Запитання священику УГКЦ - Сенс життя. Частина 2. Християнство
Ви чули, що сказано: Не чини перелюбу.                А Я вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм.                Коли праве око твоє спокушає тебе, його вибери, і кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене.                І як правиця твоя спокушає тебе, відітни її й кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене.                Також сказано: Хто дружину свою відпускає, нехай дасть їй листа розводового.                А Я вам кажу, що кожен, хто пускає дружину свою, крім провини розпусти, той доводить її до перелюбу. І хто з відпущеною побереться, той чинить перелюб.                Ще ви чули, що було стародавнім наказане: Не клянись неправдиво, але виконуй клятви свої перед Господом.                А Я вам кажу не клястися зовсім: ані небом, бо воно престол Божий;                ні землею, бо підніжок для ніг Його це; ані Єрусалимом, бо він місто Царя Великого;                не клянись головою своєю, бо навіть однієї волосинки ти не можеш учинити білою чи чорною.                Ваше ж слово хай буде: так-так, ні-ні. А що більше над це, то те від лукавого.                Ви чули, що сказано: Око за око, і зуб за зуба.                А Я вам кажу не противитись злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, підстав йому й другу.                А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою, віддай і плаща йому.                А хто силувати тебе буде відбути подорожнє на милю одну, іди з ним навіть дві.                Хто просить у тебе то дай, а хто хоче позичити в тебе не відвертайсь від нього.                Ви чули, що сказано: Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога.                А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Запитання священику УГКЦ: Сенс життя. Частина 2.
   

Читайте також: частина 1

 
 
Слава Ісусу Христу!
Хочу запитати поради. Я помітила (або мені так здається), що в тих людей, в яких у житті з'являюсь я, починаються проблеми: одні хворіють, одні сваряться, розходяться, а в інших з'являються проблеми на роботі. В мого чоловіка також - якщо я щось його розпитую про роботу або випадково почую, в нього починаються тоді проблеми. Майстер, який робив нам ремонт, говорив, що йому не виходять елементарні речі. Останній раз сусідка, з якою спілкувалась, сказала, що в неї розболілась голова. Я вже не хочу з кимось спілкуватись, боюсь йти на роботу, а потрібно, бо вже рік, як вийшла з декрету. Що мені робити? Раніше (п'ять років тому) була самотньою і патологічно образливою, через усі невдачі нервовою, впала в депресію. Почали снитися сни, як щось невидиме мене переслідує, піднімає вгору. Снились періодично три роки, причому увісні я знала, що сплю, хотіла прокинутись і не могла. Почала сильно молитися і в 2015 році попала в Меджугор'є - моє життя кардинально змінилось. Мені Бог подарував все, що просила. Продовжую молитись на вервиці, читаю Біблію, стараюсь сповідатись і причащатись. Але ще досі переслідують невдачі, бувають нервові зриви, тривожність, страх, сиджу на заспокійливих. Дуже допомагає сповідь і Причастя. Останній раз, коли йшла на сповідь, дуже сильно боліла голова, але після того, як вийшла з церкви, біль зник. Що це може бути і як з цим боротись ще? І чи можливо взагалі цього позбутись? Хочеться жити повноцінним життям, але не можу, бо боюсь людей, боюсь бути відкинутою, тому закриваюсь і самоізольовуюсь від інших людей, навіть від рідних, а вони це відчувають.


Валентина
Тернопіль
Україна
Греко-католичка
Дата - Wednesday, 27 May 2020, 23:00:01

Слава навіки Богу!
Дорога Валентино, дякую Вам за листа. Ви пишете, що практикуєте свою віру, приступаєте до сповіді, до Святого Причастя. Це є дуже добре, так і продовжуйте, але мусите про себе більш детально у сповіді розповісти священику, ну може так, як Ви описала у листі. Це тому, що він на місці, знаючи Вас, будучи Вашим духівником, зможе Вам порадити щось більш слушне, ніж я по Інтернету.

Слава Ісусу Христу!
Дуже прошу поради, отче. Не знаю навіть, з чого почати... Мені здавалось, щоб змінити своє життя, потрібно поїхати закордон і все зміниться на краще... Мені 28 років, моє життя дуже швидко помінялось, здавалось на початку, що це добре, і я відчувала себе щасливою, а зараз мені дуже тяжко. Познайомилась в інтернеті з хлопцем, на початку 2019 року я поїхала на роботу в Австрію, там мені було дуже тяжко, але згодом звикла і почало подобатись... Хлопець запропонував поїхати до нього в Португалію, я погодилась. Приїхавши, я відчула себе щасливою. Ми зразу розмовляли про одруження, почали робити документи (процес тривалий). В день розпису я дізналась, що вагітна, і тут все змінилось... Я почала дуже переживати, думати. Ми нічого не маєм для того, щоб заводити сім'ю, мене почав переслідувати страх, як буде далі. Гроші мої, які я заробила, закінчились, чоловік працював, але тут, в Португалії, дуже малі зарплати, на все не вистачає... Від того в мене почалась депресія, все просто на купу... Ні грошей, ні житла, як такого, ні роботи... Згодом ми взяли шлюб тут, справили весілля. Здавалось, ніби все вже так непогано. Зараз я на сьомому місяці вагітності, документів не маю ще, все дуже якось тяжко, чоловік зараз вчиться, щоб мати професію і заробляти більше, а я постійно плачу, бо переживаю, що ми не маємо грошей, і як все буде. Батьки трохи допомагають, але мені стидно просити тата знову гроші, він також тяжко працює. Мені дуже страшно, що буде далі, таке враження, що кожен раз якісь випробування. Я молюся, прошу Бога, щоб дав мені терпіння, бо можна просто з розуму зійти, все накручую і думаю. Ще у мене мама померла шість років тому, і я думаю часто, що мені взагалі немає кому допомогти... Я не знаю, що я не так роблю, не розумію, що відбувається, де будем завтра... Я думала, що це все на краще, що я сюди приїхала, але вийшло все не так! Признаюсь, що і дитини я на початку не хотіла, до сповіді ходила і говорила про це зі священиком... Зараз мені стидно і я дуже переживаю за дитину, хочу, шоб він родився здоровим! Прошу дати мені поради, Отче, можливо, я роблю щось не так, не так прошу Бога, чи не так молюся? Можливо, в мені якась проблема, що все йде не так? Я вже не знаю, що думати... Я хочу, щоб все налагодилось, хочу додому!


Анна
Львів
Україна
Католичка
Дата - Sunday, 17 Nov 2019, 22:22:15

Слава навіки Богу!
Дорога Анно, читаючи Вашого листа, я так і не зрозумів, що Вам бракує? Чоловік є, скоро, так розумію, появиться на світ і маленьке ангелятко. Саме для того поєднуються двоє молодих, щоб одне одного доповнити, допомагати одне одному, насолоджуватися одне одним та продовжити рід людський. Саме так говорив Вам священик, гадаю, перед шлюбом. Все нормально, не все відразу можна придбати, помаленьку будете все мати, але тепер мусите думати за здоров'я дитинки. Ви ж хочете, щоб дитинка родилась здоровою, а це залежить від Вас. Прийде час, і Ви повернетесь додому. Все буде добре, у відчай не потрібно впадати.

Слава Ісусу Христу!
Щиро дякую, Отче, що даєте поради і відповіді на питання! Хочу знову звернутись до Вас... Ми з чоловіком зараз знаходимось закордоном, я вагітна, скоро народжувати. На даний час чоловік не працює, так як проходить курси по спеціальності, щоб мати хорошу роботу! Фінансово допомагає мій тато і його мама. Зараз в нас постійний брак коштів, за все потрібно платити, якісь постійні заборгованості, ні на що не вистачає. Я дуже за це переживаю, дуже переймаюсь, постійно плачу і багато думаю, як ми будем жити далі. Саме більше переживаю за дитину, що ми так і не можемо нічого купити. Мене дуже лякає це безгрошів'я, так як я до такого не звикла, бо завжди заробляла і відкладала. Постійно молюся і прошу Бога, щоб змилосердився над нами. Також маю рідну сестру, яка живе в Україні, має чоловіка, дитину і зараз вони відкрили свою справу. Вона дуже нахвалює його і говорить, які вони успішні. А мені наразі нема чим поділитись, так як ніхто не знає, що у мене на душі... Мені соромно брати гроші від батька, хочу, щоб ми нарешті змогли заробляти самі на себе. Не знаю, можливо, я залежна від грошей, але на даний час вони відіграють важливу роль... Прошу, Отче, дати якоїсь поради, як заспокоїтись, можливо, якусь молитву?! Дуже дякую за відповідь.


Aнна
Львів
Україна
Католичка
Дата - Monday, 09 Dec 2019, 08:38:47

Слава навіки Богу!
Дорога Анно, читаючи Вашого листа, складається враження, що Вас нічого не турбує, окрім грошей. Вас не турбує здоров'я дитинки, а воно повністю тепер залежить від Вашого спокою. Хіба все щастя у грошах? Сучасна молодь молиться якось так: "Дай нам, Боже, але дай відразу". Так не буває! Всьому свій час, але головне - жити тепер потрібно для дитини, щоб немовлятко здоровим народилося.

