
Греко-Католичка
Дата - Tuesday, 24 Feb 2015, 12:23:53

Слава навіки Богу!
Дорога Ганночко, не потрібно нічого боятися, а просто піти до сповіді і Ви відразу відчуєте духовне полегшення.

В коханні мені щось не везе.
Не можу я нормально спілкуватись з жіночою статтю.
В чомусь мені везе, а в коханні - ні... Вже 19 років мені, а дівчат було в мене двоє...
Я вже виріс з дитинства, вже нагулявся. Що вже женитись хочу, вже хочу собі сім'ю.
Але не можу я спілкуватись нормально з жіночою статтю. Що робити??? Хочеться сім'ї. І щоб була кохана людина.
Я вже не знаю, що робити. Якщо можете, то допоможіть, хоча б, чим можете.


Дмитро
Київ
Україна
Православний
Дата - Tuesday, 24 Feb 2015, 09:58:41

Слава Ісусу Христу!
Дорогий Дмитрику, чим я Тобі, дитино, можу допомогти, хіба що порадою почекати трохи ще з родинним життям. Сім'я - це дуже відповідальна справа, а тому не потрібно з цим спішити. Твоя принцеса ще напевно набуває собі якусь професію в навчальному закладі. Почекай трошки, влаштуй своє життя, і як побачиш, що вже зможеш утримувати родину, ось тоді й прийде Тобі друга половинка.

Це знову я...
Той, що говорив про сім'ю і т.д.
Ладно, про те ще повезе, надіюсь...)
Але чому ж Він не може припинити війну в Україні хоча б???
Це ж Бог, Він все може, а Йому важко це все припинити???
Це що, також випробування???
Чи піймає боєць кулю, чи ні...
Ох і випробування...
Чому з добрими людьми стаються погані речі???
Чому Він нам не допомагає???
Де Він ховається в такий час в Україні???


Дмитро
Київ
Україна
Православний
Дата - Wednesday, 25 Feb 2015, 17:24:43

Слава Ісусу Христу!
Дорогий Дмитре, я розумію Вашу біль, бо і я її відчуваю. Слово Боже каже нам, що всяка влада є від Бога, і воно так є. Але ота влада, котра довела до кровопролиття, була нам допущена за наші гріхи, а за гріх плата - покута. Ось і покутуємо. Страждають праведні за грішних, як і Христос постраждав не за свої гріхи, бо Він їх не мав, а постраждав за грішників. В Неділю Квітну, коли Ісус прийшов до Єрусалиму, всі кричали "Осанна", а як отримали взятку від юдейського духовенства, (і тоді була корупція) почали кричати "Розіпни, наш цар - Кесар!", але коли наїлись вдосталь безкоштовного хліба, тоді кричали, що Христос - Цар і хотіли Його силоміць на Трон поставити. Дмитро, не тратьте віру, з нами Бог! Не багато часу пройде і Ви разом зі мною побачите, що Бог і насправді все може!!!

Слава Ісусу Христу. Отче, в мене кілька запитань. З чоловіком ми одружені 10 років. До шлюбу у обох не було статевих стосунків. Маємо двоє дітей. Старшій 2 роки і 8 міс, а молодшому 10 міс. Обидвоє народжені за допомогою кесаревого розтину. Друга вагітність важка, так як минуло мало часу після операції. Про статеві стосунки не було і мови. Після народження дитинки ми вирішили не використовувати засоби запобігання вагітності, а користуватись календарем циклу. Чекаєм ще 10 місяців. Тобто уже півтора року в нас немає близькості. Але. Стосунки стали псуватися. Чоловік став холодний, аби не "заводитись", а я, не отримуючи уваги, стала дратівливою. Як бути? З одного боку, ми повинні бути ніжними, з іншого - ми повинні стримуватись. А це не легко. Живемо, схоже, як брат із сестрою. Та ми ж подружжя! Вагітніти мені не можна, сказали лікарі, мінімум років чотири. Ми і раніше жили статевим життям по календарику, правда, не завжди, і знаю, що у нашому випадку можна буде вступати у близькість тиждень перед місячними та за умови регулярного циклу. Дві вагітності наступили при стосунках після місячних. До всього у чоловіка почались проблеми із чоловічим здоров'ям. Лікар сказав - від відсутності статевого життя, і рекомендував його упорядкувати. Скажіть, як бути? Не хочемо переступати через Заповіді Церкви. Чи справді таким парам передбачено тільки утримання? І ще цікавить, як використовувати природні методи планування сім'ї, якщо цикл не регулярний або відсутній?
Друге запитання стосується обов'язку перед державою. Чоловік переконаний, що він мусить іти в лави армії для захисту держави. Чи дійсно є гріхом уникнути цього? Фінансово ми завжди допомагаємо військовим. Тобто участь у загальній справі берем. Боюсь залишитись сама, старшій дитині немає і трьох років. Та за чоловіка ще більше боюсь. Він ревний християнин, а там треба вбивати. Не знаю, чи зможе він витримати це. Невже це єдиний вихід - брати в руки зброю і альтернативи нема, навіть якщо не оголошено загальну мобілізацію? Будь ласка, допоможіть розібратися у цих проблемах.


Тетяна
Тернопіль
Україна
Греко-Католичка
Дата - Tuesday, 24 Feb 2015, 09:23:29

Слава навіки Богу!
Дорога Тетянко, з листа я зрозумів, що родина Ваша є богобійна, і щоб не переступити Божої волі, приходиться жити Вам так, як Ви описуєте. Бог поєднує чоловіка з жінкою для насолоди одне одним, для доповнення одне одного. Сімейне життя в плані Божому ні в якому разі не має бути якимось тягарем, а навпаки. Розумію чому про свою проблему бажаєте отримати відповідь в Інтернеті, але сама по собі відповідь чи порада Вам не допоможе, а тому поступіть так: зараз час ВП, коли широкий загал іде до сповіді, підіть і ви з чоловіком. Ваш священик допоможе вам розібратися в родинному житті. Не потрібно боятися, або стидатися про все розказати, це ж все природно, а він підкаже й порадить, як бути. Тільки не потрібно чекати до Пасхи, а підіть вже, бо тоді будуть черги, і священик не зможе за браком часу як слід розібратися у всьому й порадити.

Слава Ісусу Христу!
Я одружена з чоловіком два роки, виховуємо сина. Чоловік в догляді за дитиною взагалі не допомагає, а лише постійно кричить, чого той плаче вночі. Я прошу допомогти, він взагалі не чує, а лише сидить весь час у інтернеті і переглядає фільми. Його більшу частину часу нема, ніж є, бо ходить на заробітки. Інтимні стосунки його не цікавлять, майже завжди ініціатор - я, а деколи взагалі і на мене не реагує, говорить, що втомився. Бувало, що піднімав на мене руку. Зараз його вдома немає, а я заплуталась - чи кохаю його взагалі? Постійно думки про інших чоловіків. Я розумію, що це великий гріх і не знаю, як поступити в цій ситуації.


Агнеса
Свалява
Україна
Греко-Католичка
Дата - Thursday, 19 Feb 2015, 22:27:46

Слава навіки Богу!
Дорога Агнеско, в таких глибоко родинних справах важко щось слушне порадити, але позаяк присутній страх Божий у серці Вашому, то нехай Всевишній через Святого Духа покерує у родині вашій.
Чоловік напевно рахує, що він заробляє гроші для родини і з нього досить. Таке буває, що чоловіки мають різні характери, одні кидаються у бізнес, роботу, багатство, інші люблять собі погуляти, задивлятися на інших, але жінка, як то в народі звикли казати, - в сім'ї є шия, хоч чоловік є головою, але вона повертається так, як того забажає шия.
Агнеско, розуміючи Твою молодість та потребу ласки, можу порадити: бережи те, що маєш, бо воно Твоє, а дитинка - Боже благословіння. Чоловік, думаю, час від часу приїздить додому, а ось тоді постарайся насолодитися ним досхочу, не потрібно соромитись жіночою винахідливістю, це чоловікам подобається, і Ти побачиш бажаний результат відразу. Він навіть не захоче знову їхати на роботу. Пиши, Агнеско, радий був поспілкуватись. Нехай щастить.

Доброго вечора, Отець!
Скажіть, будь ласка, якщо моя покійна бабця зробила дуже багато абортів, і я тепер не можу завагітніти, як мені просити у Бога помилування, каяття? Тому, що я боюсь, що тепер через це не можу мати діток.


Марта
Львів
Україна
Православна
Дата - Wednesday, 04 Feb 2015, 21:14:11

Слава Ісусу Христу!
Дорога Марточко, Бог приймає розкаяння за гріхи від самого грішника (того, хто їх скоїв) і відпускає їх грішникові, якщо бачить щире розкаяння та бажання поправити своє життя. У Вашому випадку було б добре проаналізувати власне життя, а не осуджувати бабцю.

Слава Ісусу Христу! Дорогий отче, я дуже прошу Вас молитися за мене.
Справа в тому, що мене часто мучать настільки сильні депресії, що просто не хочеться жити, нерідко з'являються думки про самогубство. Усі ці проблеми вже тривають багато років, але вони дуже посилилися після мого одруження 7 років тому, коли я пішов жити за зятя до родичів дружини. До одруження ми з дівчиною (теперішньою дружиною) їздили на відчитку до монастиря в село Колодіївка (Тернопільська область), щоб мене там відмолили монахи. Частково я відчув полегшення і одружився, будучи впевненим, що вже здоровий. Але після одруження проблеми почали атакувати з новою силою - мене вигнали з доброї роботи, в моїй новоствореній сім'ї почалися сварки, конфлікти, непорозуміння. Після народження нашої донечки конфлікти лише зросли. Є всі підозри вважати, що нам пороблено родичами моєї дружини, її молодшою незаміжньою сестрою, яка живе поруч з нами, пороблено на наш будинок і на нас. Так принаймні мені казав отець Григорій Планчак з Колодіївки та деякі інші екзорцисти. Всі обіцяли молитися і відмолювати хату і нашу сім'ю, але ніякого полегшення я не відчуваю. Я живу з родичами дружини (її батьками і сестрою), які постійно втручаються в наші сімейні справи і стосунки. У тій родині всім керує теща і дружина, а мене, чоловіка, кинули під ноги. Навіть моя донечка (6 років) починає мене відкидувати. Дуже непокоїть те, що вона постійно дивиться мультики про різних монстрів і покемонів, а потім малює череп і кості - символ смерті. Нещодавно моя дитина почала говорити про чорта, говорила із великим захопленням слово "чорт". Теща казала, що дитині сняться погані сни. Усі проблеми (духовні, психологічні, матеріальні) так тиснуть на мене, що просто опускаються руки. Дуже Вас прошу, дорогий отче Михайле, порадити, що мені робити у цій ситуації і помолитися за мене і мою родину. З повагою, Богдан.


Богдан
Львів
Україна
Католик
Дата - Tuesday, 03 Feb 2015, 11:28:53

Слава навіки Богу!
Дорогий Богданку, молитися буду, але в цій, такій дуже простій ситуації, що Тобі здається дуже складною та невирішальною, зроби просту річ - віддай своє життя у руки Божі, нехай керує життям Твоїм Бог! Не потрібно перечити тещі та жінці - нехай буде по-їхньому, і мир в родину прийде сам по собі. Почни практикувати свою віру в Бога і віддай життя своє на волю Божу, нехай буде воля Божа, а тоді все налагодиться. Все буде гаразд, тільки віруй!

Слава Ісусу Христу, святий отче! Наперед дякую Вам за увагу та відповідь. Підкажіть мені, будь ласка, як боротися з самотністю? Чомусь все життя складається так, що мені складно спілкуватись з людьми, знайти друга, кохання. Трапляється дуже багато хороших людей на моєму шляху, з якими мені б хотілося продовжувати спілкування, пізнавати їх, іти по життю. Та всі якимось чином покидають мене. Це не через сварки, розчарування чи ще шось, а просто так. Напевно, мене тягне до них більше, ніж їх до мене. І напевно вся причина у внутрішній самотності. От тільки чим її заповнити чи як позбутися, не знаю. Я ставлюсь до людей дуже добре, щиро люблю кожного, дбаю, намагаюсь допомагати. Колись прочитала слова когось зі святих чи священослужителів, на жаль, не пам'ятаю чиї, про те, що головна причина самотності - це звичка засуджувати. Начебто, такого у мене нема... Скажіть, чи справді цей світ в більшості байдужий, якщо так, то чим же живуть такі люди, як не життям іншим, допомогою і любов'ю до ближнього, і як жити таким, як я? Чи це в мені є якийсь прихований гріх, який породжує таку прив'язаність до людей, і якщо так, які чесноти йому протилежні? Гордість? Мабуть, я би позбавилась цього відчуття, створивши сім'ю, але, на жаль, нікому я ніколи не подобалась і не подобаюсь, і треба чекати свого часу. Мені 21. А може від того, що мене саму ніхто не любить, бо батьки мої розлучені, рідний батько живе у Росії, і після розлучення з мамою не любить і мене; мама - така жінка, яка не розуміє такі речі як ніжність, душевне спілкування, вона каже, любов до дітей - це дати їм хорошу освіту, "вивести в люди", добре одягати і годувати і таке інше. Довіритись їй не виходить, бо особисті переживання вона розглядає або як якісь дрібниці, не варті уваги, бо головне ж - це навчання, кар'єра, а не така маячня, або ж жорстко критикує, мене й не виховували ніколи в тому, що стосується духовних речей. Вітчим мій дуже хороший, проте він весь час на роботі, працює у військовому шпиталі, та й соромно і незвично з ним говорити про щось особисте, більше жарти і буденне. В будь-якому випадку, я так хочу позбутись самотності, і якщо вже мене ніхто не любить, хоча б мати кого любити. Люди чомусь відштовхують це. Особливо нинішні чоловіки, всі хлопці, які подобались мені, були занадто самодостатніми, щоб моя турбота була їм корисною, а тому я інколи вагаюсь, а чи правильно розумію жіноче призначення як помічниці і жіночність взагалі?
Вибачте мені, будь ласка, за такий сумбурний і довгий монолог... Я так втомилась від цього, хоч загалом почуваюсь щасливою і спокійною людиною, проте після чергового разу, коли якась людина іде з мого життя, думаю про все це, і знов дуже і дуже сумно. Спілкувалась про це з багатьма людьми, але проблему так і не вирішила. Ви - моя остання надія, хоча напевно з Вашої поради і слід було починати. Просто в нас в православ'ї, в Харкові, церква в тому, що стосується особистого спілкування зі священиком, наявності власного духівника, сповідь, дуже сувора, і прийти до цього самостійно через якусь відгорожу між духовенством і прихожанами так складно, особливо, коли до церкви ходиш з родини і знайомих лиш ти один. В Харкові дуже і дуже мало релігійних людей. Натомість, побувавши у Львові на службах греко-католиків, я
зрозуміла, як хочу зблизитись, у вас все якось набагато простіше, добріше, і я навіть задумуюсь над тим, аби перейти в греко-католицтво, так би мовити, бо в ваших храмах відчула щось зовсім інше, наче благословіння, якого не було в храмах інших конфесій. Проте, це вже інше питання, перепрошую. Так от, тому я намагалась вирішити проблему самостійно.
Дякую, що вислухали, отче, бережи Вас Боже.


Анастасія
Харків
Україна
Православна
Дата - Thursday, 25 Dec 2014, 22:44:31

Слава навіки Богу!
Дорога Анастасійко, дякую щиро Тобі за такого душевного листа! Мушу Тобі сказати, що Ти і сама догадуєшся, чому саме так складується у Твоїм житті. Так, були якісь непорозуміння між батьками, а воно відбилось на дитині. Маму також можна зрозуміти, бо не все гладко склалось в її долі. У відчай не потрібно падати, бо Ти ще така молоденька і не можеш знати всіх тонкощів життя, а тому і здається Тобі, що тратиш людей. Це не так, бачиш, Ти мене знайшла. Пиши, запитуй і не будеш самотня. Будемо спілкуватись, можеш і по скайпу! Нехай +Благословить Тебе Господь!

Слава Ісусу Христу!
Дякую Вам, святий отче! Отже, я бачу свої помилки правильно?
Ще б хотіла спитати Вас, бо не знайшла відповіді в інтернеті, про таке - як я знаю, Церква і Бог знають нас під тим ім'ям, яким хрестили, а воно не завжди співпадає з мирським. От мене назвали батьки Алісою, а в православ'ї такої святої нема, тож хрестили Анастасією, і цим ім'ям я підписалася до Вас. Намагалась знайти про те, чи визнають різні конфесії святих одне одного, і які є в греко-католицтві. Бо знаю, що свята Аліса є в католиків, і знаєте як кумедно - як я знайшла в інтеренеті, її шанують 12 червня, а мій день народження - 13-го. Можливо, то навіть якийсь знак :) Я подумала, якщо греко-католики мають тих самих святих, що і православні, то назватись Алісою буде неправильно для Вас. А може Ви б могли порадити якусь книгу, де цікаво розповідають про греко-католиків? Я завантажила собі катехизу, а от таку, щоб було саме про організацію церкви написано, не можу обрати книгу.
Дуже рада, що знайшла Вас, бережи Вас Господь!

