 |
 |
 |
|
|||
|
| |||
|
| |||
|
| |||
|
|
|
|
|
|
|
|
Re[2]: Трясуни (пятидесятники)
Отправитель: греко-католик 14-01-2023 03:26 П’ятидесятницьке богослов’я розглядає вчення про спасіння у двох напрямках: 1) Що зробив Бог заради спасіння людей (смерть, поховання, воскресіння, вознесіння, прославлення Ісуса Христа). 2) Відгук людини на роботу Бога (покаяння, віра, оправдання, переродження, усиновлення, освячення, впевненість у спасінні). Перший напрямок витриманий в суворих рамках біблійного вчення, якого дотримуються протестанти. Другий напрямок, а мова передусім йде про термінологію, має яскраво виражене п’ятидесятницьке забарвлення. Наприклад, поняття «віра» у п’ятидесятників завжди прочитується як «євангельська віра». Якщо біблійне визначення терміну «віра» вміщено у тексті Святого Письма («А віра – то підстава сподіваного, доказ небаченого»), то термін «євангельська віра» у п’ятидесятницькому богослов’ї трактується так: «Євангельська віра навчає людину бути повністю залежною від Ісуса Христа; налаштовує людину приймати абсолютно все, що приходить від Бога; ніколи не сперечається з Богом і повністю виправдовує Його, навіть тоді, коли в Його діях багато незрозумілого» [7]. П’ятидесятники перераховують такі функції євангельської віри: нею спасаються (Бут.15:6); приймають Христа вірою (Ів. 1:12); виправдовуються вірою (Рим. 5:1); стають дітьми Божими через віру (Гал. 3:26); освячуються вірою (Дії 26:18); зберігаються вірою (1 Петр. 1:5); віра дає спокій (Євр.4:3); дає можливість продовжити список людей, згаданих в Листі до євреїв в 11 розділі [8]. Оправдання та народження згори п’ятидесятники пов’язують разом [9]. В той самий момент навернення (акт переходу від гріха до Христа) й народження (становлення нової людини силою Духа) – нероздільні [10]. Зрештою, виникає доцільність навести тлумачення основних п’ятидесятницьких догматів, аби уникнути плутанини. Слово «оправдати» в теології жодним чином не означає зробити когось праведним. Бог оголошує людину праведною, відтак оправдання – це юридичний термін у царині богослов’я. У Божому оправданні присутні три елементи: прощення (Дії 13:37039); неставлення в провину гріха (Рим. 5:13; Пс. 31:2); спілкування з Богом, оскільки Бог відкритий для спілкування лише Своїм дітям (Єф. 4:6). Оправдання не можна заслужити добрими ділами чи на досконалому збереженні Закону, воно засноване Богом на Його благодаті, на спасінні Кров’ю Христа, Його воскресінні, на спасінні вірою. Народження згори – єдина та найголовніша подія в житті християнина, стверджують вчителі п’ятидесятництва, посилаючись на текст Ів. 3:3: «Коли хто не народиться згори, то не може побачити Божого Царства» [11]. Народження згори передбачає дві обов’язкові дії: віру й покаяння. Віра приходить до людини завдяки слуханню Слова Божого. При роботі Духа Святого людина приходить до покаяння, тобто не до емоційного стану (відчуття сорому чи провини, жалю за зробленим), а мається на увазі, що відбувається зміна світогляду людини, її почуттів, смаків, перегляд життєвих засад та цілей. Але, передусім, це адекватне розуміння гріха та відношення до нього. Покаяння людини не мусить бути викликаним почуттєвим, емоційним впливом, чи знаходитися під враженнями баченого чуда тощо. Відродження – це подія, а не процес, якої потребують усі. Свідченням відродженого життя християнина свідкує його праведне життя (Ів. 2:29); відроджена людина не чинить гріха, і не може грішити (1 Ів. 3:9); виконує заповідь любові (Лк. 10:27; 1 Ів. 4:7); живе переможним життям (1 Ів. 5:4). Д. Джі наводить, на його думку, одне із найкращих теологічних визначень відродження: «Кожне щире відродження є нове відшукування