Доброго дня, отче!
Скажіть, будь ласка, як визначити ситуацію щодо скоєння гріха? Я п'ять років допомагала мамі, яка живе в селі, дуже багато. При цьому досить сильно занедбала своє життя. Працювала за малі кошти, не ходила до церкви, забула про особисте життя. Лише півроку, як усвідомила, що справді скоїла погане. Я не збиралася жертвувати собою, просто ніби опинилась у забутті. Думала, що роблю добре, з любові. І мама усіляко спонукала мене до такої поведінки. Тепер я дуже мучусь, каюся, що сама згрішила і маму до такого, напевне, підштовнула. Думаю, що тоді я просто з відчаю чи втоми забула про себе. Хотіла бути потрібною. Я самотня, без чоловіка. Маю вже 39 років. Каюся, що згрішила проти Бога і загубила своє життя. Як мені далі жити?


Людмила
Київ
Україна
Православна
Дата - Wednesday, 22 May 2019, 16:01:03

Христос Воскрес!
Дорога Людмилко, батькам потрібно допомагати все життя, а не тільки п'ять років. Заповідь Божа говорить: "Люби батьків своїх, будеш добре жити". Це одна з Заповідей, де Господь відразу обіцяє результат виконання заповіді. Продовжуйте турбуватися за маму, а для того, щоб практикувати свою віру, не багато потрібно часу. Це, якщо Ви мала на увазі, що занедбала віру свою, а якщо Ви мала на увазі, що не вийшла заміж до 39 років, не переживайте, Бог і за те потурбується, лише віруйте.

Слава Ісусу Христу!
Отче, мені 14 років і мене дуже сильно мучать сумніви щодо існування Бога і взагалі правильності християнства. Пробувала молитися на вервиці, на деякий час сумніви зникали, але через деякий час знову поверталися і так триває вже два місяці. Порадьте, будь ласка, що робити? Бо дуже хочу вірити в Бога, мати тверду віру і впевненість в християнстві. Наперед дякую!


Наталія
Львів
Україна
Греко-католичка
Дата - Tuesday, 16 Apr 2019, 16:08:23

Слава навіки Богу!
Дорога Наталія, нічого не потрібно видумувати, а просто вірити в Бога і молитись, щоб провадив дорогою Спасіння Святий Дух.

Христос народився!
Шановний отче, у мене є проблема, яка не дає мені спокою. Мені 14 років і зовсім недавно мене почали мучити сумніви щодо існування Бога та всього, що пов'язано з Ним. Але я борюся з ними, бо хочу вірити в Бога. На деякий час сумніви зникають, але коли я читаю Біблію або ж молюсь, то вони раптово з'являються, але на цей раз ще більше мене мучать. Я розгублена, не знаю, як далі жити, боюся втратити віру. Отче, підкажіть мені, що робити? Буду вдячна за відповідь. )


Софія
Мостиська
Україна
Греко-католичка
Дата - Wednesday, 13 Feb 2019, 19:18:53

Славімо Його!
Дорога Софійко, Ти мусиш бути мудрою, бо Твоє ім'я про це говорить. Мудрою в плані своєї віри і розуміти, що у світі є сили, котрі протистоять одна одній. Сили невидимі, але відчутні за своїм впливом кожній людині. Кожна людина, в тому числі і Ти, має від Бога свого Ангела Хоронителя, котрий заохочує молитися, читати Біблію і нарешті вірити в Бога, але є такі ж самі сили, яких дія на людей є зовсім протилежна. Вони наганяють на людину найперше лінивство, різні сумніви в плані, чи є Бог, чи може Його немає; коли людина молиться, тоді в голову лізуть всякі думки, часто погані і т.д. Саме тому Ісус каже, що Царство Боже потрібно брати силою в боротьбі з тими силами зла.

Слава Ісусу Христу!
Можете мені, будь ласка, підказати, як мені навчитись справді любити Бога, слухатись, перестати грішити?
Не порушувати Святі Заповіді, а ще що мені робити, щоб бути людиною?


Людмила
село Більчин
Україна
Православна
Дата - Wednesday, 15 Aug 2018, 15:33:27

Слава навіки Богу!
Поради всі у Біблії, бери і читай.

Слава Ісусу Христу.
Отче, хочу спитати поради. У моєму житті все складається добре, великих проблем немає, маю багато планів і занять, та часто з'являються думки про суїцид і якась втома від життя. Дякую Богу за все, що маю, сповідалась за ті думки кілька разів, не розумію, чому вони приходять до мене. Боюся, що вони застануть мене у момент слабкості, і я зчиню невиправний гріх. Дякую.


Вікторія
Івано-Франківськ
Україна
Греко-католичка
Дата - Wednesday, 30 May 2018, 15:27:28

Слава навіки Богу!
Як Ви думаєте, чому батьки Ваші дали Вам таке гарне ім'я - Вікторія? Ви ж мусите такою і бути, а тому моліться, відганяйте думки погані, а Бог буде Вам завжди на допомозі.

Слава Ісусу Христу!
Отче, маю дуже багато запитань, на які ніяк не можу знайти відповіді.

1. Півроку тому у мене розбився в автокатастрофі хлопець, з яким ми зустрічалися 4 роки. Він був далеко не ревним християнином, а за день до того у нас була інтимна близкість вперше. Я чудово розумію, що це величезний гріх, вже протягом півроку жалію за це. Одразу ж після його смерті я посповідалась, але все одно дуже важко на душі. Важко не тільки за себе, а й за нього, адже він не встиг розкаятися у цьому страшному гріху. Я щодня молюся за нього, дуже важко це пережити, мучить совість, що, можливо, це сталося через те, що у нас були стосунки? Я завжди картаю себе, адже ми в ту ніч посварилися і, можливо, так сталося через мене? Отче, поможіть, що робити далі? Чи можна якось спокутувати і його, і свій гріх?

2. Дуже часто, читаючи Святе Письмо, ріжуть вуха такі слова: "Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?" або "О, роде невірний, скільки ще буду з вами?". Отже, виходить, що Ісус також нарікав? Я дуже заплуталась у цих словах, і вони довгий час мучать мене. Роз‘ясніть, будь ласка.

3. Дуже часто помічаю за собою, що стаю черствою, не маю співчуття до інших, під час молитви у мене не котяться сльози, не має того щирого розкаяння, яке було раніше. Я не хочу втрачати Бога, адже і так дуже часто це робила. Прошу, підкажіть, як розбудити у собі щирий жаль і каяття за гріхи?

4. Інколи так буває, що мене ображають, не розуміють, звинувачують у тому, чого я не робила, а я замість того, щоб прощати і не звертати уваги, роблю таке ж. Знаю, що це ображає мого Господа, але під впливом емоцій нічого не можу з собою зробити. Щодня молюся «Отче наш» і «Богородице» за кожного, хто образив, але образа не проходить. Дайте пораду!

5. Я неодноразово чула, що коли вервичку моляться у колі сім‘ї, то ця молитва є значно сильнішою, ніж коли кожен окремо. Проте, коли ми починаємо молитися вервичку, наприклад, із моєю мамою, я не можу зосередитися, мене не влаштовує темп, хоча я завжди їй про нього нагадую, і молитва тоді йде не від серця, адже постійно такі чинники збивають мене. Для мене значно простішою і дієвішою є молитва, коли я молюся сама, без участі інших. Чи правильно це? Я знаю, що Ісус казав, що "де моляться двоє і троє в моє ім‘я, там я серед них", але нічого не можу із собою зробити.

6. Чи можуть душі проститися її гріхи, якщо за неї постійно моляться її живі близькі люди?

Отче, прошу вибачення за такий великий об‘єм листа, просто дуже потрібна Ваша порада і допомога! Дякую Вам за Вашу працю! Нехай Господь благословить і допомагає Вам у Вашій нелегкій життєвій дорозі!

Анастасія
Львів
Україна
Греко-католичка
Дата - Tuesday, 03 Apr 2018, 09:04:18

Слава навіки Богу!
Дорога Анастасіє, дякую за Вашого листа, а особливо за його об'єм, бо саме тим об'ємом Ви і відповіла собі майже на всі свої запитання. У житті нічого не зміниться, до тих пір, до поки людина сама в собі не зміниться. На життя потрібно дивитись, як на подарунок від Бога, і дуже ним цінувати, завжди і всюди дякувати Богу, але щоб воно і насправді так відбувалось потрібне правдиве розкаяння. Іван бачив, що до нього йдуть, як до якогось чаклуна, щоб водою у формі обряду обмити душу від гріхів, а такого не буває, його в природі не існує. Покаяння - це зміна стилю, форми життя. Коли людина міняється сама в собі - все міняється. Саме тому Ісус казав "о, роде невірний", бо віри не було у батька, і могли апостоли молитись, коли сам батько в це не вірив. Покаяння, але правдиве, та тверда віра в Бога все поміняють.