Анастасія
Харків
Україна
Православна

Слава навіки Богу!
Дорога Анастасійко, саме це ім'я, Анастасія, є Твоїм правдивим ім'ям, бо саме так Ти є хрещена. Коли людину хрестять і проказують формулу: хрещається раба, чи раб Божий і проказують якесь конкретне ім'я, це ім'я записується на Небі, і немає значення, є святий під таким іменем, чи його немає, бо воно автоматично реєструється на Небесах. Інша справа, якщо такого імені не було і немає такого святого чи святої, в людини просто не буде святого заступника на Небесах, але Ангел хоронитель буде дуже пильно хоронити людину з любим іменем. Святі Вселенської Соборної Апостольської, або як Ти Її називаєш, Католицької Церкви, визнаються однаково і Римо-католиками, і Греко-католиками, бо це є Єдина Христова Церква з різними обрядами. Бути послідовником Ісуса Христа дуже просто. Читай Новий Завіт, виконуй Його і таким чином підеш слідом за Сином Божим! Божого Тобі +Благословіння!

Слава Ісусу Христу!
Дякую Вам, святий отче, за таке цікаве пояснення. Також хочу Вас привітати з прийдешнім Новим Роком. Я от зараз дивлюсь трансляцію з церкви святого Йосафата у Львові. Знаєте, останнім часом маю бажання сповідатись. Але так складно підготуватись до цього, бо боюсь сорому перед духівником, а ще не маю його. Читала, що треба просто ходити до церкви та придивлятись до них, обрати того, якому відчуєш, що зможеш добре довіритись. Але я все одно не можу переступити через сором'язливість... Як підкажете підготуватись та знайти духівника, якому можна сповідатись?

Анастасія
Харків
Україна
Православна

Слава навіки Богу!
З Новим роком Вас, Анастасійко! Сором за гріхи - це признак розкаяності, що і повинно бути в першу чергу для сповіді, бо сама по собі сповідь без покаяння нічого не дає, і без покаяння Бог гріхи не відпускає. Ви дуже добре оцінюєте сам процес сповіді. Підберіть собі духівника, священика, котрому зможете відкрити свою душу, щоб її добре почистити від гріхів. Перед сповіддю потрібно зробити собі іспит совісті, проаналізувати своє життя, понаходити в ньому свої гріхи, на перший раз їх можна навіть записати собі на папірець, щоб не забути і так іти до сповіді. Нехай щастить!!!

Христос народився!
Зі святом Вас, святий отче!
Дякую Вам, готуюсь до сповіді, але дуже боюсь, що не вийде. Саме того боюсь, що не зможу очиститись, бо мій гріх тяжкий. І навіть після сповіді буде переслідувати... Бог пробачає усі гріхи, навіть тяжкі і повторювані? Я так хочу позбутись цього гріха, забути його, але не впевнена, що так буде, надто це в мені давно сидить... Але і не можу більше, з кожним днем все тяжче і тяжче. Маю надію, Бог допоможе. Я от Вам написала, а згодом побувала в нашій Греко-католицькій церкві в Харкові, вона єдина в області, неподалеку від міста, і дуже сподобався там священик. Чи можна мені, православній, сповідатись саме там? Гарного Вам і Вашій родині свята Різдва!

Анастасія
Харків
Україна
Православна

Славімо Його!
Щиро вдячний, дорога Анастасійко, за привітання та побажання. Я також бажаю Тобі, щоб все те, що собі сама забажала, збулося. Сповідатися можна і потрібно! Намір до поправи говорить, що людина кається. Буває, не відразу вдається поправити життя, але після сповіді є така молитва: "Щиро жалію за скоєні гріхи свої, каюся за них та обіцяю з допомогою Божою життя своє поправити..." Сама людина без Ласки Божої важко справить своє життя, але, якщо буде постійно благати Бога про допомогу, Він допоможе, і з часом людина стане на путь, що веде до досконалості.

Слава Ісусу Христу! Святий отче, довго не відповідала Вам, бо вирішила вже сповідатись, і потім Вам розказати, як все пройшло. Довго мучилась, ніяк не могла дійти до храму. Обдумувала свій гріх, дуже себе винила, потім стала думати, що так - то вже нездорово, і поки я не готова до сповіді. Тоді доходило до того, що вже знову знаходились якісь виправдання тим гріхам, кожному своє, і може й сповідь не потрібна? Такі думки, врешті, стала думати, що я просто жалюгідна і не варто мені йти, бо не можу випрацювати правильне ставлення і правильно не сповідаюсь, і тоді матиму ще більший гріх перед Богом.. Сьогодні вирішила - піду до храму, просто відстою службу, хай мені проясниться, як жити далі. І сталося все дуже дивно - запізнилась на електричку, яка везе до нашого греко-католицького храму, тоді пішла в православний, віднесла пакета пожертву, постояла там на утрені, бо до наступної електрички ціла година, думала, хоч на Літургії постою. Приїхала, а в храмі пусто, виявилось, що я якимось чином переплутала дні і на 8 годину служба - то завтра, а сьогодні - раніше. В храмі лиш був священик, дуже молодий, я якось спочатку і не роздивилась, що то не звичайна людина... Спитала, чи можна сповідатись, а він каже - так, я саме священик, можу зараз Вас сповідати. Я тоді подумала, що сам Бог мене привів, раз сама не змогла дійти, - за таких вже дивних обставин все склалось, і наплутала, і запізнилась, тож вирішила сьогодні й сповідатись. Священик перед початком дав мені книгу про сповідь, бо я сказала, що вперше... І там я прочитала, що при сповіді дуже часто буває спокуса впасти у відчай, бо здається, гріх настільки тяжкий чи їх багато, що мені не місце у храмі і на сповіді, саме як мені ці дні думалось. В храмі тоді я була сама, як розридалась... Сама сповідь пройшла добре, мені було дуже важко і соромно, проте священик виявився безмежно добрим, він просто кивав головою, а я подумала - хіба ж я заслужила таке ставлення, і від цього ще більш соромно... Дякую Богу, що Він мене привів, і саме до такої людини (то інший священик сьогодні був, але він дуже лагідна людина, кращого б мені годі й уявити), знаєте, я так рада. Але переживаю, аби не забути цей сором і біль, щоби наступного разу при спокусах про нього згадувати і він мені допомагав боротись. Як Ви і написали, я дуже запам'ятала ці слова - постійно благати Господа допомогти. А Він настільки добрий, як цей священик сьогодні, Він сам мене привів на сповідь, сам все влаштував і допоміг... Дякую Вам за всі настанови!!

Анастасія
Харків
Україна
Православна

Христос Рождається! Славімо Його!
Тішуся!!!
Слово Боже каже, що коли навертається з грішної дороги до Бога якась людина, то на Небі більша радість від її навернення, а ніж від всіх небесних праведників. Нехай щастить!!!

Христос хрещається!
Дякую Вам, святий отче, за Вашу підтримку! Вітаю Вас і Вашу родину зі святом! Сьогодні в тій нашй Греко-католицькій церкві в Харкові, яку я відвідую, проповідь проводив священик із Брюховичів, а також був хор семінаристів, було дуже добре і так весело! Я так щаслива, що знайшла собі свою Церкву. Точніше, сам Бог мене привів. І той священик сказав, що Богоявління є мабуть іще більше важливим святом, аніж Різдво, бо тоді ми зустрічаємо немовляту Ісуса, а сьогодні - Господа в Трійці, і таких моментів в Біблії не так багато... Хай Вас береже Бог!

Славімо Його!
Дякую за привітання! Нехай Триєдиний Бог буде Тобі на опіку, зішле Свої обільні Ласки, та Голос Отця назве і Тебе своєю Любою Дитиною!

Слава Ісусу Христу!
Дякую Вам за такі теплі побажання!
Отче, а я знов маю до Вас питання. Мій рідний батько зараз має другу родину. В них вже є двоє діток, і нещодавно він повідомив, що скоро буде третя дитина, дівчинка. Вони хочуть назвати її ім'ям Анастасія, так і охрестити. Але мене, хоч і назвали Алісою, хрестили так само Анастасією. Скажіть, будь ласка, чи це правильно? Виходить, двоє його дочок матимуть одне ім'я. Моя мама каже, що це недобре, ніби є якісь повір'я, що душі впливатимуть одне на одного, і це не до добра. Що каже християнство в такій ситуації?
Я спитала в тата, він сказав, що "в вас же будуть, напевно, різні покровительки, бо Анастасій декілька", проте, ні він, ні мама не пам'ятають, на честь якої Анастасії хрестили мене. Але ж це є важливо, знати конкретну святу? Хотілося б почитати про її життя, я віднайшла 4 Анастасії...

Слава навіки Богу!
Дорога Анастасіє, людина зазвичай розмірковує чисто по-людському, але в Бога все можливе - навіть таке, про котре людина міркує навіть так, як Ти, а тому не потрібно брати собі всяке в голову, а віддати все в руки Божі, а тоді буде все ок!

Слава Ісусу Христу! Хочу звернутися до Вас, бо в реальному житті мені важко комусь це розповідати… Зараз мене мучить така проблема, що я не бачу сенсу у своєму житті… Я ніби живу, але як рослина… Мені інколи здається, що краще б було, якби я померла, тому що я нікому не потрібна… Якби я себе не втішала, але це так… В житті мені не дуже везе… З мене навіть інколи насміхалися мої знайомі, друзі, родичі… Одного разу мені навіть сказали, що ти напевно найневезучіша людина на землі… Якось так складаються обставини… Але я стараюся бути порядною людиною, ходжу до церкви, сильно молю Бога, стараюся не робити зла нікому… Дуже сильно, як ніхто в житті, подобався мені один чоловік. Він для мене був ідеал - вихований, добрий, але він мене не сприймав серйозно. Знайшов іншу… Тоді здавалося, що життя закінчене… Я завжди казала, якщо не він, то ніхто… Пройшло вже три роки від того часу, рана мені вже та зажила (може для когось це смішно, але мені було тоді дуже важко), я змирилася… Але в моєму житті нічого не помінялося… Найбільше мрію про сім’ю, дітей і вже молю Бога дуже довго, щоб послав мені того одного єдиного, який би полюбив мене… Але коли я знайомлюся, то вони тільки використати мене хочуть, так прямо і заявляють, говорять про секс… А я не хочу бути комусь огидною чи просто для розваги… Я маю великий страх залишитися одною… Якось так склалося життя, що не маю для кого жити, постійно про це думаю, в депресії впадаю… Благаю Бога, щоб послав мені лише одну-єдину людину на цій землі, яка б мене полюбила… Вибачте за багатослів’я! Велике дякую!!!

Яна
Львів
Україна
Православна
Дата - Wednesday, 24 Dec 2014, 19:12:29

Слава навіки Богу!
Дорога Яночко, мені, звичайно, важко Вам щось слушне порадити, бо з написаного видно, що у Вас така ситуація, як і у багатьох інших дописувачів. Звичайно, священик, знаючи людину менш-більш докладніше, знаючи її життя, порадить щось, порадить, на що потрібно звернути увагу, чого триматися, як поступати у тих чи інших ситуаціях і т.д. Думаю, було б добре порадитись з Вашим місцевим священиком. Він напевно більше знає про Вас, а падати у відчай не потрібно, і віру тратити також, бо якщо Ви молитесь, то віруйте, що Бог вислухає Вас і зробить так, щоб і у Вашому житті появилась ціль життя. Нехай +Благословить Вас Господь!

Добрый день! Извините, что на русском. Не знаю, правомерно ли мое обращение к Вам, но отважилась.
Я крещеная в православной церкви. Мне уже достаточно много лет. Не могу сказать, что я религиозный фанатик, но Бога в душе стараюсь не терять (Sorry)...
Впервые я исповедовалась в уже пост-коммунистическое время, в 40 лет. С той поры много чего произошло в моей жизни...И нерадостных событий...
В 2011 году я заболела сложной формой туберкулеза (я не БОМЖ, не курю, не употребляю алкоголь, но такая у нас ситуация в стране). Год пролежала в больнице, чудом осталась жива. И с той поры я не исповедовалась ни разу. Страх перед большим скоплением людей.
Более того, что-то во мне надорвалось... Нет той радости, которую я испытывала ранее, при посещении церкви...
В этом году я пошла в Александровский костел, это случилось именно сегодня, 25 декабря... Я не знаю, как это объяснить и описать... Но меня это богослужение потрясло... Я, возможно, нарушила какие-то церковные правила, не знала необходимых молитв, не подошла к священнику в конце службы. Может быть, это был зов моих предков (у меня отец был поляком)... Не знаю, как мне быть теперь. И посоветоваться не с кем... Прошу извинить за сумбур и за беспокойство, но может быть Вы можете мне что-то посоветовать...


Любовь
Киев
Украина
Православная
Дата - Thursday, 25 Dec 2014, 12:48:49

Слава Ісусу Христу!
Дорога п.Любов, пишете, що хрестили Вас у православній церкві. У ті смутні для Церкви Христової часи багато кого хрестили там, де тільки могли, або і взагалі не хрестили. Тайна хрещення, котру, доречі, може виконати кожний християнин, проказавши Її формулу, очищує слід Первородного гріха з душі того, кого хрестять, та тим самим похрещена людина вже є християнином, але це не значить, що саме РПЦ, як про це інколи наголошують її служителі. Чудо зцілення, яке сталося з Вами, напевно є знак Божий, і те, що Ви сьогодні відвідала Богослужіння в костелі Церкви Христової, і там відчули правдиву Благодать Божу, говорить лише про те, що Бог Вас дуже любить, а сама Його благодать від того, що Ви Його знайшла. Предки напевно так само приклали багато зусиль для Вашого навернення до правдивої віри і Церкви. Практикуйте віру Вашу і відчуєте всю Божу любов! Божого Вам +Благословіння!

Слава Ісусу Христу. Отче, Ви даєте чудові поради, можливо, і для мене знайдеться відповідь. Я була одружена, розлучилася, маю доньку. Шлюб не брали, я просила, думала, що таким чином припиняться негаразди в сім'ї, буде повага до мене. Але він не бажав зберігати вірність. Майже 10 років я була самотня (і зараз також), зважилась зайти на сайт знайомств. Зустріла чоловіка, англійця. Спілкувались по телефону, ел.пошті, через фейсбук, по скайпу. Один рік і три місяці. Говорили про шлюб та спільну сім'ю, він хотів бачити мене своєю законною дружиною. Часто жартував "як сьогодні моя люба дружина?". Якось, на свято, я була з мамою у Костелі. Гарно прикрашений квітами вівтар... І я замріялась, ніби беру з ним шлюб перед Богом. Він сказав, що християнин, і також прагне цього. Призначили зустріч у грудні, але до Києва він не прилетів. Покинув мене, без жодних пояснень. Я просила Всевишнього про нашу зустріч, щоб йти разом життєвою дорогою, я хотіла дати обітницю лиш для нього єдиного. Але - не склалося. Нехай пробачить мені моє кохання до цього чоловіка, а йому - цю брехню. Як тепер мені прийняти волю Господа? Чому Він дарує таке сильне кохання, яке тепер приносить біль? Я не розумію, чому коханий пішов, нічого не пояснивши, чому спілкувався так довго? Якби пішов раніше, або пояснив свій вчинок, не було б так боляче. Я не бачу більше сенсу бути жінкою. Донькою, мамою, сестрою, але не жінкою. Дякую, що вислухали (бо він не чує). Мир Вам.

Олена
Вінниця
Україна
Православна
Дата - Tuesday, 16 Dec 2014, 18:31:25

Слава навіки Богу!
Дорога Оленочко, розумію Вашу розпач, а, розуміючи, співчуваю! Життя - складна штука, а тому потрібно би йти в ногу з сучасністю, зараз я говорю не про сайт знайомств. Цей сайт не для серйозних намірів, а для коротких спілкувань і так далі, або, як там часто пишуть, без всяких зобов'язань. Світ зі своїми поглядами на життя пішов дуже далеко, але часто-густо не дорогою моралі і дивиться на життя зовсім з іншого боку, а тому напевно і склалось так у Вас з англійцем. Оленко, все, що в житті людини відбувається, йде лише до найкращого, і цей випадок з англійцем напевно Бог спланував по-другому. Не мучте себе, а знайдіть собі людину не віртуальну, а реальну! Мусите проаналізувати себе у плані поведінки жіночої, може воно щось не зовсім так, як бажають чоловіки, бо якщо чоловікові добре вгодити у всіх випадках життя, то він Вас ніколи не покине та й буде вірний до смерті!!! Кожна жінка є створена Богом для любові, "любіться!!!", - сказав Творець і заклав у неї якусь особливість у жіночості, а тому у рамках розумного скористайтеся цим, і небагато часу пройде - побачите результат! Нехай щастить!

Слава Ісусу Христу! Я сім років зустрічалась з чоловіком, було багато доброго, але і багато непорозумінь. Близько місяця тому я прийняла рішення розійтись, бо відчуваю серцем, що це не моя людина, і я не маю таких сильних почуттів, щоб продовжувати і надалі стосунки. Ця людина не може змиритись з нашим розставанням і постійно говорить, що заподіє собі шкоду, що не має сенсу для життя, звинувачує мене, що я спричиняю йому смерть. Я вірую в Бога, вірю, що Він ніколи нас не залишить, тому молюсь за цю людину, замовляю службу в церкві за здоров'я, молюсь дев'ятницю. Можливо, Ви порадите, що в такій ситуації робити? Буду вдячна Вам за відповідь.

Оксана
Львів
Україна
Православна
Дата - Tuesday, 11 Nov 2014, 18:23:04

Слава навіки Богу!
Дорога Оксанко, щось більшого за молитву та Святу Літургію немає, а тому продовжуйте в тому ж намірі.