живого Христа» [12]. Таким чином, віруюча людина, набуваючи статус усиновлення, позбавляється від страху закону, оправдовуючись лише вірою,а також стає спадкоємцем Божим та співспадкоємцем Христу (Рим. 8:17). Усиновлення - грецький термін, який має зовсім інше семантичне навантаження, аніж слов’янський. Мова не йде про процес взяття дитини з однієї сім’ї до іншої. Грецьке слово трактує його як «надати статус (становище) сина». Таким чином, віруюча людина, набуваючи статус усиновлення, позбавляється від страху закону, оправдовуючись лише вірою,а також стає спадкоємцем Божим та співспадкоємцем Христу (Рим. 8:17). Вчення про освячення у п’ятидесятників набуває практичного значення. Святе Писання вчить про два види освячення: 1) Головне значення: відокремлення для особливого, сакрального використання; 2) Другорядне значення: освячення від скверни. П’ятидесятники свою доктрину будують на трепетному збереженні другого виду освячення, трактуючи його як тривалий процес, що розпочався з моменту прийняття спасіння до самої смерті. Для освячення від людини вимагається віра, послух Слову Божому та Святому Духу, а також особиста посвяченість. Пояснюючи мотивацію прагнення до постійного освячення, п’ятидесятники наводять кілька чинників, серед яких: бажання догодити Богові і висловити Свою любов до Нього як мотив покори (Ів. 14:15; Ів. 14:21); бажання мати чисте сумління перед Богом (Рим. 13:5; 1 Тим. 1:5; 19:2; 2 Тим. 1:3; 1 Петр. 3:16); бажання стати посудиною «на честь» і бути ефективним у праці Царства (2 Тим. 2:20-21); бажання своїм життям привертати невіруючих до Христа (1 Петр. 3:1-2. 15-16); бажання отримувати благословення від Бога в житті і в служінні (1 Петр. 3:9-12); бажання не викликати Божого невдоволення і не дати Йому приводу дисциплінувати нас (інколи в п’ятидесятників це пояснюють простіше – «страхом Божим» (Дії 5:11; 9:31; 2 Кор. 5:11, 7:11; Єф. 4:30); бажання заслужити велику нагороду на небесах (Мт. 6:19-21; Лк. 19:17-19; 1 Кор. 3:12-15; 2 Кор. 5:9-10); бажання поводитися так, щоб ангели славили Бога за нашу покору (1 Тим. 5:21; 1 Петр. 1:12); бажання прагнути до миру (Фил. 4:9) і радості (Євр. 12:1-2) у житті; бажання робити те, що каже Бог, бо Його повеління справедливі (Фил. 4:8; Пс. 39:8) [13]. Засобами освячення у п’ятидесятників виступають Кров Христа (1 Ів. 1:8-9; Євр. 10:29); Слово Боже та молитва. Щоб жити «життям освячення», необхідно навчитися розрізняти погане і добре (3 М. 10:10; Євр. 5:14) за допомогою Слова Божого; залишити все погане, нечисте, бо освячення починається там, де діти Божі рішуче залишають гріх і виконують настанову апостола Павла: «Ненавидьте зло» (Рим. 12:9); посвятити своє життя на служіння Богу, тобто «якомога активніше бути задіяним у служінні» [14]. Зрештою, освячення приносить користь не тільки самому віруючому, але й сім’ї, суспільству. Впевненість у спасінні – одна із яскравих характеристик, якими пишаються п’ятидесятники. Таку впевненість їм впроваджують в агресивність, в духовну егоїстичну перевагу над іншими тощо. Проте впевненість у спасінні – це одна із складових понять віри п’ятидесятників. Набуттю цієї впевненості вони зобов’язані свідоцтву Святого Духу в самому собі (1 Ів. 5:10; Рим. 8:16; 1 Ів. 3:24; Гал. 4:6); свідоцтву Божого Слова (Ів.3:36; Рим. 10: 9-10; Ів. 5:24; 1 Ів.3:11-14); бажанню виконувати Божі заповіді (1 Ів. 2:3-5); переміною життя та бажань (2 Кор. 5:17). Підлужна Ольга Вячеславівна, здобувач Інституту філософії НАН України, Відділення Релігієзнавства Українське релігієзнавство №83: [Електронний ресурс]
Рекомендуйте эту страницу другу! |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Українською