Допоможіть, будь ласка, відповіддю. Десять років назад був випадок, коли моя родина відмовила у допомозі людині, яка цього потребувала. Це був знайомий мого діда, який усе життя провів у тюрмі за вбивство дружини з ревнощів та ще щось. Від нього відмовились власні батьки, діти й онуки. Йому було 60, коли він вийшов з тюрми, відшукав нашу родину і захотів з нами спілкуватися. До цього ми його й не знали. Кілька разів приходив до нас у гості. Його прийняла до себе жити колишня коханка, прописала до себе, вони пили разом. Скоро вона померла, її син привіз цього чоловіка до нас, хотів лишити в нас жити, тому що більше нікого із знайомих в нього не було, а його діти й онуки відмовлялись з ним спілкуватись. Нас було троє жінок. Ми злякалися брати до себе колишнього вбивцю, в'язня і схильну до алкоголізму людину. Ми повернули його назад до сина тієї жінки, бо він був там прописаний нею. Але 99% того, що його вигнав той син на вулицю. Я не знаю, що було з цим нашим знайомим далі. Тоді я найбільше не хотіла його приймати, бо боялася його і шкодувала витрачати на нього гроші. Я була молода, і мені хотілося пожити для себе, а не приймати на себе цей клопіт і витрати. Тепер в мене невиліковна хвороба. Чи може це бути покаранням за той вчинок? Це мій найбільший гріх. З людської точки зору я можу знайти виправдання, що ми не мали його приймати до себе, що це було небезпечно для нас. Але ж, мабуть, людина пропала без нашої допомоги. Як мені ставитись до цього?

Катерина
Київ
Україна
Православна
Дата - Tuesday, 13 Mar 2018, 15:21:55

Слава Ісусу Христу!
Дорога Катерино, чи воно є покарання, мені важко судити, можу нагадати тільки слова Ісуса на Страшному Суді: "Я голудував - ви Мене не нагодували, у тюрмі був - не провідали й не потішили, подорожуючим не прийняли Мене", і так далі.

Христос Рождається!
Цікавить така річ, як покута за гріхи інших людей (родичів, предків...). Чому покути за чиїсь провини перекидаються на зовсім невинних людей, які мусять страждати? Хіба це справедливо? Чому якась людина повинна все це терпіти? Яка подальша доля такої людини, чи має вона якісь особливі заслуги перед Богом за те, що несе цю покуту? І, взагалі, продовжуючи цю тему, виникає ще одне запитання: чому так в житті ведеться, що одним - все, а іншим - нічого (образно кажучи)? Чому одні люди від самого народження зростають у статках, розкошах, а коли виростають, то ні у чому не обмежені, і все їм вдається? Інші ж люди, навпаки, страждають від народження, заплановане не вдається, постійно виникають якісь перепони... Чому одні люди народжуються гарними, красивими, а інші - хворобливими, з вадами, або просто некрасивими, і таких людей життя відкидає на задній план?.. Чому Бог не робить всіх рівними з народження? Де тут справедливість? Чому так Бог дає? Можна тут сказати, як написано в Біблії, що кожному дається по вірі його, але багато людей безбожних є... І справа не тільки у цьому!!! От, уявімо собі таку ситуацію: є дві людини, одна - побожна, інша ж - навпаки. Одна живе скромно, покірно, інша ж купається у розкошах, розпусті і т.п. Приходить час і вони відходять з життя, але і перший, і той грішник перед смертю щиро розкаявся. Кожен "ТАМ" відбув свою покуту і потрапляють вони до Царства Божого. ПИТАННЯ: де тут справедливість? Адже побожна людина собі на те заслужила, а той грішник і там, на землі, добре жив, і сюди попав? Якщо маєте час, то дайте, будь ласка, детальну відповідь на ці запитання. Наперед дякую.


Андрій
Львів
Україна
Греко-католик
Дата - Tuesday, 06 Feb 2018, 08:03:27

Славімо Його!
Дорогий Андрію, читаючи Вашого листа, складається таке враження, що Ви злий на весь світ та ще й на Бога.
Щоб ми з Вами порозумілись, і я не став у Ваших очах ще одним ненависником, напишу коротко. Людина народжується до цього життя земного не від якихось заслуг перед Богом, а виключно від Ласки Божої до людини. Бог дає життя, а до життя дає кожному таланти згідно його здібностям. Той, хто отримав п'ять талантів, вміло ними орудував, добре та в багатстві жив, а той, що отримав один, і той закопав, бідував та на кінець ще й покарання поніс. Бог не є справедливий, Бог є МИЛОСТИВИЙ. Якби Бог давав кожному по справедливості, то гіркий хліб був би для світу, але Бог дає, на щастя наше, від безмежної Своєї Ласки по Його Милості.

Доброго дня, отче.
Я заздрю сестрі і не можу нічого з цим подіяти. Заздрю за розум, за красу, хоч я не є гірша за неї, за впертість і самозакоханість, інфантильність, вміння фліртувати. При тому всьому, вона ще й страшенно самовпевнена. Коли я намагаюсь абстрагуватись від неї, мені не виходить, бо вона весь час перетягує ковдру на себе, весь час вона має бути в центрі уваги. Я знаю, що вона мені теж заздрить, але не в такій мірі, як я їй. Було, що мій хлопець говорив з нею, потім, коли ми стояли у довгій черзі, де перед нами прийшли люди, яких не було раніше, він сказав мені, що Катя би не вистоювала чергу, а все б порішала і посміхнувся. Я це сприйняла, як докір. Стала ревнувати. Навіть коли він сміявся з її, на мій погляд, примітивного жарту, я стала дуже ревнувати, і ми ледь не посварилися. А ще під час розмови з нею він дуже веселий. Врешті, я дала йому зрозуміти, що не хочу, щоб він дзвонив їй і піднімав слухавку, коли вона дзвонить. Коли ми з ним наодинці, я починаю думати, а чи не радів би він більше, якби тут була вона? Бо я за все переживаю, гризуся, я не можу вільно посміхатися і радіти життю. Тому я часто в задумі, а він мені весь час говорить - посміхайся. Навіть коли їм, то переживаю, щоб не переїсти. Ця заздрість мені вже не дає спокою. Я думаю, що я не така красива на обличчі, як вона, і мене це засмучує кожен раз, коли її бачу. Вона хвалиться своїми успіхами, а я не можу це слухати. Я маю успіх, але я все одно переживаю, що це не є достатньо, що воно не так має бути. Переживаю, що лінуюся, і мені важко заставити себе вивчити мову, яку вона вчила у своєму університеті. Дідо (наш авторитетний дідо) вважав її розумнішою. Вона так і заявляє - я найкраща, я принцеса. Неодноразово вона мене ображала і принижувала все моє дитинство без батьків. Я вже не маю до неї почуття любові, але змушена жити під одним дахом ще довго. Напевно, у мене депресія, бо дуже мало чого залишилось, що мені приносить радість. Мені ніхто ніколи не казав, що я красива, розумна, талановита, що я чогось доб'юся в житті. І до цих пір мені ніхто цього не каже. А я не маю стільки самовпевненості, як сестра, щоб говорити це сама собі і всім іншим вголос. Я ненавиджу, коли люди себе вихваляють. Хоч сестра це робить у суміші з інфантильністю і фліртом, то це виглядає, але вона ж старша за мене. У всіх нас є вдосталь проблем. Але у мене навіть як є якась радість, то вона вже не тішить мене. Я не вірю, що у мене зіпсувався характер, бо я пам'ятаю, що у мене були дуже світлі помисли в дитинстві. Жаль, що та єдина людина, якій я заздрю в цьому житті, яка мене з'їдає зсередини, живе зі мною в одній кімнаті.

Оксана
Кременець
Україна
Православна
Дата - Tuesday, 27 Jun 2017, 20:20:44

Слава Ісусу Христу!
Дорога Оксанко, дякую Тобі за листа і кажу Тобі, роблячи висновок з листа, що Ти направду розумна дівчина, а розумні бувають тільки гарними - як душевно, так і на вроду. Заздрість - це, звичайно, риса з числа не найкращих, але постарайся її якось в собі перемогти і станеш ще гарнішою. Вихвалятись так само погано, тому старайся якось побороти в собі все негативне й побачиш, який гарний світ, а відтак напиши мені.