Доброго дня. Кілька місяців тому померла моя мама. Вона була дуже молода, весела, працьовита, віддавалася своїй роботі, понад усе любила мене, як свого сина,  дала мені більше, ніж могла, ніж будь-яка мама могла дати своїй дитині. Її смерть для мене стала таким ударом, що я й досі не можу повірити у те, що її поруч немає. Сім місяців вона борола з хворобою, йшла на покращення, а потім раптово за два тижні "згоріла".
Мій батько з нами не живе все життя. Мав дуже хорошу роботу, але почав "гуляти", пити, пересварився зі всією родиною своєю, захворів на серйозну хворобу. Його вилікували, але він висновків не зробив і тепер нагадує ледь не волоцюгу. Ми не спілкуємось, він чи то не хоче, чи не може змінитися. Спускає своє життя на дно. На нього страшно дивитися, а найгловніше, що я не бачу бажання (а може його гордість не дозволяє) у нього змінитися.
Я завжди вважав себе віруючим. Хоча і не ходив до церкви дуже давно, не сповідався кілька років, але постійно ввечері молився, спілкувався з Богом, намагався Йому за все дякувати і навіть відчував, що Він мене охороняє. Бо в багатьох ситуаціях, навіть поганих на перший погляд, для мене все складалося згодом краще, ніж я думав. Але смерть матері, ситуація з батьком, - таке враження, в мене забрало більшість моєї віри. Знаю, що це гріх, і мені доведеться за нього відповісти, розумію, що так неможна думати, але інколи в роздумах ловлю себе на думці, що поволі-помалу стаю маловіруючим, скептиком...
Не знаю, можливо, через певний час я усвідомлю всю ситуацію, змирюся з нею, і моя колишня віра повернеться. Можливо, навіть стане ще більшою. Але наразі я розбитий...


Юрій
Львів
Україна
Католик
Дата - Wednesday, 05 Nov 2014, 09:30:23

Слава Ісусу Христу!
Дорогий Юрію, Ісус каже так: "Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе самого, бере на себе свій хрест та йде за мною... В такий спосіб спасе свою душу, бо наслідить Царство Небесне". Ісус каже: "Щасливі - голодні, спраглі, переслідувані, засмучені, плачучі", а в побуті нам хочеться зовсім протилежного, бо щасливі ситі, багаті і т.д. Звичайно, щоб все це прийняти за основу нашого життя, мусимо мати і практикувати живу дієву віру в Бога. Життя складне, але Ісус каже: "Прийдіть до Мене всі втомлені життям, і Я облегшу життя ваше". Все, що Бог допускає в житті нашому, є виключно людині на користь, якщо Він, вислухавши нашу молитву, й не відразу задовольняє її, то значить, - Бог хоче нам дати щось більше!

Слава Ісусу Христу! Отче, не можу знайти свій шлях на землі. Ніби живу і ніби все життя проходить повз мене. Заміж вийшла, дитину народила, розвелась... Наробила помилок в житті немало. І тільки здається, що все вже добре, як то кажуть, "світло в кінці тунелю", і знов нічого не виходить. Живу, бо мушу, оглядаюсь довкола і таке безмежне відчуття пропасті між мною і світом... Не розумію законів і правил життя. Так хочеться сховатись від всіх і всього, і тільки обов'язок мами і відповідальність за дитину піднімає і заставляє жити і працювати далі.

Яна
Львів
Україна
Католичка
Дата - Tuesday, 28 Oct 2014, 21:50:30

Слава навіки Богу!
Дорога Яночко, Тобі тільки так здається, на перший погляд, що не можеш знайти свій шлях. Ти його давно знайшла і ним ідеш, бо обов'язок бути мамою - це є велика відповідальність перед Богом, перед Церквою, перед суспільством. Бути мамою - це значить співпрацювати з Творцем у продовженні роду людського. Жінка, котра не народжувала, дуже важко і боляче переносить своє становище у цьому житті, бо вона в принципі не відбулася як жінка, як мати. Розуміючи Твою стурбованість - раджу бути взірцевою мамою, а все те, що не вистачає, з часом - знайдеш!

Слава Ісусу Христу!
Отче Михайле! Я вже не раз Вам писала, і знову хочу написати те, що мене мучить, можна так сказати. Тема є на сьогодні - це мої вороги. Я знаю, що за ворогів треба завжди молитись, бо вони не розуміють, що роблять, і те, що говорять. Та я є дівчина, що беру все близько до серця, я, як бачу, що людина є зразу ніби хороша, то я швидко входжу їй в довіру. Та тепер я зрозуміла, що це, як нечистий дух мене просто випробовує, чи я піддамся йому, чи ні!? І я інколи піддавалась. Мені тепер дуже боляче, важко.
Почалось все з того, що я як лежала три роки назад в реанімації, і мене як вже повільно виписували, я була ще дуже слабкою, я мала навіть свого психолога, до якого ходила, щоб він мені допоміг вийти з того поганого стану. В лікарні був один психолог (жінка), а вже як виписали мене з лікарні, то був другий психолог, молодий хлопець, на три роки старший, якому 29 років. Він мені показався дійсно дуже хороший, мудрий, спокійний, він вже був жонатий, мав дітей. Мої батьки і я дійсно побачили в ньому хорошу людину! В мене не раз, як були труднощі, він мене вислуховував і, можна сказати, що допомагав. То за це я йому щиро дякую! Та потім все поступово і непомітно я почала замічати, що він є дуже фальшивий зі мною. Зразу, як я була ще при слабкій свідомості, я йому дійсно ввійшла в довіру, та коли я вже набралась повної своєї свідомості, я в його очах побачила такий фальш, обман, мені зараз так важко, Отче! Важко за те, що всі ці три роки я йому була відкрита, розказувала всі свої секрети - про батьків, за роботу їхню, за сестру, то не так все я йому розказувала, як він мене все випитував!!! І ще я відчула, що я вже від нього зробилась як залежна! Я кожного тижня до нього ходила по 2-3 рази, і всі секрети - домашні, мої - все йому розказувала, та від нього я вже ніякої поради навіть і не чула! Мої батьки, старша сестра не раз мені говорили, щоб я перестала до нього ходити, бо вже нема такої потреби! Чесно, я вже це теж замічала, та не могла в собі це перебороти, щоб до нього більше не ходити! А як бачилась з ним, то з кожним днем він мені робився все більш фальшивим і фальшивим!!! І до чого я ще веду, Отче! Цей Андрій Романович, якому 29 років, він напевне ще думав, що я ще при слабкій свідомості, і одного разу при зустрічі я йому принесла показати свою лікувальну олію, яку мені вислав один хлопець зі Шрі-Ланки, вона для мене є дуже цінна і лікувальна від головної болі, від цієї олії, коли нею натирати голову, гарно волосся росте. Я як йому показала, він зразу мені сказав: "Знаєш, в моєї жінки так волосся випадає останнім часом, ти б не могла в того хлопця ще замовити, або цю дати мені, а він тобі нехай ще вишле!?" Знаєте, Отче! Я була просто в шоці (негативному). Та потім я те забула і пропустила попри вуха. Другий інцидент був, що він на мені заробляв свої гроші таємно, я вже пізніше дізналась. Він допоміг мені зареєструватись на одному сайті, де я невеликі гроші заробляла, та я як робила ту роботу, йому проценти приходили у два рази більше, і я про це нічого не знала, а він мені лиш постійно говорив: "Оленка! Чому ти не робиш роботу, де я тобі допоміг зареєструватись!?". Третій інцидент був такий, що він до мене подзвонив і сказав, щоб я вже до нього приїхала терміново. Був сильний дощ, а робота в нього далеко від мого дому. Я з повагою до нього зразу лишила свою роботу вдома і поїхала маршруткою, трошки змокла, та коли я приїхала до нього, то його не було. Я його ще чекала десь годину. І він як з'явився, він ніби почав розпитувати, як мій день пройшов, як мої справи?! Я була дуже здивована! Та потім виявилось, що йому від мене було потрібно написати дві заяви, йому по роботі. Перша заява від мого імені, друга заява від моєї мами, і мали бути два різні почерки, щоб ніхто нічого не запідозрив, що писала одна й та сама людина! Я погодилась написати йому з повагою, написала різними почерками. Та знаєте, Отче! Він мене потім сильно принизив і зробив мені боляче!!! Я щиро написала йому ті дві заяви з різними почерками, а він перед моїм носом, очима показав ті дві карточки і сказав: "А тепер дивись, як ти написала!? Ти все зіпсувала!!!" Мені так стало важко!!!!! Після того я пішла, і був далі дощ, він мав машину, а мені далеко було добиратись, маршрутки не було. Він лиш так з усмішкою сказав: "Оленка! Ти як дійдеш додому під таким дощем?!" Я промовчала, з думками я була, що нічого йому б не сталося, щоб він відвіз мене додому під такий дощ! Мені чомусь тоді так було важко, що якщо б мені знову хтось сказав, що я роблю щось не так, то я б зірвалась. Я тоді навіть легенько втратила контроль над собою. І був ще один такий випадок, що я як прийшла до нього, ми щось розговорились, та і то в його очах я бачу, ну просто підлість. Я йому якось була навела один такий приклад, що за своїх ворогів треба завжди молитись, що б вони тобі не зробили! В ньому я тоді побачила, ну якусь зависть, злість, а я спокійно говорила. Він мені зразу сказав: "Оленка! Ну от поясни мені, ти так часто говориш, що треба завжди молитись, не так за себе, а за ворогів своїх! Чому? Який смисл??? Ти мене просто смішиш!!!" Я йому трошки пояснила, та він, я бачила, все одно був далекий від моїх слів.
Отче, от така моя історія. Якщо можете, напишіть мені якусь відповідь. Бо цих ворогів так багато і знаю, що варто за них помолитись, бо я вважаю, що крім того, що я молюся за них, я ще себе очищаю від їхніх пакостей, які вони мені наробили!
Нехай благословить Вас Господь!

Олена

Слава навіки Богу!
Дорога Оленко, дякую Тобі, що так гарно написала про своє життя. Бог якось так планує життя людини, що добрій людині посилає добрих, а тому, гадаю, Ти так само заслужила зустріти тільки добрих і порядних. Можливо, було б добре поміняти психолога, а може взагалі його не потрібно. Молитися потрібно за всіх і звичайно за ворогів, щоб їх попросту не водилося на нашій дорозі. Молись, Оленко і нехай Всевишній вислуховує Твої молитви і приймає їх. Нехай щастить Тобі!

Слава Ісусу Христу!
Отче Михаїле! Я б з Вами хотіла поділитись маленькою проблемою, яка сталась позавчора (28-го вересня, неділя). Зразу я думала, що цей день проведу вдома, буду читати Паїсія Святогорця. Та три сторінки прочитала і все. Далі ніяк нічого в голову не лізло. Мама побачила, що мені скучно, важко і сказала, що: "може піди собі сама в місто, пройдися!?". Мені це сподобалось. Я зібралась і пішла, з гарним настроєм. І як була в місті, то зайшла випити теплої, доброї кави, настрій теж був хороший. Правда, зустріла свою однокласницю уже з двома дітьми, яка почала мене обсипати багатьма компліментами. Хоча мені це було "не дуже". Правда, зустрілась я потім з мамою і її подругою, і ми вирішили піти в кафе на коктейль, бо в мами 27-го вересня був день народження. І знаєте, Отче, дякую БОГУ, що від того кафе була пару кроків церква, до якої я люблю інколи ходити. Я як сиділа в тому кафе, я відчула, що мені поступово робиться погано. Люди, які там були, вони мені були вже як в тумані, музика, яка грала, я її майже не чула, і мене зразу охопив сильний страх!!! Що знову буде швидка, реанімація...
Я швиденько вийшла з того кафе, мама теж. Думала, що на свіжому повітрі мені перейде, та ні. Я тоді швиденько побігла до своєї церкви, там навіть служба правилась. І не знаю, Отче, чи Ви колись стикались з таким!? Мене що на дворі, а що у церкві морозило, трусило, рукі мокрі були, холодні, в голові недобре було. Правда, добре, що цього ніхто не помітив. І дякую Богу, що я вже там відчула, що мені проходить, там я навіть розплакалась, Отче. Може, це і не є такою сильною проблемою!? Ну, для мене була!!! Страх, швидка, реанімація...
І думала я, Отче, що піду в місто, відпочину, забуду про всі свої труднощі, а ці труднощі і там мене знаходять!!! Отче, мені інколи здається, що я вже безсила!!! Я здаюся. Я просто хочу вже навіть до БОГА!!! Нехай Благословить Вас Господь, Отче Михаїле!!!

Олена

Слава навіки Богу, Оленко!
Кажеш, що хочеш до Бога, а хіба Ти без Бога живеш? Якщо це і насправді так, то життя Твоє в небезпеці! Але, посуди сама. В кафе Тобі стало зле, а там, де Бог, все пройшло! Старайся бути постійно з Богом і не бійся, все буде гаразд!!!

Слава Ісусу Христу!!!

Дякую, Отче, за Вашу відповідь, було приємно від Вас листа получити, та трошки страшно було його прочитати, де рядки слів були: що життя моє є в небезпеці! Та нічого, Отче, Михаїле, я думаю, що з Вашою допомогою цими листами я буду вже захищена, я буду в безпеці!!!

Знаєте, Отче, я собі люблю інколи читати книжку Паїсія Святогорця, том 5, "Пристрасті і Чесноти", і я там пару днів тому такі абзаци прочитала, що вони точно мене стосуються! Мені навіть трошки неприємно було за себе! Хоча, я усвідомлюю, що то дійсно так. У цих всіх томах Паїсія там всі рядки, абзаци цікаві, хороші, повчальні, і я дуже рада, що ці всі томи попались мені в руки.

У главі 2, тема: Гордість різноманітна; прихована гординя:
Геронде, Ви сказали, що в мені є прихована гординя. Що таке прихована гординя?
- це внутрішня гординя, а внутрішня гординя набагато гірша за зовнішню.
- а чим зовнішня гордість відрізняється від внутрішньої?
- зовнішня гординя помітна й тому легко піддається лікуванню. Людину, що має зовнішню гординю, можна впізнати і за одягом, і за ходою, і за розмовою. Але буває, що скажеш такій людині кілька слів, і вона починає виправлятися, а прихована гординя дуже підступна й тому з трудом піддається зціленню. Вона ховається глибоко, оточуючі її не бачать, і тільки досвідчена людина здатна розпізнати її. На приховану гординю страждають, в основному, люди духовного життя. Ззовні вони можуть здаватися смиренними й благочестивими, а в душі можуть приховувати таку гординю, що тільки тримайся! Так що, тангалашка може бути одягнений і в лахміття...
- а людина, яка має приховану гординю, відчуває її?
- якщо спостерігає за собою, то відчуває.
- мені здається, що той, хто має приховану гординю, не відчуває в душі спокою.
- спокою від Бога не відчуває, навіть не знає, що це таке, але заспокоює свій помисел.
- Геронде, що може допомогти мені розпізнати приховану гординю і як боротися, щоб позбутися її?
- уявімо, що ти ревно подвизаєшся й помисел тобі говорить, що ти робиш щось велике, що ти доброчесна людина. Якщо так, тоді в тобі є гординя, але ти її приховуєш. Якщо придивишся, то ти її побачиш, що задоволення, яке ти відчуваєш, помилкове. Щоб прихована гординя відійшла, тобі потрібно зненавидіти цю неправду й відігнати її від себе. Люди гидують тими, у кого є зовнішня гординя, і цим допомагають їм виправитися. А ті у кого є внутрішня, прихована гординя, щоб її позбутися, повинні самі погидувати собою. Також, якщо ти даєш іншим право робити тобі зауваження, то цим теж собі допомагаєш, тому що прихована гординя виходить назовні, стає явною, а потім поступово зникає.

І ось, Отче Михаїле! Ці рядки, які я прочитала, мені соромно, що вони мене стосуються, бо я зрозуміла, що в мені є прихована гординя. Та як позбутися, набратися сил?! Не знаю. Тут все написано, як позбутися. Але буде важко так все зробити.

Нехай Благолословить Вас Господь!!!

Олена

Слава навіки Богу, дорога Оленко!
Мушу зробити комплімент, Ти маєш не прихований філософський талант! Кожна людина є складне Боже творіння, яке Бог, створивши її, пускає в дорогу життя. Дорога ця немов коло, бо звідки людина вийшла, туди має й повернутись. Від Бога і до Бога. Людина хоч і складне Боже творіння, але не факт, що досконале, а ось та дорога,- дорога до досконалості. Ти, Оленко, є саме на тій дорозі, бо коли людина здатна бачити в собі мінуси, коли людина, читаючи, бачить у тексті себе, немов у дзеркалі, слухаючи повчальну проповідь, гадає, що вона про неї, вона робить перші кроки до досконалості, до Бога!

Слава Ісусу Христу! Отче, я б хотіла Вам дещо написати за одну свою подругу, Інна звати, і вік їй, і мені - 26 років. Вона мені останній час робить інколи боляче. Ми знаєм одна одну ще зі школи, ми дружили гарно. Та тепер все змінилось. Знаю, не може все стояти на одному місці, та... Її батьки, Отче, розвелися, і мама її є завідуюча одного магазину, а тато пішов теж наліво. Хоча тато в неї хороший, а от мама - не дуже. І коли моїй подрузі було важко, вона знала, що й мені не солодко, то вона зразу прийшла до мене, бо знала, що я її зрозумію. І зразу вона дійсно була мені хорошою подругою, та зараз в її очах я бачу зависть, гордісь, високомірність, що вона є хтось, а я ніщо. Вона як інколи іде попри мене, вона може і не привітатись. Було один раз так, що вона мене запросила на весілля своє, вона знала, що я не піду щодо свого стану здоров'я! Та вона просто хотіла показати мов свою повагу, якої взагалі там нема! Вона просто ще прийшла, бо треба було її чоловікові вишити сорочку на весілля, і вона думала, що я це зроблю, та уви... Узори, які вона хотіла, я не вишивала! По очах її я побачила, що вона була трошки зла, і вона мені потім сказала, що хоче картини, яка висить у мене на стіні, а картина вишита, велика, я її дуже любила. Я у відповідь відповіла, що ні. Та вона ще більше розізлилась. Я довго не думала, не хотіла бути такою мов поганою, сказала їй, що, мовляв, купи тканини, ниток, і я вишию тобі. І що Ви думаєте, Отче Михаїле, який результат!? Дуже поганий, картину я її вишила, подарувала, а тепер від чужих людей у колективі я дізнаюся, що картина їй не подобається. Для мене це було принизливо чути, де є ще інші люди, і мені таке говорять. Правда, моя картина трошки світліша, а в неї темніша від панами. Я не очікувала такого.
І друга ситуація, це коли я була два роки тому в реанімації. В мене була сильна судорога. Спершу я взагалі втратила пам'ять і надовго, десь через пару тижнів, я повільно приходила до тями, своєї свідомості. І я пам'ятаю, що як біля мене був тато, я його просила, що хочу в монастир Дору, а потім і не проти, щоб на цвинтар поїхати до свого діда, баби, свого маленького братика Василька, якого я взагалі не бачила. Тато мені пояснював, що це неможливо, та в той момент я чомусь пригадала Інну, цю подругу, і була впевнена, що вона мене навіть в такому стані відвезе, я чомусь думала, що вона завжди надасть мені допомогу, коли мені знадобиться. Я у своїй підсвідомості не раз бачила її, її машину. А зараз наяву вона навіть не хоче вітатись! А як привітається, то вже з примусу. Чесно, мені боляче, принизливо.
І навіть сьогодні, Отче Михаїле, я з нею зустрілась, розказала за цю реанімацію, а вона мені зразу: то ти як, була вже на кладовищі!? І тобі вже стало краще!? Отче, я була в шоці від її відповіді. Я думаю, вона просто холодна, черства людина. Чесно, мені цього кладовища зараз і не потрібно так сильно. Я можу і почекати, і можу маршруткую поїхати, та на той час я маршруткую не могла поїхати, а бачила я її у своїй підсвідомості. От така в мене історія. Дайте якусь відповідь, Отче Михаїле, не знаю, може і я в чомусь не права!?
Нехай благословить Вас Господь!

Олена

Слава навіки Богу!
Дорога Оленко, дякую за листа. Хочу вірити, що Ти маєш більше подружок і, гадаю, зациклюватись на цій одній не варто. Далі, потрібно розуміти, що вона вже має родину і зовсім інше життя, а відтак і погляди інші. Ти мусиш берегти своє здоров'я, а тому сприймати життя філософськи й не так глибоко. Все буде гаразд.

СІХ! Отче, хочу запитати поради, бо стою перед певним вибором у житті. Справа в тому, що я вивчав англійську, і зараз мої батьки схиляють мене до того, щоб я здав міжнародний сертифікат, який це підтвердить. Однак, я не надто хочу це робити з кількох причин.
1. Це свого роду гордість і погоня за багатствами, це тільки додасть мені пихи, щоб я вважав себе кращим за інших людей.
2. Мені не дуже подобається англійська. І я вже втомився від навчання (закінчив університет). Окрім того, моїх знань для звичайної роботи вистарчає, а більшого я не хочу. Як Ви думаєте, потрібно то мені чи ні?


Павло
Львів
Україна
Католик
Дата - Wednesday, 30 Jul 2014, 13:26:32

Слава навіки Богу!
Павлику, четверта Божа Заповідь про що вчить? Ти забув? Виконуй її і не порушуй!
Людина здобуває науку не для того, щоб віддалятись від Бога, а навпаки, Його краще пізнавати, а відтак Його любити і Йому служити, а в Тебе як це виглядає?

Христос Воскрес!
Отче, в мене така проблема. Я трохи переборщив з документальними фільмами про вбивць і маніяків. І коли я був на базарі, в мене були думки, щоб взяти ніж, який продається, і пирнути когось із людей, які проходять мимо. А тепер так, якби мучить совість, що я вбивця, але іменно той момент, коли до мене ці думки прийшли, я не пам'ятаю дуже добре і не пам'ятаю, як то було, і чи так це, як говорить совість, чи ні. Бо є страх, як перед духовною відповідальністю, так і перед законом!


Влад
-------
Україна
Католик
Дата - Tuesday, 06 May 2014, 14:34:12

Воістину Воскрес!
Дорогий Влад, совість є найліпшим порадником для людини, і якщо вона дорікає, це значить, що людина ще не повністю віддалась в руки сатані. Підіть до сповіді, поміняйте свій погляд на життя та рід заняття.

Слава Ісусу Христу! Отче, що робити, коли в своїй обраній професії я не відчуваю покликання, справжнього призначення і потрібності мене в ній? Розумію, що змінити своє життя ніколи не пізно, але те, до чого тягнеться душа, є зовсім неперспективним зараз, тому, виконуючи щоденні обов'язки, я гублю власне обличчя, ніби актор на сцені театру - усмішка для людей, а смуток в серці. Може це і не є настільки важливим, та я переживаю, що пішла не тим шляхом, який для мене обрав Господь, адже Він нагородив мене талантом, про який я іноді жалію, не використовуючи його.

Наталія
Львів
Україна
Католичка
Дата - Tuesday, 29 Apr 2014, 14:09:20

Христос Воскрес!
Дорога Наталочко, потрібно розвивати талант той, який є від Бога, а тоді все стане на свої місця.

Що робити, коли кожного дня ти розумієш, що життя не має сенсу, адже виконуєш те, що не до душі, помиляєшся у важливих речах і засинаєш, прокидаючись з жалем за минулим?

Наталія
с.Опака
Україна
Католичка
Дата - Tuesday, 08 Apr 2014, 06:16:10

Слава Ісусу Христу! Дорога Наталочко, людині властиво помилятися, а тим паче, коли вона щось робить, бо не помиляється тільки той, хто нічого не робить. Якщо проявляється жаль за свої помилки, - це дуже добра риса, бо жаль - це перша сходинка до покаяння, а саме до цього закликає всіх Господь наш Ісусу Христос: "покайтеся і будете жити"! З Богом життя має сенс. Це не значить, що якщо людина живе з Богом в душі, вона вже свята, вона просто удосконалює свою віру в поради Сина Божого, і це допомагає людині жити. А робити потрібно саме те, що радить Ісус, - покаятись, прийняти Господа у своє життя і з Ним іти по житті.

Слава Ісусу Христу, отче!
Колись я була слабо віруючою людиною, мала Бога в душі, але ніколи не відвідувала храм по неділях. Потім я прийшла у Католицьку Церкву, і віра моя почала рости та кріпнути, мало не щодня я ходила на служби. З часом відчула бажання посвятити своє життя Богові та піти у монастир до бенедиктинок, що у Житомирі. Мої батьки з цієї причини заборонили мені відвідувати храм під страхом, що нашкодять настоятелю церкви та прихожанам. Я мусила сидіти вдома, мені забороняли навіть розарій брати у руки, викинули мою улюблену книжку "Щоденник Святої Фаустини". З того часу минув рік. Зараз я відчуваю, що повернулась до самого початку "слабкої віри". За той рік в мене в житті відбувалися найжахливіші події. Відчуваю себе вкрай виснаженою. За цей рік, я "впала" до гріха, знову. Найжахливіше для мене те, що в мене з'явились думки, на кшталт: "Християнське вчення вселило в мене страх, я стільки грішила, що тепер точно буду страждати вічно. Раніше я більше довіряли в милосерддя Боже, в те, що Він мене врятує". Я не можу повернутися до храму через вищевказані причини, та відчуваю, що пропадаю. Що мені робити? Мені так необхідно з кимось поговорити про це. Я навіть не встигла сповідатись, не змогла прийняти своє перше Причастя, що зі мною тепер буде? Дякую Вам за увагу до моєї проблеми.


Наталія
Чернігів
Україна
Католичка
Дата - Thursday, 03 Apr 2014, 12:11:08

Слава навіки Богу! Дорога Наталочко, зараз такий час, що більшість віруючих християн бажають обновити чистоту своєї душі і йдуть до сповіді, зробіть і Ви так само. Практикуйте свою віру в тайні від усіх, хто цього не сприймає. Нехай у Вашу душу і совість загляне один тільки Бог. Практикуйте свою віру, немов у підпіллі, і не далеко той час, коли Ви відчуєте її результат. Нехай +Благословить Господь.

Слава Ісусу Христу!
В мене така проблема: я вчилася в медичному на бюджеті. Інтернатуру пройшла по акушерству та гінекології. Тепер маю їхати відпрацьовувати на державу три роки в іншу область. Дуже переживаю, що коли вийду на роботу, заставлятимуть робити аборти. Думала вже змінити спеціальність. Та, виявляється, не можна, бо обов'язково треба відпрацювати ті три роки. А потім змінювати. В інституті вчилася добре, закінчила з відзнакою. Мріяла лікувати людей, стати хорошим лікарем. А виходить так, що 9 років вчилась на дітовбивцю. Мене сковує страх, як про то все думаю. На інтернатурі аборти не заставляли робити. А тепер один головний лікар сказав, що то основне в моїй спеціальності, і їх роблять всюди. Я усвідомила, що акушер-гінеколог - це не лікар, а кат в нашій державі, що узаконила вбивство. Мені так страшно. Так переживаю, як буду відпрацьовувати ті три роки. Помоліться, будь ласка, щоб Бог оберіг мене від того гріха та щоб дав сили вистояти проти ворогів, коли змушуватимуть це робити. Я не задаю питання. Проте хочу, щоб Ви відписали. Дякую.


Марія
Київ
Україна
Православна
Дата - Tuesday, 25 Mar 2014, 20:36:29

Слава навіки Богу!
Дорога Марічко, тішуся за Тебе і твоє таке мудре розважання, але маю Тебе потішити тим, що ніхто не може примусити людину скоїти смертельний гріх навмисного людиновбивства. Ти можеш відмовитись виконувати такі злочинні накази, і Ти будеш права, а я позгадую за Тебе у своїх молитвах.

Слава Ісусу Христу!
Отче, мені 17 років. Недавно у мене раптово помер батько. Мені здається, що це Бог Так покарав мене за мої гріхи. Тепер постійно переживаю за маму і мої нерви "на межі". У мене питання, чи карає Бог людей смертю їхніх близьких?


Ірина
Львів
Україна
Інше
Дата - Tuesday, 18 Mar 2014, 23:59:21

Слава навіки Богу! Бог праведників любить, а грішників милує.

Слава Ісусу Христу! Отче, кілька років тому я курив легкі наркотики (близько 25 разів). Ще мав залежність від порнографії. Я давно цього не роблю, посповідався з цих гріхів і дуже жалію, що так робив, ходжу до церкви, часто сповідаюсь. Але інколи відчуваю через ці гріхи сильні докори сумління. Інколи голова аж гуде від думок. Маю таке відчуття, що Бог засудить мене і не пробачить мені цього. Хоч я часто чую, що Бог милосердний і прощає гріхи, але мені важко в це повірити. Деколи через це впадаю у відчай. Інколи думаю, що може взагалі не ходити до церкви і не турбувати Бога з такими великими гріхами. Думаю, що люди бачать, хто я насправді, і судять мене, зневажають. Допоможіть, бо боюся, що не витримаю цього.

Павло
Львів
Україна
Католик
Дата - Tuesday, 11 Mar 2014, 14:31:18

Слава навіки Богу! Павле, Павле, де Твоя віра? Чому Ти Бога приймаєш у характері людини? Ти маєш правду, люди судять і часто поступають так, як поступив старший брат блудного сина, але Тебе нехай ото не турбує. Ти йди до Бога. Те, що докоряє сумління, є добре, і цим часто орудує рогатий, бо йому не до вподоби, що людина вже перестала йому служити. Потрібно пам'ятати, що після покаяння за гріх злий на деякий час відступає, але потім бере з собою ще сімох, гірших за себе, на допомогу, а тому потрібно багато молитись, сповідатись і Причащатись, щоб Бог допоміг витримати.

Духовно упал, нужна духовная помощь.

Потрібно підніматись, а якщо сили немає, потрібно молитись, і Бог подасть руку, як зробив Він це потопаючому Петрові.

Як розвинути віру?

Андрій
Тернопіль
Україна
Православний
Дата - Tuesday, 14 Jan 2014, 11:21:05

Молитись, читати Святе Письмо і розважати над прочитаним.

Слава Ісусу Христу! Отче, мене дуже турбує таке питання: Господь сам вибирає людині чоловіка/дружину, чи то залежить від самої людини? Чи правда, що якщо та людина призначена тобі Богом, то ви обов'язково будете разом? У мене в особистому життті чомусь завжди незрозумілі ситуації і не складається чомусь. Я стараюся щиро молитись, щоб Бог допоміг мені не зациклюватись на них, а віддати те, чого не можу осягнути, у Його руки. Я чудово розумію, що всьому свій час, прошу в Бога терпеливості. Але часто задумуюсь над вищенаписаними питаннями, і це мені трохи заважає, бо в голові часто одні й ті ж думки і питання про Божу волю, людський вибір, долю. Поможіть, отче, розібратись, дякую!

Настя
Тернопіль
Україна
Православна
Дата - Wednesday, 18 Dec 2013, 18:27:13

Слава навіки Богу! Дорога Анастасія, саме так - Бог створив людей по-парно, але не повісив на них ярлики, хто чий повинен бути. Тому потрібно молитись, щоб Бог у свій спосіб вказав, кому з ким бути разом.

Слава Ісусу Христу! Звертаюся до Вас з питанням, яке мене дуже турбує останнім часом. Скажіть, будь ласка, чи існує таке поняття, як "доля"? Чи правда, що те, що має бути, не мине тебе? Що на це каже Церква чи Біблія? В мене багато подруг вже повиходили заміж, народили дітей, а я досі самотня. Дуже хочеться нарешті закохатися, вийти заміж, створити свою сім'ю. Будь ласка, порадьте щось.

Христина
Львів
Україна
Католичка
Дата - Tuesday, 03 Sep 2013, 18:58:55

Слава навіки Богу! Христинко, Ви не маєте падати у відчай, на все прийде свій час, і Ваш принц появиться у Вашому житті. Ви тільки просіть Бога, щоб він був добрим, бо інколи краще без нього, ніж все життя плакати та нарікати.

Христос рождається!
Отче, пробачте, будь ласка, що турбую Вас запитанням. Дуже хочу порадитися про те, на що не можу сама знайти відповідь і в чому боюся комусь признатись.
До мене часто приходить думка піти в монастир. Але не можу збагнути, чи це справді покликання, чи спокуса бути "відмінницею" і в духовному житті?
Колись, у 5-6 класах школи, я відчула поклик стати філологом, хоч у родині нікого з "гуманітаріїв" не було... Це бажання було, як вогонь. Я не уявляла себе кимось іншим... Бог дарував ласку вивчитися в університеті, наприкінці минулого року закінчити аспірантуру. Мене навіть залишили на роботі в тім інституті, де я мріяла працювати, ще навчаючись у школі... Усе, як у казці. Але...
Але було й інше бажання, менш помітне. Спершу (в університеті) це було прагнення писати про письменника, що в його творах є релігійні мотиви, згодом (дуже несміливе) бажання познайомитися з монахинями. На першому курсі аспірантури моя викладачка познайомила мене з двома сестричками. Одна з них сказала мені: "Закінчиш аспірантуру, напишеш роботу, і підеш в монастир". Це було у звичайній розмові, але я чомусь дуже запам'ятала собі ті слова, завжди про них думала, але нікому не казала. Наближався рік закінчення аспірантури. Я згадувала ці слова, але й боялась комусь признатись. Чекала знаку: щоб мене хтось запитав, чи не хочу я піти в монастир... Восени минулого року (якраз перед захистом роботи) я познайомилася в церкві з трьома монахинями, була в них в монастирі на реколекціях про покликання, потім приходила до них у гості... І це питання, на яке так довго очікувала, прозвучало... І я сказала "так". Потім був вир клопотів з завершенням навчання, з роботою... І - тисячі знаків питання в душі.
Вдома й на роботі нікому про це не казала й не розповідаю. Не маю духівника, щоби йому довіритися... На роботі зараз дуже багато праці, знаю, що треба допомогти, не можу покинути... І перед сестрами незручно за те, що дала їм надію, а сама така нерішуча... І в мені самій іде боротьба. Часто приходить усвідомлення, що я не гідна навіть думки про монастир... Що я балувана (одна в сім'ї), надто прив'язана до мами, роботи... Що я неспокійна (а що, як до мене в монастирі прийде натхнення, і мені захочеться писати...), що я слабодуха, боязлива... І... (тут згадується ціла гора моїх теперішніх і минулих гріхів, після яких треба бути вдячною за найменше, а не чогось хотіти...).
Але я дуже хочу любити Бога, дуже хочу бути Його. Хочу бути такою, якою він хоче мене бачити. Можливо, мені слід залишитися в інституті і жертвувати свою щоденну працю за тих, які поруч працюють, і всіх тих, що живуть у моєму серці?.. Можливо, пожертвувати Йому це своє бажання?..
Отче, пробачте, будь ласка, що так багато написала і що займаю Ваш час.
Від щирого серця буду вдячна Вам за пораду!