Добрий день!
Я змушений писати тут, в інтернеті, на показ усім, хоча, таке не схвалюю сам - розкривати свій внутрішній світ тут не годиться. Не тому, що інші будуть те обговорювати, до того байдуже. Кілька років тому я був відповідальним християнином, багато читав літератури цієї тематики, проводив бесіди з різними людьми, і спостерігав, як вони ставали кращими... Між тим всім, по-справжньому молився і готувався до вступу до семінарії; я завжди від дитинства знав, що маю бути священиком, а, ставши дорослішим, визначив, що хочу провадити боротьбу із злом, явну навіть для людських очей, а саме - виганяти демонів з одержимих... І все би воно добре, але одного дня настав перелом в особистому житті, і дуже великий; не те, що кинула дівчина, або ще якась така мала проблема, а просто щось сталося, перестав бути той захват від пізнання Творця, з людьми перестав працювати і просто почав тягнутися до самотності... І лиш як приходить покров ночі, зводжу очі у вечірнє небо, споглядаючи великі труди Господа, починаю палати любов'ю до Нього... Сни - то марнотратство, якщо читати Страхи чи Приповісті. І взагалі Біблія не радить їм приділяти увагу, та надто часто вже в них іде моя боротьба із злом, молитвами часто перемагаю одержимих людей і, прокидаючись, бачу світ в інших тонах, нібито лежить на ложі хворий і потребує лікаря... Довго мабуть би довелося ще писати, але не хочу заради вже того хоча б, щоб не почати жаліти себе самого... Мабуть у своїй відповіді Ви скажете, що варто почати молитись, читати Святе Письмо і т.д. І Ви будете праві, бо саме так має говорити служитель Церкви... Але насправді я шукаю не таку відповідь, що її можна самому собі дати, зі всією повагою до Вас!!! Будьте Благословенні!!!

Іван
Житомир
Україна
Греко-Католик
Дата - Tuesday, 26 Sep 2017, 07:40:10

Слава Ісусу Христу! Слава навіки Богу!
Дорогий Іване, половина відповіді Ви собі дав Сам, але це (варто почати молитись, читати Святе Письмо і т.д.) - тільки засоби для доброго служіння Богу. Ви мусите продовжувати практикувати служіння людям. Робити кругом себе добро. Всюди, де б Ви не був, служіть ближньому з любов'ю, а щоб не забракло сил - моліться.

Слава Ісусу Христу, нашому Спасителю!
Отче, порадьте, будь ласка, як перебороти спокуси цього світу, не будучи монахом/монахинею, як увірувати ще сильніше у Господа нашого та полюбити Його усім серцем своїм? Іноді буває, молюся щиро та прошу Господа про мир, щастя, здоров'я, та буває і таке, що молитися стає дуже важко, бо черствію душею. Отче, порадьте, будь ласка, як позбутися черствості душі, бо знаю, що Господь Бог нас, своїх дітей, любить і чекає на нас із відкритим навстіж милосердним Серцем Своїм! Щиро дякую! Благослови Вас Господь!


Вікторія
Львів
Україна
Греко-Католичка
Дата - Tuesday, 25 Jul 2017, 14:36:11

Слава навіки Богу!
Дорога Вікторіє, спокуси все були, є і все будуть, а у монахів чи у монахинь їх набагато більше, та вони постійно перебувають в боротьбі з ними і в такий спосіб проявляють свою любов до Господа Бога. Старайтеся і Ви так поступати і тим самим укріпляйте свою віру, та черствість душі помалу пропаде. Досконалих людей на землі немає, але багато хто до неї стараються іти. Нехай щастить!

Слава Ісусу Христу!
Мені 16, нещодавно я повернулася до Ісуса, бо трохи збилася з дороги. Почала ходити до храму, сповідатися та приймати св. Причастя. Коли тільки почала ходити, то чекала вечора, щоб піти до церкви, а тепер якось вже не хочеться йти навіть в неділю, пропав інтерес, але не розумію, чому. Як мені бути далі? Що робити?!


Мар'яна
Мукачево
Україна
Греко-Католичка
Дата - Tuesday, 18 Jul 2017, 08:19:13

Слава навіки Богу!
Дорога Мар'яночко, до церкви потрібно ходити на Літургію, на котрій Тобі приємно бути й молитися, котру править священик, котрого Тобі приємно слухати - як молитву, так і проповідь. Пройде певний час і Тобі буде щось бракувати, якщо не вислухаєш Літургію, але для того потрібний час. Тримайся!

Священик у нас хороший, нещодавно говорила з ним стосовно себе. Він обіцяв допомогти вилізти з цього болота. Але тепер він напевно не хоче, бо я знову гуляю з друзями, п'ю, як і раніше, а в глибині серця хочу змінитися.

Мар'яна
Мукачево
Україна
Греко-Католичка

Якщо Ви, Мар'янко, по п'яні впадете в болото, Ви ж в ньому не залишаєтесь довго, а вилізаєте з нього, так ось так і старайтеся вилізти зі свого невтішного стану і тим самим змінитеся.

Слава Ісусу Христу!
Вибачте, що знову пишу Вам.
Отче, мені сняться сни, де я бачу диявола, він говорить до мене. Після сна прокидаюся, то немов паралізована, не можу поворухнутися. Чи може це щось означати?
Боюся, бо моя 3-є рідна сестра "має диявола", є опанована ним. Наперед дякую за відповідь!

Мар'яна
Мукачево
Україна
Греко-Католичка

Слава навіки Богу!
Мар'янко, це вже щось з ряду поганого. Цінуйте своєю душею. Знову раджу вилізти зі свого невтішного стану.

Я стараюся, але знову спокуси... Знову впадаю в гріх. Потім боляче, душа болить, багато плачу. Та молюся.

Мар'яна
Мукачево
Україна
Греко-Католичка

 
Слава Ісусу Христу!
Отче, зовсім недавно я відкрила для себе Бога і Церкву. До цього ходила час від часу, але це все було не так, як зараз. Зараз я переосмислила віру загалом, стараюся жити побожно, молитися. Звичайно, причащатися і сповідатися. Але чомусь мені завжди здається, що я мало молюся, що я дуже грішна... З одного боку - ходжу до церкви, з іншого - тяжко часом себе стримувати, сварюся з рідними. Навіть рідні мені говорять: "Шкода, що до церкви ходиш", або "іди посповідайся". Але я чула, що у Церкві - всі грішники, просто одні каються, інші - ні... Чи правильно я міркую? Звичайно, треба старатися стримуватися, але часто на емоціях це важко зробити і жалієш тоді, коли вже все сказано...
Як мені навчитися стримуватися? Як вдосконалюватися у вірі?


Лола
Україна
Греко-Католичка
Дата - Tuesday, 18 Jul 2017, 08:50:57

Слава навіки Богу!
Дорога Лола, Ви дуже правильно міркуєте, бо воно насправді так і є. Досконалої людини немає на землі, але до досконалості саме така дорога, якою Ви йдете, тому тримайтеся і вперед. Радий за Вас!

Вас мабуть дуже здивує моє запитання, по правді, всередині в мені є страшна злість на себе, бо не змогла собі влаштувати життя, попсувала собі репутацію... Ніколи не думала, що зі мною таке станеться, мене всі любили в родині, а зараз кожного ранку встаю з дикою злістю, не сплю по ночах, є думки про самогубство, раніше ходила до церкви... Думаю, можливо, монастир мене спасе... Як Ви гадаєте?

Ліля
Львів
Україна
Греко-Католичка
Дата - Thursday, 13 Jul 2017, 22:10:39

Слава Ісусу Христу!
Дорога Ліля, те, що злоститесь на себе саму, є дуже добре, бо не всякий може злоститись на себе і тим самими самокритично до себе ставитись. В людині є якийсь такий елемент, котрий здібний всіх і вся звинувачувати у своїх проблемах, але тільки не себе. Ліля, мені щось здається, що є близько до розгадки планів Божих щодо Вас. Бог може саме у такий спосіб бажає Вас покликати до служби Йому, бо коли у житті все гладко, то не дуже й помітна Божа ласка, а майже всі заслуги людина звикла собі приписувати, а відтак Бог у житті таких не дуже й потрібен. Такий допуст Божий у житті Вашому є Вам на користь! Зважте про все та прийміть правильне рішення. Нехай Вам щастить.

Христос Воскрес.
Отче, дещо хочу розповісти Вам. Так склалося у мене в житті, що я ще не одружена і не маю дітей, хоча була така людина, що пропонувала одружитись і бути разом. Ця людина була навіть хорошою, але я, на жаль, відмовила, бо любила тоді зовсім іншу людину. Пройшов час, я про це більше не згадую, це все в минулому вже. Десь рік тому я знайшла в інтернеті молитву до Бога про взаємне кохання, виписала на листочок і почала читати. Отче, я раніше так не молилась, як зараз, раніше якісь проблеми були, чи потрібна була допомога, то я ходила на викачування яєць і виливання воску, навіть не знала я тоді, що це гріх, а зараз це знаю. Отче, я знаю, що потрібно бути сильною і тримати себе в руках, але деколи не получається, і я впадаю у відчай. Коли я помолюся, то ніби вже все добре, нормально почуваюся, але потім знов приступає до мене якийсь негатив, смуток, неспокій на серці, відчай, самотність, що просто вбиває мене душевно, мучить мене, не дає працювати. Я дуже хочу, щоб все було добре, щоб це все відступило від мене - це почуття самотності, смуток, неспокій на серці, страх, а щоб прийшло до мене щастя, успіхи в усіх справах і в роботі, взаємне кохання, щасливе заміжжя, здорові дітки. Отче, я до свят ще до сповіді не ходила, зараз хочу піти до сповіді, щоб мені стало легше на душі, але є таке, що я ще на сповіді не розповідала. Справа в тому, що деколи через почуття самотності в мене виникають якісь збудження, і я відчуваю це, що призводить до самозадоволення. Як думаєте, чому так відбувається це все і що робити, щоб раз і назавжди позбутися того всього негативу, що мучить мене, не дає спокійно жити і вбиває мене душевно?