Юля
Київ
Україна
Католичка
Дата - Tuesday, 21 Jan 2014, 14:00:12

Славімо Його!
Дорога Юлько, дякую Тобі за такого приємного листа. У наш час мало хто з дівчат є такої думки і таких планів, які вони є у Тебе. Це є дуже добре!!! Всі варіанти твоїх мрій у житті є дуже добрими і моральними, та, гадаю, що якою би Ти дорогою по житті не пішла, кожна з них буде дуже Богу приємна. Бути духівником через Інтернет не вийде, а тому мусиш собі підібрати підходячого священика-духівника, котрий і буде провадити Твоє практикуюче християнське життя, а відтак він дасть добру пораду, якою дорогою йти по житті.
+Нехай благословить Тебе Господь!!!

Слава Ісусу Христу! Отче, як Ви вважаєте, чи може священик також помилятись при оцінці людини?
Чи вірить Бог у всіх людей (в сенсі того, що і та людина не є поганою)?
Я відчувала нелюбов від рідних, найближчих, нелюбов від багатьох людей, я дійсно дуже грішна людина. Але я думала, що Бог бачить і розуміє, що в моїй душі насправді. Що я не хотіла такою бути. І що тільки йому я можу пожалітись. Я знаю, що все доходило до абсурду, я могла сказати Богові при молитві, що відчуваю якусь радість при грісі і вибираю той гріх, а не Бога. Зрештою, я почала копатись в собі дуже, ходити на різні лекції (церковні і нецерковні), ставити запитання священикам, психологам, читати книжи (останні більш християнські...), я дуже заплуталась, я ставила собі запитання: а чи хочу я йти до сповіді, "бо я хочу від серця", чи тому, що так буде вигода для мене?.. І так далі. І крім того всього дуже багато різних проблем накривало зі всіх сторін... Я дуже заплуталась. Я ходила до одного священика, щоб помолився за мене (думала, що може тоді розплутаюсь, якось). Але вийшла сповідь зі всього життя. Деякі священики кажуть не прикрашати своїх гріхів, казати без вдаваного сорому. Я, напевно, дуже сухо казала. Я розумію, що я була дуже поганою і в житті, і на сповіді, і виглядала, напевне, такою злою і черствою, хоча, може я така і є. Я відчувала від того священика те, що і від всіх моїх родичів, тих інших людей (колишнього хлопця, наприклад). Я знаю, що неможна судити священиків і тим беру ще один гріх. Може, я просто хочу щось зрозуміти, а може вже й не знаю. Я не свята, я знаю, я хочу виправитись (принаймні, точно хотіла). Але я вважала, що ті мої рідні не завжди були праві. Тато, коли подав на мене до суду, щоб я виписалась із його дому (а приписатись мені не було де), тітка, яка мене постійно проклинала, і такого є ще багато... Але я думала, що Бог бачить мене у середині, і все-одно любить мене і РОЗУМІЄ. Хоча, в Нього є всі 100%, щоб мене ненавидіти. Просто була надія тільки на Бога, що Він Найрідніший. Хоча, я починаю розуміти, що напевно той священик був правий. Я не знаю, як з того вийти. Але я не хотіла б, щоб хтось мав гріха за мене, я хочу з того вийти. Здається, що і Бог проти мене, і я одна. І я ображаюся. Я поки не знаю, як це все розуміти і прийняти. Просто дякую за Вашу відповідь.


Іра
Тернопіль
Україна
Католичка
Дата - Tuesday, 05 Nov 2013, 18:47:22

Слава навіки Богу!
Дорога Іринко, дякую за листа. Гадаю, що вже саме написання листа зробило якесь полегшення на Вашій душі. Гніву на священика тримати в серці не потрібно. Він може не до кінця зрозумів Вашого покаяння, або не так зрозумів. Не всі можуть, а тим паче при сповіді, чітко викласти свій гріх, або гріхи. Саме краще у сповіді говорити суто про гріх - чітко і коротко. Святих на землі немає, бо поки є життя, буде і гріх. Святі на небі. Іринко, моліться так: "Боже прийми мене такою, якою я є, а зроби з мене таку, яку хочеш мене Собі мати."

Слава Ісусу Христу. Ще 5 років тому в моєму житті був Бог, і це був рай для мене. Я мала роботу, почувалась сильною, впевненою. Моїми думками часом володів Бог. Тепер маю чоловіка, дітей, а Бога десь загубила у буднях, бо не знайшла для нього часу, перестала думати про себе і що відчуваю, залишила багато поза увагою гріхів і жила далі, щоб не думати про дискомфорт в душі. Вмикала телевізор, інтернет і це помагало, я просто відключалась від реальності. Зараз відчуваю пустоту, не маю віри, сил молитись, жити, друзів, роботи, коперсатись в собі. Я спустошена, зневірена. Де черпати сили, коли віри нема? Почуваюсь Юдою, а доля Юди всім відома.
ДЕ ВИХІД?


Анна
Стрий
Україна
Католичка
Дата - Tuesday, 05 Nov 2013, 14:34:58

Слава навіки Богу!
Вихід - поверніть собі Рай, чи Вам відчуття Юди більш до вподоби?

Слава Ісусу Христу!
Отче, маю до Вас пару питань! Мене хвилює теперішній мій стан! Я католик і вірю в Бога, але багато змінилось, коли я пару місяців тому поїхав у прощу в с.Зарваниця. Після цього все змінилось, я став частіше ходити до церкви, молитись до Бога в кожну вільну хвилину (по дорозі на роботу, на роботі у вільний час), стараюсь краще ставитись до людей, які не дуже приємні і люблять робити неприємності мені. Перестав займатись непотрібними речами (перегляд непристойного відео та картинок) - і все це завдяки допомозі Господа Бога! Після цього я ще був у с.Глиняни та в Уневі. Але пару днів тому щось сталося, одного вечора я відчув, що мені терміново потрібно купити собі молитовник (до цього я читав Отче Наш, Богородиця, Вірую та Царю Небесний), навіть не стільки потребу, як необхідність. На другий день, в обід, я пішов і купив молитовник. І на другий день я відчув спустошення, мені стало важко, під час молитов почав відволікатись, закрались гріховні думки, чому я маю молитись до Бога? Став сумніватись, хоча всім серцем знав і вірив, що Господь Бог існує, що Він завжди зі мною. Кожен раз молив Бога, Духа Святого, Ісуса Христа і Пресвяту Богородицю, щоб вони завжди були зі мною і не дали мені впасти в гріх. Але молитви не такі щирі, як раніше. Стало важко покаятись (адже сумніви – це теж гріх). Подумав, що треба взяти Святе Причастя, але не знаю, чи зможу на сповіді ЩИРО розкаятись, хоча дуже цього хочу! А просто піти на сповідь і переказати гріхи не можу! Я всім серцем прошу Бога допомогти мені! Я не знаю, що зі мною? Невже я так сильно прогнівив Отця мого Небесного, що Він покинув мене??? Чи своїми гріховними думками я прогнівив Духа Святого? Чи це Отець мій Небесний так випробовує мою Віру, адже чомусь я мав непереборне бажання купити молитовник! Я, з одної сторони, всім серцем вірю в Господа Бога, Духа Святого, Ісуса Христа та Богородицю, а з іншої сторони, гріховні думки мучать мене (наприклад, коли читаю молитву, де написано: "Дякую Господу Богу", одразу думка: "Чому я маю дякувати", хоча знаю, що я всім завдячую Богові, навіть те, що я зранку прокинувся - це вже величезний дарунок мені від Отця Небесного!!!). Можливо, це тому, що одного разу в думках я засудив сатану і подумав, що плюю на нього, і мені стало тоді страшно, що він відомстить! І подумав, що я знаходжусь під опікую Господа Бога, Ісуса Христа і Діви Марії, і що він мені нічого не зробить!
І ще одне, не знаю, чи це має відношення, десь два місяці тому мені приснився сон. Я був десь у прощі, було багато людей, купляли різні сувеніри, але я сам пішов у ліс. Було сонячно і тепло. І посеред лісу на землі лежали дві статуї, дуже великі (біля 5-6 метрів у висоту), вирізьблені з дерева: Ісуса Христа і Пресвятої Богородиці. Тут (уві сні я згадав, що мені цей сон вже колись снився, але тоді ці статуї стояли), а зараз вони лежали. Правда, дивлячись на них, мені було спокійно на душі і образи Їхні були дуже добрі, милі і чуйні. Я почав хвилюватись, чому образи лежать на землі, а не стоять, що так неможна – це ж гріх! І в мене в голові сама постала відповідь на моє питання: «Заспокоївся, все добре, їх зняли, щоб просто відновити (реставрувати)».
Отче, що зі мною діється? Буду вдячний Вам за допомогу! Пробачте, що забрав у Вас багато часу!
Хай береже Вас Господь Бог! Прошу помолитись за мене, грішного!


Володимир
Івано-Франківськ
Україна
Католик
Дата - Wednesday, 11 Sep 2013, 20:59:03

Слава навіки Богу!
Чудний Бог у своїх Божих справах, щодо нашого спасіння. Він Сам бере на Себе наше людське тіло разом з нашими провинами і оселяється поміж грішників, котрі Його, кінець-кінцем, на хресті вб'ють, як самого гіршого розбійника. Він кличе собі за апостолів простих рибалок, митаря, гонителя християн - таких кличе, котрі по міркам людини не зовсім підходять до цієї праці. Він випробовує віру Авраама і багато таких чудних прикладів містить в собі історія людства, але все це діялось для того, щоб кожна душа наслідила вічні Божі Двори у Небі.
У Твоєму випадку, дорогий п. Володимир, так само є Божий план спасіння, і на певний відрізок часу було дано Богом Тобі відчути всю Божу ласку при зміні людиною свого життя. Але відвічний ворог людини, дідько, цього терпіти не може, а тому всякими хитрими згубними методами, старається відвернути людину від Бога, від молитви, від віри, що приходиться переносити і Тобі. Ісус ясно говорить, що Царство потрібно здобувати силою, а тому бажаю Тобі міцної віри і все побореш на дорозі до досконалості.

Слава Ісусу Христу! У нашій родині ніхто не має щастя: прабабця жила без чоловіка, бабця з двома чоловіками, мама моя розлучилась, брат розлучився, всі навкруги кажуть, що це у вас така карма. Як мені це все направити, які молитви молитись? Бо всім своєї віри в голову не вкладеш, я так не хочу жити, як вони.

Павло
Львів
Україна
Католик
Дата - Thursday, 04 Jul 2013, 11:03:13

Слава навіки Богу!
Дорогий Павле, хочеться мені відповісти на Вашу проблему якось так, щоб хоч мало Вас потішити.
Уже дві тисячі років християнство штудує над дуже простою наукою нашого Спасителя Ісуса Христа, яку Він назвав - Істинною. Коли у нас все гаразд по житті, то най би було, але коли щось не так, як собі запланували, то часто-густо звідкись починають братиcя нарікання, шукаємо якихось рідкісних молитов, щоб відразу допомогли, або поміняли наше життя у кращий бік. Якось воно у Христовій Церкві так, як у автоматиці - натиснув на відповідну кнопку і вже є результат, натиснув на іншу - вже є інший бажаний результат і т.д. Прийшов у храм, замовив С.Б. і вже до вечора маєш за своїм наміром, ранком, в обід і ввечері відмолився відповідну молитву і на другий день результат на яву. У принципі, у Бога можливо навіть і таке, але Ісус вчить нас, що кожний, хто хоче йти за Ісусом, нехай зречеться сам себе, бере на себе свій хрест і йде слідом. Розгадати Божу волю досить-таки важко, чому воно в одній родині так добре все ведеться, а в іншій якась карма, як пишете в листі, але одне ясно, що Він хоче кожному добра, в т.ч. і Вам. Моліться і за все щиро дякуйте Богу, Бог чекає від Вас глибокої віри і довіри до Нього, чекає не якоїсь спеціальної, а щирої душевної молитви. Моліться просто, але щиро від душі і серця і буде все гаразд.

Христос Воскрес! Отче, скажіть, чому так стається, що в певний відрізок часу в людини виникають великі проблеми? Це випробування, чи знак Божий, що треба щось міняти в житті? Просто обставини складаються так, що не знаєш, як далі жити, яке рішення прийняти. Розумію, що не можна впадати в відчай і треба боротися і просити допомоги в Господа, але яке саме рішення прийняти стосовно сім’ї, праці, як підтримати чоловіка, щоб він був сильний? Можливо, це через якісь гріхи або ворожбу з нами таке сталось? Я дуже прошу, помоліться за мене, мого чоловіка і донечку. Дякую Вам.

Інна
Тернопіль
Україна
Католичка
Дата - Wednesday, 29 May 2013, 15:17:38

Христос Воскрес!
Дорога Інна, буду старатись згадувати про вас у молитві. Ви правильно розважаєте над життям і тим, що різне може бути у житті людини. Може Бог хоче, щоб людина поміняла свій стиль життя, поміняла своє не зовсім впевнене покладання на Божу ласку. Причин може бути багато, та вони є допущені Богом виключно для добра людині, і якщо людина це сприйме без нарікання, а з терпінням, то завжди станеться так, що притерпівий до кінця спасенний буде у самому найширшому розумінні цього слова. Нехай щастить і не тратьте віру, а візьміть собі за взірець життя праведного і багатостраждального Йова.

Христос Воскрес! Отче, мені дуже потрібно, щоб Ви допомогли мені. Справа в тому, що зараз я закінчив університет і змушений жити з батьками у селі. Але мені важко тут жити, справа в тому, що я відчуваю сильну злість на батьків, і взагалі зараз я відчуваю ворожість до людей. Справа в тому, що, сидячи вдома, мені бракує свободи. Таке враження, що я зовсім не впливаю на своє життя. Моя мама завжди каже, що я маю робити, де працювати, з ким одружитись, мене це злить і опускаються руки, я відчуваю знеохочення будь що міняти в житті і прагнути до чогось, сидячи удома з батьками. У Львові я мав бажання щось робити, змінюватись, не відчував злості і знеохочення. А зараз я відчуваю злість і до себе, і до навколишніх. Як мені бути з цим гнівом, як перебороти його? Бо він руйнує мене, я мало їм і сплю, і загалом почуваюсь погано.
Дякую!

Тарас
Львів
Україна
Католик
Дата - Tuesday, 21 May 2013, 16:32:12

Воістину Воскрес!
Вітаю Тебе, Тарас, із закінченням університету і так собі гадаю, що батьки фінансували Твоє навчання у Львові для того, щоб Ти через науку набув собі якусь спеціальність і заробив собі у такий спосіб на канапку. Батьки фінансували Тобі роки навчання тому, що вони Тебе люблять і бажають Тобі добра, а Ти на них за це злишся? Гадаю, що жодної лекції по злобі на батьків ні Тобі, ні цілій групі, жоден професор не читав. Батьків потрібно любити і прислухатись до їх порад, все зважувати, розказати їм про своє бачення, находити з ними який узгоджений варіант, не засмучувати їх, а тільки радувати, і Ти побачиш дуже хороший і приємний з того результат, бо 4-а Заповідь каже: люби батьків своїх - будеш довго і добре жити!!!

Доброго вечора, отче! Два дні тому я поховала батька. Мені тепер дуже важко, серце і груди розриває від тяжкості... Мої батьки були розведені. Батько жив один, тяжко жив на зйомній квартирі... Мама дуже була сердита на нього (каже, що він дуже її образив), але я вважаю, що провина не буває в комусь одному, а винні обоє... Коли мама це чує, що я якби стаю на його бік, зразу починає на мене кричати, скандалити (мов, ти не знаєш, як мені з ним тяжко було). В день татової смерті вона вже скандалила, всяко всяченько його поназивала, на другий день теж... Тепер я дуже переживаю із-за цього, кажуть, що душа ще все чує, і я не хочу, щоб він на неї сердився, і щоб мамині слова не падали на мою сім'ю, на мого сина... Порадьте, будь ласка, що мені робити? Як поступити, бо дуже тяжко мені на душі...

Ніка
Тернопіль
Україна
Католичка
Дата - Tuesday, 14 May 2013, 17:15:38

Христос Воскрес!
Дорога Ніка, прийміть мої щирі співчуття.
Четверта Заповідь Божа радить нам шанувати своїх батьків та ніколи їх не осуджувати за їх вчинки, а тому моліться за душу усопшого батька, жертвуйте за нього свої добрі вчинки, пожертви, Святе Причастя, замовляйте Службу Божу і т.д. З мамою постарайтесь не заводити тему розмови, яка, відчуваєте, може її дратувати.