Анна
Львів
Укрaїна
Греко-Католичка
Дата - Wednesday, 03 May 2017, 14:31:21

Воістину Воскрес!
Дорога Анночко, це все, про що описуєте, є нормальним життям. Те, що Ви читаєте якусь молитву, складену й написану кимось, хто відчував саме такий душевний стан, як його відчуваєте Ви, є також добре, але молитва - це розмова з Богом, і Бог так само, як і кожна людина, любить розмову не завчену, а свобідну й душевну, щоб вона виходила не тільки з уст, а особливо виходила з серця людини. Спокуси, про котрі описуєте, є так само фізіологічні, а тому не потрібно про них замовчувати, бо тоді сповідь є важною. Тримайтесь, Анночко, буде все добре.

Слава Богу.
Я давно не сповідалась і в церкву не ходила, мені сняться постійно сни - то церква, то святі образи, а одного разу був сон, що переді мною колодязь з чистою водою і там квітка, немов лілія, і це був ніби священий колодязь, і простим смертним в ньому не можна умиватись, але я окунула туди голову і почала задихатись, і на цьому прокинулась. І постійно такі якісь сни, то про диявола, я не розумію, до чого вони. Із-за того, що в церкву давно не ходила і не молюсь? А ще мене ніхто не розуміє, я не можу з кимось нормально поговорити, мені просто важко від того, що або всі говорять, що це маячня, або перебивають і взагалі не слухають, я не відчуваю якоїсь підтримки, я не знаю, що це. Не знаю, який мій сенс життя, не можу визначитись, що я хочу, мені важко. Я постійно на себе злюзь із-за того. Якщо чесно, навіть сама не знаю, чого я злюсь і ще всім псую настрій, хто є біля мене, хоч цього не хочу, не хочу вроді нікому зла, а само якось виходить, що мені робити? Як далі жити? Як змінитись, я вже просто не знаю, до кого звертатись... Підскажіть... Бо не можу з цим розібратись
.

Дарія
Нововолинськ
Україна
Православна
Дата - Wednesday, 05 Apr 2017, 09:43:23

Слава Ісусу Христу!
Дорога Дарія, тепер переживаємо Великодній піст і саме в цей час кожний християнин старається примиритись з Богом через сповідь, а тому бажано приступити до сповіді, і так, як написано в листі, а може й більше, розповісти священику. Далі все піде добре.

Мені 23. Я є не дуже віруючою людиною. І до церкви не ходжу. Давно не сповідалася, а зараз хочу. Якось в неділю, лежачи на ліжку, я сказала вголос: "Боже, пошли мені дитину саме від цього чоловіка, а я після сорока років присвячу своє життя Тобі". Після цього я дізналася, що вагітна. На УЗД кажуть, що на момент прохання я вже була вагітна. Тепер я боюся, що не дотримаюся обіцянки. Якщо так, то небо забере мою дитину? Як мені бути?

Марія
с. Білки
Україна
Православна
Дата - Wednesday, 01 Mar 2017, 09:35:47

Слава Ісусу Христу!
Дорога Марічко, питаєш, як тобі бути? Все дуже просто. Ти просила Бога: "Боже, пошли мені дитину саме від цього чоловіка, а я після сорока років присвячу своє життя Тобі". У Бога немає часу минулого, теперішнього й майбутнього, як воно є у нас, людей. Бог знав наперед Твою обіцянку, а тому й задовольнив Твоє прохання Тобі. Тепер справа за Тобою. Після 40 років Тобі не потрібно йти до монастиря й примати вічні обіти, а потрібно просто практикувати свою віру в Бога. Не пропускати молитву, не пропускати Літургію по неділях й святах, часто сповідатися й приступати до Причастя. Це і буде означати, що Ти віддала життя своє на славу Божу.

Мені з дитинства казали, що не можна видіти свою жінку голою, казали, що ніколи не побачу. Тепер у мене з'явилося бажання покінчити життя самогубством. Мені нецікаво жити. У телевізорі часом показують інтимні сцени, а мені говорять, що це не можна, то пусті люди таке роблять. Я не хочу жити, наковтаюся таблеток, і буде найлегша смерть. Я не можу боротися з тими спокусами, адже тіло хоче свого.

Іван
с. Росохач
Україна
Греко-Католик
Дата - Tuesday, 21 Feb 2017, 15:51:33

Слава Ісусу Христу!
Іванку, нікого не слухай, а бери й женися, як отримаєш у Церкві Боже благословіння на подружнє життя, дивися собі на жінку, скільки забажаєш, і життя стане цікавим, а за таблетки забудеш.

Христос народився! Отче, не знаю, з чого навіть почати, але спробуйте зрозуміти моє питання. Шість років тому в мене народилася чудова донечка, але в неї зараз діагностують затримку психічного розвитку. Через 1,5 роки я знов завагітніла, і в мене стався викидень, почалися проблеми по-жіночому, чоловік став пити, попав в аварію на машині, але залишився неушкодженим, слава Богу. Я тоді в житті вперше розчарувалась у всьому. І мені збрело в голову піти до ворожки, щоб дізнатися, чи нам не пороблено і чого чекати. Хоч я після того гріха сповідалася, більше не ходила по ворожках, але в мене похитнулася віра до Бога. Вона мені сказала, що нам сильно пороблено, що це зробила жінка з моєї родини. За її описом - це моя мама. Я знаю, що мої батьки не дали благословення на наш з чоловіком шлюб, вони його ненавидять до сих пір, хоч він нічого не зробив їм поганого. Я тепер змушена з ними жити, бо від чоловіка з села поганий доїзд до садочка. Я намагалася забути слова ворожки, примиритися з батьками, але не знаю, що зробити. В мене відраза і ненависть до них. Я молюся, але це мені не приносить полегшення. Через це я в батьків крала гроші, бо я собі казала, що моєму брату вони дали більше любові і фінансів, ніж мені. Я хоч ходжу і сповідаюся з тих всіх гріхів, але не можу направитись на добру дорогу. Я не знаю, що робити. Вже жити несила таким життям. Скажіть, як мені повернути віру і довіру до Бога? Що мені робити? Може, в мене вселився злий дух?

Ярина
Львів
Україна
Греко-Католичка
Дата - Thursday, 12 Jan 2017, 20:09:18

Славімо Його!
Не можу сказати, хто вселився у Вас, але можу сказати - віра у Бога і непохитна віра допомагає, а така половинчата, гнівлива й суперечлива жодної користі не приносить. Мусите собі твердо постановити - Бог і тверда віра у Нього, тоді буде відчутна Його ласка, або ворожка і всезагальний гнів на всіх і вся.

Слава Iсусу Христу!
Отче, читала попереднi питання, трохи схожi на моє, i Вашi вiдповiдi на них. Вибачте, але все ж хочу запитати особисто. Рiч ось в чому. Менi 19, студентка. Вже рокiв 6, а то й бiльше, я маю депресивну схильнiсть, невроз. Була у лiкарiв, проходила рiзнi обстеження, все добре, єдине що, то є кiста, яку треба видалити.
Ходила також до невропатолога, який сказав, що менi потрiбно вiдвiдувати психотерапевта, що я вже й робила. Я була на 6 сеансах психотерапiї у релiгiйного психолога при церквi, зараз не була, бо мама з бабцею проти, кажуть, що це не має сенсу, я й хочу ще трохи походити, але сама вже не знаю, чи допоможе.
Натомiсть бабця та мама наполягають уже довгий час на вилиттi воску, я, як можу, відмовляюсь, але от бувають митi, що менi здається, що таки погоджусь, але розумiю, то великий грiх.
До того всього менi в багатьох речах не щастить, як здається, не так, як у людей. Я взагалi не спiлкуюсь iз протилежною статтю, вже й зовсiм перестала вiрити, що можу комусь сподобатись, через це вважаю себе жалюгiдною людиною. Знаю, то великий грх, але мабуть попри те, що молюсь i ходжу до церкви, вiра моя мiзерна. Марную свiй час на непотрiбнi речi та жалiння себе. Дуже дискомфортно почуваю себе у компанiї, де є хлопцi, бо на мене нiхто не звертає увагу, вiд того почуваю себе не такою, ненормальною.
Може, доля моя назавжди бути самотньою, якщо так, то менi заспокоїтись через це та жити повноцiнним життям, не спiлкуючись iз хлопцями, чи це взагалi можна назвати повноцінним життям? Я розчарована у собi, бо була у лiкарiв, у психолога, у декiлькох священикiв, а як була з сотнею комплексiв та проблем, так i залишилась. Є моменти повної зневiри у собi, коли менi здається, що я просто приречена. Стараюсь робити добро в цьому життi, для iнших також, але душевного заспокоєння це менi не приносить. Найгiрше те, що вiдчуваю заздрість до iнших через те, що у них є той душевний спокiй, якого немає у мене; знаю, що це гріх, але нiчого не можу зробити цим думкам. Розумiю, що це випробовування вiд Господа, але якщо воно триватиме все життя, то я не зможу стати впевненою людиною i не залежати вiд батькiв. Пробачте, отче, за такий величезний текст i, якщо можете, дайте пораду, зараз вона менi просто життєво важлива, бо менi зараз здається, що мене змiнити в кращу сторону уже нiщо не зможе.
Слава Iсусу Христу!