Христос Воскрес!
У мене дуже важка життєва ситуація, але мушу почути якісь поради. Почну з того, що я одружена з чоловіком, не зрозуміло, якої віри. Вони називають це церквою "Живого Бога", де цю церкву веде чоловікова мама. Чесно кажучи, це важко назвати церквою, одного разу були в гостях і мені довелося почути їхню службу, я її не розумію, але нажаль не можу переконати свого чоловіка ходити зі мною в мою церкву. Вважаю себе великою грішницею, душа страждає від того, що я не брала шлюб, і в мене з чоловіком є маленька дитинка, яку ми охрестили в УГКЦ. Але це не найгірше. Я знову вагітна, на "УЗД" сказали, не можна нічого підіймати важкого, бо це приведе до наслідків, але це неможливо, оскільки дитя моє грудне, та й на ручки проситься, можу втратити іншу дитину, та й в мене стало мало молока, груди болять, дитина хоче їсти, це через вагітність. А найгірше те, що я роблю все сама, мені нема кому допомогти, і якщо я збережу друге дитя, просто впаду, я вже падаю з сил, не можу їсти, спати, постійно плачу, бо не знаю, що робити. Мама не зможе мені допомогти, чоловік постійно на роботі. Мені порадили зробити аборт, цього я боюся, Бог мені не простить, сама не зможу змиритися, але іншого виходу зараз не бачу, не хочу, щоб мене відлучили від Церкви, не зможу сповідась. Термін малий, ще не б'ється сердечко, але це мене не тішить, щодня прошу у Бога допомоги, ласки, вірного шляху в цій ситуації. Отче, якщо я піду на цей крок, чи відлучать мене від Церкви?

Зоряна
Львів
Україна
Католичка
Дата - Tuesday, 14 May 2013, 11:52:29

Воістину Воскрес!
Дорога Зоряно, розумію Вашу життєву ситуацію, на котру хочете почути якусь пораду, власне, тому і пишете цього листа, де від початку і до його кінця майже нічого втішного. Гадаю, що Ви і сама добре розумієте своє становище, а як його поправити, то тут я можу порадити тільки те, чого радить робити кожному з нас наш Спаситель Ісус Христос. Він закликає - покайтесь, що значить, від самого початку потрібно Вам все полагодити так, як то ведеться у Церкві Христовій. Аборт - це смертельний гріх навмисного людиновбивства та ще й рідної дитини рідною мамою! Цей гріх кличе про помсту до Неба. Такі гріхи всюди однакові!

Христос Воскрес! Отець Михайло, хочу Вас запитати, чи Бог кожній людині наперед (може ще до народження) визначив другу половинку (чоловіка чи дружину, або ж покликав до монастиря), чи це є суто вибір людини? Чи Бог складає так життєві обставини, щоб людина могла зустріти того, з ким Він хотів би її поєднати, і дає відчути, що це саме та друга половинка; чи має бути виключно ініціатива людини щодо вибору свого стану життя і супутника життя, Бог тільки допомагає здійснити добрий вибір?

Анна
Івано-Франківськ
Україна
Католичка
Дата - Wednesday, 08 May 2013, 15:12:22

Воістину Воскрес!
Дорога Анночко, Ви так гарно написала, що навіть я зрозумів, у чому справа. Бог створив людину і дарував їй свобідну волю і розум, і ніколи не втручається у людські справи, порушуючи волю людини. А це значить, користуйтеся розумом, вибираючи собі спутника, а Бога просіть, щоб підказував, радив і допомагав Вам у виборі.

Слава Ісусу Христу.
Це ще не всі "скелети з моєї шафи": справа в тому, що в мене був такий період, коли я був атеїстом, але такої людини, котра в ніщо не вірить, не буває, і от я почав захоплюватися дияволізмом... Час пройшов: я прийняв Бога, хоч і християнин з мене нікудишній, але до служіння Богу мене тягне... А тепер до самого питання: в мене бувають дуже страшні думки: що я когось маю вбити, навіть щодо своїх батьків. Виникає миттєво й так же само зникає ця думка. Словом не передати: потім це відчуття, що я не один, дуже тривожне. Знаю, Ви скажете "молитва"... Я читаю... На деякий час мені стає спокійно, але потім знову все те ж саме... Ви скажете "висповідатися". Не маю такої змоги, точніше, не маю довіри до жодного священика у своєму місті... Я ніби якийсь неприкаяний... Як тут порадите зробити?..

Андрій
Черкаси
Україна
Інше
Дата - Wednesday, 10 Apr 2013, 21:56:37

Слава навіки Богу!
Андрійку, якщо Ти відчуваєш десь там у глибині своєї душі, що тягне Тебе служити Богу, то це вже напевно і є той поклик Божий. Бог собі кличе для служіння того, кого сам хоче покликати, щоб той відрікся самого себе, своїх рідних, брав на себе хрест і йшов за Ісусом. Це справа Божа. Те, що Ти зробив собі іспит совісті і віднайшов за собою, що в житті було в Тебе не все гаразд і християнин Ти нікудишній, - це також дія Святого Духа, бо саме по собі воно не буває, щоб людина безпричинно оцінювала себе самокритично.
Перед Великоднем знайди таку можливість і піди до сповіді, а піди там, де відчуєш довіру до священика і так, як Ти мені пишеш, розкажи йому. Це буде початок практикування віруючого християнина для тебе.

Слава Ісусу Христу! Отче маю, таку проблему - потребую Вашої поради. Зустрічаюся з хлопцем 3,5 роки, плануємо одружитися найближчим часом, але... В мене є бажання, щоб людина, яка планує прожити зі мною все життя, підтримувала мене духовно, тобто мала таку ж віру, як і в мене, у Бога. Спочатку, коли ми тільки починали зустрічатися, він ходив зі мною до церкви, вірив в Бога і молився, і все було чудово. Згодом він дуже розчарувався в Церкві і в священиках, і категорично відмовляється вірити в те, що там говорять. Можливо, є проблемою те, що ми почали вести статеве життя, хоча ми не раз разом говорили про це і ходили сповідатися з того, в кінцевому результаті то привело до того, що він не хоче тепер ні стримуватися, ні відмовлятися від того. Мене це мучить, але постійні сварки через те мене втомлюють, і я здаюся... Я знаю, що це великий гріх і що це погано, але я не можу змінити це... Але ще більше мене мучить те, що він перестав вірити у все, що говориться в церкві, і ходить туди тільки через те, що цього хочу я. Ось передаю частину його слів:
"Я не боюся і не живу для прощення. Просто хочу жити і знати правду, нехай жорстоку, але правду. Я не вірю в слово "гріх", воно мене злить і бісить. Чому люди самі собі гріхи шукають, а потім їх самі і прощають? Невже так легко з себе змити злочин? Не думаю. Я просто хочу прожити життя, я не шукаю спасіння, я стараюся брати від життя те, що воно дає, не знаю, чи колись шукав спасіння, а Бога завжди просив за те, що є тут на землі, і вибачався, і каявся для того, щоб тут все налагодилося. Я не прийшов у це життя, щоб марити про наступне, напевне, аж зараз це почав розуміти, почав думати про молитви. Чому ми їх читаємо? Це ж не наші, це кимось написані, а ми їх просто бубонимо для кількості, щоб помогло... А хрестимся? Ти колись задумувалася, для чого? І в такій кількості? Раніше для мене це було, як пошана, віддача чогось, показ, що я вірю, а зараз просто легше вклонитися, а не махнути рукою. Які ми немічні люди - все життя просимо просимо, просимо, просимо, а чим ближче до кінця, тим більше просимо, і про що ми тільки не просимо, про оцінки, про жінку, про сім'ю, про здоров'я. Я заплутався, я тут тільки один сенс бачу - ми боїмося, і для того треба когось завжди збоку, от і просимо, і молимось, і часто тільки просимо, а навіть не дякуємо. Я знаю, чого я так мучуся, бо відчуваю, що мені 21 рік милили очі і не можу це прийняти, борюся сам з собою і стає смішно з відповідей священиків чи їхніх наук. Я все більше бачу їхню скриту суть, людську суть".
Після таких його слів в мене не з'являється слів йому відповісти... Прошу Вас, дайте мені хоч якусь відповідь... Що я маю на це йому відповідати? Щиро вдячна Вам наперед!
З повагою, Ірина.

Ірина
Львів
Україна
Католичка
Дата - Wednesday, 27 Mar 2013, 20:44:52

Слава навіки Богу!
Дорога доню Іринко, якщо Ти направду любиш свого хлопця, допоможи йому, а тим самим допоможеш сама собі. Поміняйте собі і своєму хлопцеві священика, знайди такого, котрий би зміг його переконати. Думки і переконання Твого хлопця просто потрібно професійно, по-батьківськи духовно направити і буде все гаразд.

Добрый день! У меня такая ситуация и я не знаю, как в ней разобраться и не брать грех на душу. Я замужем, мой муж из многодетной семьи - три брата и сестра. Но свекровь заботится только о своей дочери и о старшем брате, а мы как отшельники! Очень обидно, как поступать в таких ситуациях?

С уважением,
Катерина Валериевна
Украина, г.Киев

Вітаю Вас, п.Катерино!
Не по-батьківськи, коли батьки роблять певну різницю між дітьми, приділяючи одним більше уваги, а іншим менше, або взагалі не зважаючи на дітей. У таких випадках потрібно набиратись мужності і не піддаватись спокусі нарікання на Бога, на батьків, на життя і так далі. У світі є багато несправедливості. Бог інколи таке допускає в житті людини і це з наміром, щоб людина задумалась над своїм життям, що може інколи вона повинна більше звертатись у молитвах за порадою до Бога. Задумуватись про своє дочасне життя-буття, і що її очікує попереду. Людина, котра гріха боїться, то є Божою дитиною і Бог своїм дітям, на відміну від людини, завжди прийде на допомогу, не роблячи ніякої різниці між ними. Бог повільний до гніву, що праведних любить, а грішників милує.

Велике ВАМ Спасибі за те, що підтримали мене в цій ситуації! Я вірую в Бога і не хочу брати гріх на душу, душе хочу сповідатися, бо вже багато накопичилось на серці, нажаль, такі вчинки спонукають нас на такий гріх, як злість і ненависть! Підкажіть, будь ласка, до якого святого звернутися з молитвою в такій ситуації, щоб у моїй сім'ї все було гаразд?

Катерина
Київ
Україна

Катеринко, звертайтесь прямо до Ісуса, Він саме краще розуміє всі наші проблеми, бо Він є Істинний Богочоловік, який розуміє нас, людей, бо сам взяв на себе наше немічне тіло, а допомагає нам божою допомогою, бо є Сином Божим.

Слава Ісусу Христу! Отче Михайле, звертаюся до Вас, бо дуже мучить мене мій вчинок. Сьогодні сіла готувати конспекти з улюбленого предмету і раптово в мою голову стали лізти всілякі нечисті думки щодо Бога і святих (таке інколи траплялося, проте силою Божої ласки погані помисли відходили від мене). Проте цього разу сатана зайшов задалеко, і промайнула в мене у голові думка, якою я страшно образила Господа (йшлося про порівняння любові до праці, яка мені дуже подобається, з любов'ю до Нього). Я не говорила цього і намагалася відігнати цю думку, проте вона таки промайнула у мою свідомість. Як тільки усвідомила, що щойно подумала, одразу відчула страшну вину за собою (навіть пишучи це повідомлення і згадуючи ту страшну думку, ще раз відчуваю свою провину і дуже боюся Божої кари за це). Я розкаююсь і не знаю, що робити. Тепер мені аж страшно займатися улюбленою справою, бо боюся кари за це грішне порівняння. Пам'ятаю, часто просила у Бога ласк для плідної праці, і страшенно картаю себе за те, що не змогла опанувати свідомість і почати, наприклад, молитися, аби відігнати геть цей помисл. Як тільки усвідомила цей гріх, одразу пішла помолитись, проте мені було так соромно, що я практично не могла підняти очі до ікони.

Соломія
Львів
Україна
Католичка
Дата - Wednesday, 13 Mar 2013, 17:12:02

Слава навіки Богу!
Дорога Соломійка, сама грішна думка ще не є важким гріхом, головне її своєчасно приборкувати, щоб вона не перейшла у дію!
Те, що Ти соромилась і не могла підвести своїх очей до ікони і, як пишеш, відразу за свої грішні думки розкаялась, - це дуже добре і Богу до вподоби, бо Ісус, починаючи свою публічну місійну діяльність, запросив нас саме до покаяння.
Дідько набагато сильніший від кожного з нас і дуже добре обізнаний з нашими слабими місцями, а тому старається саме там спокушати людину. Думку нічим не відженеш, хіба що молитвою, що Ти і зробила!!!

Слава Ісусу Христу!
Хочу трішки розповісти про себе, щоб було легше зрозуміти суть проблеми. Я була дуже віруючою, ходила до церкви кожної неділі, багато молилась, часто сповідалась, і просто відчувала зв'язок з Богом. Потім поїхала на навчання в іншу країну, тут теж спочатку ходила до церкви та часто сповідалась. Потім у мене з'явився хлопець, він мусульманин. Я дуже довго наважувалась на стосунки з ним, але любов перемогла, поки була з ним перші місяці, так само не відступалась від Бога.
Потім сталось так, що у мене з моїм хлопцем почались статеві стосунки, і я перестала ходити до церкви, бо просто почуваюсь не гідною там знаходитись, бо постійно живу у гріху. До сповіді піти не можу, бо знаю, що буду знову і знову продовжувати грішити. Найгірше - це те, що я і молитись перестала і не відчуваю того зв'язку з Богом, який був раніше. Я наче живу сама по собі. Знаю, що моє питання неконкретне, але мені дуже потрібна допомога. Знаю також, що Бог приймає всіх, хто кається, але ж не можу я йти до сповіді, знаючи, що через деякий час знову згрішу. Наперед дякую за допомогу.

Анна
Львів
Україна
Католичка
Дата - Tuesday, 12 Mar 2013, 16:54:17

Слава навіки Богу! Дорога Ганна, на своє запитання Ви собі сама відповіла, а мені залишається тільки подякувати Вам за інформацію.

Отче, я живу неправильно дуже давно, а мені всього 24. І чим далі, тим мені гірше. Вірю, що з такими темпами нечиста сила мене приведе до повної деградації. Вірю в Бога, завжди до Нього звертаюсь в душі, але до церкви не ходжу, хіба рідко, мало що розумію під час служби, молюсь механічно і "для кількості", бо має бути 3 рази, інакше «не поможе». Не маю елементарних знань про службу, сповідь і Причастя, а зараз мені того дуже треба. Хоч мені і легше, коли молюсь, і потребую того, і страждаю, що не молюсь, що не розумію молитв, але молитва, служба в церкві - як тягар… Хіба вже у дуже поганих обставинах (як-от зараз) відчуваю хоч трохи щирості в молитві. Просити Бога без молитви мені значно легше, і коли погано - завжди до Нього звертаюсь. Від всіх моїх гріхів до сповіді ходила всього 2 рази за життя. Перший раз не повністю розуміла, як то треба робити, і не деталізувала гріхів (бо вже тоді мала гріх блуду), хоча щиро вірила, що покаюсь і буду прощена. А другий раз - бо друзі ходили, і знов постидалась у всіх гріхах признатись, а грішити не перестала і грішила значно-значно більше. І Причастя обидва рази приймала, і без сповіді приймала, не розуміючи його призначення. Проти батьків, ближніх дуже грішу, не люблю їх, хоча хочу бути нормальною, любити батьків і людей, мати сім'ю. Зустрічалась, думала про одруження, а натомість нагрішила і там сильно. Тепер одна, а та людина має пару, то ще й бажаю їм зла і не можу собі вибачити, що втратила «таке хороше», бо в мене в душі - купа зла… Та й взагалі я не певна, що когось люблю з людей, вічно заздрю, бажаю зла, маю погані, в т.ч.святотатські думки. Прошу в Бога про щирість молитви, але далі не маю тої повної щирості (навіть не можу щиро просити за гріхи). І ще читала тут, що найбільший гріх - нерозкаяння. То в мене це є щодо певних гріхів… Думаю, маю прояви шизофренії (бо є форми без психозів, а просто з нав'язливими думками, байдужістю до всіх), але ж навіть душевнохворим Бог якось прощає, а мені треба прощення. Не хочу думати, що одержима якоюсь нечистою силою, але якщо в мене нема щирості молитви і повного каяття за всі гріхи, то куди вже гірше? Самогубство би не вчинила, бо вірю, що це прямо йдеш до пекла, та й жити дуже хочеться, і жити щасливо... Але якщо не можу жити з Богом, бути нормальною (духовно, психічно), то виникає питання: а нащо жити? За це стидно і страшно, що маю такі думки. Ні-ні, я не вчиню суіцид, просто пояснюю, в якій я прірві. Я не відчуваю радості життя. Не люблю, не щаслива... Батьки в мене не вінчані, їх сім’я теж з проблемами, гріхами, а я не помагаю з байдужості. Якби навернулась,то і їм би помогла, це ж моя cім’я… Хочу йти до сповіді, мрію почати все з початку, стати нормальною, жити з Богом, але думаю, треба почати з чистосердного розкаяння у ВСЬОМУ і мати щирість молитви, а я не можу цих двох речей зробити. Що б Ви мені порадили? Дякую.