Iрина
Золочiв
Україна
Православна
Дата - Thursday, 22 Dec 2016, 00:02:33

Слава навіки Богу!
Дорога Іринко, Ви ще така молода, а плани Ваші такі якісь туманні й не впевнені. Ви дуже правильно розумієте деякі варіанти з свого релігійного життя, і це є дуже похвально. Мама з бабцею напевно мають набагато меншу віру в Бога, ніж Ви пишете, що Ваша віра мізерна. Не потрібно спокушати Бога, бо це від лукавого, а потрібно твердо вірити й кріпити свою віру в Бога, нехай діється Його воля у Вашому житті. Ніхто не може розгадати волю Божу щодо Вашого життя, в тому числі і воск, цим Ви можете тільки прогнівити Бога. Думаю, потрібно просто жити для себе, маю на увазі, - спочатку трудитись у науці, щоб отримати добрі знання й диплом, а там саме по собі все стане на свої місця. Не потрібно підганяти життя. На все свій час і Ваш принц прийде. Вас турбує те, що подружки вже давно розбрелися по парам, а на Вас, так як і Ви, не звертають увагу. СП каже, що всі ті, котрі були першими, залишаться позаду, а задні вийдуть вперед. Все буде добре, тільки вірте в Бога, практикуйте свою віру, а відтак переконаєтесь, наскільки Бог Вас любить.

Слава Iсусу Христу!
Прошу допомоги у такiй справі. У мене померло немовля у лiкарні (йому було 6 днiв, на третiй день був охрещений в реанiмацiї). Похований по всiм правилам Церкви. Та я не можу нiяк отямитися, чому це сталося саме зі мною? Я всю вагiтнiсть так молилась за нього, просила Бога за свою дитину i чекала. Зараз вiдчуваю таку порожнечу, наче я сурогатна мати, народила i все. Не знаю, куди себе дiти. Я багато молюся за свого синочка, та ось i моє питання. Як за таку маленьку дитину тримати жалобу правильно, якi молитви молитися, адже вiн не грiшив? В тих молитвах, що я знаходила, батьки просять простити грiхи своїх померлих дiтей...
I ще одне - як жити далі, де шукати в собi сили вставати зранку? Я навiть нi разу не тримала свою дитину на руках, не бачила його очей... Чому так? Чи Господь Бог не карає таким чином? Тоді чому мене не забрав, а мою дитинку?
Дякую за вiдповiдь.


Iра
Харкiв
Україна
Греко-Католичка
Дата - Tuesday, 27 Dec 2016, 08:36:39

Слава навіки Богу!
Дорога Іринко, розумію Ваш душевний стан і не знаю, чи моя відповідь принесе Вам якусь потіху. Справа в тім, що коли помирають такі немовлятка, вони є якраз тими ангелами в Небі, котрі моляться до Бога за своїх батьків. Кожна мама бажає вдосталь насолодитись новим життям, котре вона в співпраці з Творцем принесла на світ, але життя дає Бог, і Він має свій план, щодо конкретного життя. В таких випадках, може воно якось і не звично звучить, сама по собі жалоба і не є жалобою, а, навпаки, біля Божого Престолу є Ваш ангел. Бог ніколи й нікого не карає, але може допустити якісь покарання, і то для того, щоб оберегти людину від чогось гіршого. Сподіваюсь, що народження цієї дитинки було для Вас не одиноке, а тому дякуйте Богу за все і всюди, і прийде той час, коли радість Ваша вернеться до Вас. Божого Вам +Благословіння. З Новим Щасливим Роком!

Слава Ісусу Христу! Буду дуже вдячна за пораду. Мене часто мучать нав'язливі думки, навіть не завжди можу їх контролювати, вони накривають з головою і часто викликають почуття відчаю. Найчастіше ці думки стосуються моїх вчинків. Розуміючи свій проступок, дуже себе картаю, накручую. І це призводить до ще гірших думок. Почуваюся найгіршою людиною. Хочу запитати Вас, чи є ці думки голосом моєї совісті? Чи треба про них сказати на сповіді? Як з ними боротися? Як відрізнити цей голос совісті від таких нав'язливих думок?

Олена
Львів
Україна
Греко-Католичка
Дата - Tuesday, 13 Dec 2016, 10:21:05

Слава навіки Богу!
Дорога Олено, ніякий докір з боку не має такої дієвої сили, як докір власного сумління. Від докору власного сумління не сховається людина так само, як від власної тіні. Якщо не можете очистити у сповіді душу перед своїм священиком зі зрозумілих причин, підіть сповідатися десь в інше місце, де зможете почистити душу, не ховаючи жодного гріха, а відтак побачите, що все помалу минеться.

Слава Ісусу Христу. Скажіть, будь ласка, а як далі хоча б існувати людині, яка не виконала обіцянки, даної Богові?

Святослав
Тернопіль
Україна
Греко-Католик
Дата - Tuesday, 28 Jun 2016, 12:11:57

Слава навіки Богу!
Ісус каже: Не кляніться перед Богом, а казати просто так, - так, або ні, - ні, бо все, що більше від цього - то все від лукавого. Читай Матея 5:33-37.

Христос Воскрес!
Отче, мені 30, а мене мучить депресія. Відчуваю себе непотрібним. У мене немає ні друзів, ні дівчини. Почалось все ще зі школи. Я був слабшим за ровесників, через що мене обзивали і всіляко знущались з мене. Все продовжилось, і ще дужче, в училищі, де через знущання мені вперше захотілось піти з життя, тобто вчинити самогубство.
В університеті все стало краще, але я почав боятись людей. На роботі з колегами все складається добре, роботу і спеціальність мені дав Бог також добрі.
Я не можу побороти страх перед людьми. Мені погано, коли близько коло мене знаходиться хтось незнайомий чи малознайомий, мені неприємні дотики. Мені важко почати розмову. Я боюсь навіть свого духівника й мені бракне слів на Сповіді.
Зараз мені стало все нецікаве, я гірше виконую свою роботу, мучать думки про самогубство і почуття безвиході. Почуваюсь дуже одиноко. Поможіть.


Віталій
Львів
Україна
Греко-Католик
Дата - Tuesday, 07 Jun 2016, 19:19:16

Христос Воістину Воскрес!
Дорогий Віталику, мусиш собі намітити в житті якусь мету і до неї йти. Знайди собі якусь улюблену справу - хобі - і присвяти їй свій час. Потрібно пробіли заповнювати чимсь любимим. Попробуй читати Біблію, почни практикувати свою віру в Бога, але не потрібно боятися нікого, бо якщо з Тобою Бог, то хто може бути проти Тебе!!! Нехай щастить!

Слава Ісусу Христу! Любий отче, відчуваю, що падаю духом і шукаю собі помочі. Прикро, що мені тільки їжа приносить зараз радість, об'їдаюся, заїдаючи пустоту в душі, і від того страждаю ще більше. Нічого мені не виходить, в аспірантуру мене не взяли, маю щастя співати у соборі, але чую, як легко і гарно співають інші дівчата, докладаю зусиль, аби звучало, як у них, але нічого не виходить. Дивлюсь у дзеркало і не люблю своє відображення - свої криві зуби і ясна, які видніються при найменшій посмішці, груди, яких майже немає, велике обличчя, як у чоловіків. Дивлюся на дівчат - чи то на моїх рідних сестер, чи то на чужих, і розумію, що мені ніколи не бути такою красивою, як вони. Ще й псоріаз маю вже 5 років. На щастя маю юнака, але, на жаль, ревную його за все і до всіх. Стараюся йому у всьому догодити, аби він був зі мною до старості. Ніщо мене не радує, не знаю, про що говорити з друзями, докладаю зусиль, аби розмова хоч якось клеїлась. Трохи радості приносить мені читання книг, та і то не завжди. Сестри мої - красуні, старша - кокетка, знає три мови, така фігурна дівчина, личко маленьке, делікатне, а молодша - розумниця, математик, красуня, личко, як у лялечки. А я, як гидке каченя... Нічого не вмію так, щоб мною захоплювалися. Граю на фортепіано, та й то вже перестала займатися, пропало натхнення до цього, консерваторію закінчила теоретиком і поїду літом за кордон на заробітки. Не маю енергії, сили до життя, часом просто лягаю і ридаю, вже сама не розуміючи, за що конкретно. Сама себе не люблю, і люди мене не люблять. А рідні далеко та і їх не тішить мій стан, а я стараюся не показувати жалю, але радості від того, що роблять рідні, не отримую ніякої. Сиджу на різних дієтах від псоріазу, та і так, щоб не поправитися. Взагалі, не знаю, як далі жити... Думала поїхати у Івано-Франківськ до священика-екзорциста, може стане мені легше. Читала молитву за рідних, але потім плакала, так, ніби сама себе жаліючи. Знаю, що маю піти ще до сповіді перед постом, але після тих разів, коли ходила сповідатись, все одно продовжувалося те ж саме на душі, і так до цих пір. Дякую, отче, за можливість звернутися до Вас, як до батька, якого у мене немає. З Богом!