Анна
Львів
Україна
Католичка
Дата - Wednesday, 06 Mar 2013, 13:47:19

Слава Ісусу Христу!
Дорога Ганночка, Ти так про все описуєш, що якби не написала про свій вік, можна подумати, що Ти вже пенсіонерка. Перед Тобою прекрасне щасливе життя і принц Твій ще знайде Тебе. Пишеш, що не можеш розкаятись. Так, це важко зробити, бо розкаятись - значить переступити через саму себе, всіх оправдати, а себе оскаржити.
Не знаєш, як сповідатись? А ось віддрукуй свого цього листа, що його мені написала, піди до сповіді, прочитай його і буде Тобі сповідь, бо вже оте саме слово "живу неправильно" і означає розкаяння. Послухай, що порадить Тобі священик, постарайся так зробити, як він порадить і побачиш через певний час РЕЗУЛЬТАТ!!!

Слава Ісусу Христу!
Чому Бог допускає, щоб ми у своєму житті зустрічали людей, які нас ображають, лихословлять, обдурюють, обкрадають, користають з нас, та ін.?

Мирослав
с. П'ядики
Україна
Православний
Дата - Tuesday, 11 Dec 2012, 11:50:00

Слава навіки Богу!
Щоб не забували, що ми ще не є в Царстві Його! Виконуючи Його волю всіма нашими силами, до того Царства бажали потрапити, де вже немає всього того, про що Ви описуєте.

Слава Ісусу Христу! Чесний отче! Важко самій розібратися... Справа в тому, що останнім часом я прийшла до відкриття, що сили дає мені виключно Євхаристійний Ісус... Я сама надто немічна, щойно впорядкувала своє духовне життя, щойно зачала приступати до Нього частіше (з дозволу духівника), як відкрила у собі сили витримати все, що Бог мені посилає! Але дивують мої переживання... Таке враження часом, що хтось інший молиться в мені, хтось інший переносить усі труднощі, хтось блокує в мені всі депресивні стани і хтось інший утішає інших, а я лише - згусток енергії і пороху... Відколи почала Дев'ятницю до Найсвятішого Серця Ісусового і Непорочного Серця Марії, стосунки з Богом змінилися, навчилася молитися і бачити свої провини... Але, любий отче, як справитися з тим, що світ мене потребує? Я хочу молитися, а Бог посилає мені людей, яких треба втішати! Я ще не в силі... Мене зарано випускати до людей, я відновлююся довше... Були недобрі історії із заздрісниками, якісь дивні предмети не перестаю знаходити у себе під порогом, якісь дивні голоси чула, але зараз все налагоджується, моя душа потребує молитви - і ця потреба робиться якась першочерговіша, ніж хліб, вода, повітря... Кажу: "Боже, я завтра прийду на вечірню", - а тішуся від цього вже сьогодні! Про монастир не думаю, хотілося б у світі лишитися, але якось так, аби мати більше часу для Бога.... Отче, як бути? Бог потребує все більше мене від мене самої, перестаю собі належати... Не боюся, просто не знаю, як впорядкувати своє життя... Чи те, що я часто приходжу до Свого Спасителя - не егоїзм? Розумієте, я не хочу вирішити свої проблеми за Його рахунок, я просто неймовірно тішуся від єднання з Господом, я Його потребую, бо ніщо у світі не радує мене ТАК... Я боюся цього відкриття. Якось 2 тижні не могла потрапити на Службу (робота, відрядження), то так терпіла, так важко було, думала, вмру від туги... Отче, що зі мною робиться? Чого Він хоче від мене?

Ірина
Львів
Україна
Православна
Дата - Tuesday, 13 Nov 2012, 16:10:41

Слава навіки Богу!
Дорога Іринко, Бог хоче, щоб Ви повністю поклалася на Нього. Ви багато берете на себе, а Він цього не бажає, бо каже: "Без Мене ви робити нічого не можете". Він хоче, щоб слова Вашої молитви не розходились з ділом - "Отче, нехай буде Твоя воля". Бог хоче дарувати Вам щастя.

Маю ще одне питання. Один отець благословив у часі посту на читання Псалтиря, то був для мене дуже благодатний час... Якось зачала читати його без благословення, то щось таке робилося - до хати якісь змії почали злазитися, якісь дивні речі творилися, усього й згадувати не хочеться... Отче, як поступити? Бо жаль мами - вона сиділа на дачі в той день, як я читала Псалтир, і аж до хати прилізла змійка, вона дуже налякалася. Я вже до всього звикла, а маму жаль...

Ірина
Львів
Україна
Православна
Дата - Tuesday, 13 Nov 2012, 16:22:39

Просіть отця, щоб знову благословив читати.

Слава Ісусу Христу!
Дорогий отче, я дуже сильно хочу відійти від мирського життя, втомився постійно шукати самому вихід з усіх проблем, думаючи, що Бог забув за мене. Постійно картаю себе за подібні думки. Мені потрібна Ваша порада, адже нещодавно я зрозумів, що я уже готовий присвятити своє життя Богові. Кожного разу я це розумію, коли знаходжусь у скрутному становищі, розумію, що в цьому полягає моє життя. Порадьте мені, з чого почати? Мені 21 рік, навчаюсь на 5-му курсі стоматологічного факультету. Вибачте, що змушую Вас турбуватися, просто я вже не можу сам дати собі відповіді на ці питання. Дякую.

Олександр
Полтава
Україна
Православний
Дата - Thursday, 13 Sep 2012, 11:05:39

Слава навіки Богу!
Дорогий Олександре, не потрібно нічого починати, бо Ти вже почав. Потрібно закінчити навчання, полюбити свою професію і роботу, а вона цікава і не бідна. Пишеш, що втомився від світського життя, сам шукаючи вихід із скрутних ситуацій. Думаєш, що Бог забув за Тебе. Це, можливо, і так, але, можливо, потрібно запитати себе, а що я зробив для того, щоб не самому розв'язувати проблеми? Напевно, Ти, Сашко, прослухав у світській суєті слова Божі, де Він каже: "Прийдіть до Мене всі втомлені своїми буднями і Я вам допоможу!" На це, Олександре, варто звернути увагу!

Слава Ісусу Христу! Отче, мене турбують нечисті помисли про Бога та святих. Я з ними борюся, як можу! Дуже боюся, що Бог не простить, і я не буду щаслива! Боюся, що комусь можу причинити зло. Я все розумію що не можна таке думати, але позбутися цього не можу. В голову лізуть такі думки, що за те, що я щось думала погане про святих, Бог хоче, щоб я мучилася, що через це я найгрішніша на світі. Що мені робити? Дякую.

Лілія
Кам'янець-Подільський
Україна
Православна
Дата - Wednesday, 08 Aug 2012, 09:54:01

Слава навіки Богу!
Дорога Ліля, Бог не хоче, щоб Ти мучилася, Він є Любов і Добро і хоче кожному добра; а хоче, щоб Ти мучилася - сатана, той самий, котрий і Єву спокусив, але Ти борися з ним і побореш його - так, здається, казав Шевченко.

Слава Ісусу Христу! Який сенс нашого життя?

Василь
Коломийський р-н.
Україна
Католик
Дата - Wednesday, 25 Jul 2012, 19:39:23

Слава навіки Богу!
Щоб Бога пізнати, Бога любити, Богу служити, а відтак отримати блаженну вічність у Небі.

Я з сім'ї родового прокляття, чоловік з сім'ї родового прокляття, я не п'ю, не вживаю алкоголю, є діти. Чоловіка вигнали, нікому не потрібен. Я сама з дітьми намагаюся молитися та допомагати чоловікові. Я на межі самогубства, допоможіть. Я художник-дизайнер, молюсь і ходжу до церкви, позитивна і не зла, бачу навколо біль, зло в кожній родині, кожен думає про себе. Я якщо переживу цей період, зроблюсь багатою та побудую монастир для повністю паралізованих і для тих, хто хоче мати дім. Хочу всім допомогти, поки жива, але мені так погано, просто хочеться заснути і все. Поможіть!

Тетяна
Гостомель
Україна
Православна
Дата - Tuesday, 24 Jul 2012, 20:09:38

Слава Ісусу Христу! Дуже гарні плани маєте, моліться і Бог Вам допоможе, але робіть це з твердою вірою і упованням на Бога. Не нарікайте на світ, а просто відійдіть від нього і присвятіть своє життя на те, щоб прославляти Бога. Хто на Бога уповає, тому Бог допомагає!

Слава Ісусу Христу! В мене склалась така ситуація: я цього року вступаю до університету. Але туди, куди я хочу, не виходить, бо немає достатньої кількості балів ЗНО. Моє життя втратило сенс, і я навіть не знаю, що мені далі робити. На душі великий тягар від того, що я не виправдала своїх і, головне, батьківських сподівань. Я не знаю, що робити... Мені якось снився сон 14.06.2012 року, що зі мною розмовляв священик. Хотілось би знати, що це означає.

Оксана
Іваничі
Україна
Православна
Дата - Thursday, 14 Jun 2012, 07:32:34

Слава навіки Богу!
Оксаночко, добре снилось, бо ось ми і розмовляємо через Інтернет, я Ваш віртуальний священик, а Ви моя віртуальна вірниця.
Оксаночко, перед Вами таке прекрасне життя, а Ви кажете, що життя втратило сенс. Ні, не втратило, все, що в житті людини відбувається, його Бог так планує, щоб воно вийшло на добро і благо людині. Ми не можемо розгадати Божі плани, але Бог знає, що для нас буде кращим. Не втрачай віри і надії на Бога, проси Його у своїх молитвах, розповідаючи Йому про свої життєві плани, а наприкінці доклади: "нехай буде Твоя воля, Боже".
+ Божого Вам благословення! Нехай щастить по житті.

Слава Ісусу Христу!
Чи мають гріх люди, котрі не люблять читати Святе Письмо та інші релігійні книги, слухати релігійну музику і проповіді священиків, дивитися релігійні фільми? Або вважають, що їм це не потрібно?

Мирослав
Галичина
Україна
Католик
Дата - Tuesday, 27 Mar 2012, 17:51:35

Слава навіки Богу! Мирославку, та це ж язичники, погани або хрещені нехристи.

Чи повинні ми прості миряни служити Богу? Якщо так, то яким чином ми повинні служити Богу?

Мирослав
Галичина
Україна
Католик
Дата - Tuesday, 27 Mar 2012, 17:54:33

Слава Ісусу Христу! Прочитай Від Луки 6:31-36, Від Луки 18:18-27, Від Матея 25:31-46 і ще багато де Господь говорить про те, як нам, простим людям, прямувати до досконалості.

Що повинна робити людина, аби бути ближче до Бога?

Мирослав
Галичина
Україна
Католик
Дата - Tuesday, 27 Mar 2012, 17:57:16

Взяти на себе свій кожноденний хрест і йти за Ним, плачучи над собою і своїми гріхами.

Слава Ісусу Христу! У мене зараз настав час вибору своєї майбутньої роботи. Що коли твоя професія не дає тобі змогу духовно розвиватися? Як поступити, щоб водночас працювати та виконувати свій християнський обов'язок? Наприклад, коли свято серед тижня, а тобі потрібно йти на роботу? І це тільки один випадок, а їх можна перелічити дуже багато. А мені б дуже хотілося більше послужити для Бога, але ж і також потрібно заробляти на життя. Особливо важко, коли орендуєш житло та немає підтримки. Тоді шукаєш роботу та працюєш навіть у свята, щоб заробити гроші хоча б для найнеобхіднішого. Якщо маєте якусь пораду, то дайте, будь ласка.

Сергій
с.Стоянів
Україна
Католик
Дата - Wednesday, 12 Oct 2011, 19:40:16

Слава навіки Богу!
Дорогий Сергійку, навіть не можеш собі уявити, як Ти мене обрадував своїм запитанням. Найперше те, що починаючи свій трудовий путь, Ти не забуваєш про Бога, а хочеш іти дорогою свого земного життя разом з Богом! Це прекрасно! У наш час далеко не всі є подібної думки.
Сергійку, Ісус Христос через Своє Святе Євангеліє каже нам: "...хто хоче спасти свою душу, той її погубить, але той, хто погубить свою душу Мене ради та Євангелії, той її спасе. Бо яка користь людині від навіть здобутого нею всього світу, якщо вона душу занапастить, бо взамін душі нічого дати не можна". Тому, каже Ісус, хто бажає спасіння, нехай зречеться себе самого, візьме на себе свій хрест кожного дня і йде за Мною.
Богу можна служити, та ще й навіть дуже добре, будучи на роботі, заробляючи собі на хліб насущний. Бог є люблячим Батьком, котрий все дуже добре розуміє, навіть ліпше, як ми собі про це можемо уявити. Бути взірцевим християнином, як каже Христос, в цьому грішному світі, і не соромитись Іменем Ісуса Христа, є не простою справою, а це і буде завданням Тобі, Сергійку, проповідувати Ісуса і правдиве християнство своєю взірцевою поведінкою на своїй роботі між колегами. Гадаю, Ти знаєш, що у церквах зараз практикують правити Святу Літургію кожного дня і навіть поза робочим часом, так що можливість слухати і брати активну участь у Літургії можна в любий день, а не лише у свято.
Хочу Тобі побажати в переддень Покрова Пресвятої Богородиці, щоб Тобі постійно був на допомогу Господь Бог, на Котрого Ти так уповаєш, а Мамка Божа нехай тримає Тебе під своїм покровом.
+ Божого Тобі Благословіння! З любов'ю, о. Михайло.

Слава Ісусу Христу! Отче, мені дуже необхідна Ваша порада і допомога! Скажіть, будь ласка, чи може людина з допомогою молитви змінити свою долю?

Іра
Львів
Україна
Католичка
Дата - Tuesday, 11 Oct 2011, 15:40:24

Слава навіки Богу!
Може, Іринко, тільки молитва має бути грунтована на глибокій вірі.

Добрый день! Я уже в течение года перестала молиться, и теперь у меня появился страх и стыд перед Богом за то, что я так редко к Нему обращаюсь, лишь только тогда, когда мне или родным очень плохо! Я стала очень раздраженной и завистной! Подскажите, пожалуйста, как мне стать на путь истинный и прийти к Богу?

Вікторія
Харків
Україна
Православна
Дата - Thursday, 22 Sep 2011, 09:55:56

Вітаю Вас, п.Вікторія!
Почніть все з молитви і покаяння за те, що віра Ваша охолонула, і все стане на свої місця.

Христос Воскрес!
Щиро вдячний за відповіді на попередні мої запитання. Маю наступні запитання:
1) Чи можна і чи варто дивитись цей фільм (http://www.ex.ua/view/16852)? Бо по назві і тому, що шукаю, стало цікаво, але боюсь, чи він є моральним, чи не суперечить Християнському погляду?
2) Власне, перше запитання породило друге: дуже мені цікаво дивитись фільми, звукозаписи на Християнську тематику, особливо "Протестантизм о последних временах" з Вашого сайту. Але на ньому не так і достатньо фільмів, тому і шукаю всюди, де тільки можна, але боюсь того, щоб не попасти на якихось "свідків Єгови", чи ще щось, яке губить із Християнського шляху, хоча може виглядати в гарній обкладинці. Тому дуже прошу, якщо є така можливість, дайте рекомендації сайтів, де можна скачати і подивитись гарні Християнські фільми, звукозаписи, електронні книжки і т.д. Особливо цікавить, як поводитись до шлюбу, як правильно будувати взаємовідносини вже у шлюбі. Мене дуже цікавить така інформація, я просто живу нею. Завчасно вдячний.

Тарас
Львів
Україна
Католик
Дата - Wednesday, 18 May 2011, 13:03:15

Воістину Воскрес! Дорогий Тарасе, те, що Ти так турбуєшся за своє життя, як дочасне, так і вічне, є похвально й Богуугодно, але буває так, що для спасіння не потрібно так багато, як Ти собі уявляєш, а потрібно виконувати тільки те, що Ісус сказав багатому юнакові: "Виконуй Заповіді Божі і будеш мати життя". Постарайся і Ти, Тарасику, робити все у рамках дозволеного і виконувати Заповіді Божі, і буде все гаразд!!! Обільних Божих ласк Тобі!

Слава Ісусу Христу! Пане отець, у мене таке запитання. Сестра мого чоловіка хоче розвести мене з чоловіком. І коли я завагітніла, вона зі своїм чоловіком погано про мене говорили і відносилися так. Я не змогла самостійно родити, було кесареве, народився здоровий гарний хлопчик. Хоч сестра чоловіка пророкувала, що у мене дитина родиться із ДЦП. А у неї чоловіка десь рік тому спаралізувало через те, що коли той поїхав купатися, скочив у воду, а там було зелізне колесо, і він пошкодив хребет. Після родів я помилилася і взяла хресною сестру чоловіка, думала, може вона поміняється. Але вийшло не так. Після хрестин вона почала погано відноситись до мене і до мого сина, називали нас різими кличками - і собаками, і свинями, і чучелами, і ще як не хочеш. Сварила мене з чоловіком, на сина натравлювала свою дочку і шнших дітей. Всього не опишеш в листі. У мене немає друзів, тому великого вибору не було, тому я івзяла її за хрещену, чого зараз не можу собі простити. Хресна мама дуже п'є, вона алкоголічка, ми жевемо три сімї в трьокімнатній квартирі. Пане отець, я напавне ніколи собі не прощу за те, що я взяла за хресну маму таку погану людину. Скажіть, будь ласка, чи можна ще щось змінити, бо з чоловіком я через неї жити вже не можу. Робить постійні інтрижки. Чи можна поміняти хресну маму, чи я буду жити з цим гріхом все життя? Я причинила зло синові тим, що взяла її за хресну. Сина охрестили Михайлом. Дайте, будь ласка, відповідь.

Галина
м.Тернопіль
Україна
Католичка
Дата - Friday, 26 Nov 2010, 17:26:46

Слава навіки Богу! Дорога п. Галино, розумію Ваші муки, але подивіться на цю біду Вашу з іншого боку. Звичайно, поміняти вже хресну матір не можна, бо Тайна хрещення вділяється раз у житті, так і молимось - "вірую в одне хрещення". Ви проявіть жіночу мудрість і не звертайте жодної уваги на обзивання, просто їх не слухайте, а коли відчуєте слабість у терпінні, подякуйте Богу, що Він саме Вам доручив такого хреста нести, і ніколи щоб не понарікала на свою долю, а просто попросіть Божої допомоги нести важкого хреста. Не падайте духом, майте віру в Бога і буде все гаразд!

Як долати депресію, коли ти самотній і вже майже ні в кого не віриш?

Олег
Пустомити/містки
Україна
Католик
Дата - Wednesday, 07 Jul 2010, 18:15:46

Дорогий Олег! Апостол каже так: "зло страждає хто у вас, хай молитву діє, радісно кому на душі, нехай співає..." Тут така справа, що довіру можна втрати, але втратити віру і надію на Бога - це вже гріх проти Святого Духа. Прислухайтесь до поради Апостола, допоможе!

Христос рождається! Отче, потребую поради в непростій ситуації. Вже півтора року навчаюся в Львівській Духовній Семінарії св. Духа не по своєму бажанню, але бажанню батьків. Змалку я був вірним християнином і впевнений, що служити Богу зможу (не обов'язково в священичому стані). Але я мав, і далі маю велику мрію піти в спорт. І потрібно визначитися, бо весь цей час живу у сумніві. Скажіть, будь ласка, чим керуватися: чи служінню ближнім і Господу, чи бажанням свого серця? Дякую, бажаю Божої ласки.

Андрій
Львів
Україна
Католик
Дата - Tuesday, 11 Jan 2011, 20:51:10

Славімо Його! Дорогий Андрійку, це і направду складна ситуація. Гадаю, що краще у цих питаннях може би Тобі звернутися до свого семінарського духівника. А моя особиста думка така, що якщо Ти не маєш поклику до священичого служіння, то все життя Ти будеш просто мучитися, а не служити Богу й людям. Гадаю, що краще бути добрим практикуючим християнином, а ніж поганим священиком. Андрійку, це дуже відповідальний крок, мусиш порадитися з духівником та, звичайно, з батьками.

Отче Михайле, таких, які сумніваються, одразу з семінарії виключають, і я не можу порадитись. І таємниці не дотримують. А мені добре б було визначитися вже тепер. А чи буде гріхом залишити семінарію?

Андрій
Львів
Україна
Католик
Дата - Thursday, 13 Jan 2011, 07:39:38

Так, Ти правий Андрійку, тепер потрібно визначитись. Буде більшим гріхом мучити себе й інших, виконуючи насильно пастирську службу. Андрійку, піди й розкажи все батькам, обґрунтуй свої погляди на ситуацію, кінець-кінців, де би Ти не навчався, все рівно батькам потрібно фінансувати навчання Твоє. Але дуже добре потрібно Тобі все до дрібнички проаналізувати, зважити всі "за" і "проти", бо спортом Ти можеш займатись і будучи священиком. Пригадай життя Івана Павла. Він дуже любив спорт і займався спортом, і таке полюбляння не є гріхом, може в такий спосіб Ти зможеш нести Христа до молоді, до спортсменів і т.д.

Слава Ісусу Христу!
Звертається до вас мирянка п. Люба. Мені більше не сила терпіти муки совісті за гріхи, які я вчинила і вчиняю на протязі життя. Я бачу, як я що раз більше скочуюся через ці гріхи вниз. Виходу із цієї ситуації я не бачу. Але чітко бачу, що попереду мене чекає одне: лиш пекло. Я ненавиджу пекла і не хочу туди йти. Я все життя жила, як в пеклі! І ще після смерті туди іти! Навіщо було народжуватися? Навіщо було створювати таку душу, як моя? Щоб її потім все життя мучити і катувати? Бідні, нещасні падші душі. Хіба вони винні, що такі народилися? Що попали в такі обставини життя? Що не могли винести цього хреста, який прийшлося їм по життю нести?
Я із своєю сім'єю живу в місті. Моя мама проживає на селі. Їй 75 років. Вона бувша вчителька. Зараз давно вже на пенсії. Мама керує церковним хором. Щорічно відправляє маївку. Замінює при потребі дячиху. По годині молиться на вервичці, стоячи на колінах.
Мама народила і виростила дочку (тобто мене) і двоє синів. Мене мама недолюблювала з дитинства. Я народилася першою дитиною від незапланованої вагітності до шлюбу. Найбільше вона любила найменшого сина.
Мама з батьком жила, як собака з котом. Вічні сварки і повне непорозуміння. Такі ж сварки були між мамою і її свекрухою, тобто моєю бабусею.
Батько, щоб менше бачитися з мамою, приходив додому біля півночі, часто п'яний. У віці 57 років помер від раку горла. Бабусю, щоб могла продовжити життя без цих вічних з мамою скандалів, її другий син відселив у новий збудований для неї будинок.
Після смерті батька мій молодший брат одружився і прийшов жити з дружиною у батьківський дім. Але життя не вийшло. Вічні сварки між мамою і невісткою призвели до того, що моя мама стала наполягати на розводі сина. Брат не розвівся, бо я просила його не робити цього, а іти жити окремо. Вони переселилися в дім родичів невістки. Родичі виїхали у США.
Переселившись, брат з дружиною почали жити мирно і спокійно доти, поки родичі із США не надумалися продати залишену на Україні хату. Повертатися на село до мами вони не захотіли. Своєї хати не було за що купити. Тому брат з дружиною і дітьми теж виїхав до США.
З 98-го року за мамою почала повністю доглядати я. Мені прийшлося щотижня їздити за 70 км на село і робити все, що роблять селяни, живучи там на місці.
На селі город і господарка були дуже занедбані. Я почала робити хоч якісь реформи, допоки були якісь ще сили. Але наштовхнулася на повне непорозуміння. Навіть радіо провести в будинок я вмовляла цілих шість років. Спочатку ми маму у всьому слухалися. Але коли через її недолуге керівництво нам приходилося переробляти роботу, на яку було витрачено дорогоцінний час, ми перестали їй повністю підкорятися. І почали робити так, як вважали за потрібне.
Такий наш непослух супроводжувався криками, приниженнями з боку мами. У відповідь я теж кричала, матюкалася, навіть в злості за вуха і волосся смикнула.
Я не виконую Божого закону, четвертої заповіді Божої, і знаю, що за це буде кара. Тому із розпачі ще більше грішу, бо нарікала на Бога за те, як можна виконати Його Закон. Як можна любити людину, яка тебе в пекло пхає, і ще з того зловтішається.
Я ніколи не забуду, як я, будучи ще дуже маленькою, любила спілкуватися з бабусею. Але за це чула постійні докори від мами: «Ти свою маму не любиш! Ти пльота!»
Я з бабою не пліткувала. Вона мене вчила молитися, релігії. Вчила мене різних життєвих премудростей.
За те, що я спілкувалася з бабусею, для мами я була «ворог номер один».
Коли бабуся померла, мама мені про це навіть не повідомила. Просто я інтуїтивно позбиралася і поїхала на село з дочкою.
Звичайно, я не була одягненою так, як одягаються на похорон. Тому люди дуже дивувалися з мого зовнішнього вигляду.
На похороні, не звертаючи на осудливий погляд мами, я дуже плакала за своєю улюбленою бабусею. На що мама сказала: «Ти так ридаєш за нею, за мною певно так не будеш плакати». А потім, в присутності прийшовших на похорон людей, розповідала всяку погань про бабусю. Одна родичка не витерпіла такої наруги і сказала до мами: «Замовкни! Вона вже на суді Божому!»
Мама десятиліттями не розмовляла із сусідами і заставляла нас, дітей, теж з ними гніватися. Коли я вже мала свою сім’ю, і мама випадково побачила, що з кимось із сусідів розмовляю, — вона довго і принизливо висварювала мене.
Мама постійно жаліється на мене перед моїми братами, своїми родичами. А вони, чуючи тільки мамину правду, дуже осуджують мене. Тільки і чути від них:
— Покайся! Прийми водне хрещення!
Мій менший брат якось після моєї чергової сварки з мамою подзвонив до мене і сказав:
— Ти що, хочеш, щоб я звернувся до усіх християн п’ятидесятників України і США? І вони одночасно молилися за ворогів маминих?!
Я кинула трубку. В мене була істерика… «Та вони ж знищать мене вмить своєю енергією!!!»
Я довго не могла прийти до себе. Я захворіла…
Брат забрав маму в США. Але довго вона там не побула. За два тижні почала наполягати, що хоче їхати додому. Добре, що я, плачучи, вмовила її не продавати хату. Говорила їй:
— Як приживешся там, я продам хату і вишлю тобі гроші.
Хату мама повинна була продати для того, щоб мати гроші на похорон. В США потрібно мати для цього 5 тис. доларів. Хату ми не продали. Тому мама мала куди повернутися.
Після приїзду знову почалися сварки, крики, прокльони, обзивання.
Мама вдруге поїхала в США і знову, як вона говорить: «Назавжди!». Але вже через місяць подзвонила і запитала, чи зібрала я калину, бо вона їй дуже потрібна. Я все зрозуміла!
З США мама поверталася в лютому в літньому одязі. Всі виходять із самольоту в дублянках, зимових пальтах, а мама — роздіта. Кашляла після цього півроку. І скільки я напросилася: «Мамо, зроби рентген чи аналізи!» Не згодилася.
Коли їду на село, знаю, що мене там чекає не тільки важка робота, а й душевні тортури, після яких я все більше скочуюся в безодню. І виходу з цієї ситуації не знаю. Бо мама вже й в другого брата жила. Коли ми її забирали від нього, він був блідий, як стіна і весь як в ступорі, а в мами був серцевий приступ.
Мама вважає мене страшно грішною. Своїх помилок не визнає. Вважає себе завжди і у всьому правою. І говорить, що вона майже не грішить.
Виконати Божі заповіді надзвичайно важко і не всім під силу.

Вдячна буду, коли прочитаєте мою розповідь і підкажете, який може бути вихід з такої ситуації.

З повагою, п. Люба.

Львів
Україна
Православна
Дата - Friday, 12 Nov 2010, 13:56:36

Слава навіки Богу!
Дорога п. Люба, я прочитав Вашого листа і дякую Вам за таку подрібну розповідь. Саме більше мені сподобалося те, де Ви пишете: "ненавиджу пекло і не хочу туди йти". Це і є вагомою причиною того, що я буду якось намагатись Вам порадити, за допомогою Божою, як Вам бути далі, щоб оминути того самого пекла.
Розпочнемо з того, що в Царство Боже жодна душа грішна не попаде, але, хто є без гріха? Апостол Павло каже, що всі грішили, та й якщо відверто в цьому признатись, - воно так і є. Але для кого ж тоді Царство? Всі грішні, та ще й правила життя такі, котрі майже жодна людина на протязі життя виконати не може. Так, воно насправді складно побудоване - наше життя, що людина родиться на цей світ без своєї волі (Ваше зауваження: навіщо було народжуватися, навіщо було створювати таку душу???), але Бог сотворив Людину на свій образ і подобу, це значить - при її створінні (народженні) дав їй Свій образ і Подобу - безсмертну душу (частка Боже, яка є вічна), розум - щоб ним користала так, аби не вгодити тій душі в пекло, а свобідну волю, як один з елементів (демократії) Образу Божого, щоб їй в цьому не заважати. Святий Августин каже, що Бог створив людину без її волі, але спасти її, без волі людини - Тайни Покаяння, - не може.
Пані Люба, складна Ваша розповідь, але я тішуся тим, що Ви все-таки просите поради, - чисто моя порада: зверніться за порадою до Вашого духовного отця в Тайні Покаяння.

Слава Ісусу Христу!
Вашу відповідь на свого листа отримала!
Дуже вдячна Вам, що витратили на мене час і приділили мені увагу. Вчора я була на селі, тому зразу відповіді не дала.

Вся біда в тому, що людина в деяких випадках є навіть менш мудра, ніж тварина.
В науковій літературі описана історія із життя вовків. В одній зграї вовків ватажком була вовчиця.
Коли вона відчула, що постаріла, то уступила своє місце без бою молодому вовку. Сама ж зайнялася догляданням вовченят зграї.

В інших зграях дуже часто старого ватажка загризають. Бо він не хоче уступити місце сильнішим і спритнішим.

Мені дуже жаль літніх людей, які вже не можуть працювати із-за старості. Не вміли і не вміють ефективно господарювати (бо видно по плачевних результатах), а й далі змушують інших беззаперечно себе слухати і виконувати свої накази. При цьому інша точка зору абсолютно не приймається. Зразу наводиться єдиний аргумент - обзивання, роздавлювання, розтоптування, вішання ярликів і створювання людині комплексів.

Після вчорашніх чергових стичок зі своєю мамою я знову говорила їй і пояснювала, що по трупах можна добратися тільки до вершин земної влади, але не до неба. Якщо людина вважає себе вічно правою і безгрішною, але при цьому оточуючі її люди із-за неї грішать, то їхній гріх і на цій людині теж лежить. Значить, вона своєю поведінкою, своїми словами спричинилася до того, що в людей така реакція. Ніколи людина, яка загубила хоча б одну людську душу і не розкаялася в цьому, Царства Небесного не успадкує!

Мало говорити: «Боже, я тебе люблю!» Треба ще показувати свою любов. В даному випадку хоча б спокійно вислухати людину, хоч деколи іти хоча б на якісь уступки.

Якщо людина привикла кричати, сваритися, обзивати всіх, не поступатися ні на крок, — то куди вона може з такими здобутками потрапити? На Небеса? Там панує мир і злагода! Крики і прокльони в іншому місці! Але після розмови кожен залишився зі своїми інтересами і своєю правдою.

Тому я в котрий вже раз сказала мамі: «Я буду приїжджати, допомагати тобі. Але спілкуватися з тобою буду через своїх дітей. Бо кожне наше з тобою спілкування закінчується тільки надбанням для нас нових гріхів».

Я не знаю, чи я правильно вчиняю, тому і написала Вам все це.

З повагою, п. Люба

14. 11. 2010 р.

Слава навіки Богу! Дякую Вам, п. Люба, за листа і запевняю Вас, що дуже розумію Ваші обставини. Дякую Вам за легенду, бо вона і насправді є дуже повчальною, але шкода, що багато хто її не читав і не чув, а тому і маємо те, що маємо. За час моєї служби приходилось зустрічатися з вірниками різних професій і якось я так дослідив, що саме колишні педагоги (не всі, але переважно вони), якісь озлоблені на всіх, а особливо на дітей, на молодь, вони все знають, всіх готові навчати і т.д. Ще років 20 тому не було в Церви належних приміщень-класів для проведення уроків катехизації, і дітей ми збирали після Богослужіння прямо в храмі. Діти, як і всі діти, повні енергії, залишали після себе сміття, і як не парадоксально, вірники з порозумінням до цього відносились, а декотрі колишні педагоги робили зауваження: "Бачите, що наробили ваші діти!" Пані Люба, Ви дуже гарно все розумієте. У Вашій ситуації мусите допомогти найперше Вашій мамі, а відтак і собі також, щоб не порушити Божу заповідь: "люби батьків..." Робіть свою справу, не звертайте уваги на дорікання, щоб спілкування не переростало у сварку та й буде все гаразд. Нехай щастить!

Слава Ісусу Христу! Отче, скажіть будь ласка, чому Господь Бог не чує моїх молитов? Я прошу дати здоров'я моїм рідним і близьким - вони хворіють і помирають. Я прошу укріпити стосунки з моїми друзями - вони мене покидають. Я прошу допомогти у вирішенні проблем із житлом - його у мене забирають. Про особисте життя годі говорити... Таке відчуття, що я нікому не потрібна. Для чого я живу на цій землі? З якою метою мене сюди послав Бог? Допоможіть мені. Дайте пораду, бо я так жити більше не можу!!!

Анна
Львів
Україна
Католичка
Дата - Tuesday, 13 Jul 2010, 09:50:51

Слава навіки Богу! Бог вислуховує всі молитви, але якщо, як Ви пишите, вони безрезультатні, тоді тут апостол дає нам таку відповідь, що молитву до Бога потрібно відмовляти не з подвійною душею, якщо просите й не одержуєте, значить, або зле просите, або не те просите, що потрібне для спасіння. Ісус говорить: "Просіть і дасться вам, шукайте й знайдете, стукайте й відчиниться вам", - це слова Господа нашого Ісуса Христа, вони гідні віри. Причину все потрібно шукати в собі і тоді буде все гаразд.


Читайте також відповіді священника УГКЦ (по темах):


Также Вы можете задать вопрос священнику Римо-Католической Церкви (РКЦ)


Будь ласка, перед тим, як задати запитання священику, ПЕРЕЧИТАЙТЕ запитання/відповіді на вищевказаних сторінках – можливо, що на таке питання отець Михайло ВЖЕ ВІДПОВІВ

Термін відповіді на Ваше запитання може складати від декількох днів до декількох місяців


На запитання відповідає о. Михайло Шелемба

Рекомендуйте цю сторінку другові!



Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!

Запитання священику УГКЦ - Сенс життя. Частина 1.