Катя
Київ
Україна
Православна
Дата - Wednesday, 02 Mar 2016, 19:41:35

Слава навіки Богу!
Люба Катеринко, Ти так гарно про все написала, що мені аж забажалося Тебе побачити. Гадаю, що Ти занадто самокритично описуєш себе, може воно й не все так погано, як описуєш. До сповіді обов'язково піди - й перед постом, і по його закінченні. На Паску зроби собі щось таке на подобі аналізу, як Ти провела час ВП, чи виконала хоч щось з того, що обіцяла Богу після сповіді у плані поправитись. Хлопця бережи, але не потрібно зайвих ревнощів. І ніколи не потрібно забувати, що кожна людина є створіння рук Божих, а нарікати на свою подобу - це нарікати на Бога, мовляв, Він не зовсім хороший Майстер у творінні. Яка би людина не була, вона є Божим творінням, а відтак Божою дитиною. Бог Отець має свій особистий план у кожній людні, а тому нехай діється воля Божа. У Тебе будуть дуже гарні дітки. Нехай щастить!

Слава Ісусу Христу! Отче, скажіть, будь ласка, чи є гріхом постійний сум без причини? Нуджу білим світом, а чому - не розумію...

Олена
Хмельницький
Україна
Православна
Дата - Thursday, 24 Dec 2015, 17:33:29

Слава навіки Богу!
Так, є гріхом, бо потрібно радіти і тільки радіти від того, що без наших заслуг Бог дарував нам життя.

Слава Ісусу Христу! Дорогий Отче, потребую Вашої поради і розради. На даний момент в моєму житті все не складається належним чином, проблеми на роботі, в особистому житті, я самотня і дуже б хотіла мати сім'ю. Та до цих пір не зустріла того єдиного і таке враження, що вже не зустріну. Якось зневірилась, бо скільки часу чекаю, кожен день молюся і прошу в Бога допомоги, але чомусь не бачу ніякого вирішення своїх проблем. Я знаю, що Бог мене любить, тому що неодноразово вислуховував мої молитви і допомагав в таких випадках, в яких я думала, що виходу не буде. Але зараз я зайшла в якийсь глухий кут, не бачу ні майбутнього, ні виходу з тих ситуацій. Прошу Вашої поради, як далі бути? Дякую!!!

Aнна
Тернопіль
Україна
Греко-Католичка
Дата - Thursday, 24 Dec 2015, 15:18:55

Слава навіки Богу!
Дорога Анночко, кажете, що відчуваєте себе самотньою, і кажете так само, що Вас любить Бог! А хіба того мало, що з Вами - Бог? Гадаю, найбільше багатство, що може мати людина, - це перебувати в Божих обіймах. Анночко, віддайте своє життя на Божу волю. Логічно з людського погляду, що життя мало би складатись якось по-людському, так, як у широкого загалу, але у Вашому житті може зовсім інші плани Божі, а тому не потрібно себе саму заганяти в той кут, бо з Вами Бог і нехай буде Його воля, а я бажаю Вам щастя й обільних Його ласк!!!

Слава Ісусу Христу! Отче, що робити, коли мені здається, що втрачений сенс життя? Я - віруюча людина, з дитинства ходжу до церкви, але привичка мастурбації зберігалась у мене до цього часу. У мене не було дівчини через це і, напевно, вже не буде. Сенс життя полягає у любові і народженні нового життя, а коли його немає, то з'являються спроби суїциду. Що робити в такому випадку?

Андрій
Львів
Україна
Православний
Дата - Wednesday, 02 Dec 2015, 17:34:14

Слава навіки Богу!
У таких випадках, Андрійку, потрібно не тільки ходити до церкви, але каятись і йти до сповіді, а відтак помалу все налагодиться.

Слава Ісусу Христу! Отче, скажіть мені, як я маю жити і залишатись християнкою при таких обставинах? Маю з дитинства дуже сильну тривогу до людей, до якої доєдналась важка депресія (вже 8 років) з відчуттям нереальності світу і себе та сильними психосоматичними проявами у всіх системах мого організму? Лікувалась у психіатрів і психотерапевтів. Нічого абсолютно не допомогло... Молилась і молюся, пощу, але легше не стає... Постійні позиви до вчинення самогубства не зникають... Для чого це мені, якщо воно заважає мені молитись? Я вже 8 років не розумію, де я і що робиться... Може це кара за гріхи?.. Я себе контролювати не завжди можу. А Бог би ще більше мене покарав, якби я себе вбила. Чекаю відповіді.

Таня
Тернопіль
Україна
Католичка
Дата - Thursday, 29 Oct 2015, 18:14:05

Слава навіки Богу!
Ви добре бачите своє життя і даєте правильну оцінку своїм вчинкам, а тому не потрібно тратити віри в Бога, а, навпаки, повністю покластися на Його волю, і буде все гаразд.

Слава Ісусу Христу!
Я у великому відчаї, тому звертаюсь до Вас! Мені 30, я розведена, а вийшла заміж у 19, родила дівчинку, але вона померла через важку травму голови. Із тяжкої втрати і відчаю мене не полишало бажання мати дитину, тому я завагітніла вдруге, проте так само у хлопчика травма голови при родах, але після 2-х місяців лікарень ми якось викарабкались на світ Божий. Правда, дуже з великими ускладненнями, у нас один діагноз суперечив другому, тобто при одному потрібно було одне лікування, а при другому - інше, а це є нереально, і тому можливості вилікуватись були на нулю. Ми "стояли на місці, не розвивались", 4 роки та пневмонія зломила. Бог забрав в мене і сина. За той час стосунки з чоловіком значно погіршились, він не витримував тих стресів, почав пити, гуляти, підняв на мене руку і після смерті дитини ми розійшлись. Через деякий час я знайомлюсь в соц.мережах з чоловіком, який мене підтримав і запропонував не серйозні стосунки. Я, вагаючись, погодилась. Може себе пожаліла з відчаю, але чомусь не відчула провини, бо до місяця часу після розлучення з чоловіком я дізналась, що він має дівчину і вона вагітна, зараз у них двоє дітей. Чомусь мені легко було відпустити його, йшла до голови думка, що коли зі мною щастя не мав, то хай з іншою має. Хоч і були обіди, але те, що скандалив, а як на людину, то ні. А я сама так і прив'язалась до нового знайомого, бо його уважне ставлення до мене, хоч я і була дуже повна, не погіршилось. Він коректно про це сказав, так що в мене появився стимул похудати, появився стимул жити взагалі далі. Але на одній із зустрічей він сказав, щоб я не мала на нього ніяких надій, так як у нього є людина для життя. Ми розійшлись на 9 місяців, а потім якось зустрілись, він сказав, що зараз сам, але чому - не розказав. А після нашої інтимної зустрічі в соцмережі написав - жонатий... І я знала, що таке може бути, але це як ніж у серце. Якось зустрілись, поговорили, сказали одне одному, що не будем зустрічатись, та від того тільки наплакалась більше. Так, ніби втратила щось важливе, і ми все одно зутрічались, так як я ще й схудла на 37 кг з 120. Весь цей час я молились і просила в Бога розуміння, терпіння, чому я вертаюсь до нього, знаючи свідомо, як грішу. Ніби установка в мозку не зраджувати. Він такий, який є, можливо, і з недоліками, але найкращий і такий рідний, а всі інші - просто прохожі, як гості в моєму житті, які не мають до мене ніякого відношення. Така ситуація триває вже 5-й рік, а минулого року мені поставили діагноз такий, що дуже мала ймовірність мати дітей, до речі, в його сім'ї дітей немає, і для нього це болюче питання. Коли питала це, при тому, що з жінкою прозустрічались 7 років і 3 в шлюбі. В мене порушення зі щитовидною залозою, тому у такому відчаї. Звичайно, все розповіла йому, навіть просила, що роджу дитину для себе, але хотіла б від нього. Він вибачився, що то він винен, що дав мені повід, але так не можна, і після моїх слів я думала, що він просто втече з мого життя, а він, навпаки, багато розраджував і частіше дзвонив. Одного разу я знову заговорила про серйозні стосунки, та він розрадами, спокійним голосом пояснив, що в нього свої плани на життя, а за жінку. Одного разу я пробувала побудувати нові стосунки та зрозуміла, що брешу і собі, і новій людині, і сказала всю правду йому. Він сказав, що радий за мене, а мені було боляче це чути від нього. Я проплакала годину, з часом я сказала, що сама не змогла в нових стосунках, і знову домовились зустрітись. Я не знаю, що мені ще зробити, як би я не пробувала змінити ситуацію ми все одно вертаємось одне до одного, хоча і маємо різні поняття про наші стосунки, і розумію, що сама виновата, але змінити нічого не можу, бо стає тільки гірше, і не знаю, як. А він приходить і йде, і так стоїть життя на місці… Пройшов час, я дізналась що його жінка молодша за мене на три, а за нього на п'ять років, і досить красива… Душевному болю не було меж - і за себе, і за неї, і за всю ситуацію в цілому, чому так?.. Під час таких стресів, які я сама собі збираю, щоб хоч якось відучити себе від нього, я настроюю себе на розмову відмовити йому та проходить час, нерви заспокоюються, і я бачу в ньому все одно рідну людину, якій не хочеться казати нічого поганого… Що це означає? Про серйозні стосунки у нього і мови не йде… Саме молитви мене заспокоюють, але вберегтись від спокуси не можу, то як любов у 15 років наївна. Молячись, я багато зрозуміла про сутність життя, хоч і не можу сказати, що є сильно побожною. Моя побожність ще дуже мала. Проте, мене лякає ще менша побожність моєї матері, яка виїхала за кордон вже багато років тому. І, молячись, не розуміє тих Божих законів, як розумію я. Я себе не підношу вище, але коли намагаюсь щось мамі пояснити, то виходить, що я тільки осуджую її за її життя, на що вона лише обижається. Моя мама з татом не шлюбовані, та тато помер у віці 44 роки від тяжкої хвороби. Мама залишилась сама досі. Та якось вона зізналась, що робила аборт, бо спочатку не хотіла дитини, приймала якісь ліки, а потім передумала, та лікарі сказали, якщо приймала ліки, то краще аборт, бо не знати, що вийде. Потім мама ще народила сестру, зараз сестра живе з чоловіком в цивільному шлюбі, дітей ще нема… Не хочу конкретно звинувачувати маму, та читала, що за аборт розплачуються за життя, і чи саме «а то мав бути брат» він забрав тата свого і моїх дітей до себе. ВІД ТАКОЇ СИТУАЦІЇ ЖИВУ У ПОСТІЙНІЙ ДЕПРЕСІЇ, НЕ ЗНАЮ, ЧОГО ЧЕКАТИ ВІД ЖИТТЯ ДАЛІ, БО ЯК МАМА, ТАК І Я, БАГАТО НАГРІШИЛИ. ЯК НАМ В ПЕРШУ ЧЕРГУ ВИЙТИ НА ДОБРУ ДОРОГУ? ЩИРО ПРОШУ МУДРОГО СЛОВА!!!
P.S. Мій колишній чоловік подавав на уневажнення шлюбу, та про результат я не знаю, як би так було розрішено питання, чи я б була повідомлена? Шлюб брали в Греко-католицькій Церкві.

Марина
Івано-Франківськ
Україна
Греко-Католичка
Дата - Tuesday, 09 Jun 2015, 14:46:02

Слава навіки Богу!
Дорога Маринко, дякую Вам за такого змістовного листа. Воно добре, що Ви вилила всю свою біль. Те, що Ви так самокритично про все написала, говорить за самосвідомість життя. Прийде час, і все помалу налагодиться, просто, впадаючи в самоосуд, не можна осуджувати чужі помилки, а тим більше - помилки мами. Життя - складна штука, за те воно і є вчителькою життя, і чим далі - Ви будете ставати кращою її ученицею. Живіть з вірою та упованням на Бога, бо Бог нікого не судить. Судять люди, а цього бережіться. Трибунал міг і не повідомити Вас про уневажнення.

Щиро дякую Вам, що не оминули моє запитання. Єдине, підкажіть, як правильно мені молитись і до кого, бо ж розумію, що по молитві та вірі дається, і неможливе може можливим стати, тому молилась, щоб люблячий чоловік був зі мною, а також розумію, що якщо їх Бог поєднав, в них значить і своя доля, і історія. Тому не маю права молитись собі та при усім моїм розумінні сама собі не можу дати раду. Поки що ні з ним, ні без нього перспективи іншої не бачу. Дуже прошу, Пане Отче, помоліться за мене, щоб прийшло до мене мудре рішення, і на добру волю воно пішло. Наперед щиро дякую!!! Нехай Вас береже Господь, бо саме через Вас вселяє в людські серця Свою любов тепло і радість.

Марина
Івано-Франківськ
Україна
Греко-Католичка

Дорога Маринко, я стараюсь кожний день по можливості молитися і за таких, котрі пишуть мені листи й просять про молитву, а тому буду молитись і за Вас за вашим наміром. Правильно молитися потрібно прямо до Бога, а всіх святих Божих угодників просити про їх заступництво.

Слава Ісусу Христу! Дуже потрібна Ваша допомога!!! По інтернету мені згодились допомогти люди. Кажуть, що з Печерської Лаври, але треба багато відмолювати, очищати і молитовні заговори. Також потрібні гроші - вже відправила 7 тисяч, сама не знаю, як. А тепер хочуть техніку, золото і не тільки. Кажуть, треба почистити для ритуалу. Договорились, щоб я нікому не розказувала, але я боюсь, що це афера. А по їх словам, як вже почала, то треба дійти до кінця, дороги назад немає. Не маю, з ким порадитись, дуже прошу допомоги!!!

Марина
Івано-Франківськ
Україна
Греко-Католичка

Слава навіки Богу!
Дорога Маринко, не ображайтесь, але, спілкуючись з Вами, я схиляюсь до думки, що Ваш чоловік правий. Ви просила про молитву, і я Вам пообіцяв молитися і молюся, але Ви почала шукати порятунку десь і заплатила за це гроші. Це значить, що Ваша віра - не віра. Я Вам писав, щоб Ви молилась прямо до Бога, а Ви шукаєте якогось іншого бога. Бачу, що Бог дуже любить Вас і не хоче, щоб пропала Ваша душа, а тому й допустив, щоб залишилась без чоловіка, без грошей й без нічого, а тоді, напевно, й дійдете до розуму та зрозумієте, що всім управляє Єдиний Бог через Церкву Свого Сина Ісуса Христа, котрий роздає Свої Ласки не за гроші.

Дякувати Богу, що дав мені розум звернутися до Вас. А потім розповісти мамі. І так я вийшла з того трансу і перестала відповідати на дзвінки. Я все одно прошу Бога допомоги, лиш у відчаї попала під такий вплив і навіть, молячись, не бачу просвітку, у душі не відчуваю тепла.

Марина
Івано-Франківськ
Україна
Греко-Католичка

 

Останнім часом, і не тільки, я знаходжу різні підозрілі предмети. Це самій зрозуміло, що не чистих рук справа, і багато моїх знайомих говорять, що такі речі треба відробляти, бо не розуміють, як така, як я, і з такими можливостями, одна, от і повірилось, що люди збоку бачать більше, бо в самих сімейні справи в порядку. Напевно, я ще не вмію знаходити відповіді у молитвах, про які все ж таки не забуваю, хай не щодня, але молюсь. Спостерігаю з дитинства, що люди в моєму житті затримуються на певний період часу (хтось більше, хтось менше) і йдуть. Їм зі мною стає недобре, а я завжди залишаюсь при своїх інтересах.
Вибачте за такго нетактовного листа.

Марина
Івано-Франківськ
Україна
Греко-Католичка

Ісус, Божий Син, кожного разу, як допоміг тій чи іншій людині, казав: "Тобі допомогла твоя віра!!!" Вам також допоможе, постарайтесь зрозуміти правильно, а саме, або Бог, або злий дух - в залежності від віри Вашої. Кому і чому вірите, той і допоможе!


Читайте також відповіді священника УГКЦ (по темах):


Также Вы можете задать вопрос священнику Римо-Католической Церкви (РКЦ)


Будь ласка, перед тим, як задати запитання священику, ПЕРЕЧИТАЙТЕ запитання/відповіді на вищевказаних сторінках – можливо, що на таке питання отець Михайло ВЖЕ ВІДПОВІВ

Термін відповіді на Ваше запитання може складати від декількох днів до декількох місяців


На запитання відповідає о. Михайло Шелемба

Рекомендуйте цю сторінку другові!



Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!

Запитання священику УГКЦ - Сенс життя. Частина 2.